Вокер, бірмінгемський рейнджер: як бомбардир №1 в історії Астон Вілли поклав покер Арсеналу і благословив Вемблі
Життєвий та творчий шлях Біллі Вокера, суперзірки бірмінгемського клубу міжвоєнного періоду.
– Хто грає?
– Біллі Вокер і ще десять.
Типовий діалог між вболівальниками Астон Вілли 1920-х
Футбол 24 разом із Nemiroff впевнений: як і кожен клуб з історією, Астон Вілла може похвалитися зірковими бомбардирами. У часи Прем’єр-ліги такими можна назвати Дуайта Йорка, Діона Дабліна, Габріеля Агбонлахора чи ось зараз – Оллі Воткінса. Проте це лише незначна верхівка айсберга. Щоб пізнати його реальні масштаби, доведеться зануритись у глибини часу. Усі головні бомбардирські рекорди "вілланів" написані у період між 1892 та 1962 роком. Джо Бейч, Том Ворінг чи Пітер Макпарланд забивали щонайменше 100 м’ячів. А ось на чолі цього легендарного списку перебуває Біллі Вокер – 244 голи за Віллу в усіх турнірах. Цілих 92 роки ніхто не в змозі позбавити його статусу найкращого бомбардира в історії бірмінгемського клубу.
Вільям Генрі Вокер народився 1897 року у сім’ї Джорджа Вокера, футболіста Вулверхемптона і Крістал Пелас. Вони мешкали у містечку Ведсбері, розташованому за якихось 12 кілометрів від Бірмінгема. Батькові гени швидко взяли гору над хлопцем, а слава Астон Вілли, яка тоді гриміла на всю Англію, не давала йому спати ночами. Біллі, зокрема, захоплювався супердуетом Джо Бейча та Гаррі Хемптона, які феєрили на вістрі атаки "левів". З Гаррі він навіть ще встигне зіграти в тандемі і, зрештою, саме його посуне на другу сходинку в історичному реєстрі клубу.
Вишкіл у юнацькій команді "вілланів" Вокер проходив на фоні новин із фронтів Першої світової. Коли страшні жорна м’ясорубки врешті спинились, життя налагодилось і у Біллі. Перед стартом сезону 1919/20 легендарний тренер Джордж Ремзі перевів молодого нападника в першу команду. Наставник тонко розумівся на бомбардирських талантах, адже й сам колись грав у нападі. Ще у 1876-82 роках Ремзі натовк за Астон Віллу понад 200 м’ячів. Щоправда, вони в офіційний залік клубу не увійшли.
Вокер отримав ігрову практику – десь виходив на замінку, десь грав у порядку ротації. За перший сезон у чемпіонаті відзначився вісім разів. Та найкраще він проявив себе у Кубку Англії, який розігрували вперше за п’ять років (через все ту ж війну). П’ять м’ячів від Біллі посприяли виходу його команди у фінал. На шляху до вирішального матчу Астон Вілла здолала солідну компанію – Квінз Парк Рейнджерс, МЮ, Сандерленд, Тоттенхем та Челсі. До трофею залишився останній бар’єр – Хаддерсфілд.
24 квітня 1920 року п’ятдесят тисяч глядачів на лондонському Стемфорд Брідж стали свідками рівної битви двох упертих опонентів. Біллі Вокер наполегливо шукав свій шанс, починаючи з першої хвилини, однак основний час завершився нульовою нічиєю. І лише в овертаймі, на 100-й хвилині, переможний гол Вілли забив Біллі Кертон.
Розпочинається наступний сезон – і Вокер кладе покер у ворота Арсенала (5:0). Його помічають у тренерському штабі збірної Англії. Виклик не забарився. Двадцятого жовтня Біллі дебютує в складі "Трьох левів" і забиває Ірландії (2:0). Та й взагалі другий сезон на професійному рівні став для форварда найщедрішим у плані результативності за всю кар’єру – 31 гол (27 в чемпіонаті, 4 – у Кубку). У наступних двох кампаніях Вокер заб’є ще рівно 50. Зокрема, оформить пенальтійний хет-трик в грі з Бредфордом. Бордово-блакитна частина Бірмінгема боготворила свого нового кумира.
Тим часом у 1923-му Лондон пафосно відкриває новозбудовану арену – Вемблі. Небачених розмірів гігантська спортивна споруда спочатку отримала назву Виставковий стадіон Британської імперії. Того ж дня переповнена чаша 125-тисячника (кажуть, набилося аж під 300 тисяч роззяв) переглянула фінальний матч Кубка Англії між Вест Хемом і Болтоном (0:2). Біллі Вокер був на цьому святі лише глядачем і ще не знав, що невдовзі назавжди впише своє прізвище в історію Вемблі.
Дванадцятого квітня 1924 року збірна Англії, яка тільки-но переїхала на головний стадіон країни, приймала Шотландію. Господарі пропустили першими – Едді Тейлор забив у власні ворота. Проте Біллі Вокер рахунок зрівняв, ставши першим футболістом "Трьох левів", який відзначився на Вемблі "правильно". Його радість, щоправда, тривала недовго. Через два тижні Астон Вілла програла тут Ньюкаслу фінал Кубка Англії – 0:2. Біллі зіграв із капітанською пов’язкою. Надалі йому все частіше довірятимуть цю почесну функцію.
Після завершення сезону 1925/26 на заслужену пенсію вирушив Джордж Ремзі, який очолював команду впродовж безперервних 42 (!!) років. Він досі залишається найуспішнішим тренером в історії Вілли, у клубний музей якої приніс аж 12 трофеїв. Без Ремзі результати "вілланів" погіршились, як і результативність Вокера. У жодному з наступних сезонів він не заб’є більше 20 м’ячів. Тим не менше, капітан продовжував відігравати величезну роль для Вілли. Зрештою, під завісу своєї кар’єри Біллі двічі був надзвичайно близьким до титулу чемпіона Англії. Але у 1931-му і 1933-му бірмінгемців щоразу випереджав Арсенал.
Підсумок 14-річної кар’єри Біллі Вокера такий: 531 матч і 244 голи за Астон Віллу (зокрема 478 матчів і 214 голів у чемпіонаті). Футболку збірної Англії одягав 16 разів, забив 9 м’ячів.
Перепочивши кілька місяців, легендарний форвард з головою поринув у тренерську роботу, очоливши Шеффілд Венсдей. Успіх не змусив на себе довго чекати – у 1935-му "сови" красиво перестріляли Вест Бромвіч у фіналі все того ж Кубка Англії – 4:2.
У 1938-му Вокер перейшов до молодого та амбіційного проекту Челмсфорд Сіті, проте протримався там недовго, розсварившись із керівництвом клубу. Перспективного тренера не залишили без діла, погукавши у Ноттінгем Форест. Це був його останній, проте найкращий період в якості тренера, адже очолюватиме "лісників" упродовж 21 року.
Разом із клубом Біллі пройшов шлях від дна до самісіньких вершин. Судіть самі: у сезоні 1950/51 Ноттінгем стає чемпіоном третього за силою англійського дивізіону і підвищується у класі. Через шість років вони беруть срібло Другого дивізіону, а заодно й путівку до еліти. Зрештою, навесні 1959-го Вокер виводить Форест у фінал Кубка Англії і перемагає там Лутон (2:1). Від моменту тріумфу з Шеффілд Венсдей минуло 24 роки! Досі цей часовий відрізок між обома тренерськими перемогами залишається найдовшим в історії турніру.
На такій мажорній ноті наш герой вирішив піти. На деякий час про нього забули. Аж раптом 28 листопада 1964-го всю Англію струсонула трагічна звістка: "На 68-му році, після тривалої боротьби з хворобою, помер легендарний Біллі Вокер". До історичного тріумфу рідної збірної у фіналі Кубка світу на Вемблі він не дожив зовсім трохи.
