Потрібен тренер, який поставить дуже простий футбол, майже "бий-біжи" – головні проблеми Андреа Мальдери

55-річний італійський спеціаліст Андреа Мальдера став головним тренером національної збірної України. Контракт підписано на два роки – до завершення кваліфікації Євро-2028 – з можливістю продовження співпраці на відбір ЧС-2030.

Десь таке рішення можна було припустити, коли Мальдера не увійшов до тренерського штабу Де Дзербі у Тоттенхемі. Андреа працював із Роберто у Брайтоні, Марселі. Якщо не пішов за ним цього разу, отже вже тоді мав якийсь варіант роботи. Сенсу просто сидіти без діла точно не було.

Такий крок виглядає не дуже логічним і викликає запитання. Українська асоціація футболу обрала не найочевидніший варіант, вирішивши діяти нестандартно.

За винятком призначення Сергія Реброва, в останні 10-15 років вибір тренера для національної команди завжди мав у собі певні сюрпризи. Покійний Михайло Фоменко отримав збірну, хоча вже давно не тренував. Потім – Андрій Шевченко з мінімальним досвідом роботи помічника у збірній. Олександр Петраков ніколи не тренував дорослі команди. Тож лише Ребров видавався оптимальною та логічною кандидатурою, але в підсумку нічого не вийшло.

Зараз призначають Андреа Мальдеру. Багато розмов про проблему самостійної роботи. Італієць ніколи не працював соло. Усі розуміють, що навіть найкращий у світі помічник може виявитися слабким головним тренером. Бо наставник першої команди – це харизма, інтуїція, характер, особистість. Із того, що я чув, Мальдера – дуже добра та м’яка людина. Це не завжди найкращі якості для роботи головним тренером будь-якої команди.

За прикладом далеко ходити не потрібно. Не так давно Шахтар призначав головним тренером Маріно Пушіча. Фахівець до цього успішно працював у штабі Арне Слота у Фейєнорді, отримав підтримку директора з футболу "гірників" Даріо Срни. Пушіч мав працювати за тими ж принципами, що і Слот, який за нинішніх умов в Україну не приїхав би. Починалося все дуже добре – перемога над Барселоною. Але завершилося сумно: третє місце та загальна криза команди.

Я вважаю, проблема Пушіча не в тому, що він слабкий спеціаліст чи нефутбольна людина, а в тому, що він просто не головний тренер за своїм типажем. Він дуже добрий, комунікативний, веселий, завжди усміхався. Маріно бракувало характеру та власного авторитету – не лише серед гравців, а й серед менеджерів клубу – щоб успішно розпочати самостійну тренерську кар’єру.

Але ми зараз про Мальдеру. В Україні він працював у штабі Шевченка, авторитет якого був величезним. Андрій Миколайович завжди знаходив слова не лише для гравців чемпіонату України, а й для представників провідних європейських ліг. Усі ми пам’ятаємо, як дісталося Віталію Миколенку перед матчем проти Португалії. Шевченко – володар "Золотого м’яча", переможець Ліги чемпіонів та легенда українського футболу. Його авторитету достатньо для будь-якого гравця.

Потім Мальдера працював із Роберто Де Дзербі. Там він уже не був у ролі першого помічника. В обох випадках штаби були дуже великими. Але суть в іншому: Де Дзербі володіє харизмою, уже багато років тренує на високому рівні, має досвід роботи у трьох провідних європейських лігах та Лізі чемпіонів. Роль Мальдери полягала переважно в аналітичній роботі, не більше.

Є дві проблеми, про які майже не говорять: штаб та гравці. Мальдері треба створювати власний штаб, а в нього немає сформованої команди однодумців. Потрібні тренер воротарів, асистент, спеціаліст із фізичної підготовки, аналітик. Разом працюватимуть люди, які ніколи раніше не взаємодіяли і не знають, чого чекати один від одного. Сам Тарас Степаненко не знає, яким буде асистентом, бо ніколи ним не працював. Сучасний футбол – це не лише головний тренер, а і його свита. Кожен тренер має свою сформовану команду.

Успіх того ж Віталія Пономарьова у Черкасах багато в чому пов’язаний із командою помічників, які вже знають можливості та обов’язки один одного, дивляться в одному напрямку і розуміють, хто за що відповідає. Яким би сильним не був штаб, який зараз збере Мальдера у збірній України, ці люди ніколи не працювали разом. Потрібен час, щоб сформувався повноцінний тренерський колектив.

Для мене головна проблема Мальдери – це гравці. У нас кадрово дуже посередня збірна. Пара центральних захисників грає з 2020 року, і їй немає жодної альтернативи. Гостра проблема – позиція правого захисника: ніхто не знає, де гратиме Конопля наступного сезону і чи гратиме взагалі. Не все добре й з опорником та вінгерами.

Розумієте, Мальдера працював у Брайтоні та Марселі з якісними гравцями, з якими можна моделювати різні схеми, щось планувати. Навіть у збірної України на її піку був високий клас футболістів. Зараз Зінченко, Ярмоленко, Матвієнко, Караваєв, Маліновський пройшли свій пік. Плюс – більше немає Марлоса та Кривцова. Великий вибір – відсутній. Потрібно працювати з молоддю, гравцями клубів УПЛ. У таких умовах говорити про складну тактику чи серйозну побудову гри дуже важко.

Я не думаю, що Реброву бракувало тактики чи вивчення суперника. Вісенте Гомес, Альберто Босх та Гліб Платов не є слабкими аналітиками. Команді Реброва бракувало мотивації гравців та емоцій.

Зараз збірній дуже потрібен тренер, який зможе мотивувати футболістів, дати їм емоційний поштовх. У прямому сенсі – змусити битися за футболку, віддавати всі сили на полі. Потрібен тренер, який умітиме працювати з молоддю. Не буде боятися викликати Домчака, Синчука, Крупського чи Степанова, хоча вони, можливо, ще не дотягують до рівня національної команди. Зараз такий час, бо в нас особливого вибору просто немає.

Нам потрібен тренер, який поставить дуже простий футбол, майже "бий-біжи", бо нинішньому складу збірної буде вкрай складно грати у щось вишуканіше. Але гравці на полі мають віддавати всі сили та емоції. Ідеї можуть бути дуже красивими, але їхня реалізація – це вже значно складніше питання.

Коли бракує класу, на перше місце виходять командна гра, колектив та мотивація. Саме над емоційним станом гравців тренерський штаб має працювати не менше, ніж над тактикою та фізичною підготовкою.

Головний тренер збірної України – це не просто наставник національної команди. В українських умовах – це вершина системи всіх збірних. Молодіжна та юнацькі збірні мають працювати в одному напрямку, щоб гравці краще розуміли вимоги, які чекатимуть на них у національній команді. Постає питання тренерів, де поки працюють люди, які прийшли ще за часів Реброва. Збірній потрібна системність. Я не впевнений, що у Мальдери є розуміння того, як ефективно вибудувати вертикаль. Він до цього ніколи не мав особливого стосунку.