– У міні-футбол ви ще встигли й у Лисичанську пограти.
– Приємні спогади. Це – повернення додому, де тебе всі знають. Я родом з Марківки, вона зараз окупована. Луганська область після подій 2014 року дуже зменшилася, а на футболі люди мали змогу збиратися разом, спілкуватися. Грав за місцеву команду два роки, завжди були в призерах.
– Коли ви востаннє були вдома?
– 2022-го, на Новий рік. Там батьки залишилися. Дуже сумую за ними. Побачитися немає змоги – там зона бойових дій. І виїхати звідти важко, бо батько хворіє. Говоримо по телефону, коли є зв’язок.
– Ви вільно спілкуєтесь українською. Коли перейшли?
– Це моя рідна мова. У нас у родині говорили українською, з батьками зараз так само. Коли навчався в Луганському спортінтернаті, то в класі я один розмовляв українською. І хлопці-однокласники сідали ближче, щоб розуміти, про що розповідає вчитель. Марківський район – не індустріальний, де спілкування російською. У нас україномовний район, – пояснив Задорожний в інтерв'ю Sport24.ua.