"Я дуже поважаю Срну": Крупський про рівень Ротаня, трансфер у Реал та резонансну відмову Шахтарю
Інтерв'ю "Футбол 24" з героєм головної трансферної саги УПЛ цієї зими. Ілля Крупський розповів нам майже все.
Ілля Крупський – один із тих молодих українських футболістів, які впевнено будують свою кар’єру та поступово заявляють про себе на великій футбольній сцені. Пройшовши шлях від ДЮСШ у рідній Вінниці до запорізького Металурга, а потім і до Ворскли, він не лише довів свою працездатність, а й завоював місце у складі молодіжної збірної України.
Крупський нарозхват: як опинився між Шахтарем та Металістом 1925 і чому наш ринок з'їхав з глузду
У січні 2025 року Ілля підписав контракт із Металістом 1925, але поки що залишається у Ворсклі на правах оренди. Його кар’єра набирає обертів, і саме зараз він ділиться своїми думками про шлях у футболі, вплив тренерів, виклики професійного рівня та власні амбіції на майбутнє.
"У Металурзі на мені було більше відповідальності й з’явилися вищі вимоги від тренерів"
– Ви починали у ДЮСШ Вінниці та запорізькому Металурзі. Як ці академії вплинули на ваш розвиток як футболіста? Чим вони відрізнялися одна від одної?
– Я щиро вдячний обом академіям за внесок у моє становлення як футболіста. ДЮСШ Вінниці дала мені міцний фундамент і загалом виховала любов до футболу. У Металурзі я перейшов до наступного етапу розвитку, на якому приділяли більше уваги тактиці та ігровій дисципліні. Зміна середовища мотивувала мене вийти із зони комфорту: на мені було більше відповідальності й з’явилися вищі вимоги від тренерів. Саме в Металурзі я отримав перший досвід у більш конкурентному середовищі, що загартувало мене не лише фізично, а й морально.
– Хто з дитячих тренерів мав найбільший вплив на формування вашого стилю гри?
– Насамперед хочу відзначити, що кожен тренер зробив свій внесок у мій розвиток. Якщо виділити когось одного, то великий вплив на мою гру мав мій перший тренер – це Леонід Сергійович Мельник. Напевно, що як і в будь-якого іншого футболіста. Він показав мені, наскільки важливими є техніка та розуміння гри з раннього віку. Леонід Сергійович зробив так, щоб футбол став для мене святом, а не тільки роботою.
Не можу не згадати і про Шаповалова Володимира, якому також безумовно вдячний. Зазначу, що в Металурзі теж були чудові наставники, які допомогли мені структурувати гру. Все ж, там більше уваги приділяли тактиці та командним взаємодіям. Сьогодні, озираючись на той період, я усвідомлюю, наскільки важливий кожен із тренерів. Всі вони докладали зусилля, аби я не просто грав, а розвивався як універсальний футболіст, яким зараз я і є, напевно.
"У Ворсклі не було "піханіни" від старших"
– У лютому 2021 року ви приєдналися до Ворскли. Які перші враження залишилися від роботи з тренерським штабом?
– Я вдячний Косовському Віталію Владиславовичу, бо це він мене побачив, привів у клуб та багато в чому допомагав. З першого дня у Ворсклі відчув професіоналізм та підтримку з боку тренерського штабу. Головний акцент – це командна взаємодія, тож із самого початку я відчув, що ми працюємо як один злагоджений механізм, не було "піханіни" від старших. Навпаки – всі одне одному допомагали. У клубі регулярно підтримують атмосферу здорової конкуренції, де кожен прагне довести, що готовий допомогти команді. Загалом гарний був старт та розвиток моєї карʼєри у Ворсклі.
– Ваш дебют у матчі проти Динамо (1:5) був непростим. Як команда і тренер відреагували на цей результат і що ви взяли для себе з цього досвіду?
– Безперечно, рахунок був далеким від бажаного, і ми всі це розуміли. Такий дебют я би назвав "Щоб не полетів у космос". Тим не менш, він був важливим. Дуже вдячний всім, хто тоді у мене повірив і випустив у дуже молодому віці на поле. Тим, хто дозволив грати в складі дорослої команди. Загалом було важливо правильно зробити висновки після гри.
– Який Юрій Максимов у роботі? Чи були моменти, коли його тренерський стиль ставив вас у непрості ситуації?
– Це тренер із чітким баченням і великою вимогливістю, але водночас він уміє донести свої ідеї доступно й мотивує постійно вдосконалюватися. Максимов вимагає від нас максимуму під час кожного тренування та безпосередньо в грі, адже це його робота. Помітно, що він прямо "горить" футболом. Тренер дає гравцям зрозуміти: якщо ти працюєш на 100%, то обов’язково будеш грати та розвиватися. З такою установкою ми стаємо сильнішими індивідуально. Безумовно, що і як команда. Тому можу сказати про нього тільки хороші слова.
"Ротаня можна вважати майбутнім українським топ-тренером"
– Ви грали під керівництвом Руслана Ротаня у молодіжній збірній. Як він вплинув на вас?
– Ротань – це дуже прогресивний і сучасний тренер. Цілком імовірно, що його можна вважати майбутнім українським топ-тренером. Ідеї дуже сучасні і мені справді приємно, що він взяв мене у збірну на матчі Олімпіади. Його поради допомогли мені навчитися набагато краще діяти тактично на декількох позиціях. Крім того, підключатись ефективніше в атаку.
– Ротань відомий своїм детальним підходом до тактики. Чи були якісь унікальні інструкції, які він вам давав для вашої позиції?
– Більше підключень в атаку з вузьким розміщенням крайніх захисників. Чесно кажучи, це було дуже незвично для мене, але цікаво втілювати у життя такі ідеї.
– Як у молодіжній збірній поєднувався вимогливий підхід Ротаня з його умінням підтримувати командний дух?
– Руслан Петрович вміє як по тактиці розказати, так і словом десь гаркнути. Звичайно, що і мотивувати спокійно. Загалом він досить якісно вміє поєднувати тактику і мотивацію, тому із цим проблем не було.
"Мені зручно так, як треба тренеру"
– Як ви можете порівняти підхід до тренувань Максимова та Ротаня? У чому їхні головні відмінності?
– Напевно, що головна відмінність – це вільність роботи. У Руслана Петровича все здебільшого тримається структури, тоді як Юрій Вільйович дає більше свободи із тактичного боку. Водночас обидва вимагають 100% віддачі на полі.
– Чи був у вашій кар’єрі тренер, чий стиль роботи став для вас ідеальним? Якщо так, то хто це і чому?
– Я можу грати за будь-якого формату побудови гри. Тому мені зручно так, як треба тренеру.
– Як тренери впливають на ваш розвиток поза полем? Чи дають вони вам поради щодо психології або поведінки в команді?
– Так! Усі тренери, з якими я працював, були дуже відкриті до мене. Завжди міг попросити поради у будь-якому питанні. З приводу поведінки… Питань не було до мене чи у мене поки (Сміється). Щодо психології можу запитати, якщо є потреба. Мені можуть підказати тренери як у збірній, так і на клубному рівні у Ворсклі.
"У програному матчі проти Іраку вирішальний фактор – це недооцінка суперника"
– Як відбувалася підготовка до Олімпійських ігор? Якими були найбільші виклики під час тренувального процесу?
– Під час тренувального процесу, напевно, дещо незвичний графік. У липні зазвичай немає офіційних ігор. Хоча це теж залежить від потрапляння у єврокубки. У будь-якому разі, ми були готові до такого, просто незвично.
– Чи відчували ви особливий тиск, представляючи Україну на такому престижному турнірі?
– Звісно, це була перша Олімпіада для України у футболі. Тиск, в першу чергу, на самого себе відбувався. Але особисто я думаю, що впорався із ним.
– Як загалом тренерський штаб готував команду до таких різнопланових суперників, як Ірак, Марокко та Аргентина?
– Різні тактичні прийоми. Загалом тренерський штаб перед кожною грою робив корективи у тактиці. У нас була теорія перед матчами, що традиційно. Ми багато аналізували кожного суперника, а далі все відпрацьовували. Знали, які сильні та слабкі сторони. Підкреслю, що до кожної команди був свій підхід. Водночас ми намагалися грати у свій футбол і максимально були зосереджені на власних діях. Гадаю, що про це детальніше краще запитувати в Руслана Петровича, адже це його ідеї. Якщо захоче ними поділитись – він поділиться.
– У першому матчі проти Іраку збірна поступилася (1:2). Що, на вашу думку, стало вирішальним фактором у поразці?
– Я думаю, що вирішальний фактор – це недооцінка суперника. Мабуть, що 100%. Ми вже готувалися до наступних ігор, тоді як Ірак, думали, що переможемо і так. Отже, скажу ще раз, що ключове – недооцінка.
– Яку роль вам довелося відіграти в цьому матчі? Як оцінюєте свій власний виступ?
– У кожного із нас була своя роль на полі. Моя полягала в тому, щоб надійно відіграти в обороні і за можливості брати участь в атаках. Але оцінювати мою гру маєте ви і Руслан Петрович. Якщо він ставив на наступні матчі, то я впорався.
"У Марокко сильні гравці та команда загалом, тому ця перемога особлива"
– Матч проти Марокко завершився перемогою (2:1). Що допомогло збірній переламати гру після стартової невдачі?
– Думаю, що допомогла як наша віра в тренера, так і його віра в команду до кінця. Також допоміг нам характер, адже ми бились і не здавались. З деякими корективами, але до останнього грали у свою гру і здобули перемогу з нею. Було складно. Дуже! У Марокко сильні гравці та команда загалом, тому ця перемога особлива. Чесно кажучи, гра з Марокко була казкою. Доволі багато було тих, хто не вірив у нас після програшу Іраку. І я це розумію. Але ми здобули перемогу в матчі проти таких гравців… Лише після гри усвідомили, що зробили.
– Який епізод проти Марокко вам найбільше запам’ятався? Чи відчували ви тоді, що це був поворотний момент для збірної в турнірі?
– Найбільше запамʼятався кінець матчу (Сміється). Правда. Бо під час матчу не було банально змоги повноцінно подумати, зафіксувати собі якийсь окремий момент. Все було вже після поєдинку, коли вдалось перемогти і взяти перші очки на Олімпіаді.
– Як команда проводила час поза матчами? Чи були якісь особливі моменти, які зближували вас із партнерами?
– Між матчами на Олімпіаді традиційно готувались, тому часу особливо не було. А от до турніру, ще під час тієї підготовки, у нас було більше можливостей зблизитись у команді. Нічого особливого: жартували, грали в ігри і просто спілкувались.
– У заключному матчі з Аргентиною, попри поразку (0:2), команда боролася до останнього. Що, на вашу думку, не дозволило досягти позитивного результату?
– Думаю, що рівень виконавців у складі Аргентини був дуже високим. Там грали Альварес, Альмада, Отаменді, Сімеоне та інші. У будь-якому разі, на фоні цих аргентинців ми виглядали дуже гідно.
"Інтерес до мене завжди був як від медіа, так і скаутів різних клубів"
– Як оцінюєте власну гру у вирішальному матчі групового етапу? Чи були якісь моменти, які ви хотіли б переграти?
– Думаю, що змінювати треба було у першому матчі, а не в останньому…
– Які емоції ви відчували після завершення групового етапу? Було розчарування, чи переважала гордість за команду?
– Розчарування переважало. Дуже хотілось змінити той перший матч з Іраком, зіграти інакше, виграти. Але, на жаль, вже не можна було повернутись назад.
– Наскільки важливою для вас була підтримка українських уболівальників? Чи відчували її навіть на відстані?
– Кожного разу, коли чув "Україна", то емоційно дуже заряджався. Так, фанів не було багато, що можна зрозуміти, адже у нашій країні війна. Справді багато людей не мали змоги відвідати матчі. Але дуже вдячний тим, хто все ж прийшов і підтримував. Ми вас чули!
– Чи вважаєте ви виступ збірної на Олімпіаді успішним, попри результат? Що стало головним уроком для вас, як гравця?
– Думаю, що це був важливий досвід для багатьох гравців у нашому складі, зокрема для мене. Я грав проти Хакімі – це топ-гравець на своїй позиції. Хочеться більше таких матчів мати за сезон.
– Як цей досвід вплинув на вас? Чи відчули ви підвищений інтерес до вашої персони після ігор?
– Не можу сказати, що відчув прямо підвищений інтерес. Він завжди був як від медіа, так і скаутів різних клубів. Просто його стало трішки більше, напевно.
"Тільки повага до Шахтаря та Даріо"
– Як ви відреагували на вислів Даріо Срни: "Футболіст, який обирає між Металістом 1925 і Шахтарем, при всій повазі – він нам не потрібен"?
– Я дуже поважаю Даріо, він був одним із найкращих правих захисників в історії українського футболу. Гадаю, він точно розуміє, що кожен футболіст у праві приймати власне рішення. Тільки повага до Шахтаря та Даріо, тому його слова ніякої реакції не викликали.
– Яку саме роль відіграв ваш агент у цьому трансфері? Він переконував вас перейти до Металіста 1925 чи лише допомагав у переговорах?
– Ніякий агент не може мене силою переконати йти в клуб, у який я не хотів би. Металіст 1925 запропонував план розвитку. Я бачу перспективу у клубі та моєму професійному зрості там швидше, ніж в будь-якому іншому.
– Як ви оцінюєте цей коментар: як конструктивну критику чи просто емоційну заяву?
– Не мені оцінювати цей коментар. У мене до самого Даріо питань немає. Я його дуже поважаю, як і його думку. Він поважає мою.
"Реал Мадрид – моя клубна мрія"
– Який топ-чемпіонат є для вас найпріоритетнішим?
– Напевно, іспанський чемпіонат. Гадаю, що він для мене найбільше підходить за стилем гри. Там люблять грати в пас, дуже багато інтелектуальних гравців. Там також цікаво працюють фланги захисту, майже в усіх командах. Хоча, гадаю, це є у кожному чемпіонаті (Усміхається).
"Роналду показав, що можна гори звернути": сенсаційний Крупський про гол на Сан-Сіро і 250 доларів
– Хто з українських легіонерів є для вас прикладом для наслідування? Чим саме він вас надихає?
– Прямо для наслідування – таких немає. Але надихає впевненість Забарного у Борнмуті. Він зараз дуже сильний центральний захисник, тому виділю його. Складно когось виокремити одного. Всі хлопці – молодці. Вони досягають дуже крутих результатів. Своєю чергою це приносить результат збірній України.
– Якщо б у вас була можливість грати разом із будь-яким українським легіонером, кого б ви обрали і чому?
– Думаю, що я маю йти своїм шляхом. Тому когось не хочеться виокремлювати. Всі виступають у хороших європейських командах, тож буду радий пограти з кимось із них, якщо таким буде мій шлях.
– Чи є у вас конкретний клуб, у якому мрієте пограти?
– Реал Мадрид! Це клуб – моя мрія. Думаю, що ледь не для кожного футболіста.
"Ціль – виграти наступний офіційний матч із Ворсклою"
– Що для вас важливіше у футболі: результат команди чи особистий внесок?
– Звісно, результат команди для мене завжди на першому місці. Але було б нечесно сказати, що я зважаю лише на нього. Після матчу я також аналізую власну гру: оцінюю свій внесок у команду, розбираю помилки та думаю, як зробити так, щоб у наступному поєдинку моя гра була ще кориснішою для загального результату.
– Як би ви описали себе, як гравця, трьома словами?
– Думає, бігає, віддає.
– Чого очікуєте від другої половини сезону УПЛ?
– Хочу максимально допомогти рідній команді в останні пів року та зробити все можливе для покращення нашого становища в турнірній таблиці. Відчуваємо, що це нам цілком під силу, і докладемо максимум зусиль, щоб досягти своєї мети.
– Які головні цілі на найближчий період?
– Виграти наступний офіційний матч із Ворсклою. А про глобальні цілі детальніше подумаю вже у міжсезоння.
