Інтеру він віддав 455 матчів, 13 років. Виграв 5 чемпіонатів Італії, Лігу чемпіонів-2010 та ще 9 кубкових титулів. Його гол приніс збірній Колумбії тріумф на Копа Амеріка-2001. Водночас Кордоба настраждався від Шевченка – легендарний нападник Мілана досі заочно нагадує йому про себе. У новому інтерв'ю для La Gazzetta dello Sport колумбієць детально пригадав і пояснив, за що вважає українського форварда своїм найважчим опонентом за всю 13-річну епоху виступів у Серії А. До слова, популярне італійське видання вийшло з цілою низкою матеріалів, присвячених Шеві: Цар Сходу – 20 років тому народився міф, коли на гольовий престол з місця в кар'єр заступив Андрій.
Шевченко заявив про готовність очолити Мілан
Автор Андреа Ск'янкі так розпочинає свій матеріал: "Для вболівальників залишиться назавжди людиною Манчестера, адже у цьому місті вирішив долю Ліги чемпіонів 2003 року в післяматчевій серії пенальті проти Ювентуса. Шевченко пов'язав своє ім'я з Міланом. Саме там і народилася казка", свідками якої стали найкращі футболісти Кальчо. Кордоба зізнається, що пишається своєю тривалою кар'єрою в Італії значною мірою тому, що йому довелося грати проти таких чемпіонів, як легенда збірної України. "У таких дуелях розумієш – мусиш бути достатньо хорошим, аби відповідати рівню Золотого м'яча".
Шева був одним з таких чемпіонів, які досі змушують колумбійця з любов'ю згадувати свій період у Серії А. Суперники у тисячі боях, два обличчя дербі Мілана, своєрідна тінь Царя. Власне такі великі гравці зробили ці роки однією з найкрасивіших епох італійського футболу. Крутим символом тих золотих часів були міланські дербі. Справді вогняні битви, пригадує Іван Раміро: "Насмперед він вірно служив справі, був дуже сильним, знаєте. Шевченко висловлював весь свій футбол тим, що передусім думав про команду, не робив дивних вчинків. Щоб ви краще зрозуміли, не вдавав з себе дурня.
Деякі жорсткі стики проти нього? Захисник повинен завжди змушувати нападника відчувати свою присутність, але я не згадаю жодного епізоду, коли б Шева почав скиглити, немов плаксій. Жоднісінького. З іншого боку він не був одним з тих опонентів, які провокують в тебе бажання добряче врізати їм. Навіть попри те, що робив усе, аби зробити мене сердитим..." Робив це максимально коректним способом. Лише 6 суперників грали проти вихованця Динамо частіше. Кордоба протистояв йому в офіційних матчах 16 разів, програв 8, а виграв 4.
Шевченко забив Інтеру, коли колумбієць перебував на полі, 11 м'ячів. "Нерадзуррі" взагалі були улюбленою жертвою українського снайпера. Загалом 15 разів засмучував їхніх голкіперів (ще раз у складі Динамо), перші 4 дуелі – взагалі пісня, 6 голів, 2 дублі. Наступного смертельного удару довелося чекати майже 19 місяців, зате яким важливим він вийшов! На вагу путівки в той самий манчестерський фінал ЛЧ-2003. Потім по голу в 1/4 Ліги чемпіонів 2004/05, яка завершилася легендарним камбеком Ліверпуля і промахами Шеви в овертаймі та серії пенальті.
"Так, він забивав мені кілька разів. Але в кількох інших матчах йому не вдавалося розколоти мене. Він забив чимало голів, але я відібрав у нього ще багато. Однак футбол такий: ми завжди пам'ятаємо тих, хто забиває. Майже ніколи – тих, хто зупиняє їх. Чому майже завжди я був тим, хто прикривав його? Тому що Шевченко був швидким, спритним і прекрасно грав головою. Коли ти протистояв йому, розумів одне – якщо м'яч проскочив через оборону і він підібрав його, у 99 випадках зі 100 це буде гол. Але я не пригадаю, щоб він забив, коли починав атаку і вискочив сам на побачення з воротарем.
Ніколи не відчував тривоги щодо зустрічі з будь-яким опонентом. По-перше, в команди є захист, а я завжди був упевнений у своїх партнерах. Ніколи не почувався самотнім проти Шевченка. По-друге, усвідомлював, що це завжди особистий виклик. Тому подумки дуже довго готував себе – це була концентрація, а не тривога. Звісно, я вивчав його перед дуеллю. Коли вас чекає зустріч з кимсь таким непередбачуваним, як Шева, у вас залишається єдиний вихід – спробувати зменшити його шанси здивувати вас".
Перший же матч проти Інтера завершився дуплетом українця. Утім, 12 січня 2000 року голи №7 Мілана лише двічі допомагали зрівняти рахунок, а крапку поставив Зеєдорф блискучим штрафним. "До цього дня я бачив його лише по телевізору, але це зовсім інша річ, коли ти стикаєшся з таким опонентом особисто. Я швидко зрозумів, з ким маю справу. І в той день я був не дуже радий. Хоча ми й виграли. Захисник завжди хотів би закінчити гру з нулем пропущених голів".
У ніч першого півфіналу Ліги чемпіонів-2003 Кордоба мав би почуватися значно краще. Інтер не дозволив Мілану забити, команди розійшлися сухим миром. Та це була тільки ілюзія, і колумбієць прекрасно все розумів. "Ми грали той матч з трьома захисниками. Я, Матерацці та Каннаваро. Практично людина на людину проти Шеви та Індзагі. Вони нас не сильно турбували, але я засмутився і того дня. Адже принаймні 1 гол ми повинні були забити самі. Крім того, ми вже знали – навряд чи Шевченко не відзначиться у двох матчах поспіль.
І справді, у матчі-відповіді він забив, а ми завершили з рахунком 1:1. І подумати тільки, що я теж добре зіграв, але якщо в той день було щось, що могло піти не так, це і сталося. Мить перед голом з м'ячем на нозі – це те, що снилося мені тривалий проміжок часу". То був момент ціною фіналу, а далі й завоювання Європи. Крихітна мить секунди, яка вирішила все. Дрібничка, якої так часто не вистачало у матчах за збірну України... Фанати Мілана ще досі тролять на форумах Кордобу, мовляв, цей "Спіді Гонсалес" вже 17-й рік намагається знайти свого опонента з "россонері".
Шевченко чи Роналдо, легендарний бразильський партнер колумбійця в Інтері? Недавно Іван розповів про найскладнішого суперника, назвавши їх двох. Тепер пояснив детальніше. "Ніколи в жодної людини не було такого домінування над м'ячем і сили у швидкості, як у Роналдо. Однак я протистояв йому лише у збірній та в період гри за Мілан, коли він уже не був схожий сам на себе. Шева – найважчий в Італії не лише через забиті голи.
Це довершений і хитрий нападник. Ви ніколи не могли дозволити собі втратити його з поля зору. Сантиметри, а не метри, які відділяли вас, ставали для нього вирішальною перевагою. Шева починав на лівому краю, потім опинявся праворуч. Ти всюди натикався на нього – як та скалка в дупі, Індзагі. Однак за всієї поваги, якщо відпускав Піппо, я міг повернути статус-кво. А якщо дати свободу Шевченку, залишалася рулетка: може, я спіймаю його, може, ні. І коли ти не ловив, 9 разів із 10 все завершувалося голом".