Скандальна історія, у яку втрапив Роман Зозуля на Піренеях, спонукає переглянути фундаментальні основи правих та лівих течій у фанатському світі, щоб знати – who is who. "Райо Вальєкано" – давно і добре відомий лівий клуб, тож можна було заздалегідь прорахувати всі ризики від переходу українського форварда, який дотримується чітких націоналістичних переконань.
Зозуля – український патріот, а ультрас "Райо Вальєкано" – поза епохою, – шеф-редактор AS
Літопис протистояння правих і лівих саппортерів писався на грунті історичних подій ХХ століття. Комунізм, нацизм та фашизм настільки вкоренилися у свідомості мас, що для одних стали життєвим орієнтиром, для інших – ненависною ідеологією, огиднішою від лайна.
Те, що нав’язується силою, призводить до відторгнення. В Іспанії, де упродовж 3,5 десятиліть правив диктатор Франко, великої популярності набула ліва течія – Каталонія, Країна Басків, Галісія мріяли про незалежність. В Італії існувала опозиція до фашиста Беніто Муссоліні, яка орієнтувалися на комунізм. Ну а на території соціалістичного табору люто ненавиділи кривавий червоний режим. Із розвалом СРСР фанати Східної і Центральної Європи тотально підсіли на праву течію. Ліві тут перебувають у дуже серйозній меншості.
"Є тільки праві і ліві. Як біле і чорне", – каже "Футбол 24" Тарас Танчак, фанат "Карпат", у якого за плечима не одне десятиліття вболівання за львівський клуб.
Цінностями лівої ідеології завжди були обмеження влади і державного насильства, неприпустимість експлуатації, збільшення рівноправності – соціальної, політичної, релігійної, статевої, національної, сексуальної тощо. Звідси – нетерпимість до правих поглядів. У символіці лівих саппортерів домінує червоний колір прапора, серп і молот, 5-кутна зірка, Че Гевара, а подекуди і Ленін зі Сталіним.
Правий фан-сектор – це територія національної символіки, іноді підсиленої забороненими неонацистськими та расистськими мотивами – свастикою, кельтським хрестом, рунами, буквеними і числовими кодами (14/88, НН тощо). "Праві дотримуються принципів, що клуб повинен складатися якщо не з гравців їх раси, то принаймні із гравців їх країни чи регіону", – зауважує Тарас Танчак.
Найжорсткішими адептами правої ідеології вже кілька десятиліть є фанати пітерського "Зеніта". Футболку цього клубу досі не приміряв жоден темношкірий гравець – на "Петровському" його просто-напросто зацькують. І те, що колись відбулося із Самюелем Ето’О на "Росаледі", здасться невинною витівкою. У 2005-му камерунського форварда довели до істерики расистськими вигуками з трибун. Семмі намагався демонстративно зійти з поля, і вмовляти його довелося футболістам обох команд – "Сарагоси" і "Барселони".
Традиційно правим в Іспанії вважається саппорт "Реала" та "Атлетіко", "Валенсії" та "Еспаньйола", "Малаги" і "Сарагоси", "Лас-Пальмас" і "Бетіса". Хоча щодо клубу Романа Зозулі у фанів "Карпат" є власна думка. Вона сформувалася у 2010-му, коли львівський клуб приїхав на матч Ліги Європи проти "Севільї", яка славиться своїм лівим нахилом.
"Вийшли в місто. Нас було 5-7 хлопців, – пригадує Андрій Марковець, ще один відомий фанат "левів". – На нас хотіли "стрибнути" фанати "Севільї". У цей момент на допомогу підійшли фанати "Бетіса". "Хлопці, давайте будемо разом п****ти "Севілью", – пропонують. А потім так подивилися на наші рози, які випускав футбольний клуб "Карпати", і вигукнули: "Ви – нацисти. Тепер ми будемо п****ти вас".
"Тож зараз, коли виступають ватні фанати "Бетіса", які не визнають наш символ греко-католицизму – кельтський хрест – і називають себе ультраправими, стає смішно, – напівжартома-напівсерйозно додає Тарас Танчак. – Цей поділ на правих і лівих – відносне питання ідентифікації когось кимось. Всюди є якісь особливості, відмінності".
Піренеї – справжній заповідник для антифашистів. Практично всі фірми футбольних клубів Каталонії ("Барселона"), Країни басків ("Атлетік", "Реал Сосьєдад", "Алавес"), Галісії ("Депортіво", "Сельта") і Наварри ("Осасуна") – ліві. Дехто до цього явища застосовує поняття "лівий націоналізм", хоча з точки зору кастильців – звичайний сепаратизм.
У Німеччині, де також скривдили Зозулю (фанати "Баварії", які опонують ультраправому "Мюнхен-1860", здебільшого суцільно "ліві"), є особливий клуб – його знають в усьому світі, хоча він і не може козирнути полицею із титулами. Мова йде про "Санкт-Паулі" із Гамбурга. Портове місто споконвіку було осередком повної свободи поглядів і вчинків, вільних стосунків і повій обох статей. Попри ненависть усіх націоналістичних фанатських армій світу, "пірати" гордо несуть свій прапор, почуваючись не так вже й кепсько. До речі, ігнорують збірну Німеччини, обділяючи її своєю підтримкою.
Потужні ліві бригади базуються у ще двох європейських портових містах – Амстердамі ("Аякс") та Марселі ("Олімпік"). До цієї течії зараховують і "Селтік", чия зелено-біла торсида позиціонує себе антифашистською, антиімперіалістичною та й узагалі – антибританською. Лівим є "Тоттенхем" – команда із єврейського району Лондона. А от загалом англійські фанати обирають праве спрямування.
В Апеннінському чоботі серпом і молотом найзавзятіше розмахують тіфозі "Ліворно". Тут у секторах головними ідолами вважаються Че Гевара і Сталін. Більше того, фанатичні комуністи Кальчо навіть відзначають день народження Йосипа Джугашвілі – з року в рік. Зрештою, чимало ультраправих у цьому плані нічим не кращі – підіймають тости за найкривавішого художника світу, який родом із Австрії.
Згадали фюрера – згадаймо і євреїв. Тим паче, на Землі обітованій існує непересічний клуб "Хапоель" (Тель-Авів). Його фанатські бригади настільки ліві, що у свої сектори ніколи не приносять прапор Ізраїлю. Вони категорично проти агресивної зовнішньої політики, яку проводить їх держава. Натомість відкриті для іноземців: "Кожен біженець для нас – побратим".
Для контрасту – Польща. Західний сусід асоціюється із багаточисельним, добре організованим, нахабним, агресивним і навіть жорстоким фанатським націоналістичним рухом. Про польську лівицю історія замовчує – принаймні, на арені вона непомітна. Натомість флагмани – "Лех" і "Легія" – не відмовляють собі в задоволенні поностальгувати за територіями, які колись належали Речі Посполитій. І не просто поностальгувати, а заявити претензії. Варшавські кібіци вивішують банери, на яких "Львів - польське місто", а познанці наказують футболістам "Жальгіріса", які приїхали на матч Ліги Європи: "Литовський хаме, на коліна перед польським паном". Тепер ви розумієте, в який клуб потрапив Володимир Костевич, і чому він дипломатично відповів на запитання польських журналістів про Бандеру?
Останнім часом стосунки між Києвом та Варшавою – не торт. А на фанатському рівні це відчулося особливо гостро. "У минулі роки поляки приїжджали до нас на футбольні фанатські турніри, а зараз відмовляються навіть переписуватись. "Ви – ср*ні бандерівці і так далі". Це не ліві поляки. Серед них практично всі – праві", – каже Тарас Танчак.
Коли правий хуліган товче пику такому ж правому – це не ідеологічна війна, а звичайний навколофутбол. Українські і польські націоналісти мають зовсім різні погляди на наше спільне минуле, однак це не скасовує фундаментального респекту. Принаймні – з боку окремих українських фанатів. "Коли ставлю себе на місце поляків, то розумію, чому в них таке сприйняття, – зізнався Танчак. – Просто висвітлення історії у Польщі зовсім інше, ніж у нас. Але вони, як праві, цінують цілісність та однорідність своєї держави. І це – правильно".
За винятком скандальної витівки саппортерів "Волині" і "хрестового походу" проти турків, в українському фан-рухові панує затишшя. Найкращі бойові одиниці кадрового фонду – на фронті поливають окупантів свинцем. Ті, хто залишилися в тилу, із насолодою відвели б душу у "третіх таймах" проти антифа. Однак потрібно добре постаратися, щоб вийти на їх слід. Прихильники лівих ідей гуртувалися навколо київського "Арсенала", який перебував на видноті – в УПЛ. Це єдиний (!) український клуб, фани якого виявилися солідарними із "Санкт-Паулі" та "Ліворно".
"Арсенал" насправді не був лівим, – переконують хлопці з "Карпат". – Бо якщо його порівнювати із європейськими лівими, він вийде трішки "правуватий". Ви знаєте якісь акції "Арсенала"? Ми, наприклад, не знаємо, окрім того, що хтось десь там балончиком намалював, і потім по лобійованих ЗМІ це висвітлили. Вони називали себе антифа для того, щоб за них вписувалися з Москви і Мінська. Найкраща історія про київський "Арсенал" – та, де він розпався".
Цинічно. Такий він – світ правих і лівих. Тут немає компромісу. Є тільки чорне і біле.