"Чому футбольну команду назвали на честь страви з курки?" Як шотландець з дитинства вболіває за київське "Динамо"
"Футбол 24" поспілкувався з шотландцем Кларком, який з дитинства уболіває за "Динамо", їздить за збірною Шотландії по всьому світу та якого прикордонники одного разу прийняли за гравця "Карпат".
Кларк – другий справа, Україна – Шотландія, 2006 / фото з особистого архіву
Чи уявляли ви колись, що справжнім уболівальником українського клубу та футболу може бути… шотландець? Ми знайшли такого чоловіка та поспілкувалися з ним. Його звуть Кларк, йому 33, він з Шотландії, вболіває за "Динамо", але зовсім не тому, що його дружина українка. Отож, йому слово.
"Динамо"
Я завжди цікавився футболом у Східній Європі, і в особливості Україною та "Динамо".
Коли я був дитиною, на початку 90-х, "Рейнджерс" грали з "Динамо" товариський матч у Глазго. Я не фан "Рейнджерс", на відміну від свого діда та братів, які побували на цій грі та принесли мені програмку з гри. Я прочитав її, і мене зацікавила назва "Динамо Київ". Спершу я подумав "Чому футбольну команду назвали на честь страви з курки?" (Англійською котлета по-київськи буде "Chicken Kyiv" - прим.). Хоч мені і було тоді 9-10 років, я завжди вирізнявся тим, що в мене було бажання вивчати і дізнаватись щось нове.
Невдовзі після цього Шотландія обіграла СНД 3:0 на Євро-1992, і я впізнав низку українських гравців з "Динамо" з тієї програмки. Роки потому, коли Лігу чемпіонів показували по телебаченню, я намагався не пропускати жодної гри. І командою, якою я захоплювався найбільше, був не "Манчестер Юнайтед", "Барселона" чи "Мілан", а "Динамо" Київ, велика команда з Шевою та Ребровим, за якою я почав стежити з того часу.
А зараз, оскільки у нас в Шотландії є українське телебачення, я кожної суботи і неділі в прямому ефірі дивлюсь матчі української Прем’єр-ліги. І хоча мої українська та російська все ще погані, я можу без проблем дивитися ігри та намагаюсь втягуватися.
Знайомство з майбутньою дружиною
У 2000 році, коли я закінчив школу, разом зі своїми друзями ми пообіцяли один одному, що будемо їздити на гостьові матчі Шотландії у відборі на Чемпіонат світу-2002. І перша гра була проти Латвії у Ризі (Шотландія перемогла 1:0). Тоді мені було 18, і я вперше поїхав у подорож в таку далечінь. І мені це дійсно сподобалось, тому я захотів побувати в інших країнах Східної Європи. Наступного року Шотландія грала товариський матч з Польщею у Бидгощі, і я дуже хотів поїхати туди, але ніхто з моїх друзів не зголосився. Тому я вирішив, що після цього за першої ж нагоди поїду у Східну Європу.
Усе змінилось у сезоні 2003/2004. Тоді мені було 21, і я разом з другом вирішив поїхати у червні на тиждень у Москву, зустрівши там свій День народження. Але перед тим у квітні я відправився у Каунас, де Шотландія грала проти Литви у кваліфікації на Євро-2004. То була жахлива, дуже жахлива гра. Шотландія програла, а ми ледь встояли на старому радянському стадіоні, який ледь не розпадався під снігом.
Я провів кілька днів у Литві. Якось я зайшов перекусити до ресторану, але не знав жодного слова литовською або російською. Я перебував у справді скрутному становищі, і потім повернувся до дівчини, яка сиділа за сусіднім столиком, спитати, чи вона може перекласти або порекомендувати щось з меню. У нас зав’язалась розмова, я спитав звідки вона, на що вона відповіла: "О, з місця, про яке ти мабуть ніколи не чув, з України". Але я розказав їй про "Динамо" і Шевченка. І ми обмінялися емейл-адресами, щоб тримати зв’язок.
Україна та Київ
У червні 2003-го, як і казав, я планував відвідати Москву з університетським другом, але він змушений був відмовитись. Але я так довго мріяв про цю поїздку, тому все ж вирушив один.
Саме тоді я вперше побував у Києві. Спочатку я думав полетіти з Глазго до Амстердаму, і тоді відразу на Москву. Але я пропустив пересадку в Амстердамі, отож авіакомпанія посадила мене на літак до Києва, звідки я ввечері мав вирушити у Москву. Потім я провів 5 днів у Москві, і зробив усе, що мав би зробити турист, пройшовся по всіх футбольних стадіонах та сходив на гру "Локомотива".
Мені сподобалась Москва, але не так, як я очікував. Через мій незапланований візит до Києва я вже планував подорож в Україну. Тому я зв’язався з дівчиною, яку зустрів у Литві, та спитав, чи не хотіла б вона побачитись. Спочатку ми планували зустрітися у Києві, але у неї була випускна вечірка у Тернополі, і вона запросила мене, як свого гостя. І наполягля, щоб я вдягнув свій кілт. Після цього ми почали зустрічатись, я приїздив до Києві кожні 3-4 місяці. А у 2006 році одружилися. Вікторія переїхала у Шотландію, де ми і мешкаємо зараз.
За останній рік з гаком я двічі був в Україні. У серпні 2015-го я провів кілька днів у Києві перед подорожжю у Вірменію та Грузію, де ми програли грузинам 0:1. У столиці я побував на грі "Динамо-2" – "Полтава" на стадіоні імені славетного Валерія Лобановського.
Також у серпні вже цього року у нас з дружиною була 10 річниця весілля. Тому я прилетів у Краків, звідти потягом добрався до Львова (де я провів чудовий день), і нарешті приїхав у Тернопіль (тоді грав ФК "Тернопіль", але я завжди стежив саме за "Нивою" навіть попри те, що зараз вони грають у найнижчій лізі), де і відсвяткував 10-річчя подружнього життя з дружиною та її родиною.
Команди
У Шотландії футбол завжди займав велику частину життя. Коли я був дитиною, "Рейнджерс" грали слабко, тому я не став їхнім уболівальником, як мій батько. У той час "Абердін" на чолі з сером Алексом Фергюсоном вважався топ-командою в Шотландії (у 1983 році виграли Кубок володарів кубків, обігравши "Реал" у фіналі). Він і став моєю улюбленою командою на Батьківщині.
В Україні, крім того, що я вболіваю за "Динамо", слідкую за виступами тернопільської "Ниви", тому що Вікторія з цього міста. Я навіть був на кількох їхніх іграх.
Також я цікавлюсь іншими східноєвропейськими команди. Я слідкую за результатами та становищем "Партизана", празької "Дукли" та берлінського "Динамо".
Також я підтримую "Вімблдон". Я маю родичів у Лондоні. Але вони всі вболівальники "Арсенала". Колись я гостював у них в дитинстві, і ми збиралися піти на матч "Арсенал" – МЮ, але не змогли дістати квитки. Єдиний матч, на який ми змогли піти був "Вімблдон" – "Ковентрі". Це була жахлива нудна гра. Але мені сподобався той день, і я почав слідкувати за "Вімблдоном" з того часу.
Збірна Шотландії
Збірна Шотландії завжди була моєю пристрастю. Я ходив на домашні матчі з 1989-го, і почав відвідувати виїзні матчі з 2000-го. З того часу я побував на 48 гостьових іграх. Ось кілька днів тому повернувся після матчів у Мальті та Словаччині.
Я був на "Вемблі" на Євро-96 на матчі Англія – Шотландія (просто подумайте про фільм "Хоробре серце" або гру Україна – Росія, щоб зрозуміти скільки там було ненависті та пристрасті). Мені тоді було 16, у Лондоні ми були з моїм батьком і його другом. Увесь день ми насолоджувалися атмосферою, а на гру відправились на метро, в якому і зустріли двох англійців. Вони виявились двома поліцейськими під прикриттям, які були роздратовані, що пропускають таку "вечірку", тому намагались непомітно зникнути, щоб піти на пиво у паб. Ми пішли з ними у бар. Ну а там сам поліцейський вручив мені подвійний шот (стопку – прим.) горілки.
А у 98-му я зі своїм 75-річним дідусем поїхав на перший матч Шотландії проти Бразилії на тому Чемпіонаті світу, але ми програли 1:2.
Маю хороші спогади про матч нашої збірної у Молдові у 2004-му. На той момент ми кілька місяців зустрічались з Вікторією, і я запропонував їй приїхати до Молдови, щоб познайомити її з усіма моїми друзями. Вона погодилась. Отож, я приїхав до Києва, потягом добрався до Тернополя. А потім ми разом на автобусі вирушили зі Львова у Кишинів.
О 3-й ночі ми добрались до україно-молдовського кордону. Я дав свій паспорт і знову заснув. Через 5 хвилин прикордонник повернувся і попросив мене пройти з ним. Він не говорив англійською, тому Вікторія спілкувалася та сперечалася з ним. Раптом вона замовкла, а на її обличчі був подив. Вона повернулася до мене і сказала: "Він хоче дізнатись, чому ти подорожуєш не зі своєю командою?". Виявилось, що він подумав, що я шотландський гравець львівських "Карпат" чи щось таке. Він просто не міг повірити, що хоча б якийсь шотландський уболівальник приїде у Молдову. Тим паче на автобусі з України о 3-й ночі.
Ще один пам’ятний випадок був у 2006-му, коли Шотландія грала в Києві. Я був у барі разом з друзями. Було пізно, і ми вирішили взяти таксі, щоб добратись до готелю. Ми їхали всього 5 хвилин. Але коли спитали ціну у водія, він сказав, що з нас 100 доларів! В одну мить Вікторія вибухнула і 10 хвилин кричала та лаялась на цього водія українською. Вона говорила, що ми – ВІПи, що я працюю у Британському посольстві, що його звільнять і таке інше. Це був перший випадок, коли мої друзі бачили Вікторію такою сердитою. Вони були шоковані. А водій просто поїхав, не взявши з нас ні копійки. Я люблю розповідати цю історію, і ми з Вікторією досі з усмішкою згадуємо її.
Ще тоді вночі після гри групу шотландців атакували на Майдані Незалежності. Ми з Вікторією були поруч у барі, коли почули цю новину, яка особливо засмутила її.
Благодійність
Також за останній рік я приєднався до групи шотландських вболівальників ("The Tartan Army Sunshine Appeal"), яка займається благодійністю для дітей, які потребують допомоги. У Словаччині ми провели уже 61-шу благодійну акцію. Загалом за весь час (з 1999-го – прим.) організація назбирала та надала допомогу на понад 100 тисяч фунтів. У Києві у 2006-му наша організація також допомогла Школі мистецтв для дітей з порушенням зору. Тоді було зібрано приблизно 6 тисяч фунтів, які пішли на полагодження аварійних виходів, металопластикові вікна, нову медичну кімнату, ліки та канцелярські товари.
Шкода, що зараз в Україні війна, важко дивитись на це. Але також я нервую через те, що Захід робить дуже мало. Я намагаюсь не говорити про політику, але я дійсно сподіваюсь, що найгірше позаду і Україна поверне свої землі.