Янкі на Альбіоні: як Тім Ховард став живою легендою Евертона

"Я повертаюсь до Америки, але після декади в Евертоні хочу чесно сказати, мій дім – Гудісон Парк та Ліверпуль", – заявив Тім Ховард після перемоги над Норвічем 3:0, яка стала для нього останньою у футболці Евертона. Довгих 10 років він був незмінним №1, але в кожної красивої історії є свій фінал.

Забрали з трибун і поставили в півзахист: зірка Астон Вілли – шлях від водія до успішного бізнесмена

Футбол 24 разом із Nemiroff розповідає про шлях юного янкі на Туманний Альбіон, де йому вдалося здобути не лише всесвітнє визнання, а й теплу любов британців.

Не тільки в Кріштіану диво-мама

Тім Ховард народився 6 березня 1979 року в Норт-Брансвіку, штат Нью-Джерсі. Метью та Естер раділи народженню хлопчика, але їхні стосунки він не врятував: коли малюку було лише 3, тато-далекобійник вирішив піти з сім'ї. Жінка займалася продажем косметики, що з маленьким сином на руках приносило зовсім небагато грошей. Як і багато дітей в таких випадках, маленький Тім обіцяє бути найкращим у світі сином та знайти шлях до грошей, чого б це йому не коштувало. Єдиний спосіб реалізувати таку мрію для дітей – це спорт. Ховард закохався в "соккер", хоча однолітки, зважаючи на його антропометрію, усіляко намагалися схилити його до баскетболу, бейсболу чи американського футболу.

Я буду футболістом і одним із найкращих воротарів у світі. От побачите, – вперто відказував він, коли чув насмішки зі своїх мрій.

Але в 10 років хлопчика спіткала біда – втратив над собою контроль. У прямому сенсі. Він почав одержимо кліпати, кашляти, знизувати плечима та закочувати очі. З кожним днем лицьові та мовні "тіки" посилювалися, тож Естер побігла у лікарню.

Тіму діагностували обсесивно-компульсивний розлад та синдром Туретта. Йому дали ліки та сказали незабаром прийти знову, але в Естер не було грошей, тож вона шукала інші можливості для лікування сина.

У школі справи погіршилися. "Мудрі" вчителі були впевнені, що усі "кривляння" Ховарда – це спроба зірвати урок або привернути до себе увагу. Деякі "педагоги" і взагалі дозволяли собі кричати на хлопця. За підтримки адміністрації школи, звісно ж. Естер намагалася пояснити вчителям про хворобу Тіма, але їй відказали:

О, Господи, ви навіть не уявляєте, які нам тут батьки вигадки плетуть, аби не визнавати поганого виховання своїх дітей.

Повернувшись додому, жінка гірко плакала. Вона не бачила виходу, а світ довкола був таким жорстоким...

Підказку дав сам Тім. Естер побачила, що після тренувань він куди спокійніший, а розлади майже його не турбують. Жінка бере сина і возить його на перегляд у різні академії. Грошей заледве вистачає на дорогу та найдешевші мотелі, а з їжі – тільки хліб та арахісове масло. Благо, тренери людяні та годують хлопця до і після тренувань. І все було недарма.

На одному з виставкових матчів тренер США U-17 Тім Малквінн помічає Ховарда, і вже в 15 років той дебютує за збірну. Контракт з Нью-Джерсі Імперіалс дав Тіму можливість кинути навчання та повністю присвятити себе футболу. Втім, у новій команді він зіграв лише 6 матчів, адже Малквінн очолив МетроСтарс і наказав зробити все, щоб Ховард опинився в команді. Швидкий трансфер – і Тім в обіймах особливого тренера, якого розчулила історія юнака з мамою. Малквінн вірив – усі старання цих людей повинні повернутися куди більшим благом.

Театр мрій став пеклом

Протекція Малквінна та наполеглива робота Ховарда зробили свою справу: сер Алекс, який у 2003-му був у турі по США, звернув увагу на 24-річного голкіпера, який міг би замінити Бартеза. Поки тривали недовгі, але складні перемовини, британська преса глузувала: "МЮ полює на воротаря з хворобою мозку".

Кілька тижнів журналісти змагалися в тому, хто болючіше обізве Ховарда, але той закрив усім рота своєю надійною грою, а згодом і взагалі став героєм серії пенальті в Суперкубку Англії проти Арсенала.

Здавалося, все буде добре, якби не нещасний випадок у матчі ЛЧ з Порту. Ховард не впорався з далеко не найскладнішим ударом та відбив м'яч просто на ногу Коштіньї, що подарувало команді Моурінью квиток в наступний етап. Преса та вболівальники одразу ж накинулися на Тіма, і навіть сер Алекс посадив його на заміну.

Рішення тренера я розумію, але реакція інших... Це було жорстоко. Неначе тільки й чекали, коли я зроблю помилку. Це було дуже важко.

З часом Ховард повернув собі місце в основі та навіть продовжив контракт, проте все змінило підписання ван дер Сара. Тім попросив про те, щоб піти в іншу команду, і справа тут не в амбіціях: без матчів поверталися нервові смикання. Сер Алекс дав добро, а клуб та вболівальники були тільки "за". "Хворий янкі" пішов недалеко, буквально на інший берег – в Евертон.

Від невдахи – до легенди

У Ліверпулі Тіма прийняли з теплими обіймами. Девід Мойєс саме збирав чи не найкращу команду Евертона за останні роки, і підсилення воротарської позиції було явно доречним. Скромний та працьовитий Ховард ідеально вписувався у місцевий менталітет. Він одразу став першим номером та провів на Гудісон Парк чудові 10 років.

Тім рятував куди частіше, аніж гол можна було б списати на його провину. Він завжди був обережним з пресою та вимогливим до партнерів, робив свою роботу та отримував задоволення від кожного матчу. Поважав суперників та не святкував гол через солідарність з Адамом Богданом, навіть назвав свій гол "вкрай прикрою помилкою, якої не мало бути".

Паралельно Тім зацементував місце в основі збірної США, а в 2014 році йому стоячи аплодував весь футбольний світ. Підтримка вболівальників Евертона допомогла Тіму не просто заговорити про синдром Туретта, а й стати обличчям багатьох ініціатив з його подолання.

Евертон дав мені розуміння, що таке справжній дім, яким окриленим роблять любов та підтримка. Жодними сейвами я не зможу віддячити за це. "Сині" назавжди в моєму серці, і я залишуся відданим фанатом Евертона, куди б мене не занесло життя.

414 матчів за 10 років в Евертоні – це просто цифри, за якими стоїть дещо більше. Так, йому не вдалося завоювати трофей або навіть стати "воротарем сезону АПЛ". Але й без того чудова кар'єра, визнання та любов тисяч людей стали втіленням мрії маленького Тіма, який перед сном у дешевому мотелі крізь сльози дивився на змучену Естер та шепотів: "Мамо, я обіцяю, що це все недаремно".

Від сміттяра до найкращого голкіпера світу: загадковий Невілл Саутолл, якого не можна не обожнювати