"Я регулярно парив Луческу у лазні". Сліпий масажист працює в Шахтарі вже 55 років і увійшов до Книги рекордів України

22 січня 14:00 9297 Читать на русском
"Я регулярно парив Луческу у лазні". Сліпий масажист працює в Шахтарі вже 55 років і увійшов до Книги рекордів України
Володимир Ткаченко і Михайло Соколовський

Інтерв'ю Максима Розенка з Володимиром Ткаченком, унікальним працівником Шахтаря – про Лобановського, привітання від легендарного актора "Кавказької полонянки" і єдиного футболіста, який насмілився спілкуватись із Луческу на підвищених тонах.

У Шахтарі Володимир Ткаченко офіційно працює з 4 червня 1963 року. Півстоліття тому Ткаченко ще розрізняв силуети людей. Нині Володимир Іванович – незрячий. Але це не перешкоджає йому виконувати свою роботу. Із 2013 року Ткаченко є рекордсменом України – за більш ніж півстолітній безперервний стаж роботи у Шахтарі.

У відвертій розмові з Максимом Розенком сліпий масажист "гірників" розповів, як відреагував на перший масаж Мірча Луческу, який ритуал із Даріо Срною вони виконували перед виходом на поле і що не помітно з трибуни під час матчу.

Довіра Ошенкова

– Володимире Івановичу, давайте розберемося з вашим родоводом. Ви народилися у Грозненському районі Чечні, прізвище – українське. Батьки – українці?

– Мати – терська козачка. Батько – українець, з Кіровоградської області. У Чечні батьки вчилися разом, потім одружилися. Там свої нюанси були. У 1944 році чеченців депортували, а в 1956 році Микита Хрущов їм дозволив повернутися на батьківщину. Після повернення вони дали нам зрозуміти, що інші народності тут чужі. Батьки переїхали у Донецьк до родичів.

– Проблеми із зором почалися в дитинстві?

– До школи нічого не помічав. У першому класі бачив із першої парти. Далі зір почав стрімко погіршуватися. Якось фехтували з пацанами на дерев'яних шпагах, проґавив удар, отримав по очах. Потім натрапив оком на авторучку. Стало зовсім погано. Читати вже практично не міг. Писав машинально.

Із Віктором Носовим (ліворуч) - знаменитим гравцем та тренером Шахтаря

При цьому до шостого класу був відмінником. Потім до трієчника скотився, зір впав до 0,03, далі було важко вчитися. Але загальноосвітню школу все-таки закінчив. Як і технікум – за фахом бджільництво. Батьки думали, що стану бджолярем. Але не зміг – через зір.

– І куди подалися?

– У Грозненську область. Працював у цеху теслею, клепали ящики для консервних банок. Паралельно вивчив систему Брайля – рельєфно-крапковий шрифт, яким користуються незрячі. Вирішив вступати до ВНЗ – вибирав між історичним та юридичним факультетом. Але потім вичитав у спеціальному журналі за системою Брайля, що в Кисловодську є медичне училище, де приймають із середньою освітою з проблемами зору. Це був єдиний такий заклад в СРСР.

– Поступили без проблем?

– Група була укомплектована, мене взяли понад штат. Тому спочатку не отримував стипендію. Потім одного хлопця відрахували, вже стипендію нараховували. У підсумку закінчив училище з відзнакою. За два роки надбав серйозні знання – щодня вчили анатомію і всі медичні дисципліни. На другому курсі акцентували увагу на масажі, навчальній фізкультурі, фізіотерапії та кардіології. Після закінчення училища можна було працювати за будь-якою з цих чотирьох спеціальностей. 31 травня закінчив училище, 1 червня літаком полетів у Донецьк на базу Шахтаря – на зустріч із головним тренером Олегом Ошенковим.

– Хто домовився?

– Допоміг випадок. До мене масажистом у Шахтарі працював Петро Сорокових, чемпіон СРСР з марафону. Він не знайшов спільної мови з Ошенковим. Тренер попросив Петра з команди. Я 1 травня прилетів із Кисловодська і дізнався, що в Шахтарі звільнилася вакансія. Брат працював художником на шахті імені Засядька, там же були працевлаштовані футболісти Шахтаря. Він мені про це і розповів.

"У Жулянах літак Шахтаря зійшов зі смуги і застряг у снігу". Як Геннадій Орбу не впізнав Ахметова і чому його болить серце у Донецьку

У 1963 році масажистів в СРСР бракувало, це була дуже рідкісна професія. Знайти потрібного фахівця було непросто. Навіть Шахтарю. Мама пішла безпосередньо до Ошенкова, розповіла, що закінчую школу масажистів в Кисловодську, запропонувала мою кандидатуру.

– Ошенкова ваш слабкий зір не зупинив?

– Ну, тоді я ще міг нормально ходити – без допомоги. Мама про мій слабкий зір розповіла. Ошенков у відповідь розвів руками, мовляв, нічого страшного. До Шахтаря він тренував київське Динамо, у нього в команді працював сліпий масажист Володимир Бєлов. Людина з цікавою долею. Сам був футболістом, по-моєму, за тбіліське Динамо навіть бігав. Якось посперечався, що зможе кілька хвилин дивитися на сонце, не кліпаючи при цьому. Суперечку виграв. І... втратив зір. Став масажистом. Був майстром своєї справи – футболісти його дуже хвалили.

Мама домовилася з тренером. Вислала мені у Кисловодськ телеграму. Я дуже зрадів, одразу дав підтвердження, що через три тижні прилечу в Донецьк. Мама сповістила Ошенкова. Зрештою на моє прохання випускний в училищі перенесли на день раніше – щоб я встиг першого червня вийти на роботу.

– На першому тренуванні Ошенков дійсно сприйняв вас за футболіста?

– Так, мені ж тоді тільки 20 років виповнилося. Прилетів у Донецьк, приїхав до лікаря Шахтаря. Разом на автобусі вирушили на базу. У команди якраз відбувалося тренування. Ошенкова не було – викликали в обком партії. Ми з доктором стали за воротами.

ошенков

Олег Ошенков

З'являється тренер. Лікар знайомить його зі мною. Олегу Олександровичу було за 60, слух вже підводив. Мабуть, не розчув. Суворо запитує: "Чому не на полі?" Доктор ще раз пояснив, що я не футболіст, а масажист. Познайомилися, потиснули один одному руки. Домовилися, що у мене буде випробувальний термін.

– Його відпрацювали без проблем?

– Був один нюанс – у 1963 році в штатному розкладі команди майстрів ще не було ставки масажиста. Її ввели тільки в другій половині 60-х. Вона становила 90 рублів на місяць. У той момент мене могли влаштувати тільки масажистом при стадіоні. Коли оформлявся, папери підносив дуже близько до очей, писав кострубато.

Бухгалтер відразу зрозуміла, що із зором у мене великі проблеми. Сказала, що не може мене оформити – потрібно узгодити це питання з головним тренером. І тут їй якраз дзвонить наш лікар. Запитує, чи оформляє вона нового масажиста. Бухгалтер відповідає: ні, у нього із зором щось не те. А лікар: "Ми з головним тренером все знаємо".

У нас якраз виїзні тури почалися. Внічию зіграли в Харкові та Мінську, а в Москві у рамках Кубка країни обіграли ЦСКА. Після цього приставку "тимчасовий" з мене зняли.

Лобановський

– Як футболісти сприйняли 20-річного масажиста?

– Влився у колектив без проблем. Роботи було дуже багато, на всіх футболістів мені не вистачало часу. Основний склад – 15-18 гравців. А ще ж є "дубль", там теж у хлопців могли бути травми, належало відновлювати. Пам'ятаю, коли Лобановський з Базилевичем прийшли у команду, на перший січневий збір ми вирушили до Ялти. Разом із "дублем" – 49 футболістів. Уявляєте, як я один міг задовольнити прохання 49 осіб? А ще ж є тренерський штаб, адміністрація, водії.

– Для Лобановського ви час, напевно, знайши?

– З Валерою склалися приятельські стосунки. Він розумів, що йому потрібен масаж. А я був один масажист у команді. Він, як провідний гравець, мав свій постійний час для масажу. О 22:30, перед сном. До Лобановського я масажував Базилевича – о 22:00. Перед домашніми матчами вони приходили до мене в кабінет. На виїзних іграх вже я ходив по кімнатах. Вони удвох жили.

Наступного дня після матчу відбувався відновлювальний масаж. У сауні. Їздили паритися на "Волзі" Лобановського. Робив йому масаж годину-півтори. На виїзних матчах йшли в міську лазню. Мені подобалося з ним спілкуватися під час масажу. Валера багато розповідав про київське Динамо, збірну, свої поїздки закордон. Він дуже педантично ставився до свого здоров'я. Пильно стежив за харчуванням, із доктором сперечався, намагався все прораховувати. Помітно було, що у людини велике майбутнє. Так воно у підсумку і вийшло.

– У Шахтарі Лобановський закінчив ігрову кар'єру. Як він виглядав на фінішній прямій у статусі чинного футболіста?

– У Донецьку він буквально за сезон завоював любов уболівальників. Пам'ятаю один епізод. Грали домашній матч з московським Динамо. Лобановський напередодні травмувався – потягнув задню групу м'язів, але на гру прийшов, сидів на лавці запасних. Вболівальники почали скандувати на весь стадіон: "Ло-ба-нов-сько-го". Шуміли пристойно. Закликали Ошенкова випустити Валеру на поле. Тренер змушений був покликати суддю-інформатора, попросив його оголосити, що у зв'язку з травмою Лобановський не може зіграти. Тільки після цього народ вгамувався.

– Подейкували, що на багатьох партнерів по команді Валерій Васильович поглядав зверхньо.

– Розповім історію на цю тему. Якось вирушили ми в Грозний, грали на Кубок СРСР. Базилевич залишився у Донецьку, мене у Грозному поселили в одному номері з Лобановським. У кімнаті – одне ліжко і розкладачка. Більше жодних зручностей. Валера мене запитує: "Володя, ти де будеш спати?"

Він розумів, що варіантів для мене немає. Але, як культурна людина, запитав. Наступного дня, до речі, гол забив. У нього тоді був конфлікт із Ошенковим, тренер у стартовий склад Лобановського не поставив. Але коли на табло горять 0:0, про конфлікти забуваєш. Ошенков випустив Лобановського, той наприкінці гри вирішив результат поєдинку.

"Здоров'я мого батька підірвала критика з московських кабінетів". Валерій Лобановський, яким ми його не бачили

Згадую й іншу історію про виїзд у Грозний. У той час команди не мали централізованого харчування. Виділяли 4 рублі на добу і 2,60 в день приїзду та від'їзду. Так ось, захотілося нам із Валерою пообідати. Виходимо з готелю, назустріч йде чеченець. Валера до нього підходить, дивлюся, обіймаються. Я відійшов на пару метрів, щоб людям не заважати. Вони поговорили, попрощалися. "Впізнав його?" – запитує Лобановський. Я заперечно похитав головою. Це був Махмуд Есамбаєв. Знаменитий танцюрист, народний артист СРСР. Потім у Ялті вже і я з ним познайомився.

У 1980 році, коли ми виграли Кубок СРСР, здолавши у фіналі Динамо (Тбілісі), Валерій Васильович їхав з нами в автобусі до готелю. Я сів раніше. Дивлюся, Лобановський заходить. Піднявся, хотів поступитися місцем. Він відмахнувся: "Ну що ти, Володя, ти ж працював, сиди". Уже коли збірну СРСР тренував, завжди підходив до мене. Обіймалися, міцно тиснули один одному руки. Так, він був жорсткий, але не самодур. Ворогів у нього було чимало. Багато хто йому просто заздрив – спочатку як гравцеві, потім як тренеру.

Масаж для Михайла Соколовського, легендарного хавбека Шахтаря

– У київське Динамо вас не запрошував?

– Ще у 1973 році, тільки-но вони з Базилевичем прийняли команду. У 1977 році Базилевич кликав у мінське Динамо. Володимир Сальков запрошував в олімпійську збірну СРСР. Із Лобановським і Базилевичем мені хотілося працювати, але міняти середовище не наважився. Мене всі знали у Донецьку, я також всіх знав. У Динамо ж потрібно було заново вливатися в колектив. Я вирішив, що добра від добра не шукають.

– Лобановський справді вже наприкінці 60-х слухав "Радіо Свобода" і "Голос Америки"?

– Вони з Базилевичем возили з собою спідолу-транзистор. Слухали "Голос Америки". І я слухав. Якщо хотіли дізнатися правду, потрібно було включити і послухати. Час тоді такий був. У 1980 році помер Володимир Висоцький. Тоді якраз Олімпійські ігри в Москві відбувалися. Я дочекався програму "Время". Подивився до самого кінця. Про смерть Висоцького не сказали ні слова. Лобановський, до речі, шанував Висоцького. Якщо підіймалося якесь питання про наші проблеми, Валера зазвичай віджартовувався: "Зате ми робимо ракети".

– Євген Моргунов у Ялті вітав вас із Днем ​​народження. Який його жарт запам'ятався?

– Вони тоді якраз із Нікуліним та Віциним знімалися в "Кавказькій полонянці". Ми вечеряли в готелі "Ореанда". Після вечері команда розійшлася, залишилися тільки тренерський штаб, водії, адміністратор. Я привіз із Донецька пляшку горілки та шампанське. І ось, вже закінчуємо посиденьки, дивимося, прийшов Моргунов. Наш адміністратор Вася Гарбар його знав. Каже йому: "Женя, йди сюди".

"Лобановський підспівував "Хрещатик". Чому Павло Зібров вболіває за Шахтар і коли востаннє зголював легендарні вуса

Моргунов підійшов, поцікавився, що у нас за торжество. З'ясувавши, повернувся до мене: "Володя, я тебе вітаю". Взяв фужер, злив туди залишки горілки з наших склянок. Випив. Закуски вже не було. Моргунов, не моргнувши оком, жменю зачерпнув із попільнички – там були хлібні шкоринки із недопалками, закусив. Добряче нас розсмішив. Потім Гарбар викликав офіціанта, замовив, посиділи ще трохи.

– Трохи чи дуже?

– Дуже було через день, коли іменини одного тренера справляли. Моргунов прийшов на торжество із капітаном корабля. У підсумку так насвяткували, що потім на цьому кораблі вони махнули до Одеси.

Луческу

– Ви у Шахтарі почали практикувати контрастний масаж із льодом, який викликає припливи і відливи крові?

– Ми це робили споконвіку. Не так часто, як зараз, звичайно. З приходом Пако Біоски такі види масажу були впроваджені на постійній основі.

– Іноді гравці роблять подарунки масажистам та докторам. Які подарунки від хлопців запам'яталися?

– Тимощук мені привіз футболку збірної України. У нас із Толіком був свій ритуал. Він завжди, виходячи на поле, брав мене за праве плече. Зчавлював його, як лещатами. Існував ритуал і зі Срною. Перед матчами Даріо підходив до мене, підіймав руку, кажучи: "Ну давай, друг". І бив по долоні. Я відповідав: "Давай, капітане".

Шахтар-2009. Тріумфатори останнього Кубка УЄФА – де вони зараз

Даріо подарував мені костюм збірної Хорватії. Томаш Хюбшман – парфуми та платівки. Льоша Бєлік із Шотландії привіз пляшку місцевого віскі. Мірча Луческу після того, як Шахтар виграв останній в історії Кубок УЄФА, всій команді, включно з обслуговуючим персоналом, подарував по годиннику. Я йому регулярно робив масаж, парив його в лазні. Пам'ятаю, після першого масажу Містер намагався мені щось в руку всунути. Я різко відсмикнув її. Тренер все зрозумів.

– Хтось із гравців міг собі дозволити спілкуватись із Луческу на підвищених тонах?

– Пам'ятаю тільки один такий випадок з Брандау. Якраз у перерві матчу. Після цього Брандау кілька місяців провів у "дублі". Авторитет у Містера був величезний.

луческу палкін

– Чи вірите, що ще почуєте емоції вболівальників від вдалого виступу Шахтаря на Донбас Арені?

– Коли їхали з Донецька наприкінці серпня 2014 року, думали: не дай Боже цей кошмар триватиме до нового року. Були впевнені: тиждень-два і все закінчиться. А бачите, як вийшло. Шкода, такий стадіон зараз незатребуваний. Тоді, влітку 2014-го, ситуація у місті була жахливою. Снаряди літали, було страшно. Поїхали з академією та дублем у Полтаву. Потім переїхали в Щасливе. Останніми роками я з першою командою вже не їжджу. Живу у Полтаві. Але намагаюся допомогти, чим можу. Стараюся відвідувати матчі в Харкові. Передаю хлопцям віники для лазні. Роблю по 300 віників, завантажую у клубний автобус.

– Досвідчений масажист може зрозуміти, кого з гравців перед грою потрібно розворушити?

– Звичайно. Когось розворушити, когось навпаки – заспокоїти. Це вже фізіологічна підготовка до матчу. Роботи завжди багато. Потрібно бинтувати, розтирати, розігрівати. Простому вболівальнику важко уявити, що серед 22 футболістів, які бігають полем, немає жодної абсолютно здорової людини. У всіх є якісь проблеми. Під щитками, під гетрами всі гомілкостопи у хлопців перебинтовані, фіналгоном розігріті, мазями промазані. Хтось виходить на поле під знеболюючими уколами. З трибуни цього не видно.

ДОСЬЄ

Володимир Ткаченко

Народився 22 січня 1943 року.

З 4 червня 1963 року Володимир Ткаченко працює у донецькому Шахтарі масажистом. Відпрацювавши у цьому клубі безперервно 55 років, у 2013-му потрапив у Книгу рекордів України в категорії "Людина у трудовій діяльності".

Максим Розенко, спеціально для Футбол 24

"Одне слово Путіна – і весь український народ скаже "спасибі". Валерій Яремченко – про Шахтар, Лобановського і "русский мир" на Донбасі

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
7
год
:
44
хв
Зоря
17:00
Шахтар
Вгадай результат матчу
Залиште відгук