"Вечеряв з Ульє, але перехід у Ліверпуль зірвався": Олександр Головко – про Динамо, Зінченка і тренерську кар'єру

10 жовтня 12:00 8962 Читать на русском
"Вечеряв з Ульє, але перехід у Ліверпуль зірвався": Олександр Головко – про Динамо, Зінченка і тренерську кар'єру
Олександр Головко / Фото УАФ

Інтерв'ю "Футбол 24" з екс-наставником молодіжної збірної України, а в минулому – провідним захисником Динамо, півфіналістом Ліги чемпіонів.

У ролі футболіста Головко став першим чемпіоном України в складі Таврії. Потім досягнув півфіналу Ліги чемпіонів із Динамо. До такої вершини більше не дістався жоден український клуб.

Успішно працював на рівні молодіжної та юнацьких збірних України. У цей період ціла плеяда гравців перейшла з молодіжної команди у національну. Якщо брати до уваги той факт, що інститут молодіжних збірних існує, насамперед, для підготовки гравців у національну команду, то успіх Головка – просто вражаючий.

В Україні важко знайти якісного експерта. Головко має талант роз’яснювати до деталей всю складність футбольних матчів.

"Футбол 24" зустрівся з Олександром Борисовичем та поспілкувався про його ігрову кар’єру, тренерський досвід та роботу на телебаченні.

головко

"Суркіс вміє переконувати"

– На Херсонщині люди дуже працьовиті. Намагаються упродовж сезону максимально заробити на овочах та фруктах, щоб вистачило на весь рік. Максимов, Нойок, Опанасенко, ви – футболісти, які брали своєю працьовитістю і походять з Херсонської області. Це від природи такий трудоголізм?

– Не думаю, що тут можна шукати якийсь зв'язок. У кожному кутку України, в кожній області живуть працездатні люди. Такий вже український народ за своєю суттю. Якщо говорити про Херсонську область, варто сказати, що дійсно багато цікавих футболістів вийшли звідти в різні роки, але команди поки немає навіть на рівні Першої ліги. Звичайно, дуже б хотілося, аби врешті Херсонщина була представлена на футбольній карті командою, яка б гідно представила регіон. Це стало би поштовхом для розвитку футболу в цілій області.

– Ви починали свою кар'єру на зламі, коли Радянський Союз вже припинив своє існування, а Незалежна Україна тільки починала самостійне життя. Наскільки складно в той час було футболістам?

– Коли молодий, то над багатьма речами не задумуєшся, а просто любиш свою справу та віддаєшся їй сповна. Тоді існувало поняття весняного футболу, інших речей, ніхто не заморочувався особливо умовами. Це все вважалося нормою. Напевно, у такі моменти на перше місце виходить характер, який дозволяє досягнути певних вершин. Принаймні, можу говорити за свою кар’єру.

– Чемпіонство Таврії у дебютному розіграші першості України – гучна сенсація. Ви тоді розуміли, що можете обійти Динамо та досягнути такого успіху?

– Був юнацький азарт. Заяєв Анатолій Миколайович, царство йому небесне, зміг зібрати доволі цікаву боєздатну команду, мотивувати гравців завдяки власному тренерському таланту. Розумів, як у цій ситуації можна зачепитися за перше місце. Тоді було дуже багато чого незрозумілого у футболі.

Ультрас України, які вже стали історією: махачі, перфоманси, "труни" і алкоголь, а Крим та Донецьк – наші

Переглядаючи матчі того часу, можу сказати, що Таврія була сильнішою за грою. Вдалося показати хороший футбол. Звичайно, що фактор психології на нас не тиснув. Якби ми програли – ніхто б не робив трагедію. Це дозволило нам здобути результат.

– Хто з тієї команди досягнув успіху у футболі, окрім вас?

– Тут потрібно визначитися з тим, що таке успіх. Багато футболістів грали на високому рівні. Але багаторічним чемпіоном чи півфіналістом Ліги чемпіонів не ставав ніхто.

– Трансфер у Динамо став можливістю розвиватися, чи це був просто перехід у більш заможний клуб?

– Спочатку викликали в збірну на матч проти Естонії. Потім була гра проти Хорватії. Побачили мій потенціал. У 1995 році я мав їхати у Дніпро до Бернда Штанге, але Григорій Михайлович (Суркіс, – Футбол 24) вміє переконувати. Ми зустрілися на стадіоні ЦСКА. Довго спілкувалися, після чого я опинився в Динамо.

головко

"Повечеряв із Жераром Ульє, але не склалося"

– У Динамо все змінив прихід Лобановського. Ті самі гравці, які були раніше, змогли досягнути півфіналу Ліги чемпіонів. Це – тренерський геній?

– Можна так сказати. Заслуга цього успіху також належить Сабо, який зібрав та сформував цю команду. Лобановський чітко визначив напрямок, в якому варто працювати. Цей напрямок давав усе: результат, гроші, успіх, розвиток. Що ще потрібно молодому хлопцеві?

– Ви тоді розуміли, що могли виграти Лігу чемпіонів? Чи просто грали у своє задоволення?

– Відчуття, що ми можемо виграти Лігу чемпіонів, було у всіх. У якихось моментах нам не пощастило. На той момент Баварія виявилася сильнішою в плані характеру, індивідуальної майстерності, везіння. Все це не дозволило Динамо опинитися у фіналі Ліги чемпіонів.

Олександр Головко: База в Конча-Заспі вибухнула від радості, коли Шерінгем та Солск’яєр забивали Баварії

– Це був ваш пік, як футболіста?

– Звісно. Почав втрачати рівень через суб'єктивні та об’єктивні причини. Напевно, то був максимум не тільки мій, а й всієї команди. Футбол того часу вимагав викладатися на повну. У такому випадку гравця вистачало на 3-4 сезони. Далі належало змінювати тренера або гравців. Якщо говорити про Лобановського, то у нього так і виходило: команда збиралася, а потім вистрілювала. Після чого збиралася по-новому.

– Динамо 1997-99 років грало зі стопером та ліберо, а в Європі захист вже будувався через гру в лінію. Це завадило вам зробити кар’єру на Заході?

– Тоді був зовсім інший час. Агентів, як таких, ще не було. Це тільки зароджувалося. У Києві ти вилітаєш підписувати контракт, а після прибуття з'ясовується, що ти – один із трьох гравців на одну позицію. І в цій ситуації ти програєш, бо ціна питання – не на твою користь в 4 рази. Та й в Україні ти граєш персонально, а за кордоном потрібно грати зовсім по-іншому.

головко

– У яких командах ви були на перегляді?

– У Ліверпулі. Там перебував упродовж тижня. Із тренером Жераром Ульє зустрілися, повечеряли в ресторані, обговорили певні питання, але трансфер не відбувся. Після чого я повернувся до Києва. Звичайно, що такі "гойдалки" не йдуть на користь.

Був у Болтоні. Це вже після смерті Лобановського. Мене у роздягальні запитали, на якій позиції я граю. Кажу, що у ворота не стану, а на всіх інших – можу. Але теж не склалося.

– Як опинилися у Китаї?

– У певний момент зрозумів, що потрібно щось змінювати. У Динамо на мене вже не особливо розраховували. Належало рухатися вперед. Виникала пропозиція від китайської команди, яка влаштувала клуб та мене. Чому б не спробувати?

– Яким тоді був китайський футбол?

– 4-5 команд – високого рівня. Працювали іноземні фахівці. Проблема полягала в тому, що я там перебував один, без сім'ї. Мій рівень на той момент був вже не таким високим. Зрозуміло, що належало працювати на максимумі можливостей. Мене вистачило на півроку. Потім повернувся в Україну, де мене вже не особливо чекали. Хотів грати. Дякую Олегу Федорчуку, який повірив у мене в Таврії, де я й завершив.

головко

"Проти Англії у мене були 8 гравців, які стабільно не грали"

– Наскільки важко закінчувати кар’єру футболіста?

– Це все – індивідуально. Для мене фініш не став несподіванкою. Я десь вже розумів, що потрібно з цим змиритися. Травми турбували все більше.

– Перехід на тренерську роботу став для вас свідомим рішенням?

– В один момент ти розумієш, що твої колишні заслуги у ролі футболіста залишилися за дверима. Потрібно починати все спочатку. У тебе є сім'я, про яку потрібно піклуватися. Ти починаєш по-новому жити. Розуміючи, що все залежить від твоєї голови. Це й призвело до того, що я 12 років працював в УАФ на посаді тренера.

– Ви хотіли стати тренером молодіжних команд?

– Особливого вибору у мене не було. Подзвонили з Федерації, запропонували роботу. Я відмовився. Через певний час зателефонували ще раз. Вирішив спробувати. Став працювати помічником у збірній 1990 року народження.

Потрібно було багато вчитися, отримувати знання, відкривати для себе чимало нового. Я обрав німецький вектор – поїхав на стажування у Штутгарт. Потім був період самостійної роботи з 1992 та 1996 роком народження. Все це привело до того, що отримав пропозицію очолити молодіжну збірну України.

– Чемпіонат Європи U-19 в Греції вийшов невдалим. Тут причина у тому, що трохи раніше збірна U-20 виступала на чемпіонаті світу у Новій Зеландії?

– У нас із тієї збірної були тільки три гравці. У принципі, я повинен був їх не брати, але зробити цього не зміг. Ці хлопці були частиною команди. Фізично та емоційно вони були виснаженими. Гойдалки, коли гравець потрапляє на вищий рівень, а потім спускається, не йдуть на користь. Крім того, існували проблеми з захисниками та воротарем. Могли виступити краще, але не пощастило.

– З якими проблемами ви зіткнулися у молодіжній збірній?

– Думаю, з позитивних проблем було те, що частина гравців перейшла до національної збірної. Негатив – відсутність практики у гравців. Як би не налаштовував футболіста, але якщо він не грає, не має ігрової форми – дуже важко досягати успіху. У тій же Англії гравці мають стабільну ігрову практику навіть на рівні Чемпіоншипу. Тонус у них хороший. Це дозволяє досягати успіху.

Система збірних так побудована, що тільки одиниці пропускають юнацький та молодіжний рівень. Це все – психологія, навички, досвід, які дозволяють потім досягати успіху. Але проблема в тому, що багато гравців не отримують потрібної практики. У київському матчі проти Англії у мене були 8 гравців, які стабільно не грали. Звичайно, що так перемагати вкрай важко.

головко

– Ви проводили збори молодіжки, коли не було офіційних матчів...

– Власне, для цього належало проводити хоча б короткі збори, коли з'являлася така можливість і не було офіційних матчів, щоб відчути тонус гравців. Побачити їхній стан. Тренер теж має підтримувати свою форму. Не можна залишатися без роботи довгий період. Коли матч відбувся в травні, а наступний – аж у вересні.

– Багато говорять про те, що всі збірні повинні грати за однією схемою, щоб гравцям було простіше переходити від юнацьких команд до національної. Чи правильна така постановка питання?

– Напевно, таке бачення має право на життя. Але це потрібно офіційно озвучити: є така стратегія розвитку, якої ми будемо дотримуватися протягом певного часу. У такій ситуації тренери молодіжної чи юнацької збірної вже не нестимуть відповідальності за результат, бо бачення розвитку – не їхнє. Вони мають підлаштуватися під інші ідеї.

Навіщо тоді тренер? У такому випадку потрібен просто помічник із головної команди. Якщо програли, то завжди відповідає головний тренер? А якщо він не відповідає за підбір тактики та складу, то яка з нього має бути відповідальність? Потім починають розмови, що перемагти – не головне. Кожен тренер хоче досягати успіху та цілей. Так побудоване футбольне життя.

Хто дасть гарантії, що така система може працювати багато років і не зміниться тренер головної команди? Через 3-4 роки у збірній України може працювати вже інший тренер, який матиме зовсім інше бачення. А як тоді бути з гравцями, які зараз грають у збірних U-16 чи U-17? Потрібно готувати та розвивати футболістів, а вже потім використовувати їхні сильні сторони.

Головко: Мені звільнили з формулюванням "не впорався із завданням", навіть не дали слова сказати

На основі роботи в молодіжній збірній України можу сказати, що, маючи Луніна, Зінченка, Миколенка, я можу грати в один футбол, а без них – у зовсім інший. Це абсолютно різні команди. Я намагався робити свою роботу чесно. Мене вистачило на півтора роки. Всім дякую. Особливо футболістам, бо без них тренер ніколи нічого не досягає.

– У минулому відборі Україна пропустила Англію та Нідерланди. Чи були шанси випередити ці команди?

– У це потрібно вірити. Віра повинна бути не тільки в тренера та гравців, але й у керівництва. Все це – командна робота. Футболісти мають відчувати підтримку, увагу, розуміти – для кого та чого вони грають.

– Ваші помічники – Кардаш та Мелащенко – перейшли до Ротаня. Як ви ставитеся до цієї ситуації?

– Після завершення минулого відбору наш штаб вже починав підготову до наступного циклу. Провели матч проти Грузії, де дивилися можливих кандидатів із наступного покоління гравців збірної, у першу чергу – 1998 року. Логічно, що їх запросити працювати далі. Вони вже володіли певною інформацією. Я наполіг на тому, щоб вони залишилися. Спасибі Руслану Ротаню, що він до цього дослухався.

– Наскільки ефективним є процес, коли тренер доводить збірну не до U-19, а веде її на рівні молодіжних команд?

– Це ефективно. Помітно тренерську роботу – що він зробив, починаючи з U-16. Футболісти знають вимоги тренера, їм не потрібно перебудовуватися. Тренер прекрасно знає покоління гравців, вже пройшов селекцію, відбір. У такій ситуації він може показати результат. Хто б там що не говорив, але досягнення результату є важливим на молодіжному рівні. Перемоги формують гравців, шліфують їхні характери.

головко

Зінченко, Коваленко і Ко

– Мало хто знає, але ваша роль у тому, що Олександр Зінченко грає за збірну України, – значна. Розкажіть цю історію.

– Не став би перебільшувати свою роль. Тренер юнацької команди Шахтаря Валерій Кривенцов порекомендував звернути увагу на Зінченка. Це хлопець, який швидко приймає рішення на полі. Потім Зінченко на певний час зник із поля зору. Нам належало їхати на еліт-раунд, а Сашко вже перебував у Росії. Я довго спілкувався з ним та його агентом. Стояло питання безпеки. Повною мірою я цього гарантувати не міг, бо не маю таких можливостей. Інше питання – Шахтар. Тоді між гравцем і клубом були розбіжності щодо контракту. Таки вдалося переконати його приїхати.

"Більшість наших дівчат закохувались в Сашу". Яким школярем був Олександр Зінченко

В еліт-рануді стало зрозуміло, що хлопець – дуже цікавий та перспективний. Важливо було не втратити його. Я звернувся у Федерацію, до Михайла Фоменка. Це питання було вирішене.

– Олександр Зубков – один із лідерів Ференцвароша. Успішно він грав і у вас – в "молодіжці". Наскільки це потенційно сильний гравець?

– Однозначно я не можу відповісти. У нього є велике бажання. Він хоче грати. Завжди не задоволений, якщо не грає. До таких футболістів потрібно знаходити підхід і місце, де вони могли б показати свої найкращі якості. З ними дуже важко, але можна багато чого досягнути.

– В Україні не так багато півзахисників, які вміють думати на полі. Один із них – Олександр Піхальонок. Його повернули до Шахтаря, але він отримав травму. Це, потенційно, сильний футболіст?

– Піхальонок може грати під тиском, гарно розуміє футбол, має бачення поля, але є компоненти, у яких йому варто додавати. Це швидкість та відбір. Без цього зараз важко досягнути успіху у футболі. У того ж Пірло не було якості відбору, але під нього ставили трьох центральних захисників.

– Основним лівим захисником у вас був Олександр Осман. Зараз він зовсім загубився у футболі...

– Ті вимоги, які ми ставили, він виконував. Далі вже питання цілей у житті та футболі, у характері футболіста. На це ніхто не може вплинути, окрім самого гравця. Можливо, у нього ще все вийде.

– Коли вперше побачив Беку Вачіберадзе, був переконаний в тому, що з часом він замінить Фреда у Шахтарі. Кар'єра Беки стрімко покотилася донизу...

– Мені тут нічого додати. Все залежить від характеру футболіста, вміння долати труднощі. Бека має те, що має. Тут вже не залежить від тренерів, а від самого гравця. Своєю роботою та ставленням футболіст показує місце, де він гратиме. Це може бути топ-чемпіонат або Друга ліга. Все в його руках.

Вони йдуть на прорив: 9 українських талантів, які можуть стати відкриттям нового сезону

– Не можу не запитати про Віктора Коваленка. Він піднявся доволі високо, але втриматися на цій вершині не зміг. Це хвороба росту?

– Потрібно оцінювати Коваленка не тільки як футболіста, але і як людину. У юному віці він був вже у першій команді Шахтаря. Впоратися з цим не так просто. Потрібно мати характер, щоб шукати в собі сили розвиватися далі, шукати нову мотивацію. Якщо хоче прогресувати далі – це залежить від нього. Має працювати ще більше. Я йому вдячний за те, що в тих моментах, коли перебував у розташуванні молодіжної збірної, він працював по максимуму, виконував все, що його просили.

коваленко

– У молодіжній збірній були легіонери. Чи відрізнялися Лучкевич та Зотько від інших гравців?

– Лучкевич не відрізнявся. Зотько виділявся ставленням до самопідготовки. Він багато працював самостійно – до тренування, після тренування.

– Важливіше тренуватися з головною збірною, чи мати практику в національній команді?

– Потрібно мати практику. Тренувальний процес – це тільки тренувальний процес, а ігрова практика завжди дає більше.

– Юнацькі та молодіжні збірні – це школа підготовки лише футболістів, чи й тренерів?

– Звичайно, що і тренерів. Під час роботи самі тренери теж стають сильнішими, дорослішають разом із гравцями.

"На телебаченні важливо уникати особистих образ"

– Ваш син – також футболіст. Він із покоління Бурди, Харатіна, Кузика, Яремчука. Не завадило прізвище Головко?

– У цьому його перевага і недолік. Я люблю та поважаю свого сина, але це – його життя, в якому він сам повинен приймати власні рішення. Зараз Сашко грає за Гірник-Спорт у Першій лізі. При Мазяру стабільно не грав. Тепер команду очолив Жабченко. Все залежить від нього – повинен проявляти характер, щоб розвиватися далі.

– Зараз багато футболістів намагаються їхати в Європу, шукаючи футбольного щастя. Це варто робити вже сформованим, чи, можливо, проходити етап становлення вже там, за кордоном?

– Потрібно розуміти, що у Європі до футболістів ставляться по-іншому, ніж у нас. Якщо ти легіонер, і не все в тебе виходить, повинен приїжджати першим і завершувати останнім. Це – нормальний шлях для легіонера. Повинен приймати зважене рішення, розуміючи, куди їдеш і хто тебе там чекає.

– Збільшення ліміту на легіонерів покращить ситуацію з молодими гравцями?

– Розумієте, штучно нічого не зміниш. Не можна так, коли футболіст отримує практику тільки тому, що потрапляє під якісь норми. Хлопець повинен розвиватися, шукати в собі мотивацію, ставати кращим від інших. Шахтар чи Динамо хочуть перемагати. Звичайно, вони комплектуються відповідними футболістами. Якщо якість власного вихованця дозволятиме ставити високі завдання, то ніхто не купуватиме легіонерів за великі гроші.

Сьогоднішній футбол у Європі побудований так, що кожен має завоювати своє місце у складі, а не просто його отримати. Стимулювати, звичайно, потрібно, але перебільшувати теж не варто.

головко

– Ви працюєте експертом на телебаченні, а критику у нас не завжди готові сприймати. Наскільки це важка робота?

– Я говорю про те, як я розумію футбол чи конкретний епізод. Мені нічого не потрібно вигадувати. Це моя думка, моє бачення. Тут важливо не переходити лінію особистої образи. Я готовий потиснути руку кожному гравцеві чи тренеру, бо знаю сам, що футбол – важка робота. Сподіваюся, що й тренери та гравці готові потиснути руку мені.

– З нового року ви без роботи. Які у вас тренерські амбіції?

– Потрібно починати працювати. Головне, щоб ця робота була мені цікавою. Щоб стояло завдання росту та розвитку. Не важливо, яка це країна, чи яка ліга. Має бути порозуміння з президентом – куди рухається клуб та які цілі перед собою ставить.

Сергій Тищенко, спеціально для Футбол 24

Герої 90-х. Олександр Головко: "Лобановський не мав звички "заглядати в душу"

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
3
год
:
21
хв
Славія Прага
22:00
Барселона
Вгадай результат матчу
Залиште відгук