– Невдалий період у Металісті 1925, коли ви самі пішли у відставку, хоча гравці начебто просили залишитись...
– Я не те, що наївся футболом… Я – доросла людина, тому розумів, що краще зачинити одні двері, а десь відчиняться інші. Я взяв на себе відповідальність. Ухвалив рішення – попросив, щоб керівництво прийняло відставку.
Це футбольне життя. Завжди все гладко не повинно бути, постійно є якісь нюанси. У Металісті 1925 тоді був такий момент: становлення команди, виліт у Першу лігу, пертурбації у команді, все змінювалося. Чим міг допомагав, але водночас у кінці завжди має бути результат. Тому й ухвалив таке рішення – віддати комусь це місце, нехай хтось інший спробує. Ми дотепер і спілкуємося, і зустрічаємося, тому нічого такого з клубом не було, щоб на підвищених тонах, наприклад. Розійшлися по-дружньому. Це теж досвід.
І впродовж цього року я всім відмовляв. Не хотів. Для себе вирішив, що рік проведу зі сім’єю у Німеччині, де живу вже багато років. Насолоджувався свободою, можна так сказати. Але звертав увагу на те, що творилося у футбольному світі.
– Була інформація, що окрім Зорі було декілька інших пропозицій, зокрема варіант у Чехії. Чи можете поділитись конкретикою, чому не вийшло та чому у підсумку обрали повернення у Зорю?
– Пропозиції були, але, знову ж, я всім відмовляв. Сказав, що розглядатиму пропозиції лише влітку. Були й хороші та привабливі проєкти. Але якщо пообіцяв сім’ї, що нікуди не вириватимусь – то так і зробив. Хоча наприкінці цього періоду вже дуже хотілося знову цього адреналіну.
Із Зорею у мене завжди були хороші стосунки. Переговорили з президентом буквально кілька хвилин – і я дійшов до висновку, що все ж сюди повернусь, – поділився Скрипник в інтерв'ю Tribuna.
Спаринги клубів УПЛ, зима 2025/26 – розклад і всі результати (ОНОВЛЮЄТЬСЯ)