"Я довгий час жив за кордоном і повернувся в Україну у квітні 2023 року. З Артемом ми періодично списувалися і були на зв'язку. У червні ми зустрілися, посиділи в кафе. Спочатку я не побачив жодної проблеми, Артем її ретельно приховував і не хотів визнавати.
Але одного разу ми поїхали на благодійний матч і жили в одному номері. Вночі я прокинувся, дивлюся, Артем наодинці п'є віскарь. І тоді я вже забив на сполох. Алієв і Селезньов казали, що Мілевський не бере слухавку... Це правда.
"Алієв мене ревнує": друг Мілевського – про гучний конфлікт та спроби примирити "кентів"
Артем у той час ні від кого не брав слухавку, тому що був не в тому стані. Але якщо друг не бере слухавки, хіба не буде правильним поїхати до нього, і дізнатися, чи все гаразд? До нього не приїхала жодна людина! Я почав говорити Артему: "Давай прокрапаємося, ляжеш на діагностику". Він спочатку погоджувався, але потім переносив день у день. Я бачив, що ситуація критична, і почав телефонувати психологам і директорам рехабів з одним питанням: як допомогти другу?
Як вдалось його зломити і покласти на реабілітацію? Артема зламати неможливо, тому що в нього тонка душа. Я вів із ним переговори. Покласти його на реабілітацію вийшло абсолютно випадково. Я зателефонував черговому психологу і запитав, як мені вмовити Артема лягти в клініку. Він сказав: "Сєрьожа, бери алкоголь, який він п'є, сідай із ним і бухай, щоб втертися в довіру. Ви маєте бути на одній хвилі".
Я взяв пляшку віскаря і в обід кажу: "Тьома, давай забухаємо". – "Ну давай". Я перед цим щільно пообідав, а Артем пив на голодний шлунок. Сіли – п'ємо! У мене вже в животі починає крутити, а що в Артема з організмом відбувається – аж страшно уявити. Я дзвоню знову психологу: "Що далі робити? Мені вже погано стає, більше не можу. Готуйте швидку для Артема". Я повернувся і кажу Артему: "Слухай, у мене є знайомий психолог, який живе недалеко. Давай я його покличу, поговоримо". Тьома погодився.
Приїхала швидка з нарядом санітарів, які залишилися чекати на вулиці, а психолог зайшов до нас. Я вигадав якусь легенду про свої проблеми, а потім вийшов, щоб вони поспілкувалися удвох. За годину мені телефонує психолог: "Він нікуди не поїде, все в нього нормально". Я кажу: "Так не піде, ми звідси їдемо всі разом у клініку". З нами ще була наша подруга – Іра Ашкеназі, це дочка віцепрезидента Динамо.
Повертаємося в кімнату, по телевізору якраз іде матч Ліги чемпіонів Реал – Уніон. Ми з Артемом фанати Реала, а гра в них зовсім не йде – 0:0. Я не придумав нічого кращого, як сказати: "Тьома, давай так, якщо Реал забиває, ми їдемо крапатися". – "Ну давай". І на 90+4 хвилині Беллінгем забив рятівний гол. Ми всі на радощах: "Ура! Їдемо в клініку!". Артем відразу запитав: "А футбол там будуть показувати? Ще ж другі матчі подивитися треба". – "Будуть!", – хором відповіли ми. І ми з віскарем, музикою і мигалками поїхали на швидкій у клініку", – поділився Третьяк в інтерв'ю Українському футболу.
Як Мілевський вбивав власну кар'єру – історія злету і падіння