"Футбол 24" у день народження легендарного гравця збірної України Андрія Вороніна пропонує Вам згадати перші кроки та всі здобутки цього футболіста.
Цього року він повісив бутси на гвіздок, і для більшості це пролунало, як грім серед ясного неба, оскільки ще за кілька днів до цього Андрій зазначив, що в російських клубах продовжувати кар’єру не збирається. Свого часу він, немов ураган, з’явився у дорослій збірній України, і на довгий час став її невід’ємною частиною, навіть попри те, що сформувався як футболіст Воронін за кордоном. Сьогодні Андрієві Вороніну виповнюється 36. За плечима досить непогана кар’єра, та й пограв він не в останніх клубах. Тож у день народження вже легендарного гравця пропонуємо Вам згадати весь його футбольний шлях.
Німеччина
Це були лихі 90-і. Ситуація у країні була просто жахливою, тому всі виживали як могли. Це стосувалося і футболу загалом та футбольних шкіл зокрема. Хоча у Києві ситуація була ще більш-менш, проте в регіонах вона була просто плачевною. Щоб якось вижити тренери збирали всіх найталановитіших футболістів та намагалися їх «продати» у великі клуби. Оскільки в Україні таким клубом було лише «Динамо», то на допомогу приходили закордонні тури, організовувати які допомагали «селекціонери», котрі намагалися вихопити дешеві та якісні таланти зі Східної Європи. Така ж доля і спіткала футбольну школу «Лазурне море», в якій якраз і навчався Андрій. Ще й посприяло Андрієві, що його тренер Григорій Кривенко входив до тренерського штабу юнацької збірної України, тож у молодому віці Андрій сповна наїздився по закордонах.
Андрій вже в такому молодому віці виділявся своє грою. Спочатку йому пропонували попрацювати в молодіжній команді, а потім вже поступово пробиватися до основного, якщо він пройде випробування другим складом. Проте вже з перших днів Андрій почав вражати німців, котрі змушені були пришвидшити навіть такий приємний за перспективами сценарій.
Однак «Борусія», котра якраз в сезоні 1995/96 зайняла 4-е місце в німецькій Бундеслізі, з оптимізмом дивилась у майбутнє, тому не лише в дорослій команді виблискували чудові виконавці, а й навіть на юнацькому рівні конкуренція була ще тією. Про це свідчить навіть той факт, шо в системі клубу перебував Себастьян Дайслер, котрий вже навіть у такому віці був не останнім німецьким футболістом. Проте Андрій мужньо витримував таку конкуренцію. Зокрема в тому сезоні у складі юнацької команди він відзначився 21 взяттям воріт.
А потім почалося те, що зазвичай трапляється у великому футболі. За успіхами йдуть спади. Трапилося таке і з гладбахцями. Почалися тренерські зміни, і команду очолив Норберт Майер, котрий знав Андрія ще за юнацькою командою. Це якраз і посприяло першому дебюту в Бундеслізі, до того ж це була не просто заявка, а повноцінний дебют, і суперником була не хто-небудь, а сама "Баварія". Сталося це 13 грудня 1997 року. Дебют у Андрія вдався, оскільки після його виходу "Борусія" ледь не відігралась.
На наступні матчі Андрій частенько потрапляв до основного складу. До кінця сезону Андрій провів 7 матчів, а 2 травня 1998 року у поєдинку з «Ганзою» навіть відкрив лік своїм голам у найвищому німецькому дивізіоні. Після такої надуспішної гри молодого українця «Борусія» запропонувала Андрієві трирічний контракт.
Здавалося б, що життя вдалося, і кар’єра піде вгору. Однак на шляху Андрія стали травми. Спочатку Андрій порвав «хрести» на лівій нозі та вибув на півроку. І як тільки починав набирати форму, знову трапилася прикрість – цього разу турбував вже гомілкостоп.
Повернувся Андрій на поле лише 15 жовтня 1999 року майже після річного простою. Тоді і справи у «Борусії» також йшли не найкращим чином, оскільки команда вилетіла до другого дивізіону, тому всіма силами намагалася повернутися в еліту, а в такій відчайдушній боротьбі за місце серед найкращих ні про яку молодь не може й бути мови. Проте Андрій все ж намагався повернутися до основного складу, наколотивши аж 11 м’ячів за другу команду, проте до першої його підпустили лише двічі, однак ці матчі були неповними.
Відтак згодом Андрій перебирається до «Майнцу» за 75 тисяч марок. Проте навіть в такому скоромному клубі другої Бундесліги Андрієві довелося досить не солодко, оскільки в нападі конкуренцію йому складали камерунський збірник Іпуа, марокканець Уакілі, котрий також провів не один матч за свою збірну, та досить перспективний швейцарець Нкуфо. Проте зимою 2001-го клуб очолив ще тоді невідомий Юрген Клопп. 33-річний наставник одразу ж почав омолоджувати склад, позбуваючись від баласту та уважно ставлячись до перспективних гравців. Андрія ж він попросив трохи зачекати. І справді, ще в першому сезоні при Клоппі Андрій здебільшого грів лаву запасних, проте в другому він про себе заявляв на повну – с 20 голами українець став найкращим бомбардиром другої Бунлдесліги в сезоні 2002/03.
Таку успішну гру одесита помітили і в Україні. Тоді якраз наша молодіжка під керівництвом Онищенка пробилась в плей-офф відбору Євро. Хоча наші за підсумками двох матчів і поступилися швейцарцям, у складі котрих вже тоді виблискували Фрай і Кабаньяс, проте під час тих матчів сталося щось цінніше саме для кар’єри Андрія – його космічної краси гол довів всім, що він може грати на найвищому рівні.
Хоча «Майнц» і не вийшов в першу Бундеслігу за підсумками того успішного для Андрія сезону – лише 3 очки забракло для фінішу у трійці, однак сам Андрій все ж підвищився у класі. Хотіли його і «Штутгарт», і «Мюнхен-1860», і навіть клуби з Італії, однак у підсумку Андрій опинився в «Кельні», котрий згодом з ним повівся досить негарно. На початку 2003-го у Вороніна закінчувався контракт, а він вже на той час після дебюту у складі основної збірної ще в 2002 році та після успішної гри в німецькому чемпіонаті цікавив дуже багато клубів, натомість справи у «цапів» були не надто яскравими, тож клуб для збереження такого гравця вирішив посадити Андрія в глухий запас.
Однак згодом доля все розставила на свої місця – «Кельн» вилетів у другу «Бундеслігу», а Воронін перейшов влітку 2004-го, коли підписав з леверкузенським «Байером» 2-річний контракт, котрий тоді якраз здобув бронзові нагороди чемпіонату Німеччини.
В леверкузенському клубі Андрій став справжньою зіркою німецького чемпіонату. Він довів, що може відмінно грати як в нижчих, так і вищих лігах. Також зв’язка Воронін-Бербатов вважалася чи не найнебезпечнішою у всьому німецькому чемпіонаті. Однак «аптекарям» було не до успіхів – клуб почав змінювати наставників і продавати своїх лідерів. У підсумку як Ворона, так і Берба опинилися в Англії. Бербатовим зацікавився «Тоттенхем», а Андрієм – сам «Ліверпуль».
Українська збірна
В цей час також і відбувався розквіт Андрія у складі «синьо-жовтої» дружини. Хоча тренери ще радянської «закалки» зазвичай з недовірою відносилися до варягів. А Андрія саме таким можна і вважати, оскільки попри українське коріння, сформувався він саме в Німеччині, а звідси і манера поведінки, і манера гри – все зовсім не таке. Проте Леонід Буряк вирішив ризикнути. Спочатку запросив його на товариську гру з румунами, яку ми програли із рахунком 1:4. Однак потім була велика пауза, і вже у відборі до Євро-2004 Андрія запрошують знову, та цього разу «український німець» вистрілив – голи грекам в першу чергу та іспанцям українські вболівальники пам’ятатимуть ще довго. Однак на той чемпіонат Європи наша збірна не потрапила.
Більш успішним був відбір на «наш» Мундіаль-2006. Тоді Андрія відзначився лише одного разу, у грі з Данією, проте записав на свій рахунок аж 6 результативних передач. Непросто було, однак спрацювався згодом Андрій і з Блохіним. Андрій справді отримував задоволення від гри у збірній, оскільки тут можна було не лише побачитися з друзями та поспілкуватися рідною мовою, а й велику роль відігравало і те, що вся команда жила однією ідеєю - потрапити та добре виступити на чемпіонаті світу.
Завершив Андрій виступи у збірні після українського Євро. Загалом же провів він 74 поєдинки та відзначився 8 голами. Проте в кожному матчі віддавався сповна та став справжньою часточкою «синьо-жовтого» механізму.
Попри досить непогані виступи у складі збірної, справи у Вороніна на Мерсисайді не пішли. Проте ніхто йому цього не обіцяв. Дебютував Андрій у складі «Ліверпуля» 11 серпня 2007 року, і дебют видався досить вдалим – на 79 хвилині матчі проти «Астон Вілли» він замінив Торесса та врятував команду від поразки, а за 4 дні вже виблискував в кваліфікації Ліги чемпіонів – забив неймовірний гол «Тулузі».
Однак згодом почалися травми, а конкуренти за місце у складі навпаки почали прогресувати. І хоча Андрій забивав немало та не раз допомагав «Ліверпулю» здобувати важливі перемоги, проте англійська преса бачила його вже в іншій команді.
Знову Бундесліга
Наприкінці серпня 2008-го року Андрій відправляється в оренду в «Герту». Німецька першість – це справді його стихія, оскільки тут він
Той сезон берлінці завершили на 4-й сходинці, а українець провів 33 матчі, в яких відзначився 11 голами та 5 асистами.
Однак таку гру українця не помітили на Туманному Альбіоні – тут його, м’яко кажучи, не чекали. Тож перехід Вороніна в інший клуб був лише справою часу. Тут можна пригадати ще й саркастичне відео від фанатів «Ліверпуля». Потім він ще неодноразово вносився до складів різноманітних «провальних» рейтингів.
Динамівець з Москви
Отже за 2 мільйони Воронін опинився в Росії. Хоча перші матчі йому не вдавалися. Вже потім Андрій набирає форму та разом із ще одним бундесліговцем – Кевіном Кураньї створює прекрасний тандем. За два з половиною сезони українець за москвичів відіграв 70 поєдинків у всіх турнірах, забив 17 голів та віддав 18 результативних передач. А в 2011 році референдум УФ його визнав найкращим гравцем України. І на Євро Андрій був, зігравши там у 2 матчах, однак забити так і не зміг.
Після Євро в клубі почалися певні зміни і Андрієві не виходило знаходити спільну мову з тренерським штабом. Могла прийти на допомогу знову Бундесліга, однак оренда у «Фортуні» з Дюссельдорфа також вийшла багатою на чорні плями, та ще й давалися взнаки пошкодження попередніх сезонів.
Після всіх цих чорних плям мало ж з’явитися щось біле. І це справді відбулося – повернення в «Динамо» видалося дуже вдалим, плюс Дан Петреску сповна довіряв Андрієві, за що той йому подякував сімома забитими голами та чотирма результативними передачами в сімнадцяти матчах. Зокрема були яскраві ігри проти «Спартака» та «Анжи» з Ето’О та Вілліаном, а також хет-трик «Уралу.
У підсумку динамівці непогано завершило звітний чемпіонат. Проте у Андрія закінчувався контракт, ще й почалася війна між Україною та Росією.
Український німець Андрій Воронін
Тож Андрій вирішив не продовжувати контракту з москвичами. І тут якраз всі почали говорити про давню мрію Андрія – коли-небудь вийти на поле у складі рідного «Чорноморця». Проте травма шиї та проблеми, що якраз тоді почалися у «моряків» не дали цьому збутися.
В лютому 20015 року Андрій завершив кар’єру. Сьогодні йому виповнюється 36. Нещодавно в інтерв’ю він зізнався, що хоче піти на тренерські курси, однак максимум після них буде асистентом. Хтозна, може передумає і стане повноцінним тренером. Проте це вже історія з майбутнього. А сьогодні просто треба привітати легенду українського футболу та подякувати йому за всі приємні миттєвості, що подарував він українським вболівальникам. З днем народження та дякуємо, Андрію.
Читайте також: Воронін: Хвилююся за батьків, Одесу і Україну
Андрій Шляхтін, Футбол 24