"Я просто віддав валізу з грошима": Міхаель Шумахер – правила життя Червоного барона

Хтось народжується, щоб перемагати. Але ж це нудно! Я народився, щоб змагатись.

Бензин у мене в крові. Батько працював на картодромі неподалік Кельна. Мені було чотири роки, коли він влаштував для мене гонки у карті прямо на тротуарі біля нашого дому.

Коли мені виповнився 21 рік, я заробив перші великі гроші. Отримав їх готівкою у валізі – повна валіза грошей! Моя сім’я була по вуха в боргах, тож я просто віддав валізу батькові.

Чутки про мої статки настільки перебільшені, що іноді я сам собі починаю заздрити.

Не знаю жодної людини, в якої швидкість не асоціювалася б із свободою.

Адреналін несумісний із перегонами. Якщо адреналіновий удар спіткає тебе в момент заходу на чергове коло, це практично гарантовано закінчиться кепсько. Шанси є тільки в тих, хто холоднокровний і спокійний.

Немає нічого особливого в тому, щоб керувати автомобілем на швидкості 300 миль за годину. Головне, щоб у цей момент в голову не лізли дурні думки.

Їхати звичайним авто по заміській трасі в сто разів небезпечніше, ніж те, що роблю я.

Два колеса – це не так вже й мало.

За всі роки виступів у Формулі-1 я лише в одному сезоні мав ідеальну машину.

Шумахер за кермом свого Ferrari / Getty Images

Бути посереднім гонщиком – не мій стиль.

Я нічим не відрізняюся від інших за винятком того, що ганяю по колу швидше, ніж будь-хто.

Досягнувши чогось, завжди відчуваєш спустошення. Саме це й спонукає тебе перемагати знову.

Якщо ти сердишся через перемогу свого друга, отже, скоріш за все, у тебе немає друзів.

Друзів на трасі не буває.

Співчуття отримати досить легко, заздрість потрібно заробити.

Поразка може навчити більше, ніж перемога. На початку своєї кар’єри у Формулі-1 я цього не знав.

Ігристе для чемпіона / Getty Images

Я – людина, яка любить говорити те, що думає насправді.

У журналістах я розчарувався того дня, коли померла моя мама, а вони підстерігали мене біля будинку, сподіваючись взяти коментар.

Якщо травма загоїлася – ніколи не згадуй про неї.

Аварія 1999 року у Сільверстоуні? Я лежав там, слухаючи власне серцебиття, і воно ставало все тихішим й тихішим. Усе навколо потемніло. Я злякався. Подумав: "Ось і все".

Після того, як загинув Айртон Сенна, я зрозумів: найбільш правильна річ, яку можу зробити прямо зараз, – це написати заповіт.

Перед кваліфікацією та гонкою я надягаю амулет, який зробила моя дружина. На ньому її ініціали та ініціали наших дітей, а також символ, який для мене дещо означає. Він приносить мені удачу.

Ти встановлюєш рекорд лише для того, щоб хтось його побив, а якщо ні – ти самозакоханий бовдур.

Моя найголовніша мрія? Не залишитись самотнім.