"Навіщо спорт, якщо можна мати все одразу?": Добринська – про фундамент легкої атлетики і золото Олімпіади без тренера

Олімпійська чемпіонка Пекіна-2008 Наталія Добринська представляє Федерацію легкої атлетики України в Міжнародному олімпійському комітеті, пильнує за недопуском росіян і білорусів до міжнародних змагань, а паралельно роздмухує полум’я розвитку виду на рідних теренах. У Вінниці Наталія запустила проєкт Dobrynska NEXT – масштабні змагання, які поєднали дітей, юнаків, їхніх батьків, тренерів, фахівців з легкої атлетики.

Футбол 24+ поговорив із Наталією й дізнався, чому багатоборство – це стильно й сучасно.

– Пані Наталіє, після вас – олімпійської чемпіонки, Ганни Касьянової (Мельниченко) – чемпіонки світу, нових переможців високого рівня в багатоборстві не проглядається. Утворилася прірва, подолати яку за рік-два навряд чи вдасться.

– Прогалина у вихованні резерву з’явилася не водночас. Після початку великої війни багато дітей виїхали за кордон. Чимало тренерів змінили професію – фінансове забезпечення в спорті не завжди у пріоритеті. Треба було починати з чистого аркуша. Я про масштабний форум у багатоборстві, який відбувся у Вінниці, мріяла давно. Остаточне рішення прийняла вже коли повернулася з-за кордону.

– Вас часто бачив на змаганнях у Києві. Ви наче й не виїжджали нікуди.

– Після вторгнення ми із сім’єю на деякий час покинули країну. Потім повернулися, наразі мешкаємо у Львові. Доводиться встигати в справах у різних місцях.

– Dobrynska NEXT– що за змагання?

– Це не тільки змагання. Це перший в Україні форум, де в одному просторі поєдналися багатоборство, сімейне спортивне свято та велика розважальна програма. Першість виборювали не лише юні легкоатлети, а й батьки.

– Ви брали участь у змаганнях батьків?

– Я фізично готова. Але цього разу обмежилася організаторською роботою.

Наталія Добринська на Dobrynska NEXT

– Щось не пригадую подібних змагань в Україні.

– Це вперше, коли змагалися суто багатоборці. Але раніше Ганна Касьянова і її чоловік Олексій, також багатоборець, поєднали окремі види легкої атлетики в двоборстві, триборстві. Процес пішов, і тепер маємо низку перспективних спортсменів. Вони ще юнаки-юніори, але вже ставлять певні рекорди.

З багатоборства усе починається. Біг на 100 метрів з бар'єрами, стрибки у висоту, штовхання ядра, біг на 200 метрів, стрибки у довжину, метання списа, біг на 800 метрів – це все стартові дисципліни в будь-якому виді легкої атлетики.

– Мабуть, непросто розвивати в собі декілька дисциплін одразу.

– Наші діти – вони не схожі на нас. Ми свого часу знали, що успіх залежить від наполегливої щоденної роботи. У них простіше: мають приклад блогерів, які за кілька соціальних постів стають мільйонерами. Діти задумуються: навіщо тато з мамою привчають до обмежень заради якоїсь мети, коли можна отримати все й одразу.

– Водночас Матвій Строгалєв і Омелян Герасимчук, які ставлять юнацькі світові рекорди в стрибках з жердиною на юнацькому рівні, доводять протилежне.

– Бо це не віртуальне, а справжнє суперництво. Наше завдання – заохотити юнаків і дівчат до активного способу життя.

"Ми свого часу знали, що успіх залежить від наполегливої щоденної роботи"

– А з якого виду легкої атлетики починали ви?

– У мене жодних коливань не було. Так вийшло, що я в усіх видах почувалася комфортно. Багатоборство – це фундамент, на якому будуються майбутні чемпіони. Такі змагання дуже важливі з точки зору вибору для дітей і для батьків. Тим більше зараз, коли багато викликів і діти перебувають у дуже непростих умовах: військовий стан, війна, багато стресу в сім'ях, батьків, дітей. Не забуваймо і про здоров’я: спорт, коли ним займаєшся, стає твоєю частиною протягом усього життя.

– Багатоборство ще й, мабуть, найважчий вид легкої атлетики.

– Це, так би мовити, перлина легкої атлетики. Багатоборці розвивають найбільш важкі технічні види. Тут, напевно, має бути не тільки талант, а й бажання залишитись. Але завжди є можливість зосередитись на якомусь одному виді. Є багато прикладів, коли багатоборці ставали олімпійськими чемпіонами в окремих видах – метанні, стрибках чи бігу.

– Ганна Касьянова перед змаганнями порівнювала українське багатоборство з італійським і сказала, що ми десь на 15 років позаду. Забагато відстали.

– По юнаках у нас уже є певні обнадійливі результати. У Києві дівчинка перспективна, в Одесі хлопець, ще кілька юнаків. Зірочки з’являються. Але це тільки перші кроки. Якщо не починати, то нічого й не відбудеться.

– Усю перспективну молодь вдалося зібрати на змаганнях?

– Я думала, що найважче буде знайти спонсорів, подарунки для дітей. А виявилося, що непросто знайти самих спортсменів. Загалом – так, не було лише багатоборців 2013-го і 2014-го років народження, бо вони в цей час виступали на командному чемпіонаті України. Було близько 120 учасників. Ситуація змінюється, батьки стали більше приділяти уваги ментальному здоров’ю дітей. Вірю, що наші діти після усіх випробувань зможуть тепер усе. Це наша перспектива на найближчі 10 років.

– Ваш приклад, мабуть, також неабияк надихає.

– Коли я повернулася з Олімпіади в Пекіні, то приїхав тато з хлопчиком спеціально до мого тренера, щоб він зробив і його чемпіоном. Звісно, переможці показують, що в кожного є шанс стати сильним спортсменом. Як зараз багатьох надихає приклад Ярослави Магучіх. Мені, безумовно, хочеться нагадати й показати вінничанам, що чемпіони народжуються і зростають не тільки в столицях. Тут інший рецепт. Чим більше тренуєшся – тим більше виграєш.

Змагання у розпалі

– Прогалина у вихованні багатоборців виникла зокрема й через нестачу тренерів. Як наразі справи з кваліфікованими спеціалістами?

– Є осередки – Одеська, Харківська, Львівська області, Київ... Усі дитячі тренери багатоборців мали змогу відвідати змагання у Вінниці. Сучасний наставник має змінюватися, бо у дітей інші виклики, вподобання, а їм необхідно знаходити мотивацію, бути психологом, а не тільки спеціалістом з фізпідготовки. Багатоборство і спорт взагалі – це, в першу чергу, характер, дисципліна. Бо без неї ти й кілька днів не протримаєшся на стадіоні.

– Скільки тренерів має бути в багатоборців?

– Мені, коли приїжджала на змагання, було трохи дивно, що суперниць супроводжували з десяток наставників. Мені й одного-двох було достатньо. А на Олімпіаді в Пекіні взагалі була без тренера. І нічого, виграла.

Звичайно, в ідеалі у кожному виді легкої атлетики свої техніки, тому й тренерів має бути більше. Проте, якщо говорити про дитячо-юнацьке багатоборство, то для початку вистачить одного. Тим більше, що в цьому віці важливо зацікавити дітей, показати їм переваги спорту, як вони змінюватимуться фізично. Дитячий спорт – це, перш за все, про здоров'я. А там вже точно будуть ті, хто захоче повторити й покращити досягнення наших чемпіонів.