"Уявляв, що він забере мене в Шахтар": новий П'ятов нашого футболу – алкоголь, скупі президенти, сон перед Кривбасом
Інтерв'ю Любомира Кузьмяка з Олександром П'ятовим, сенсаційним хавбеком Інгульця. Знайомимося ближче!
18:00
Два із трьох м'ячів Інгульця на початку чемпіонату – безпосередня заслуга Олександра П'ятова, який оформив гол + пас у дебютних для себе поєдинках Прем'єр-ліги. Виконавець, який формує гру сучасного Інгульця, дуже довго йшов до елітного дивізіону – через низини аматорського футболу та нижчі дивізіони закордонних чемпіонатів.
В інтерв'ю Футбол 24 Олександр П'ятов пригадує свій шлях та рефлексує: зарплатня у розмірі 150 гривень, нічні клуби та неоднозначні президенти.
Плацкартний вагон, Кобін, дебют в УПЛ у 28 років
– Інгулець видав суперечливий старт сезону: заробили очки з Поліссям і Кривбасом, але розгромно поступилися Руху. Як гадаєте, в чому причина?
– Наша команда вийшла в УПЛ, змінився тренерський штаб, ми проходимо процес адаптації. Відповідно, змінилася наша гра. Інгулець створював моменти у своїх матчах, проте з реалізацією не щастило. Поєдинок з Рухом? Насамперед далася взнаки відсутність Василя Кобіна на тренерській лаві. Через дискваліфікацію тренер не міг перебувати поруч з нами і підказувати у ході гри.
– Інгулець прибув до Львова у день матчу.
– Так, це головний фактор невдалого матчу. Ми просто не встигли відновитися після дороги. Та й до Львова ми добиралися у звичайному плацкартному вагоні. У другому таймі особливо складно було фізично. Дрібниць на такому рівні не буває.
– З чим пов'язані логістичні проблеми Інгульця?
– Я не знаю, чиє це рішення. У нас був варіант виїхати автобусом за день до матчу, однак ми обрали потяг. Плацкарт? У вагоні ми були не самі, тому не всюди можна було банально відкрити вікно. Думаю, щонайменше половина команди просто не виспалася.
Історичний розгром у відеоогляді матчу Рух – Інгулець – 5:0
– Як вам робота із Василем Кобіним?
– Мені подобається. Тренер запевнив, що усі в команді рівні і все залежатиме від нашої роботи. Вирішальне значення матиме тренувальний процес – хто добре себе проявляє на тижні, той і гратиме. Кобін не розділяє колектив на основний склад і запасних футболістів. Також тренер не робить висновків по гарячих слідах. От програли ми Руху – в роздягальні була тиша. Ніяких криків і розборів. "Поки нічого не говоритиму", – сказав Кобін. Спершу детальний аналіз, а тоді висновки.
– Місяць тому ви дебютували в УПЛ у 28-річному віці. Зрозуміло, що тут інший світ у порівнянні з нижчими лігами. Та чи так ви уявляли собі елітний дивізіон?
– Так і уявляв. Як на мене, в УПЛ грати цікавіше і краще. Тут поля якісніші. Як мінімум, ти маєш змогу проявляти свій рівень роботи з м'ячем. У нижчих лігах ти отримуєш м'яч і бачиш, що суперники летять стрімголов у тебе. Стрибають з двох ніг… У Прем'єр-лізі відіграє значення інтелект, це гра з м'ячем. Якщо ти діятимеш правильно, то матимеш перевагу. А в Першій лізі важливо, хто кого перебігає. Ще один момент – покарання за помилки. В УПЛ достатньо один раз загубити м'яч у центрі поля і це може бути серйозна заявка на пропущений гол.
Підтримка батьків, футзал, Добрий вечір
– Ви грали на аматорському рівні, багато сезонів провели у Другій лізі. Попри всю депресивність нижчих дивізіонів, ви вірили у те, що одного дня доберетеся до вершини?
– Я завжди вірив у себе і у те, що гратиму в Прем'єр-лізі. З кожним роком це ставало складніше втілити у життя, та я не переставав працювати. Навіть коли грав у Другій лізі області. Звичайно, я хотів би раніше заграти, а не так пізно розкритися. Але тут зіграла роль війна – якби москалі на нас не напали, можливо, я б дебютував з Кривбасом в УПЛ трохи раніше.
– Вам доводилося суміщати футбол з іншими професіями?
– Ні, я ніколи не працював у інших сферах. У Другій лізі Львівської області, де виступав за команду із села Великий Дорошів, я отримував 150 гривень за гру. Зрозуміло, що грошима мені допомагали батьки, інакше я б просто не витягнув. Я намагався даремно не витрачати кошти, навчався в університеті. Я вважав, що додаткова робота завадить моїм тренуванням та роботі над собою у футбольному плані.
– Батьки вас завжди підтримували не лише фінансово?
– У рідному Первомайську на Миколаївщині я почав займатися футболом у першому класі. Тато з мамою завжди бачили моє прагнення. Вдома я також займався футзалом, а після сьомого класу мене віддали у спортшколу в Бровари. Перша ліга ДЮФЛ – безперечно, не той рівень, про який можна мріяти. Утім, де б я не грав, батьки ніколи не казали "Закінчуй з тим футболом і йди на серйозну роботу".
– Після згаданого Великого Дорошева ви перейшли в іншу обласну команду із Львівщини – Миколаїв.
– Там були солідніші умови. Керівництво клубу дало нам зарплату 2 тисячі гривень та ще й преміальні 300-500 гривень.
– На Львівщині ви займалися також улюбленим футзалом?
– Я виступав за команду з чудернацькою назвою Добрий вечір. Увесь вільний час присвячував грі та тренуванням, тому варіанти шукав різні. Був навіть у другій чи третій команді футзальної Енергії.
Перегляд у Карпатах, Лиховидов, сепаратист
– Виступи у нижчих лігах – це випробування на стійкість?
– Скажу зі свого досвіду – я кілька разів потрапляв у не зовсім сприятливе середовище і міг собі дозволити зайвого. Так було у юності в Броварах, потім у Великому Дорошеві. Коли дитина сама і без батьків, то може піддаватися спокусам. Суттєво мій світогляд змінив перегляд у Карпатах – мене відправили в дубль, який очолювали Олександр Чижевський та Роман Зуб. Там я побачив, що таке справжній професіоналізм. Зрозумів, до чого варто прагнути. Більше ніяких клубів і гулянок.
– Зрозуміли занадто пізно?
– Коли я навчався на першому курсі у Львові, то ми могли сходити у клуб чи випити алкоголь. Ніхто не напивався, але той час я мав витратити на відновлення, а наступного дня тренуватися, а не відсипатися. Загалом у Карпатах я тренувався протягом півроку. Навіть кілька разів працював з основою, яку очолював Ігор Йовічевіч. Це був дуже сильний імпульс: харчування, база, поля… Все дуже серйозно. Нехай Карпатам я не підійшов, однак то був злам у свідомості.
– Невдовзі ви таки знайшли першу професійну команду – друголігову Реал Фарму, відому, насамперед, своїм футболістом-президентом Миколою Лиховидовим.
– Оскільки про контракти тоді мова не йшла, ми домовлялися з президентом клубу про зарплату на словах. "Якщо гратимеш в основному складі – отримуватимеш 4 тисячі гривень. За не основний склад платитиму 3 тисячі", – казав Лиховидов. У підсумку я грав у основі, але отримував 3 тисячі. Реал Фарма стала своєрідним трампліном. Я міг жити в Одесі і отримувати 3 тисячі, проте хотів вийти із зони комфорту. Важливо те, що ми цілодобово мали у розпорядженні стадіон Іван, тож я при першій нагоді їздив і самотужки там тренувався.
– Президент вашого наступного клубу Мир із Горностаївки Іван Доценко отримав підозру в державній зраді і посібництві державі-агресору. Що про цього чоловіка пам'ятаєте?
– Із Доценком також була схожа історія, пов'язана із зарплатнею, яка потім не виплачувалася в обумовленому розмірі. На той момент президент Миру здавався мені простим селянином, який економить свої гроші – аби тільки не дати зайвої копійки футболістам. Зате коли наш бомбардир Олексій Бойко забивав, то Доценко на увесь стадіон кричав "Підвищую тобі зарплату на тисячу гривень!" Але це все дрібниці у порівнянні з тим, якою він людиною виявився, коли Херсонщину окупували.
Віщий сон і стосунки з Кривбасом
– В УПЛ ви дебютували проти Зорі та відзначилися гольовою передачею. Проте Інгулець пропустив на останніх хвилинах і програв.
– Я дуже налаштовувався на цю гру. У голові прокручував картину – я так довго йшов до цього, тому не можу зіграти погано. Насамперед хотів довести собі, що здатен грати на цьому рівні. Хочу не просто потрапити в УПЛ і "числитися" тут. Мрію виконувати провідні ролі.
– Згодом ви зустрілися з Кривбасом, де провели три сезони. Не думали заздалегідь, чи святкуватимете гол, якщо заб'єте?
– Обдумував цей момент 3-4 дні, розмовляв про це з дружиною. Нещодавно ми дізналися приємну звістку про те, що скоро у нас буде дитина. У підсумку я забив і відсвяткував так, як і домовлявся з дружиною. Це були чудові емоції. Мені навіть до цього сон приснився – що я забиваю, але гол скасували. Як бачите, я забив, та у реальності мій гол не скасували.
– У Кривбасі ви грали з моменту відродження клубу і подолали довгий шлях. Проте згодом опинилися у переліку 18 гравців, з якими клуб попрощався після приходу Юрія Вернидуба. Образи на колишній клуб не маєте?
– Ні, жодних претензій. Ми перебували в Туреччині, коли почалося повномасштабне вторгнення. Нас розпустили, я поїхав у Чехію, а потім – у Польщу. Грав там у нижчих лігах. Пізніше УПЛ відновилася, мені зателефонував тодішній наставник Кривбасу Олександр Бабич: "Плануєш повертатися в Україну?" Я відповів ствердно, а через два дні його прибрали з посади і призначили Вернидуба.
– Потім з вами ще хтось контактував?
– Мені зателефонував спортивний директор Володимир Баєнко і запитав, чи я повертатимуся. Я сказав, що повернуся, якщо на мене розраховує новий тренерський штаб. Баєнко чесно відповів, що Вернидуб на мене не розраховує. Я залишився у Польщі, а згодом потрапив в Інгулець. Ніяких образ на Кривбас немає.
Психолог Лупашко, зв'язок з Андрієм Пятовим
– В Інгульці ви працювали з Владиславом Лупашком. Це тренер, котрий змінив ваше уявлення про футбол?
– Кожен тренер дає щось нове. Лупашко допомагав мені, підтримував, вірив у мене. Це дуже важливо. Мені подобався стиль гри Лупашка – постійно на м'ячі, першим номером. І байдуже, проти кого ти граєш. Владислав Вікторович – психолог. Якщо у тебе щось не вдається, він завжди підкаже і заспокоїть. Вперше побачив, щоб тренер спілкувався з усіма футболістами. Навіть із тими, хто не грає. Тренер підходить і говорить по душах із запасними. Це рідкість.
– Як ви сприйняли його відхід?
– Це була абсолютна несподіванка, шок. До зборів залишалося два тижні, а Інгулець втратив тренерський штаб. Потім Желько Любеновіча начебто мали призначити, але цього так і не відбулося. Словом, панував трохи хаос. Лупашко попрощався з нами усіма – записав голосове повідомлення у командний чат, а пізніше попрощався з колективом особисто.
– До вашої зустрічі з Карпатами Лупашка залишається місяць.
– Насамперед буду радий, якщо заб'ю Карпатам гол і ми їх обіграємо. Ну і, звичайно, буду радий зустрічі із тренерським штабом Владислава Лупашка.
– У вас особливе футбольне прізвище. Ви знайомі з Андрієм Пятовим?
– У Кривбасі я грав із Богданом Сарнавським. Якось після тренування залишилися вдвох і Бодя каже: "Давай зараз наберу Андрія і познайомлю вас". Сарнавський передзвонив по відео Пятову, ми привіталися: "Вітаю, я – Сашко" – "А я – Андрій". Перекинулися кількома словами – ось і все.
– Часто жартують про ваш родинний зв'язок з легендою?
– Ой, завжди і всюди. Де б я не був. На медогляді чи будь-де: "Пятов? Воротар? Це твій тато чи брат?" І колись так було, і зараз є. Навіть після того, як Андрій закінчив кар'єру.
– Мабуть, ви раніше дивилися матчі Шахтаря. Симпатизували персонально однофамільцю?
– Я ніколи не був фанатом Шахтаря, але колись уявляв, що Андрій – мій дядько і одного дня забере мене в Шахтар (Усміхається).
