"Поводився як справжній джентльмен": перший домінатор Формули-1 провів 29 годин у полоні

Історія Формули-1 пам’ятає десятки яскравих чемпіонів. Проте справжніх домінаторів, які б роками втримували трон, значно менше. Зараз таким, мабуть, можна назвати Ферстаппена. У 2010-х була ера Хемілтона, у "нульових" балом правив Шумахер. Та першим справжнім королем автоперегонів став аргентинець Хуан Мануель Фанхіо. У далеких 1950-х він оформив п’ять титулів чемпіона світу, причому чотири з них – поспіль, рік за роком.

"При першій зустрічі я зробив два висновки про Фанхіо: через рік він буде чемпіоном світу, а мені знадобиться час, щоб розкусити його характер. Я помилився двічі: чемпіоном він став не 1950-го, а роком пізніше. А ось у характері я розібрався лише тоді, коли було вже пізно", – згадував Енцо Феррарі, легендарний засновник автомобілебудівної компанії та команди з автоперегонів.

Хуан Мануель також був італійцем. Він народився у сім’ї мігрантів за тридев’ять земель від батьківщини, тож формувався вже як аргентинець. Подружжя Фанхіо ледь зводило кінці з кінцями, тож коли сину виповнилось 11 років, його теж долучили до роботи. Малий виконував дрібні доручення у кузні. Натомість перехід в сусідню майстерню, яка ремонтувала автомобілі, став для Хуана Мануеля доленосним. Пацану одразу полюбився цей особливий запах деталей, бензину та мастила.

Тямущого 13-річного Фанхіо помітили в офісі дилера американської автомобільної компанії Студебекер, куди він влаштувався, щоб розвозити вантажі по сусідніх населених пунктах. Кермував наш герой настільки майстерно та акуратно, об’їжджаючи вибоїни аргентинського бездоріжжя, що, кажуть, зворушений бос навіть виплатив йому зарплату на рік вперед.

Відслуживши в армії, змужнілий Хуан Мануель відкрив невелику власну автомайстерню. Знань та ентузіазму було з надлишком, а знайти в такому випадку гроші – не проблема. При цьому Фанхіо серйозно захоплювався ще й футболом – його зримо вабило у професіональний спорт. Та все ж свій вибір він зробив на користь справи, в якій тямив найкраще.

У 1936-му Фанхіо виїхав на старт першої у своєму житті гонки, сівши за кермо Форда-1929. Раніше ця автівка виконувала функції таксі, але Хуан Мануель разом із друзями-механіками добряче почаклував над нею, переобладнавши під потреби змагань на швидкість. До фінішу не дістався, зате як їхав! Спеціалістам цього вистачило, щоб розгледіти у Фанхіо талант.

Він починає змагатися регулярно, а перший великий успіх приходить до нього у 1940-му на Gran Premio del Norte. Умови цього автомарафону навіть зараз вражають уяву. Гонщикам належало подолати відстань між Буенос-Айресом і Лімою, столицею Перу, а потім повернутися назад. Маршрут довжиною у 10 000 кілометрів пролягав через Анди і екстремальну місцевість Болівії, а в розпорядженні пілота був лише штурман – ніяких механіків! Зламався на висоті кількох тисяч метрів – викручуйся, як умієш.

Хуан Мануель Фанхіо зі своїм напарником прийшли до фінішу першими.

Далі ж втрутилася Друга світова війна. Автомобілі та запчастини до них йшли на фронт або для фронту, натомість гонки у такий критичний час вважалися майже розпусною розкішшю. А ось коли гармати замовкли, автоспорт відродився з потроєною силою. В Аргентині цьому сприяв безпосередньо Хуан Домінго Перон, перший в історії країни президент, обраний всезагальним голосуванням. Політик був фанатичним прихильником перегонів, тож підтримував ряд престижних турнірів, а також фінансував поїздки найкращих аргентинських гонщиків до Європи.

Старий світ уже виношував у планах Формулу-1, дебютний сезон якої стартував 1950-го, а Фанхіо випробував долю за кермом боліда Alfa Romeo. Аргентинець виграв Гран-прі Монако, Бельгії та Франції, але в загальному заліку програв три очки першому в історії королівських перегонів чемпіону – Ніно Фаріні.

А ось у наступному сезоні трьох Гран-прі вистачило, щоб відібрати у Фаріни корону. Перед кампанією-1952 усі потирали руки, передбачаючи небувалу інтригу в боротьбі за першість. Адже крім Фанхіо та Фаріни про себе гучно заявили ще кілька пілотів, серед яких італієць Альберто Аскарі та аргентинець Хосе Фройлан. Та сталося непередбачуване.

Варто сказати, що в ті часи Формула практикувала етапи, які не йшли в офіційний залік. У червні два дні поспіль гонки приймали Белфаст і Монца. Фанхіо горів бажанням позмагатися в обох містах, відстань між якими – близько 1000 миль. На літак він не встиг, тож кинувся в Італію власним ходом, здійснивши складний переїзд через Альпи.

На старт гонки вийшов втомленим, до того ж сів за кермо незнайомого йому боліда. Вже на трасі, у вирі боротьби, Хуан Мануель припустився помилки, перемикаючи передачі. Далі – втрата керування, машина кілька разів перевернулася. Чемпіон, коли його дістали із розтрощеного кокпіта, перебував без свідомості. Кілька годин лікарі боролися за його життя – важкий перелом шиї. Фанхіо вижив, щоправда про сезон у Формулі-1 можна було забути.

"Маестро" повернувся значно сильнішим. У 1953-му він змінив конюшню на Maserati і став віце-чемпіоном світу, поступившись лише Аскарі. Далі ж його чекала золота епоха і максимальна слава.

Чемпіонство-1954 (Maserati / Mercedes): 6 Гран-прі, 7 подіумів, 17 очок переваги над Хосе Фройланом

Чемпіонство-1955 (Mercedes): 4 Гран-прі, 5 подіумів, 17 очок переваги над Стірлінгом Моссом

Чемпіонство-1956 (Ferrari): 3 Гран-прі, 5 подіумів, 3 очки переваги над Стірлінгом Моссом

Чемпіонство-1957 (Maserati): 4 Гран-прі, 6 подіумів, 15 очок переваги над Стірлінгом Моссом

24 лютого 1958 року п’ятиразовий чемпіон світу вийшов зі свого номера у готелі "Лінкольн", Гавана, Куба. Але на вечерю в ресторані вже не потрапив. Біля ліфта до Фанхіо підійшов невідомий чоловік у шкіряній куртці, акуратно продемонстрував дуло пістолета і звелів гонщику мовчки виконувати його накази.

Зловмисник і жертва вийшли з готелю та сіли у старенький "Плімут", який різко зірвався з місця та зник у невідомому напрямку. Викрадачами виявились революціонери-комуністи Фіделя Кастро, котрі всіма силами намагались повалити тодішнього диктатора Фульхенсіо Батісту (і до кінця року їм це вдалося).

Яким боком тут Фанхіо? Все просто – наступного дня планувалась його участь у перегонах, а комуністи ненавиділи Формулу, вважаючи її занадто "буржуазною". Зникнення легендарного гонщика мало спричинити потужний резонанс, продемонструвавши світові, що Батіста не спроможний гарантувати безпеку своїм гостям і не контролює ситуацію на острові.

До VIP-заручника викрадачі, ніде правди діти, ставились з великою повагою. На конспіративній квартирі йому влаштували щедру вечерю та зручну постіль. Арнольдо Родрігес, один із учасників викрадення, згадував: "Фанхіо зберігав спокій. Розмовляв з усіма, ми навіть жартували. Звісно, йому не могла подобатися ця ситуація, але він поводився як справжній джентльмен".

Гонка відбулася без "Маестро" – дізнавався про її перебіг із радіотрансляції. До фінішу боліди не доїхали – змагання зупинили після загибелі місцевого гонщика Армандо Сіфуентеса і шістьох глядачів. Повстанці навіть жартували, що своїм викраденням врятували Фанхіо життя. І в цьому була дещиця правди. Після 29 годин зірку відпустили на волю.

Пережитий у Гавані стрес вкупі з поважним для Формули віком (46 років) і постійними трагедіями на трасах (у 1955-му, наприклад, розбився згаданий вище Альберто Аскарі), спонукали аргентинського аса почепити шкіряний шолом на цвях. Хуан Мануель Фанхіо досі залишається найстаршим чемпіоном в історії королівських перегонів, а його рекорд за кількістю титулів побили аж у 2003-му. Зробив це Міхаель Шумахер.