Взяв чотири пенальті від Барселони і потрапив у Книгу рекордів Гіннеса – історія подвигу голкіпера з талантом психіатра
"Футбол 24" вшановує пам’ять Гельмута Дукадама, легендарного воротаря Стяуа, переможця Кубка європейських чемпіонів-1986.
Уявіть, що після тріумфального фіналу Ліги чемпіонів Тібо Куртуа або Мануель Нойєр просто зникли. Розчинилися у повітрі – були і нема. Як? Чому? Жодної достовірної інформації. Взагалі нічого! Якийсь нонсенс і жах, правда? Та все ж історія футболу знає голкіпера, який зник з усіх радарів буквально за два місяці після того, як став головним героєм вирішального матчу. Для знайомства із ним доведеться відмотати час аж до сезону 1985/86.
Тодішня Румунія мала дуже мало спільного із сьогоднішньою країною Євросоюзу. Вітчизна графа Дракули скніла, перебуваючи в заручниках клану диктатора Чаушеску. Терор, страх, бідність та безнадія вкутали мороком багатомільйонний народ біля підніжжя Карпатських гір. Натомість керівна еліта ні в чому собі не відмовляла, купаючись у розкоші.
Валентін Чаушеску, прийомний син диктатора і фізик за освітою, любив футбол та симпатизував клубу Стяуа. То хіба наважився б хтось його засмутити? Після такого – пряма дорога у концтабір, а жити хотіли всі. Відтак Чаушеску-молодший взяв "Зірку" під своє крило, ставши фактично президентом клубу. А суперники Стяуа покірно розступалися перед її гравцями. Був навіть період, коли улюбленці Чаушеску та румунської армії видали в чемпіонаті серію понад 100 матчів без поразок. Грати проти них агресивно інші команди просто боялися.
Та все ж чемпіони Румунії вміли чимало. Не варто думати, що у червоно-синіх футболках бігали лише мазунчики долі. Там були зібрані найкращі майстри країни: Міодраг Белодедіч, Ласло Бьолені, Маріус Лекетуш, Гавріл Балінт. На вістрі атаки багато забивав Віктор Піцурке, який на початку 2000-х бився із Динамо Лобановського за путівку у груповий турнір ЛЧ вже в якості головного тренера Стяуа. А ще тут догравав Ангел Йорданеску – батько Едварда, який такого ляпаса нам відміряв на Євро-2024! Очолював усю цю зіркову ватагу легендарний для Румунії наставник Емеріх Еней. Він був парубок моторний.
Свій шлях у Кубку європейських чемпіонів 1985/86 наші сусіди розпочали виїзною нічиєю 1:1 у Данії проти тамтешнього клубу Вейле. Вдома ж Стяуа здобула розгромну перемогу 4:1. Гол престижу за данців оформив зірковий ветеран Алан Сімонсен – екс-нападник Барселони та володар "Золотого м’яча-1977". Але один у полі не воїн.
У наступному раунді на Стяуа чекав Гонвед. З мадярами в румунів історично напружені відносини, тож і перший матч у Будапешті видався бойовим, закінчившись перемогою господарів 1:0. Та візит у столицю Румунії став для угорських "армійців" катастрофою – 1:4.
Чвертьфінал підсунув Стяуа найлегшого на папері, але найважчого на практиці опонента. Фінський клуб Куусюсі із міста Лахті вирізав скальпи чемпіонам Югославії (Сараєво) та СССР (Зеніт), що мало б насторожити румунів. Проте у Бухаресті легковажна команда Енея виявилась занадто передбачуваною для Суомі. Фіни стійко витримали шквал атак, як дід Маннергейм заповідав, тож повезли додому нульову нічию. Довго горіли нулі і на Олімпійському стадіоні в Гельсінкі, де під березневу відлигу набилося понад 30 тисяч уболівальників. Не дотерпіли зовсім трохи – на 86-ій хвилині долю дуелі вирішив гол Піцурке.
Півфінал видавався межею можливостей, але тепер уже для самої Стяуа. Тут очевидним фаворитом пари виступав Андерлехт, який, щоправда, переміг у Брюсселі занадто скромно – 1:0. Через два тижні гарячі трибуни бухарестської арени Генча погнали улюбленців вперед – втрачати нічого. Швидкий гол все того ж Піцурке (вже на 4-ій хвилині) загнав бельгійців у запару, з якої вони так і не вийшли – 3:0. Валентін Чаушеску сяяв і надував щоки. Те, що Стяуа поїде в Севілью, щоб зіграти фінал Кубка європейських чемпіонів проти Барселони, він вважав, насамперед, своєю заслугою.
І тут настав час згадати про справжнього героя. Голкіпер Гельмут Дукадам народився на заході Румунії – під самим угорським кордоном. Розпочинав у воротах місцевих клубів Конструкторул і УТА, але дуже швидко впав в око столичного гранда, тож одягнув светр із восьмикутною зіркою. Окрім гренадерського зросту 193 см та чудової реакції, Дукадам досягав успіху завдяки інтелекту. Любив грати у покер і сам зізнавався: якби не футбол, то став би психіатром. Копався не тільки у власній голові, але й залюбки залазив у мізки суперників, читаючи їх, підштовхуючи до таких рішень, які були йому вигідні. Славу спеціаліста з 11-метрових Гельмут надбав задовго до фіналу Кубка чемпіонів. Але той вечір у Севільї прославив його на весь світ.
Понад 60 тисяч екзальтованих інчас, які пристрасно підтримували Барсу. У складі "кулес" – зіркові Хосе Алексанко, Бернд Шустер, Мігелі, Віктор Муньйос, Маркос Алонсо, Стів Арчібальд. Маленька Стяуа стиснулась у черепашку і мужньо відбивалась. Минув перший тайм, закінчився і другий, а на табло Рамон Санчес Пісхуан продовжували світитися 0:0. Пішли додаткові 30 хвилин. Каталонці закипали від неспроможності пробити цю стіну. Коли вони підводили очі, залиті потом, на ворота Стяуа, їм здавалося, що Дукадам затуляє собою усю площину… А потім настала черга серії пенальті.
"Перший пенальті пробивав їхній капітан Алексанко, – пригадував Гельмут багато років опісля в інтерв’ю для офіційного сайту УЄФА. – Я пильно подивився на нього і за рухом його тіла припустив, що удар буде завданий у правий від мене кут. Я завмер в очікуванні удару і потягнув м'яч саме з правого кута.
Другий пенальті був уже питанням психології – я просто поставив себе на місце того, хто б'є. Ним виявився Педраса, який, можливо, подумав: якщо я витягнув м'яч праворуч, то тепер стрибатиму вліво. Я знав, що він міг подумати саме так через те, що голкіпер Барселони Урруті також спочатку відбив м'яч після удару у виконанні Мажару у свій лівий кут, а потім упорався зі спробою Ласло Бьолені, який пробив у протилежний бік. То що я зробив? Я знову стрибнув праворуч і парирував м'яч, незважаючи на те, що це був найкращий удар зі всіх спроб Барси.
Із третім пенальті було вже простіше. Логічно, що черговий опонент вирішить: якщо голкіпер двічі стрибав праворуч, то тепер напевно віддасть перевагу іншому куту. Ось Алонсо і пробив праворуч, і я парирував удар, передбачивши наміри того, хто б'є.
Четвертий пенальті для мене був найскладнішим, бо я справді не знав, що робити. Знову стрибати праворуч чи все-таки змінити напрямок? І я поставив себе на місце Маркоса. Мабуть, він думав так: якщо цей воротар тричі стрибав у правий кут, отже він строго вибрав такий варіант і нічого міняти вже не буде. У підсумку я зробив ставку на те, що удар припаде на лівий кут. І коли Маркос тільки замахувався для удару, я вже почав рух у потрібному напрямку".
Уррутікоечеа, голкіпер Барси, теж стояв на смерть, потягнувши удари Мажару та Бьолені. Але Лекетуш і Балінт свої спроби виконали чітко – 2:0! Сенсаційне досягнення "темної конячки". А Гельмут Дукадам, парирувавши чотири пенальті поспіль, гарантував собі потрапляння у Книгу рекордів Гіннеса. Після такого – тільки вперед і вгору. Де трансфер у топ-клуб світового рівня?
Минали тижні, про румунського голкіпера не було жодної згадки. Остаточно у Європі вдарили на сполох, коли розпочався новий сезон, а у воротах Стяуа з’явився новий страж. Поповзли чутки, мовляв Реал, вражений поразкою свого одвічного ворога із Каталонії, подарував Дукадаму новенький Mercedes, а Гельмут відмовився ділитись із Чаушеску. За це його, начебто, запроторили у в’язницю. Не менш сенсаційна версія з’явилася у французькій пресі: герой фіналу Кубка чемпіонів працював із бензопилою і випадково відтяв собі праву руку. Очевидно, журналісти таки почули якийсь дзвін, але дали волю фантазії.
А все було так. Ще за пів року до матчу у Севільї голкіпера несподівано заболіла права рука. Медичні препарати не допомагали, дискомфорт наростав все дужче. Зрештою Дукадаму діагностували атеросклероз: у судині утворилася аневризма, яка блокувала циркуляцію крові. Йому зробили кілька операцій, провели шунтування. При найгіршому сценарії довелося б ампутувати кінцівку. Під наглядом лікарів, у перманентному страху та депресії, Гельмут провів цілих три роки.
Загроза минула тільки у 1989-му. Стяуа якраз вдруге пробилася у фінал Кубка чемпіонів, проте Дукадам вже не міг нічим допомогти. У воротах на той момент виступав Сільвіу Лунг, якому Мілан набив повну торбу – 0:4. Гельмут тихенько відновив кар’єру у першоліговому клубі Вагонул. Та швидко стало зрозуміло – краще завершити, ніж мучити себе.
Світ стрімко змінювався. Впав диктаторський режим і в Румунії. На початку 90-х в розграбованій країні ледь зводили кінці з кінцями. Дукадам – не виняток. Заробленого за чотири сезони у Стяуа вистачило ненадовго. Пробував запустити бізнес, але прогорів. Щоб якось втримати сім’ю на плаву, Гельмут був змушений продати свої безцінні рукавички, якими парирував чотири пенальті від Барселони. Оцінили цей безцінний скарб кількома тисячами доларів… Сім’я ж таку жертву не оцінила. Коли Дукадам, вигравши green card, перевіз найрідніших у Штати, вони там і залишилися. Сам же Гельмут невдовзі повернувся додому – за Океаном собі місця не пригрів.
Згодом життя налагодилося. У 2010-му легенду вшанував епатажний румунський олігарх Джіджі Бекалі, запросивши його на посаду президента Стяуа. Також Дукадаму присвоїли звання почесного мешканця Бухареста. Непокоїло хіба що здоров’я. Два місяці тому Гельмуту провели операцію на серці. А другого грудня воно зупинилося назавжди. Йому було лише 65.
Доля відміряла голкіперу не так вже й багато. Вона відбирала у нього здоров’я, кар’єру, сім’ю і навіть унікальну реліквію – рукавички. Але герой 80-х не втрачав оптимізму: "У мене залишилося найцінніше – мої спогади".