Зінченко вважає себе винним за програний фінал ЛЧ: "Я був лайняним – ніколи не бачив Гвардіолу таким"
Олександр Зінченко із сумом згадує фінал Ліги чемпіонів 2020/21, в якому він з Манчестер Сіті поступився Челсі (0:1).
22:00
"Основна увага (того сезону – прим. автора), мабуть, була зосереджена на Лізі чемпіонів, де ми дійшли до фіналу, обігравши ПСЖ у півфіналі. Ми всі розуміли, що це був шанс змусити критиків Пепа замовкнути.
Ми повинні були почуватися впевнено, адже ми фінішували на 19 очок вище за Челсі в АПЛ. Але вони перемогли нас у півфіналі Кубка Англії у квітні на Етіхаді та в Прем'єр-лізі в травні. Пеп залишив Родрі поза стартовим складом, що стало несподіванкою. Але я б не сказав, що це викликало багато хвилювань у роздягальні. Ви граєте у фіналі. Ти занадто зайнятий собою, щоб перейматися тим, що той чи інший гравець не зіграє. По-друге, навіть найкращі тренери у світі ухвалюють рішення, які не всі розуміють одразу. Так було завжди та так буде завжди. З часом, можливо, ви зрозумієте їхню логіку, але в будь-якому випадку, я б ніколи не скаржився. Це його робота – ухвалювати такі рішення, і він неймовірно добре з цим справляється.
Зінченко випустив автобіографію англійською мовою – відома назва
Я все ще звинувачую себе у поразці. Тут не може бути двох думок: я був лайняним. Звичайно, ми не грали добре колективно, але гол, який вирішив долю матчу, забив гравець, якого я мав тримати у той момент, Кай Хаверц. Перед тим, як Мейсон Маунт ввів його в гру, я не зробив правильного кроку. Достатньо було зробити кілька кроків. Але через те, що я цього не зробив, Хаверц був за пів метра від мене. Я просто дивлюся, біжу за ним, а він тікає та опиняється сам на сам з воротарем. Очевидно, в якийсь момент я не встиг зреагувати. Це був, мабуть, найгірший день у моєму футбольному житті. Така команда, як Челсі, яка дійшла до фіналу Ліги чемпіонів, обов'язково покарає вас за це. Я подивився цей епізод через кілька місяців. Я точно не шукав його. Я намагався просто забути про це – натрапив на нього десь в інстаграмі.
У перерві Пеп злився, але на мене не так сильно. Я ніколи не бачив його таким раніше і ніколи не бачив таким засмученим після. Він лише мимохіть згадав про гол. Але він був такий злий, особливо на нападників, бо сказав, що вони не були достатньо голодними, щоб створювати моменти. Він казав: "Я вас не впізнаю. Хлопці, ну ж бо. Це ж фінал Ліги чемпіонів!».
Після фінального свистка було неймовірно погане відчуття. Ми повернулися до готелю, де моя дружина була з нашими сім'ями. Влада чекала на мене в номері. Я просто відчинив двері. Ми не сказали одне одному жодного слова. Ми просто обнялися і обидва плакали. Ми навіть не розмовляли та майже не спали. Це була жахлива ніч.
Але потім мені зателефонував Андрій Шевченко. Це було для мене величезним піднесенням. Він сказав: "Слухай, ти зіграв чудово. Повір мені. І це не тільки моя думка". Він намагався мене втішити, бо знає з власного досвіду (Стамбул-2005), як важко програти у фіналі. Як головний тренер збірної України, він також хотів переконатися, щоб я приїхав на Євро з більш позитивним настроєм. Він хотів додати мені впевненості перед турніром.
І це спрацювало. Євро врятувало мені життя. Не знаю, як би я відреагував, якби не приєднався до збірної одразу після цього фіналу і пережовував поразку ще кілька тижнів. Наслідки фіналу були божевільними. Я не спав нормально три дні. І я не впевнений, скільки разів я їв. Але збірна дала мені свіжий погляд і нову мету, на якій потрібно було зосередитися. Виграв чи програв, це однаково був дивовижний досвід – зіграти у фіналі Ліги чемпіонів. І хоча це залишило у мене емоційні синці, такі речі в підсумку тільки роблять тебе сильнішим.
Коли я повернувся в Ман Сіті на початку сезону 2021/22, та помилка з фіналу в Порту все ще жила зі мною. Це був великий емоційний шрам. Я ловив себе на думці: "А що, якби я скоротив дистанцію та передбачив те забігання Хаверца?".
Фернандінью нагадував мені про це щодня на тренуваннях. Він показував на руку, де планував зробити татуювання з трофеєм Ліги чемпіонів, і казав: "Дякую, Алексе. Ніякого тату. Завдяки тобі!" Він просто жартував зі мною. Я люблю цей чорний гумор. Тому що якщо ти не можеш посміятися над собою, то ти не зможеш посміятися ні з ким. Це допомагає залишити помилку в минулому. Але на це потрібен час. Біль засів дуже глибоко всередині, і це позначилося на моїх виступах. Я продовжував говорити собі: "То ти погано граєш через фінал Ліги чемпіонів, що був трьома місяцями раніше? Припини себе виправдовувати. Візьми себе в руки!". Але це правда, та поразка все ще гризла мене, поки я нарешті не змирився з нею і не пішов далі. Хотів би я бути схожим на Фернандінью і відреагувати по-іншому, я б виступив набагато краще. Ще один важливий урок, який я засвоїв", – написав Зінченко у автобіографії "Вірити".
