Рівно п’ять років тому Дніпро програв головний матч своєї історії. Так, дніпровські вболівальники зі стажем навряд чи погодяться з мілленіалом, який не бачив “золоте” побиття Спартака в 1983-му чи поєдинки за півфінал КЕЧ проти Бордо та його ручних арбітрів. Що ж, кожному часу – свої герої. В будь-якому разі, кожен погодиться, що для історії сучасної України єврокубкова епопея “синьо-біло-блакитних” у 2015 році стала чимось більшим, ніж просто футбольним проривом.
Дніпро пробився до фіналу Ліги Європи 5 років тому – відео найбільшого тріумфу команди Маркевича
За п’ять останніх років вийшло дуже багато інтерв’ю, відео та текстів про матчі з Сент-Етьєном, Аяксом, Наполі та все тією ж Севільєю, але важко згадати, щоб хтось осмислював ті події. Що ж означав той фінал для України та Дніпра?
Фінал-2015 – символ стійкості України
В житті різних народів часто відбуваються моменти, коли історія ніби повертає назад, швидко йдучи до небуття. Для України він настав у 2014 році, коли прогриміли кривава розв’язка Революції, анексія Криму, проросійські мітинги у половині країни, війна з другою армією світу, важкі поразки та стрімкий обвал економіки. Все – буквально за лічені місяці. Футбол також потрапив під цей процес – Чорноморець і Металіст розвалювались, Шахтар залишився без Донбас Арени, Дніпро втратив іспанців, Жуліано, Ротаня, кількох фанатів та ЛЧ, а його власник перемкнувся на геополітику.
Зозуля: Коли Коломойський втратив Укрнафту, йому стало не до футболу
Що було далі, всі пам'ятають: Дніпро вирвався із групи, дійшов до Варшави й у красивому матчі проти чинного володаря Кубка ЛЄ ледь не взяв омріяний трофей – для сера Алекса Фергюсона той фінал став одним з найкращих в історії турніру. Причому дніпряни демонстрували істинно чемпіонський характер, адже у плей-офф спокійно заявляли про готовність взяти трофей. І все це відбувалося:
– на очах різноманітних російських коментаторів, які говорили про несправедливість звитяг українців;
– на тлі заяв російських політиків, які кричали про “Державу 404” вічно стурбованій світовой спільноті;
– на тлі жахливої війни, в якій росіяни залякували масштабним вторгненням;
– на тлі страшної економічної кризи в Україні.
Дніпро весною 2015-го продемонстрував світу, що Україна не просто жива – Україна здатна розвиватися й перемагати. Дніпро довів, що ми не розвалена війною країна біженців, як це хотіли показати російські політики, а звичайна європейська держава з клубами, футболістами і тренерами топ-рівня. Зрештою, Дніпро довів самим українцям, що наше діло праве і час не йде назад – інакше як це все могло статись?
"Воїн на полі, патріот у житті". Топові вчинки Романа Зозулі, які заслуговують на respect
Фінал став одним із моментів, який склеїв націю. Фінал Дніпра у найбільш скрутні часи змусив українців поважати себе і пишатись своїм народом. Звучить пафосно, як для звичайного футбольного матчу, але з таких дрібних часточок і робляться великі справи.
Фінал-2015 – повністю українська історія
Фани Шахтаря можуть образитись на суб’єктивну думку, але програшний варшавський фінал українці згадують частіше, ніж виграшний стамбульський. В такому світосприйнятті немає нічого дивного – донеччани брали трофей до війни, у ситі часи українських півфіналів єврокубків, коли клубно-регіональні заморочки в головах вболівальників переважали національні. Дніпро ж у 2015-му вважався форпостом патріотичної ідеї в усіх проявах, хоча у Шахтаря був козир у вигляді першого фіналу для України.
Так чи інакше, за Дніпро більше вболівали не тільки через політоту. Ще однією причиною, чому дніпровський фінал згадують частіше, став його український склад – так, розбавлений кількома топ-легіонерами, але з українськими лідерами.
Маркевич виділив ключових гравців Дніпра часів фіналу Ліги Європи
У Варшаві в основі вийшло шість українців – і вийшло б сім, якби у Євгена Селезньова не виявили пошкодження. При цьому Матеус давно одружився з українкою, Калініч справно розмовляв на російський, а Канкава став настільки своїм, що одного разу Дніпро порушив ліміт, випустивши грузина на поле. Для порівняння: у 2009 році в основі Шахтаря против Вердера вийшло вісім легіонерів. Українцями були тільки голкіпер та два центрбека.
У варшавському фіналі перший гол зробили Матеус та Калініч, але другий – Руслан Ротань, місцева легенда й вихованець місцевої легенди Романа Шнейдермана (учень та вчитель – рекордсмени за кількістю матчів за Дніпро). Перед цим ключові голи у плей-офф забивали Зозуля, Коноплянка, Селезньов, Федецький, Ротань і Шахов – з легіонерів же відзначились тільки Калініч і Джаба. Таким чином, Дніпро знищив ідею, згідно якої досягнення топ-результатів неможливе без значного десанту більш технічних, швидших, розумніших і красивіших іноземців.
Було б несправедливо говорити, що фінал Шахтаря не став українським, але в 2009-му радість голів Вердеру потрібно було ділити з бразильськими фавелами. В 2015-му ж сумували та пишалися українські двори – ну, і трійко сусідських.
Фінал зробив Дніпро найбільш яскравим уроком для українського футболу
Дніпро всього за один сезон 2014/15 зумів стати прикладом для всієї ситуації у вітчизняному футболі. “Синьо-біло-блакитні” зуміли ідеально продемонструвати, що:
– команди, складені з українських футболістів, можуть грати у фіналах єврокубків;
– архаїчна структура керівництва та тотальна залежність від олігарха здатна їх знищити за рік;
– команди завжди можуть зібратися й зробити диво, попри всі проблеми;
– дива не тривають довго, а кінець все одно буде прозаїчним.
Фінансові проблеми Дніпра почалися ще з літа 2013-го у вигляді боргів за стадіон, а до фіналу Ліги Європи в клубі вже не було грошей навіть на костюми гравцям – не кажучи про зарплатню та премії, які Маркевич видавав з власної кишені. Ще через два роки Дніпро впав у Другу лігу, а далі – аматори та розформування. Неймовірно швидкий крах, як для одного з найбільш титулованих та легендарних українських клубів.
Таким чином, “синьо-біло-блакитні” всього за один сезон показали найяскравіші приклади, як треба і як не треба робити. В цьому дніпряни не унікальні, але крах на тлі фіналу Ліги Європи висвітлює усі уроки аж занадто яскраво. Якщо і таких жертв для реформації українського футболу в наступні п’ять років виявилось недостатньо, то про що можна говорити далі? Схоже, він справді приречений.
Дніпро – остання велика футбольна історія
За останні п’ять років в українському футболі було достатньо класних історій, але жодну з них ми не будемо згадувати п’ятий рік поспіль – ні дебют Олександрії в Лізі Європи, ні переходи українців в топ-клуби, ні вихід на Євро, ні розгром Сербії. Виключенням може слугувати провальне Євро-2016, але на клубному рівні подією епохального масштабу й досі залишається дніпровський фінал Ліги Європи.
Дніпро, який міг стати чемпіоном: нищівний удар від Динамо, шалені трансфери і російський слід
В цій історії є щось міфічне і всенародне. Варшавський фінал став уособленням легенди про Ікара, який злетів до небес, спалив крила і трагічно розбився – і це уособлення не тільки про Дніпро, а і про всю епоху великого українського футболу. До фіналу-2015 він жив у світі шалених грошей, топ-трансферів і задач на перемогу в єврокубках, а після – в світі сільських лідерів УПЛ та рівності грандів із Яблонцем. До фіналу-2015 ми сміялись з назв чеських чи швейцарських клубів, після – ніколи. Фінал став найвищою точкою всього того, що ми згадуємо із словами “ах, який же раніше був чемпіонат…”.
Для дніпровського ж фаната той сезон і фінал навічно вписані в історію життя. Дніпро-2015 для нього – це не тільки великі перемоги над європейськими топами, а й тепла весна з веселими зустрічами, виїздами, мемами, та ритуалами. Наприклад, друг автора цього набору букв під час фіналу закурив прямо перед голом Дніпра – так народився обряд “запалити на гол”. На останніх хвилинах друг аж задихався від цигарок, але не шкодував своє здоров’я заради третього м’яча. На жаль, його так і не сталося. Історія сезону завершилась трагічно, але це зробило її навіть більш красивою.
Таким чином, варшавський фінал Дніпра став для України одним із важливих епізодів націєтворення, дав українському футболу яскраві приклади, а своїм фанатам дозволив стати героями казочки. Казочки, яку вони пронесуть крізь усе життя й розкажуть внукам. Казочки, яка, можливо, буває лише раз в житті. Словом, Дніпро у Варшаві знову довів, що іноді футбол буває чимось більше, ніж просто спортом.