"У мене з Еріксеном однаковий діагноз": у футбол потрапив через оголошення в газеті, грав у Петракова, запалює в Харкові
Інтерв'ю "Футбол 24" із Андрієм Ременюком – півзахисник посприяв двом поспіль перемогам Металіста 1925 в УПЛ.
Лише чотири футболісти Металіста 1925 брали участь у всіх матчах сезону. Серед них – 22-річний Андрій Ременюк. Півзахисник повернувся у великий футбол після серйозних проблем зі здоров'ям і налаштований на підкорення нових вершин. В останніх двох поєдинках його дії стали ключовими: переможний гол і зароблений пенальті, що також приніс перемогу.
"Приймав м'яч, потім відчув контакт"
– Недільна гра з Минаєм була особливою, фактично до першого забитого м'яча, – розповідає Ременюк. – Про такі матчі кажуть, що найважливіше – це три зароблені пункти. Як і для Минаю, так і для нас, то був важкий поєдинок.
– Долю зустрічі вирішив пенальті.
– Я приймав м'яч у штрафному майданчику, потім відчув контакт. Як на мене, чистий фол і справедливий пенальті.
– Донедавна Металіст 1925 переживав нелегкий період і поступився у 4 турах поспіль. Зараз все змінилося завдяки двом перемогам.
– Навіть трьом, якщо враховувати ще кубковий матч. Коли ти виграєш, то завжди отримуєш додаткову впевненість, поштовх вперед. Так, ми програвали, втім на це були свої причини. Варто враховувати, хто був серед наших суперників: Шахтар, Динамо, СК Дніпро-1, Ворскла. Це хороші команди, та по грі ми виглядали непогано. А зараз своє наздогнали. Сподіваємося, що продовжимо переможну ходу.
– У кубковому матчі ви принесли важку перемогу над Епіцентром.
– Зараз середина сезону, накопичується втома. У нас були далекі виїзди: спершу у Львів, потім у Дунаївці. Фізично було непросто через ці переїзди, це не могло не вплинути на якість нашої гри. До того ж Епіцентр серйозно налаштувався на Кубок. Вони грали вдома при чудовій підтримці трибун. Це добротна команда, яка бореться за вихід у Першу лігу.
"Не бачу проблеми у наявності двох команд у Харкові"
– Харків має дві команди в УПЛ. Відчуваєте конкуренцію з першоліговим Металістом?
– Розповім виключно про власні враження. Особисто для мене це не має жодного значення. Я – футболіст, виходжу на поле і отримую задоволення від гри. А всі позафутбольні аспекти мене не цікавлять. Любов до Металіста Ярославського? Так, у цього клубу є історія, є цікаві трансфери, є серйозний фундамент.
Створений фанатами: як Металіст 1925 виріс до еліти
Металіст 1925 – молодий клуб, нам лише п'ять років. Проте ми теж маємо своїх фанатів і відчуваємо класну підтримку. Мені дуже приємно грати у такій атмосфері. В інших містах також є по 2-3 команди. Не бачу проблеми і у наявності двох команд у Харкові.
– У минулому сезоні ви грали у Першій лізі, зараз маєте можливість оцінити рівень елітного дивізіону. Різниця дуже відчутна?
– Як на мене, то ключовий фактор лише один – клас виконавців. Хоча загалом теперішня Перша ліга також тримає високий рівень. Варто глянути бодай на Полісся, Металіст чи Кривбас. Усі вони заслуговують бути у Прем'єр-лізі. Різниця, звичайно, відчувається, утім я б не називав її величезною. І все ж ключова річ – клас футболістів.
– У Прем'єр-лізі ви не грали два роки. Зміни відчутні?
– Я не грав, бо мав серйозну травму. Коли є фінансування, підбір виконавців та завдання, тоді відчувається сила команди. Так було два роки тому, так є і зараз. Клуби змінюються, але у нас вистачає сильних суперників. Не сказав би, що помітив кардинальні зміни. Традиційно маємо двох очевидних лідерів: Шахтар і Динамо, а решта намагається підтягуватися до їхнього рівня.
"Спіймав період, коли хворобу треба лікувати"
– Ви зіткнулися з потенційною загрозою завершити кар'єру. Проблеми з серцем вже позаду?
– Зараз я повністю сконцентрований на футболі, я здоровий і повністю одужав. На щастя, варіант із закінченням кар'єри не розглядався. Просто повинен був залікувати недугу, а тоді рухатися далі. Ми все це зробили. Тільки-от розраховували, що на ці процеси витратимо менше часу. Однак вже як є.
– Вірили, що вдасться все здолати?
– Безперечно, вірив. Знав, що все буде добре. І просто чекав на результати лікування. Кожна травма має свої терміни, кожен організм відновлюється з індивідуальними показниками. У мене це трохи затягнулося. Просто я мав дійти до тієї межі, коли на футбольному полі думаєш виключно про футбол. Я відновився, потрапив у хорошу команду. Тепер залишається тільки рухатися вперед.
– Весь світ завмер, коли під час Євро-2020 знепритомнів Крістіан Еріксен. Ви, мабуть, сприйняли цю трагедію по-особливому?
– Цікаво те, що у нас із Крістіаном був однаковий діагноз. Просто у нього це проявилося так. Власне, усі бачили, що трапилося. Організм відреагував таким чином. У мене все це минало трохи інакше. Йому 29, а я переніс це трохи раніше. Можливо, вік дався взнаки. Можливо, я просто спіймав той період, коли хворобу треба лікувати. Слава Богу, все вчасно зробив і не хочу навіть про це думати.
"Металіст 1925 приваблював своєю амбіційністю"
– Ви комфортно почуваєтеся на обох флангах півзахисту. Але зручніше все ж на лівому?
– Глобального значення немає. Наприклад, в останніх двох матчах проти Десни та Минаю я грав праворуч. Для мене це не становить жодної проблеми. Якщо ти добре готовий у фізичному плані, то навіть не відчуваєш різниці. Де бачить мене тренер, там я гратиму. Головне, щоб це приносило результат.
– Перед грою за Металіст 1925 ви провели певний період часу в Кривбасі. Прощалися з криворіжцями ви трохи дивно – у клубі завили, що ви перебуваєте на перегляді в іншій команді.
– Ми просто не домовилися щодо умов контракту. А всі ці заяви Кривбасу, які згодом з'являлися у пресі – це лише їхня думка. У мене закінчився контракт, ми банально не досягнули згоди. Я отримав запрошення від Металіста 1925, який приваблював своєю амбіційністю.
– Як вас прийняв колектив і чи допоміг в адаптації досвідчений Олег Голодюк?
– У нас дуже дружній колектив. Олега я знаю по Карпатах, щоправда, у нас трохи різна вікова категорія. Хоча у плані спілкування і дружби все чудово. Моя адаптація у колективі проходить дуже добре.
"Карпати і Львів – це для мене, як перша любов"
– Вашою першою командою були львівські Карпати. Які спогади залишилися про той час?
– Карпати – особливий для мене клуб. Які б катаклізми і проблеми з ними не відбувалися. Вони відкрили мені дорогу у великий футбол. Ще починаючи з футбольної академії. Саме у Львові я отримав шанс дебютувати у Прем'єр-лізі. На жаль, травми та інші причини не дозволили мені повністю проявити себе саме тоді. Проте я щиро вдячний цьому клубу. Карпати і Львів – це для мене, як перша любов.
– Ваш дебют в УПЛ припав на гру з Шахтарем. На той момент вам виповнилося 19.
– Для кожного футболіста дебют є важливим і пам'ятним. Я – не виняток. Мені сподобалося, точніше, я був у захваті. До того ж вийшов на матч з таким суперником. Тренерський штаб цим вчинком продемонстрував своє ставлення до мене. Я відчував, що у мене вірять. Загалом я непогано себе проявив. Перші кроки завжди будуть у моїй пам'яті.
– Такий шанс вам надав Олег Бойчишин. Також ви працювали з Чижевським, Тлумаком та іншими наставниками. Хто допоміг вам у процесі переходу з дитячого футболу у дорослий?
– Серед усіх, кого ви назвали, мабуть, виділю Олександра Чижевського. Я працював з ним ще в Академії. Напевно, саме Олександр Арсенійович поставив мені бачення гри і багато приклався до мого стилю. Зрештою, кожен з наставників давав мені щось своє, я стабільно розвивався. А для молодого футболіста це багато значить.
"Петраков дав мені віру"
– Крім травм, ви, мабуть, припускалися помилок. Зараз щось робили б по-іншому?
– Єдине, про що шкодую – через втрачений час. Травми добряче загубили його. Але мені ще не 30 років, я маю можливості для самореалізації. Зараз я повернувся в УПЛ, мені 22 роки, всі двері для мене відкриті. Травми? Для кожного футболіста це випробування. Сподіваюся, що я вдосталь боровся з ними і в подальшому вони минатимуть мене боком.
– На початку футбольного шляху ви вирушали в оренди у нижчолігові Рух та Калуш. Пізнавальний досвід?
– Я мав набирати форму і повертати найкращу копію себе. Ушкодження і нестача ігрового часу в першій команді Карпат компенсувалися орендами. Вони однозначно йшли мені на користь і у футбольному плані, і у плані новизни та науки.
– Майже з дитячих років ви знаєте Олександра Петракова. Яким він вам запам'ятався в юнацьких збірних України?
– У збірній я мав стабільну ігрову практику, хоча не завжди був виконавцем стартового складу. Та якщо команді потрібна була моя підтримка, я завжди був готовий. Олександр Васильович давав мені важливу річ – віру. Я розвивався при ньому, відчував підтримку. Коли тобі 18-19 років, то це надзвичайно важливий період. У збірній я проводив хороший час.
"Шлях у футбол почався з оголошення в газеті"
– Родом ви з містечка Гнівань на Вінниччині. Часто буваєте там?
– Нам дали два дні вихідних – якраз відпочиваю вдома. Зустрічаюся з рідними та друзями, насолоджуюся відпочинком.
– Футбол ви обрали спонтанно?
– Так, я доволі рано залишив дім і переїхав до Львова. Здається, у шостому класі я гостював у прадіда в Радехівському районі на Львівщині, у Лопатині. Якось бабуся звернула увагу на газету, що лежала на столі у кімнаті. Там ми помітили оголошення про набір дітей у карпатівську школу. З цього все почалося. На жаль, мого прадіда вже немає з нами.
– З бабусею згадуєте цю історію?
– Думаю, згадуватимемо про той епізод із задоволенням, коли моя кар'єра буде повноцінною. Головне, щоб я зміг себе реалізувати. Поки я роблю тільки перші або ж, умовно кажучи, другі кроки у футболі. Сподіваюся, що все ще попереду.
показати приховати