Як обійтися без натуралізації і бути успішними. 6 прикладів для збірної України

31 серпня 2016 2408 57 Читать на русском
Як обійтися без натуралізації і бути успішними. 6 прикладів для збірної України
Збірна Ісландії – скромна команда, яка продемонструвала приклад успішної футбольної системи без натуралізації

Олександр Золотогорський на прикладі 6-х європейських збірних розкриває проблематику натуралізації гравців і пояснює, чи дійсно натуралізація є панацеєю для збірної України.

Тайсон обрав Бразилію – вас потішила ця новина, чи засмутила? Ви насправді хотіли бачити цього гравця у збірній України, чи навпаки – протестували проти його натуралізації? Хай там як, а до цієї проблематики ми ще повернемося. Через півроку будемо обговорювати Марлоса і Мораеса. Можливо, через півтора – Ісмаїлі, який може закрити найпроблемнішу позицію в збірній. То що будем робити? Беремо курс на натуралізацію? Вона – наш порятунок?

Давайте звернемося до досвіду збірних, які більш-менш на нас схожі. Це не лідери європейського футболу (хоча інколи дотягуються до вершин). У цих країнах немає надпотужних чемпіонатів і якихось фантастичних можливостей. Щоби змагатися із топ-командами, вони мають вигадувати щось особливе. І всі вони, на відміну від України, успішно виступили на Євро-2016. Хтось вразив, хтось не до кінця виправдав сподівання, але кожна з цих команд продемонструвала дуже високий рівень гри.

Польща

Еммануель Олісадебе в збірній Польщі – приклад тимчасовості ефекту натуралізації

У наших сусідів поляків є великий досвід натуралізації. Але найкращий результат у цьому сторіччі прийшов до них тільки зараз – тоді, коли варягів у команді не було. Точніше, був один. Але не зовсім варяг. Тіагу Ціонек народився у Бразилії, в Куритибі. Грати до Польші переїхав о 2008-му (у "Ягеллонію"), а громадянство отримав через три роки. Зверніть увагу на його прізвище – воно польське. Його прадід та прабабка втекли до Бразилії напередодні Першої Світової війни. Тобто, у цьому випадку має місце особистий вибір етнічного поляка отримати громадянство рідної країни. Зауважу – він чудово знає польську мову. Тобто процес його натуралізації був абсолютно природнім. Тіагу висловлював побажання грати в Кадрі ще до отримання громадянства. Але то були лише сподівання футболіста, а не переговори з керівництвом федерації. Перший виклик Ціонека до збірної стався лише у 2014-му!

Інша справа – натуралізація Обраняка і Беніша. Теж етнічні поляки, але вони вільно так і не заговорили польською, за що отримували справедливу критику від вболівальників. Себастьян Беніш, який народився у польському Глівіце (вже через рік родина емігрувала до Німеччини), взагалі до останнього відмовлявся від пропозиції Кадри – хотів зачепитися за Бундестім (а в його активі є виступи за німецьку молодіжку – він навіть вигравав із нею Євро-2009). Загалом, гравці непогані, але чи віддали вони максимум збірній? Силуваним конем не поїдеш, чи не так?Звичайно, треба згадати Еммануеля Олісадебе! Найкращий футболіст Польщі 2001 року. Ось він – головний козир прихильників натуралізації. І так, і ні. Безумовно він посприяв виходу збірної на Чемпіонат світу-2002. Там, правда, Польща не пройшла далі групового раунду, а Олісадебе обмежився одним голом у ворота американців. Лише чотири роки нігерієць віддав своїй збірній. Вплинули травми, але як не крути, він вкотре підтвердив – натуралізація має дуже обмежений і тимчасовий ефект. Зараз Олісадебе, попри те, що одружений на полячці, частіше мешкає в Нігерії. Зв’язку із другою батьківщиною не втратив, але й особливої користі їй не приносить. А Збіґнєв Бонек, який свого часу відстоював натуралізацію Олісадебе, зараз вже як голова Польського Футбольного Союзу достатньо критично висловлюється щодо цієї теми.

Не надто прославила країну і гра бразильця Рожера Геррейру (три роки у збірній і 25 матчів). Він став автором першого голу Польщі на чемпіонатах Європи (цікаво, що три інших м’ячі у футболці збірної він забив у товариських поєдинках). Та цей гол так і залишився єдиним на Євро-2008 для Кадри – турнір вона провела відверто невдало. Порівняйте із чвертьфіналом останнього Чемпіонату Європи і зробіть висновки.

Ісландія

В Ісландії мова про натуралізацію взагалі не йде

У команді, яка стала найгучнішою сенсацією Євро-2016 про натуралізацію ніколи не замислювалися. Просто відкрийте склад Ісландії і побачите, що ніякими бразильцями тут і не пахне. Та й звідки вони можуть взятися, якщо клубний футбол на острові напівпрофесійний?

Тим не менш, збірна досягла неабиякого успіху – увійшла у вісімку найкращих команд Європи. Як таке могло статися? Про звитяги ісландців уже багато писали. Якщо ви ще не знаєте про системний підхід острів’ян до розвитку спорту і зокрема футболу – почитайте ось це. І повірте, останні їхні успіхи – далеко не межа. Придивіться, наприклад, до ісландської гандбольної збірної ­– вона срібний призер Олімпіади в Пекіні. А тренер тієї команди Гудмундур Гудмундссон – вже золотий фахівець. Піднявся із збірною Данії на першу сходинку в Ріо. Головне – системність і професіоналізм, і маленька країна без жодної допомоги зовні отримує славу на весь світ.

Нарешті, зверніть уваги на досягнення ісландської молодіжної збірної з футболу. Вони зараз грають в одній групі відбору до Євро з українцями. Наша команда вже втратила всі шанси на кваліфікацію і встигла вдома програти ісландцям. Острів’яни – лідери групи за втраченими очками. Жодної поразки! Можливо, вже зовсім скоро прізвища багатьох гравців цієї команди гучно пролунають на континенті. А поки далеко не всі спробували себе у професійному футболі. Виділяється захисник Хйортур Херманссон – вихованець ПСВ, автор двох голів у відборі, який зараз виступає за "Брондбю". У цій команді ще достатньо напівпрофесіоналів, які не заробляють великі гроші у футболі (та й легіонери у норвезькому, шведському, данському чемпіонатах теж навряд чи шикують). Але вони виграють у Франції з Ляпортом, Команом і Рабіо у складі. А ми жаліємося, що у нас не вистачає футболістів і шукаємо заробітчан (не важливо, що вони зароблятимуть – гроші, чи свою трансферну вагу).

Хорватія

Едуардо да Сілва, етнічний бразилець, який є "продуктом" хорватського футболу

Потужний приклад поборників натуралізації – Едуардо да Сілва. Бразилець, та ще й у Хорватії, в якій завжди вистачало талантів і система в дитячо-юнацькому футболі працювала надзвичайно ефективно. Якщо просто подивитися на рядок "місце народження"­ – так, сильний аргумент. А якщо трохи розширити свій світогляд?

Едуардо і є вихованцем хорватської системи. Уявіть собі, скаути загребського "Динамо" знайшли його у Бразилії. У 1999-му він переїхав до головного клубу країни. У 16 років! Він грав у хорватській молодіжці разом зі Срною, Кранчаром і Праньїчем. Забив 8 голів у 12 матчах. А потім зробив велику кар’єру і в першій збірній – 10 років виступів, 64 матчі, 29 голів і місце в хорватській історії бомбардирів одразу після Давора Шукера. А тепер порівняйте з нашими кандидатами. Вони можуть претендувати на щось подібне? Звичайно, ні. Їхня кар’єра у збірній може стати хіба що яскравим спалахом.

Або зробіть паралель із іншим "хорватом" бразильського походження Самміром. Він довго грав у Загребі. Нарешті отримав громадянство і записав у свій актив на цей момент аж 7 матчів за "строкатих". Якось не вражає. Може штучність зазвичай не приносить результату?

Уельс

"Дрегон Парк" – національний центр з розвитку футболу в Уельсі. Тут не чули про натуралізацію

А ось півфіналісти Євро, які взагалі не мають власної держави і є частиною Великої Британії. Але в футболі вони більш самостійні і, як бачимо, демонструють свою спроможність бути вище "старшого брата" (і в регбі теж можуть!). Хто може грати за Уельс? Все дуже просто. Або ти народився на валлійській території, або твої батьки, чи дідусь, або бабуся. Все. Іншого шляху до збірної Уельса немає. Натуралізація неможлива. Не маючи у генеалогічному дереві валлійську бабусю, ти валлійцем не станеш.

І як же вони за умов дощової погоди, непрофесійного чемпіонату і великої потреби у штучних полях пробилися так високо? Звідки взялися Бейл і Ремзі? Звичайно, посприяла інтегрованість у англійський футбол, а також, не буду оригінальним, пильне ставлення до традицій і виховання талантів. В Уельсі дуже пишаються "Дрегон Парком", національним центром з розвитку футболу, яким керує місцева (та й світова) легенда Іан Раш. Його відкрили не так давно – у 2013 році. Головний тренер збірної Кріс Коулмен тоді назвав його найважливішою промоцією валлійського футболу. Євро-2016 було попереду... А вас що би більше потішило: план натуралізацій бразильців, чи графік відкриттів подібних центрів в Україні, які були би зацікавлені очолити наші легенди?

Угорщина

Ще одна національна збірна, яка, не вдаючись до натуралізації, досягла успіху на Євро-2016

Збірна із славетними традиціями (які щоправда залишились у середині минулого сторіччя) вже давно не тішила свою країну успішними виступами на футбольних форумах. І зараз, здавалося б, особливих передумов не було. Як і натуралізованих гравців (хіба Неманья Ніколіч наполовину угорець, наполовину серб).

Дивовижна гра угорців на Євро першою чергою пов’язана з особою їхнього тренера. Спеціаліста, який у своїй рідній країні працював лише помічником. Німець Бернд Шторк за дуже обмежених можливостей створив надзвичайно якісний футбольний продукт. Можливо це був стрибок вище голови – життя покаже. Та хіба можна посперечатися із тим, що "той, хто шукає, неодмінно знайде"?

Бельгія

Попри різноманітність походження бельгійських збірників, вони є інтегрованими у футбольну систему країни

На противагу угорцям – бельгійці. Команда, яка володіє надзвичайно талановитим поколінням футболістів. Щоправда, у цьому випадку на думку багатьох спеціалістів, підвела якраз тренерська позиція.

Попри багатоетнічний склад команди, лише двоє гравців на Євро-2016 народилися не в Бельгії. Це Кабаселе і Бентеке. Але й вони переїхали до нової батьківщини у дитинстві і формувалися саме в системі бельгійського футболу.

Звичайно, що колоніальне минуле Бельгії впливає на склад їхньої збірної. Але неможливо звинуватити гравців "червоних дияволів" у тому, що вони не бельгійці.

На формування цього покоління певним чином вплинули якраз спрощені правила натуралізації. Але зараз вони вже не діють. У 2012 році їх кардинально ускладнили. Тепер, аби стати бельгійцем, треба виконати ряд чітких умов, як і в багатьох інших країнах. Знання мови, соціальна інтеграція, участь в економічному житті – все це треба доводити. Саме цих чітких критеріїв зараз дуже не вистачає українському законодавству. Ми вже про це говорили – зробіть прозорі правила і проблема зникне сама собою…

Отже, хіба наведених фактів не достатньо, щоби зробити висновок, що натуралізація – далеко не панацея? І метод, що не дає стабільний результат. Він жодним чином не працює на перспективу і не діє довгостроково. Ніби так звані ліки з недоведеною ефективністю. Як ефект плацебо – коли приймаєш порожню пігулку хіба що для психотерапії, а не реально лікуєш захворювання. Що обираєте? Будемо одужувати, чи робити вигляд, що лікуємося?

Натуралізація. Порятунок, який руйнує?

Джерело: Футбол 24
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
4
год
:
53
хв
Маріуполь
17:00
Динамо
Вгадай результат матчу

Новини

Залиште відгук