Київське Динамо не змогло пробитися до групової стадії єврокубків. Спочатку столична команда поступилася у кваліфікації ЛЄ грецькому ПАОКу, тепер же кияни програли за сумою двох матчів азербайджанському Карабаху.
Зараз мова про Лігу чемпіонів навіть не йде. Гранд українського футболу неконкурентний на рівні Ліги конференцій. Виліт із кваліфікації єврокубків багато в чому справедливий.
В Ігоря Костюка було достатньо часу, щоб щось змінити – дев'ять місяців та два трансферних вікна. Були всі можливості щось побудувати. В УПЛ команда фінішувала тільки на четвертому місці (повторивши історичний мінімум) та не змогла вийти у єврокубки через чемпіонат.
Я продовжую вважати Костюка доволі кваліфікованим тренером. Він пішов трохи хибним шляхом, отримавши шанс у першій команді. Костюк – це тренер для молодих гравців. Його головним завданням було перезавантажити команду. Дати дорогу хлопцям, з якими він працював на юнацькому рівні.
Закріпилися у першій команді Матвій Пономаренко та Богдан Редушко. Трохи спочатку грали Владислав Захарченко та Максим Коробов. Травма Нещерета дала можливість стати основним воротарем В'ячеславу Суркісу. Двоє-троє молодих гравців в обоймі першої команди – дуже мало для того, щоб це можна було називати перебудовою. Скоріше то вкраплення у склад окремих молодих виконавців, ніж якась системність.
Побудувати команду без Буяльського та Ярмоленка тренер фактично не зумів. Сьогодні гранд українського футболу – це дуже посередні українські гравці та особливо легіонери, які за класом нічим не переважають 3-4 команди після Шахтаря.
Для мене першим дзвіночком про те, що у Костюка може не вийти, була ситуація на зимових зборах, коли тренер заборонив трансляції товариських матчів, а президент клубу дозволив.
Усі побоювання тільки підтвердилися, коли продовжили контракти з Денисом Поповим та Миколою Шапаренком. Ці гравці точно не вписувалися у філософію Костюка та явно потребували нового виклику. Нічого нового Ігор Володимирович їм уже дати не міг, але з ними пролонгували співпрацю на тривалі терміни.
Історично так склалося, що у Динамо відбувалися зміни, коли команда впадала у кризу – 1995, 2008, 2014, 2020 роки. Нові наставники, які приходили до команди, починали різати по живому. Йти на кардинальні зміни. Можливо, Костюк хотів щось кардинально змінювати в системі команди, але авторитету він явно не мав, щоб це реалізувати.
Для того, щоб працювати із посередніми легіонерами, футболістами, які вже тривалий час у клубі та давно не прогресують, потрібен зовсім інший тренер. Тренер із великим досвідом роботи у дорослому футболі, з вмінням поставити гру команди обмеженого ресурсу.
Якщо у тебе немає гравців, то у тебе має бути класний тренер. Якщо у тебе немає якості складу + молодий тренер без досвіду, то нічого хорошого із цього не варто чекати. Якщо авторитет окремих виконавців вищий за авторитет тренера – теж нічого путнього не вийде... Потрібно ухвалювати рішення, якими б вони не були складними. На полі грають футболісти, а не імена.
Селекція за багато років так і не змогла знайти якісного центрального захисника, або просто, можливо, не хотіла...
Костюка точно не можна звинувачувати в усьому. Скоріше він став заручником обставин. Системи, яка не дає можливості реалізувати свої ідеї чи щось змінити. Завданням Ігоря Володимировича було не виграти чемпіонат, а закласти фундамент. Створити передумови для побудови нової команди. Почистити склад, дати дорогу молоді.
Невдачі Динамо зразка 2026 року також свідчать про зовсім невисокий рівень клубної школи. Бо попри всі розмови про власних вихованців та можливості себе показати, реально перейти із юнацького футболу у першу команду змогли тільки кілька гравців. Причому вони всі дуже нестабільні.
Назви свій тренерський штаб – я скажу, яка у тебе команда. Звільнення одного Михайла Михайлова не дало великого ефекту. Костюк не захотів бути сучасним наставником. Відкритими залишаються не тільки питання загальної підготовки команди, а й фізичної, тактичної, ментальної. До штабу потрапили, скоріше, хороші знайомі, а не професіонали...
Прізвище нового тренера Динамо особливого значення не має. Навряд чи воно щось суттєво змінить. Потрібне стратегічне планування в перспективі хоча б на п'ять років. Зрозуміти, чого хоче клуб та які цілі перед собою ставить.
Якщо клуб прагне розвивати власну школу, то потрібні зміни на рівні академії. Наставник у першій команді, який вміє працювати із молоддю та давати їй можливість повірити в себе. Умовний Ігор Йовічевіч чи Патрік ван Леувен.
Якщо клуб готовий витрачати гроші, готовий платити за якісних іноземців, то потрібен спеціаліст, який буде для них авторитетом, розумітиме ментальність. Тут належна кандидатура Сергія Реброва.
Але спочатку Динамо потрібен спортивний директор, чітке планування майбутнього, а вже потім тренер. Інакше просто прізвища змінюватимуться на тренерській лаві – Шовковський, Костюк і так далі.