"Васю, ти з глузду з’їхав? Знаю про війну не з чужих слів": розкол із рідним братом, дзвінок Зеленському, Кривбас воює
У 2013-му Кривбас припинив існування. Цей факт було складно прийняти, у нього було непросто повірити, однак з футбольної карти України зник один із найкращих клубів Вищої ліги кінця 90-х.
Майже одразу провідний клуб з Кривого Рогу взявся реанімувати один із його екс-футболістів Сергій Мазур. Тривалий процес повернення криворіжців у еліту українського футболу міг завершитися вже наприкінці травня, коли команда Олександра Бабича ймовірно здобула б путівку в УПЛ.
Натомість через вторгнення Росії український футбол потрапив у стан летаргічного сну, а Кривому Рогу все ще загрожує навала російських загарбників. Про стан справ у Кривбасі та боротьбу з агресором Футбол 24 розповів віце-президент клубу Сергій Мазур.
"Кривбас в УПЛ? Розмови такі ведуться"
– Сергію Миколайовичу, чим живе Кривий Ріг?
– Війною, як і вся Україна. Думаємо про футбол, але живемо воєнними діями. Дуже сподіваємося, що все це якнайшвидше закінчиться.
– Поточний сезон навесні обіцяв цікаві розв’язки у кожному з трьох дивізіонів. Для Кривбасу період з березня по травень мав стати доленосним. У всіх нас відібрали не лише мирне життя, а й цікаву боротьбу та інтригу у другій частині чемпіонату?
– Ми занадто довго йшли до цієї цілі, щоб усе це зруйнувалося однієї миті. І я, і усі мої колеги з клубу мріяли та жили відродженням Кривбасу і поверненням у Прем’єр-лігу. Ми майже прийшли до цієї цілі, посідаєма другу сходинку, а тут розпочинається війна. Безперечно, це нас засмутило. Однак передусім Україна має виграти свою битву, а футбол обов’язково повернеться і ми все надолужимо.
– Чемпіонати офіційно визнано недограними. Чи можливий такий варіант, що у наступному сезоні Кривбас гратиме в УПЛ?
– Розмови такі ведуться. Проте офіційно це рішення ще не затверджено. Кривий Ріг чекає на відновлення футболу. Після карантину ми відчули, наскільки важливим був футбол для людей. Наш основний стадіон "Металург" перебуває на реконструкції, тому довелося грати на компактнішій, набагато меншій арені. Так от вона постійно заповнювалася. Кривбас у місті дуже люблять.
– Український футбол тільки почав відроджуватися. Принаймні, Металіст, Кривбас, Карпати та інші клуби поставили перед собою амбітні цілі на новий сезон.
– Наш клуб наполегливо працював над цим. Медіа-служба, рекламний відділ, футболісти, керівництво – усі маємо єдину ціль. Тому кожен з нас очікував на повернення футболу у 2022-му. Раніше я фактично наодинці тягнув Кривбас п’ять років. Ми грали в обласному чемпіонаті, однак мріяли про Прем’єр-лігу. Якби не війна, Кривий Ріг дочекався б УПЛ.
– Зараз Кривбас виконує не менш важливу волонтерську місію.
– Щоденно зранку представники клубу збираються у волонтерському штабі, там формуємо плани на день. Допомагаємо армії, лікарням, внутрішньо переміщеним особам. У процесі спілкуюся з нашими воїнами – у них величезне налаштування і готовність до боротьби.
– Сподіваємося, що такі події не настануть, та чи готовий Кривий Ріг зустрічати рашистів?
– Місцеві мешканці та бійці територіальної оборони налаштовані дуже серйозно. Рівень патріотизму – величезний. Чимало наших фанатів пішли добровольцями у Збройні Сили України. Робота налагоджена і кожен адекватний мешканець міста працює на перемогу України.
"Друзі з Москви телефонують і просять пробачення"
– У Росії мешкає ваш рідний брат Василь. Коли ви востаннє спілкувалися?
– На початку активних бойових дій. Написав йому про те, що відбувається в Україні, а у відповідь отримав якісь нісенітниці. Більше не підтримуємо стосунків. Взагалі я не розумію росіян. До останнього не вірив, що цей напад відбудеться.
– Російські пропагандисти повинні нести аналогічну відповідальність, як і ті, хто зі зброєю прийшов на нашу землю?
– У Росії в людей викривлене бачення ситуації – і все завдяки телевізору. У Владивостоку мешкає мій двоюрідний брат. Так він взагалі такі дурниці казав мені, що соромно їх повторювати.
– Ви з братом Василем є двійнятами, вас, мабуть, пов’язує особливий зв'язок. Як це виглядає – ви йому пояснюєте, що відбувається у його рідній Україні, а він вам розповідає інформацію з телевізора?
– Розписав Василю все те, що було насправді, жодних вигадок. У відповідь він написав: "Брате, вибач, це політична війна. Ні я, ні ти нічого не зможемо зробити. Вам показують одне, а нам – інше". Тоді питаю його: "Васю, ти з глузду з’їхав? Що у нас показують? Я живу у цьому. Знаю про війну не з чужих слів".
– Інші ваші друзі з Росії мають таку ж позицію?
– На щастя, ні. Не називатиму прізвищ, адже боюся за безпеку цих людей, але це відомі у футболі особистості. Так от телефонують вони мені з Москви і просять пробачення. "Ти навіть не уявляєш, що у нас тут показують по телебаченню", – кажуть здивовано.
– У Луганському спортінтернаті ви навчалися із Сергієм Юраном. Подекуди його висловлювання ставлять під сумнів адекватність та суперечать здоровому глузду.
– Принаймні, особисто я давно з ним не спілкувався. Сергій на рік старший за мене, ми давно знайомі. Він хлопцем емоційним та своєрідним завжди був.
"Не хочеться бути таким, як цей Азіров"
– Ви народилися у селищі Гірник, неподалік Донецька. Яка ситуація там?
– У Гірнику мешкає моя двоюрідна сестра. Проте ми з нею теж не розмовляємо через її проросійські погляди. Хоча зараз такий час, що люди "перевзуваються" моментально у будь-яке взуття. То вони росіяни, то вони Україну люблять… Разом з тим, у Гірнику мешкає чимало людей, які проти російської окупації. Поруч вони мають приклад Донецька і бачать, що там відбувається.
– У середині 90-х ви грали в Рязані. Які спогади залишилися про життя у Росії?
– Час був іншим – люди ставилися одне до одного нормально, з повагою. Потім у Казахстані грав – теж ніяких проблем. У моїх командах були таджики, узбеки, бразильці, туркмени… На жаль, війна все змінила або ж розставила усі крапки над "і".
– Усе своє життя ви розмовляли російською. Під час виступів за Закарпаття не траплялося жодних ексцесів?
– Ніколи! Усі ці проблеми вигадані. У Закарпатті я намагався говорити українською. Приходив у їдальню і бажав хлопцям "Приятного". Одного разу сказав, потім вдруге – усі мовчать.
– Вирішили поцікавитися, у чому справа?
– Запитав у Олександра Когутича, одного з лідерів колективу, який нещодавно відійшов у засвіти. "Мазіку, тут треба казати "Смачного", – пояснив Когутич. Гаразд, наступного разу до всіх кажу "Смачного". А вони далі мовчать. Питаю Сашка: "Що знову не так? " Той відповів: "Ти так розмовляєш українською, що краще матюкайся". Мені й справді не хочеться бути таким, як цей Азіров. Тому намагаюся покращувати свою українську.
"Зеленському зателефонував одному з перших"
– Дії президента Зеленського після повномасштабного вторгнення РФ заслуговують на велику повагу. У Кривому Розі Володимир Олександрович має тотальну підтримку?
– Почну з екскурсу в минуле. Коли я взявся відроджувати Кривбас, то саме Зеленському зателефонував одному з перших. На той час він ще працював у "Кварталі". Мені вдалося знайти телефон його батька, а тоді я вийшов на Володимира Олександровича. Ми поспілкувалися, я познайомився з іншими учасниками "Кварталу 95". Коли Зеленський став президентом України, то якраз від нього надходила ініціатива відродження клубу. За це я йому дуже вдячний – він виявився людиною слова.
– А якщо оцінювати його безпосереднє виконання обов’язків президента?
– Повністю підтримую усі його рішення. Зеленський імпонує як людина і перша особа держави. Кажу про це відверто і чесно, а не тому, що хочу сподобатися. Я взагалі не втручаюся у політику і не намагаюся бути улесливим.
– Більшість футболістів Кривбасу на час воєнного стану вирушили в оренди. Раніше повідомлялося про те, що частину зарплатні вони передають на потреби української армії. Це ініціатива самих футболістів?
– Так, на зборах у Туреччині вони провели нараду. Зважили всі "за" і "проти" та ухвалили рішення продовжувати займатися своєю справою, заробляти гроші і таким способом допомагати Україні. Вважаю, що так вони будуть кориснішими. Я контактую з багатьма хлопцями. Усі вони хочуть якнайшвидше повернутися додому і теж докладають зусилля, щоб вигнати ворога з України.
– На вашу думку, коли це стане реальністю?
– Я не готовий назвати певну дату, але впевнений у нашій перемозі на 300 відсотків. Залежно, за якою шкалою міряти… В будь-якому разі я переконаний, що Україна вистоїть та переможе. Якщо доречно шукати позитив у війні, то я його бачу – біда нас згуртувала. Ми маємо ідеальний момент, яким треба скористатися для розвитку нашої країни.
показати приховати