Хокеїсти Реброву втерли носа: Дмитро Христич – про гучний прорив збірної України попри "аматорську" підготовку

Збірна України з хокею зробила карколомний стрибок угору. За два роки команда Дмитра Христича змінила одразу два дивізіони й наступної весни гратиме серед шістнадцяти найсильніших збірних світу.

Історичної події довелося чекати довгих 20 років. Трохи дивно, адже позиції національна команда втрачала, коли українські клуби не пасли задніх на міжнародній арені, а національний чемпіонат був більш конкурентним. Коли ж хокей у країні відійшов на задній план, збірна почала стрімко прогресувати. До класу найсильніших вона могла вийти ще минулого року, але поступилася Японії в останньому матчі. Втім, головне завдання – закріпитися в Дивізіоні 1А – хокеїсти виконали, а нову вершину взяли тиждень тому.

Футбол 24+ поговорив із головним тренером національної команди, найвидатнішим українським хокеїстом, учасником двох Матчів зірок НХЛ Дмитром Христичем.

– Дмитре Анатолійовичу, вітаємо з виходом до Дивізіону А! Поки в країні сподівалися виходу футбольної збірної на чемпіонат світу, лавину емоцій приніс виступ хокейної дружини. Коли до вас прийшло відчуття, що ваша команда зможе посісти одне з двох перших місць у групі?

– Мабуть, після перемоги над Японією в останньому матчі. Тоді, щоправда, ми мали ще й розраховувати на здобуття очок Литвою в грі з Польщею, але рівень команд у дивізіоні приблизно однаковий, тож сподівання були небезпідставні. Ви, мабуть, бачили, як наші хокеїсти відраховували секунди до завершення матчу наших конкурентів. Вони заслужили на цей успіх.

– Матчем із тією ж Польщею ви розпочали чемпіонат світу. Поступилися, і в уболівальників тоді переважала думка, що збірна України боротиметься не за вихід у Дивізіон А, а за виживання. Ви про що тоді думали?

– Готувалися до наступного матчу. Успіх у хокеї залежить від багатьох компонентів. Ми бачили, що з поляками діяли не гірше за суперників, переважали їх у певних моментах. Зокрема на третину частіше кидали по воротах, назбирали менше штрафних хвилин.

Треба розуміти, що двічі між іграми була перерва у 20 годин. Часу на відновлення не було. Не на нашу користь грали й обставини: в збірної практично не було ігрової практики, хокеїсти не перебували в належному змагальному тонусі. Програвати, звісно, неприємно, але було розуміння, що в наступному матчі потрібно діяти по-іншому. Бо треба давати позитивний результат.

– З боку було помітно, що команда виглядає доволі впевнено.

– Усі матчі виявилися напруженими. І впевненості в перемозі перед будь-якою зустріччю не було. Рішучість допомогла, певність, що можемо грати й перемагати. Тому й виконали завдання.

Дмитро Христич під час виконання Гімну / Фото ФХУ

– До чемпіонату світу ви не зіграли бодай однієї серйозної контрольної зустрічі. Тобто взаємодію в ланках налагоджували вже безпосередньо під час чемпіонату?

– Ланки награвали під час підготовчого збору. Не було спарингів, де можна закріпити зв’язки в п’ятірках у матчах із сильними суперниками. Попервах була домовленість про контрольну гру з Японією, тренерський штаб на неї розраховував. Її скасували, суперник відмовився. Довелося мені за старими зв’язками домовлятися з тренером угорців. Він не відмовив, але нагадав, що про товариські матчі домовляються за рік, і в нього все розписано.

Ми раніше повідомляли про ці нюанси керівництву федерації. Щось не склалося. Угорці пішли назустріч, хоча їхній основний склад готувався за іншою програмою, і проти нас вийшли грати хокеїсти з третього складу. Вони навіть цей матч не афішували, гра була напівофіційна. Нам довелося їхати в іншу країну, змінювати обстановку. Перемогли – 7:1, хоча зустріч офіційною назвати не можна.

– Як же ви на тренуваннях грали три періоди по 20 хвилин?

– Так і грали. У нас – 25 хокеїстів. Одна команда – 12, інша – 13. Крутили, вертіли. Це складно. Грати навіть у дві п’ятірки – це аматорський хокей. Якщо граєш без замін, то, самі розумієте, підготовка не схожа на справжній матч. А коли три-чотири ланки, то вони змінюються кожні 45 секунд. За цей час хокеїсти віддають усі сили на майданчику.

– Якщо порівняти минулорічний чемпіонат у Дивізіоні 1А з нинішнім, що змінилося в грі української збірної?

– Тоді, якщо пам’ятаєте, нам дорікали, що, мовляв, ми спеціально поступилися Японії, щоб не бути хлопчиками для биття серед еліти. Але ж Дивізіон 1А – найскладніший з усіх. З шести команд три постійно змінюються: дві підвищуються в класі, одна вилітає. Кожен рік половину дивізіону складають нові команди. Три збірні, які залишать групу, не були відомі до останніх матчів.

Щодо поліпшення гри за рік, то при підготовці трохи змінили акценти. По-іншому діяли захисники – більше атакували й у захисті встигали. Минулого разу ми жодної шайби не закинули, перебуваючи в більшості на майданчику. Зараз, якщо не помиляюся, чисельну перевагу реалізували п’ять разів – це більше 30 відсотків від усіх голів. Кращі показники тільки в Литви й Польщі. Відзначу також, що команда була психологічно готова до підвищення в класі. Ми були єдині в командній грі.

– Литовцям якось подякували за перемогу над Польщею, яка дозволила нашій збірній посісти друге місце?

– Влаштували їм своєрідний коридор пошани. Та й і їм очки в тому матчі були вкрай потрібні. У разі поразки Литва залишалася на останньому місці й вилітала в нижчий дивізіон.

– Наступного року ви гратимете в компанії зі збірними Канади, США, Швеції, Фінляндії, Швейцарії, Словаччини тощо. Ніхто з наших хокеїстів на такому рівні в складі збірної не грав. Де їм набиратися досвіду?

– Якщо ти виходиш на матч, то, незалежно від суперника, намагаєшся перемогти. Гра розпочинається за рахунку 0:0. Треба це розуміти. Минулого року ми відбирали очки в Італії, Словенії, Великої Британії, цього разу – в Казахстану й Франції. Це – команди найвищого світового дивізіону і показник того, що ми можемо грати на цьому рівні.

Ще одна важлива річ: цього разу в нас було п’ять матчів, наступного буде мінімум сім. Треба ще краще підготуватися. І, головне, в хокеїстів має бути впевненість у силах.

– Звідки її брати, адже навіть найкращий нападник збірної, Даниїл Трахт, сезон провів на правах оренди в другому фінському дивізіоні?

– Це серйозна проблема. Більшість наших хокеїстів виступає в командах не рівня гравців найвищого дивізіону. Хоча вміння у них є, мають хороші антропометричні дані. У підготовці багато всіляких нюансів. Хокеїсти самі мають ставити перед собою завдання й виконувати їх. А тренер вже підкорегує, на чому потрібно акцентувати увагу: як правильно проходити середню зону, як вийти на ударну позицію, як її вибрати в зоні атаки, як збільшити опції через бачення майданчика.

Збірна України перед дверима еліти / Фото ФХУ

– Минулого разу ви говорили, що гравцям треба додавати в швидкості. Наразі задоволені їхніми діями на чемпіонаті світу?

– Тут слід зауважити, що мова не лише про фізичні дані гравців, – вони, звісно, дуже важливі. Я, наприклад, зараз розумію, як діяти на майданчику, хоча через вік і зниження фізичних можливостей задумане не виконаю. Можна діяти на супершвидкостях, а потрібне ще й розуміння хокею, самої системи побудови гри в реалізації цілей. І тоді взаємодія між прийняттям рішення і виконанням дає результати.

– До чемпіонату світу в найвищому дивізіоні ще рік. Що за цей час треба зробити, щоб не бути там хлопчиками для биття?

– Не всі наші хокеїсти грають у чемпіонатах високого рівня. Тож будь-хто з них має не зупинятися в розвитку, прагнути підвищувати майстерність, рухатися вперед.

– Скільки хокеїстів входить до розширеного списку збірної?

– Обмеженої кількості немає, це постійний процес. На збори викликаються ті, хто відповідає нашим вимогам. Трапляється, що з якихось причин хтось випадає, запрошуємо інших гравців. Кістяк, звісно, є, проте ми намагаємося слідкувати за всіма, хто становить інтерес для національної команди. У федерації працює відповідна служба.

– Київ Кепіталз сезон провів у Балтійській лізі. Сокіл, не виключено, гратиме в чемпіонаті Румунії чи Польщі. Якщо так, то рівень національного чемпіонату впаде ще нижче, а з ним, звичайно, й рівень хокеїстів.

– Добре, що чемпіонат України взагалі проводиться. Я хочу подякувати ЗСУ за цю можливість.

Безумовно, якби була можливість зробити сильний чемпіонат України, то для збірної це був би найкращий варіант. Реалії ж такі, що реалізувати такі плани наразі вкрай непросто. Тому розумію бажання наших команд грати в чемпіонатах з високою конкуренцією.