"Золотий м'яч", вершина з Міланом та рекордна дискваліфікація: історія Джанні Рівери – "Golden Boy" італійського футболу

18 серпня 14:03 4181 Читать на русском
"Золотий м'яч", вершина з Міланом та рекордна дискваліфікація: історія Джанні Рівери – "Golden Boy" італійського футболу
Джанні Рівера – "Золотий хлопчик" італійського футболу

Сьогодні свій 76-й день народження святкує легенда Мілана та італійського футболу. Текст Яни Дашковської для "Футбол 24" про неперевершеного Джанні Ріверу.

Джанні Рівера народився 18 серпня 1943 року у містечку Валле-Сан-Бартоломео. Його батьки, Терезіо та Едера, втекли туди від бомбардувань, що накрили їх рідне місто Алессандрію (до речі, тут також народився відомий письменник і вчений Умберто Еко). Cин робітника залізниці з дитинства любив побігати з м’ячем, проте ніколи не уявляв, на яку вершину здатен його підняти футбол. Тому почав навчатися на бухгалтера і тягнув лямку аж до власного дебюту у Серії А – у 15 років (Алессандрія – Інтер 1-1, 2 червня 1959 року). Тренер Франко Педроні представив усе так: "Твоя черга, Джанні. У нас немає форварда, котрий би забивав голи. Спробуй, а може щось вийде?" Вийшло заробити 60 мільйонів лір для рідної команди.

"Я вбив у собі гравця і почуваюся абсолютно спокійно". Правила життя Андрія Шевченка

Незважаючи на п’ємонтське походження, Рівера асоціюється у тіфозі виключно з Міланом, за який незмінно виступав 19 років і ще сім пропрацював у структурі клубу. Коли Джанні вперше прибув до Мілану на оглядини, дехто не вірив у його перспективність через тендітність гравця. Зате не було жодних сумнівів у зірки команди Хуана Альберто Ск’яффіно, котрий переконав інших: малюк перед ними – майбутній гігант. Рівері пропонували контракт на 10 мільйонів за три сезони, але ж мали справу с бухгалтером: дев’ять за сезон і ніяк не менше! Літом 1960-го юний футболіст переїхав у столицю Ломбардії і дуже скоро стабільно заграв. Там Джанні отримав прізвисько "Golden Boy" – за свій талант, а також вроджений шарм, котрий закохував у нього шанувальників… і шанувальниць!

За іронією долі свій перший гол за "россонері" Рівера забив у ворота Ювентуса у Турині – клубу недалеко від рідної домівки, де б він міг грати, якби доля склалася по-іншому. А уже через рік прийшло перше Скудетто – коли на тренерський місток став Нерео Рокко. Саме "Парон" зробив Мілан європейським грандом, здобувши першу перемогу у Кубку чемпіонів – не тільки для "россонері", але й для усієї Італії. У фінальному матчі проти Бенфіки (2-1) забивав Жозе Альтафіні з передач Рівери. І 22-річний футболіст посів друге місце у авторитетному опитуванні журналу "Франс Футбол", поступившись лише Льву Яшину.

Гуру спортивної журналістики Італії Джанні Брера ставив за виступи Рівери небачені "дев’ятки", але водночас нещадно критикував, називаючи "Абатіно", тобто "Маленьким абатом", за його невміння вступати у боротьбу. А ще таке: "Вважаю, що Рівера – дуже розумний що стосується визначення виграшної для себе ситуації. Він, взагалі, не вміє бігати, інакше був би неперевершеним півзахисником. А так він лише наполовину великий футболіст". Джанні на такі випади зазвичай відповідав, що було незвично для футболістів того часу. Тому й здобув репутацію нахаби.

Як і Брера, не зуміли до кінця оцінити талант Рівери тренери збірної. Найбільше футбольне розчарування у житті "Золотого хлопчика" стосується "Скуадри Адзурри", а саме фіналу чемпіонату світу 1970 року. Тренер Ферруччо Валькареджи придумав так звану естафету, щоб не образити ні Маццолу, ні Ріверу, які претендували на одне місце: починає Сандро, потім виходить Джанні. Саме так Рівера забив вирішальний гол у феєричному півфіналі проти збірної ФРН 4-3 у доданий час, але у фіналі проти Бразилії його випустили лише на шість останніх хвилин, коли все було вирішене… Кажуть, без підводних каменів там не обійшлося.

Тогочасна Італія, справді, розділилася на два табори щодо того, хто кращий і хто більше заслуговує на основу "Скуадри Адзрурри"… Ось як жартує Джене Ньоккі: "Цікавий епізод на святкуванні 70-річчя Рівери: тридцять п’ять свічок за нього задув Сандро Маццола".

"Щойно я завершив міжнародну кар'єру, Італія виграла Кубок світу". Правила життя міланського герцога Паоло Мальдіні

Зате у команді Нерео Рокко "Абатіно" вважали єдиним і неповторним: "Так, він бігає небагато, але якщо мені хочеться бачити креативну гру, фантазію, вміння перевернути матч у будь-яку мить, то не можу обійтись без Рівери. Не люблю перебільшувати, бо футбол – то лише гра, але Рівера є справжнім генієм". У сезоні 1967-68 Мілан виграв чергове скудетто з 11 голами Джанні, а через рік у фіналі Кубка чемпіонів був розтрощений Аякс Кройфа з рахунком 4-1, у якому десятий номер "россонері" займався своїм прямим обов’язком – асистував партнерам. І став першим в історії італійцем, котрому вручили-таки "Золотий м’яч" (1969).

Йшов час – і "Золотий хлопчик" мав вирости, щоб вести за собою нову молодь Мілана у ролі капітана. Проте з віком характер не змінився: сварки з футбольними оглядачами, суперниками, тренерами, президентами. Показовим є епізод сезону 1971-72: Рівера не погодився з пенальті на користь Кальярі, який впливав на підсумок чемпіонату, і тому почав відкрито критикувати авторитетних арбітрів Мікелотті, Ло Белло та усю футбольну систему загалом… Як годиться, отримав 9 матчів дискваліфікації, що є тогочасним рекордом. Виступати проти влади – собі дорожче. Це зрозуміє Рівера-політик.

Сучасне покоління вболівальників захоплюється бомбардирськими досягненнями Ческо Тотті, який не є чистим нападником. Але за багато років до нього те ж саме робив Рівера, який виграв снайперські перегони 1972-73 разом з форвардами Джузеппе Савольді та Паоло Пулічі – по 17 голів. Той Мілан усе ще демонстрував яскраву гру, але епоха Рокко підійшла до завершення, а з нею зникли й титули. Лише у 1979 році "россонері" повернули собі першу сходинку, коли тренером став уже екс-гравець Нільс Лідхольм, з яким Рівера починав міланську кар’єру, але для то була його лебедина пісня… У 35 років класу уже не вистачало, почали загострюватися травми: баста!

"Я називаю себе bandiera". Правила життя Франческо Тотті – Імператора Риму

Капітан "россонері" 12-и сезонів став віце-президентом клубу. І не залишав цей пост до 1986 року – до приходу нового президента Сільвіо Берлусконі, з яким стосунки не складалися. З часом Рівера навіть переставав відвідувати "Сан-Сіро". Пішов у політику: представляв правлячу партію християнських демократів, хоча виріс у родині переконаного соціаліста, перебував у Європарламенті… Це його покликання проявило себе навіть раніше, коли разом з Кампаною, Булгареллі та іншими футболістами у 1968 році він виступив співзасновником Асоціації футболістів: "Ми об’єдналися та виступили проти закостенілої країни. Що про нас тільки не казали… Називали профспілкою мільйонерів…. Як тільки не насміхалися! А зараз я розумію, що то було моє перше політичне рішення". Успішне рішення як і футбольна кар’єра Джанні Рівери – символу першого Мілану, що підкорив Європу.

Примітка: вперше текст Яни Дашковської було опубліковано у 2013-у році з нагоди 70-річчя Джанні Рівери.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
2
год
:
32
хв
Інтер
19:55
Славія Прага
Вгадай результат матчу
Залиште відгук