Інтерв'ю "Футбол 24" із Алексом Великих - українцем, який багато років працює на благо італійського футболу.
Алекс Великих – дитячий тренер та скаут з України, який з 2004 року працює у італійському футболі. У різні часи співпрацював з такими клубами як «Ювентус», «Мілан», «Аталанта», «Сієна», «Фіорентина» та «Емполі». Зараз працює у «Ліворно», з яким у партнерстві з ГО «Інтеграція» та клубом «Ніка-05» з 6 по 12 червня організовує в Україні Italian Football Camp Livorno, у рамках якого також відбудеться навчальний семінар для українських тренерів, котрі працюють у дитячо-юнацькому футболі.
Алекс розповідає про роботу в Італії і в чому її відмінність від України, а також про табір для дітей, який найближчим часом пройде у Івано-Франківську.
Перші враження
Відразу після переїзду з України відзначив суттєві відмінності, які впливають на роботу. По-перше, це клімат – сприятливі погодні умови дають можливість проводити інтенсивні тренування протягом усього сезону, навіть при не завжди високій якості футбольної інфраструктури, а щодо останньої прикладом мають слугувати Нідерланди та Німеччина. По-друге, робота з м’ячем на тренуванні займає 90% часу. По-третє, футбол усюди 24 години на добу 365 днів на рік! Іноді виникає відчуття, що всі говорять лише про футбол: у спортивних новинах більшу частину часу займають футбольні новини, велика кількість ТВ-шоу на тему футболу, спортивна преса лежить на столиках у кожному кафе, а відвідувачі обговорюють футбол, починаючи від Серії А і закінчуючи турнірами їх дітей у любительських школах.
Найкращі у кальчо
«Аталанта» та «Емполі» справедливо мають репутацію клубів, які приділяють багато уваги якісній підготовці молоді. Вони навіть постійно обмінюються інформацією щодо науково-методичних розробок тренувальних циклів, порівнюючи їх та визначаючи переваги і недоліки. Можу навести приклад. Так, в певний час в «Емполі» було вирішено не приділяти уваги такій простій вправі як жонглювання м’ячем (paleggio). Проте згодом виявилося, що, коли вікові групи, у яких цей елемент вилучили, переходили до старших юнацьких груп, у них виникали проблеми під час «читання» траєкторії польоту м’яча. І разом з науково-аналітичним центром «Аталанти» було визначено, що причиною стала відсутність відповідної роботи над таким простим елементом у відповідний віковий період розвитку футболіста.
Між цими клубами була невелика різниця щодо того, з якого віку варто запрошувати перспективних футболістів у команду. Ще три роки тому «Емполі» – але тепер і у них змінилася філософія – намагався забрати до себе талановитих гравців у дуже юному віці, щоб відразу навчати їх за власними методиками та щоб їх не перехопила більш потужна у фінансовому плані «Фіорентина». «Аталанта» завжди була більш обережною і залишала футболістів у регіонах до середнього юнацького віку. При цьому у них є власні регіональні центри підготовки, у яких усі працюють відповідно до єдиної програми, розробленої у Бергамо. Таким чином, діти можуть довше перебувати поруч з домом, але водночас з самого початку готові до системи «Аталанти», що полегшує їх адаптацію надалі.
Про інші футбольні школи Італії також можна дуже багато говорити, а якщо коротко, то їх можна поділити на три основні групи. До першої належать клуби, які беруть на виховання футболістів, щоб вивести їх у головну команду. Насправді, таких клубів дуже небагато, зате вони направляють багато ресурсів у дитячо-юнацькі департаменти, у тому числі фінансових. Наприклад, «Емполі», «Торіно», «Понтедера».
Друга група – це клуби, які виконують якісну скаутську роботу на національному рівні, щоб потім за три-чотири роки виховати талановитих гравців на продаж у багатші клуби. Саме у цих клубів зазвичай найкраща мережа скаутів і кваліфіковані тренери, які готують майбутніх професіоналів до футболу у великих клубах. Так працюють, наприклад, «Ліворно», «Аталанта», «К’єво», «Сассуоло».
Третя група є найчисельнішою. До неї належать аматорські клуби, які забезпечують масовість футбольного руху країни. Саме вони проводять щоденну кропітку роботу по наданню базових знань і вмінь у дитячо-юнацькому віці. У них є безліч проблем, від економічних до соціальних, але і чисельні здобутки від вдало поставленого процесу роботи з дітьми. Ті, хто робить ставку на якість підготовки, а не тільки кількість записаних у групи (і відповідно сплачених внесків за навчання) згодом отримують непогані прибутки. Наприклад, «Прато», «Сіско Рома», «Тор Тре Тесте», «Мондо Спорт Іск’я» та багато інших.
Про власну скаутську діяльність
Кожен клуб, у якому я працював, мав скаутський відділ та відповідні департаменти внутрішньо італійського і закордонного скаутингу. Мені вдалося зацікавити ці клуби умінням виховувати технічних, координованих гравців, а також знаходити талановитих виконавців та готувати їх до переходу у професійні клуби. Зокрема, гарні робочі стосунки склалися з Андреа Інноченті, колишнім головою департаменту скаутингу і підготовки футболістів у вищезгаданому «Емполі». Він приїхав подивитися на моїх вихованців і згодом запросив мене до співпраці. Так розпочалася моя скаутська діяльність.
На початках опікувався лише трьома провінціями центральної Італії, а потім вийшов на національний рівень. Після перших вдалих знахідок Інноченті запросив мене працювати у «Сієну», головну команду якої у той час тренував Антоніо Конте. Тоді ж почав займатися ще й міжнародним скаутингом. Після низки вдалих трансферів та зміни умов в клубі виникла можливість познайомитися з принципами роботи та структурою «Ювентуса», отримати необхідний досвід щодо організації мережі закордонних академій. У цій діяльності я побачив не тільки вдалий маркетинговий хід, але й можливість продивлятися велику кількість перспективних гравців під час заходів академій. Тоді у мене вперше виникла ідея створити подібну академію для українських дітей.
Про Китай та «Ліворно»
Потім так склалося, що доля ледве не закинула мене у... Китай! У «Гуанчжоу Евергранд», який на той час тренував Марчелло Ліппі, а відділ скаутингу та підготовки молоді як раз очолив давній знайомий Андреа Інноченті. Але, оскільки дружина очікувала на другу дитину і не дуже хотілося залишати її саму, довелося відмовитися від такої можливості. Вів переговори з «Міланом», до речі, за цей клуб вболіваю в Італії ще з часів Шевченка та Каладзе, але невизначеність у керівництві клубу не дозволила знайти рішення... Проте футбол і люди, які хочуть працювати, знаходять варіанти. Таким варіантом для мене став «Ліворно», який виховав для італійського та світового футболу, наприклад, Крістіано Лукареллі, якого ми добре знаємо по виступах за «Шахтар», а також Ігора Протті, Джорджо К’єлліні, серед тренерів – Массімо Аллегрі.
Мені відразу вдалося знайти порозуміння з керівником скаутського відділу Клаудіо Франджоні та з керівником департаменту молодіжного футболу Алессандро Дога. Разом почали діяльність щодо пошуку талановитої молоді і протягом сезону змогли надати клубу 15 гравців різних вікових категорій, деякі з яких увійшли до національних молодіжних команд Італії, а також навіть зацікавили таких «монстрів» як «Ювентус» та «Інтер». Мою роботу оцінили, і під час обговорення запитали про моє бачення розвитку клубної скаутської системи. Я висловив думку про необхідність створення академій з клубами-побратимами закордоном, щоб мати можливість знаходити та перехоплювати талановиту молодь на ранніх етапах перед тим, як на цих гравців вийшли б скаути потужніших у фінансовому плані клубів, ніж «Ліворно». Серед країн, гідних уваги, я назвав і Україну. Так виникла ідея провести тут футбольний табір для дітей.
Про особливості проекту в Україні
Плануючи співпрацю з українськими клубами щодо академій, потрібно враховувати норми ЄС, які забороняють футболістам з країн не членів ЄС здійснювати переходи до клубів ЄС до 18 років. Це означає, що талановитих українців не зможуть відразу взяти на навчання в Італію, але їх підготовка в академії в Україні має повністю відповідати вимогам італійського клубу. Усі ми знаємо, що різниця у роботі між українськими дитячими тренерами та італійськими є (про це я розповім далі), тому ми мали надати клубу-партнеру можливість ознайомитися зі складеною програмою підготовки, єдиною для обох клубів, а також провести методичні і практичні заняття для українських тренерів, зокрема такий семінар пройде 7 червня у Івано-Франківську. Також співробітництво передбачає систематичну роботу з навчання персоналу як в Італії, так і виїзні заняття для тренерів та дітей в Україні, участь у турнірах академій та міжнародних турнірах, відвідування матчів команди в Італії, зустрічі з провідними фахівцями та зірками клубу.
Про Italian Football Camp
Партнером проекту «Ліворно» в Україні є громадська організація «Інтеграція», яка займалась пошуком зацікавленого клубу. Таким клубом став «Ніка-05» з Івано-Франківська на чолі з президентом Андрієм Шулятицьким, який відвідав академії в Італії й оцінив перспективи такого співробітництва. Першим кроком має стати проведення 6-12 червня дитячого футбольного кемпу в Івано-Франківську за участю провідних тренерів молодіжного сектору «Ліворно», серед яких можна виділити колишнього нападника «Сампдорії», «Болоньї» та інших відомих клубів, а зараз тренера U-19 «амарантових» Стефано Бронді. Крім того, долучили турецького фахівця з підготовки воротарів Реджепа Йилмаза з його академією.
Початково табір був розрахований лише на місцевих хлопців з Прикарпатського регіону, але надійшли заявки і з інших частин України, зокрема з Хмельницького, Львова, Чернігова та Одеси. Хотів би наголосити, що кемп, у першу чергу, спрямований не на комерціалізацію, а на презентацію проекту, на ознайомлення з принципами роботи італійських фахівців. Наша мета –надати можливість талановитій молоді показати себе та отримати шанс вивчити щось нове і, можливо, найкращі матимуть шанс реалізуватися в Європі. Усі учасники отримають сертифікати Italian Football Camp Livorno, а найкращі – запрошення для подальшої підготовки, в тому числі в Італії. Тренери «Ліворно», які працюють з відповідними віковими категоріями, зможуть оцінити рівень гравців. Для всіх, хто братиме участь, буде надана велика практична підтримка у розвитку футбольної майстерності. Хотілося б, щоб цей кемп став справжнім святом для українських дітей. А взагалі ми з нашим табором хочемо довести, що й в Україні можна втілювати європейські проекти. Ми відкриті до діалогу та співпраці з усіма, хто поділяє нашу філософію.
Про різницю у підходах
В Італії уся увага дитячих тренерів приділена технічній підготовці гравця та стимулюванню його аналітичного мислення. Перед футболістом ставиться завдання самостійно шукати вихід у конкретній ситуації, а не повторювати за тренером готове рішення. Відсутність психологічного тиску під час формування характеру дозволяє отримати гравців з індивідуальністю, які не бояться зробити спробу обіграти один в один, виконати фінт чи обробити м’яч красиво. Такі якості роблять гравця привабливим на європейському футбольному ринку. Ще одної з характерних рис кемпу буде наявність музики під час занять задля вдосконалення ритмічності рухів під час обробки м’яча та руху один в один. Взагалі, вправи на координацію та техніку володіння м’ячем у молодших та середніх вікових групах будуть домінувати у цьому кемпі.
Вважаю, що доля багатьох наших гравців у топ-клубах Європи могла бути й кращою – а абсолютно успішною можна назвати лише кар’єру Андрія Шевченка – і кількість гравців з України могла бути більшою, якби з дитячої-юнацького віку їх привчали до більшої самостійності у прийнятті рішень та більш професійного ставлення до футболу, тобто щоб не тренер змушував працювати на тренуванні, а футболіст сам розумів необхідність щоденної роботи. Так, я бачив гравців з Сербії, Хорватії, тих же албанців, які працювали на тренуваннях більше, ніж місцеві хлопці. Вони отримували початкові контракти з досить невеликими сумами, але, завдяки надзвичайній самовідданості, перетворювались на справжніх зірок.
В Україні основна увага приділена фізично-біговим якостям гравця, а м’яч використовується більше для відпрацювання ударів. У ролі тренера італійських дитячо-юнацьких команд мені не доводилося грати проти українців, але під час роботи у структурі «Фіорентини» мав можливість протистояти російській команді у міжнародному турнірі – заради коректності не називатиму її. Ми програли їм по рахунку і за показником, про який часто говорять і в Україні, – «бігова робота», але саме наші футболісти отримали призи від організаторів за якість гри: «Кращий півзахисник» та «Кращий гравець». З футболістів, які тоді були у нашій команді, один виступає в основному складі «Фіорентини», а саме Федеріко Бернардескі, ще двоє грали цей рік в Англії, не кажучи про шістьох, які потрапили у клуби Серії В. Щодо російської команди, яка тоді нас перемогла, то у професійному футболі заграли лише троє! Ось така різниця в перемогах та результатах.
Яна Дашковська, спеціально для "Футбол 24"
"Коноплянка в "Севільї" ненадовго, а Швед вистрелить навіть швидше, ніж ми думаємо"