"Треба пишатись, що український тренер працював у московському Спартаку". В'ячеслав Грозний – про себе, УПЛ та Україну

6 листопада 2018 6577 Читать на русском
"Треба пишатись, що український тренер працював у московському Спартаку". В'ячеслав Грозний – про себе, УПЛ та Україну
В'ячеслав Грозний/ Фото ФК Арсенал-Київ

Емоційне інтерв’ю "Футбол 24" із головним тренером Арсенала-Київ. В’ячеслав Грозний рівняється на Моурінью, відстоює формат УПЛ із 16-ти клубів і вважає, що колись жилося краще.

"Ціни на газ виросли на 25 відсотків – це позначилося на футболі"

– В’ячеславе Вікторовичу, ви повернулися в УПЛ після кількарічної паузи. Наскільки відчутно змінився чемпіонат?

– Попереднього разу я був головним тренером Говерли Нестора Шуфрича, і команда-ліфт, як називали закарпатську команду, припинила бути командою-ліфтом. Вона ні разу за цей період не покинула Прем’єр-лігу за спортивним принципом, підготувала для національної збірної, для київського Динамо Буяльського, Мякушка, Хльобаса. Інші гравці виросли, і мені, головному тренеру, приємно і важливо, що ми на Закарпаття привозили великі команди: Динамо, Шахтар, Металіст, Дніпро, ви ж пам’ятаєте той чемпіонат.

Той чемпіонат і сьогоднішній чемпіонат – це небо і земля, не треба себе обманювати, не треба лукавити. Чому? Тому що інші бюджети були, інше життя в Україні було, розвиток економіки, люди не їздили на заробітки в Росію, а зараз поїхали – не від хорошого життя, тому що важко жити, на превеликий жаль. І зараз ще ціни на газ виросли на 25 відсотків. Я не політик, але просто кажу, як всім важко жити, і це, звичайно, позначається на футболі.

Ви розумієте, якщо гравці себе цінують, якщо є можливість, вони стараються поїхати туди, де можуть заробляти гроші. Це не стосується Динамо, Шахтаря – ці клуби завжди грають в єврокубках. Але той чемпіонат із 16 командами я згадую з ностальгією. Він був набагато вищого рівня. Більшість теперішніх гравців тоді виступали у Першій лізі. Це нормальна ситуація. Ніхто в цьому не винен, так вийшло, так обставини склались сьогодні. Ніхто з бізнесменів не хоче грати у футбол. Більшість у політику вкладає, а не у футбол – щоб стати депутатом, щоб вирішувати свої якісь питання. Мені це не може подобатися.

грозний

– Чому ви відстоюєте формат чемпіонату із 16-ма клубами?

– Я завжди боровся за 16 команд, але, на жаль, маю мало підтримки. В Україні повинно бути 16 команд, тому що у нас 150 тренерів мають Pro-дипломи. За кордоном нам не дають працювати, штучно нас обмежують. Тренерські профспілки інших команд захищають своїх тренерів і не впускають нас до себе працювати. Наші тренери не гірші, а кращі, і я з відповідальністю це можу казати. Підготовка у нас досить кваліфікована, але профспілки закордонних країн не дають можливість нашим гравцям, під надуманими, скажімо так, причинами, там працювати.

"Телефонує мені Маркевич: "Що ти робив, коли Рикун приходив п’яний?" Як Микола Павлов обігрував "Динамо", ховав конспекти Лобановського і вижив під час війни

Це нонсенс, тому що і в Україні, і в Росії працюють іноземні тренери, які не знають ні української, ні російської. Ми не захищаємо своїх тренерів, на превеликий жаль. Це дуже погано. І ми, повернувшись до 16 команд, дамо можливість більшій кількості тренерів працювати (зокрема з Ю-21, Ю-19), а футболістам – грати в Прем’єр-лізі. Арбітри матимуть можливість судити більше матчів. Нам буде цікаво побачити різні команди, а не з одною грати там по 3, по 4, а якщо ще й Кубок, то по 5-6 разів.

Варто казати і про те, що Шахтар і Динамо втратили топових легіонерів, і українців зокрема. Ми дивимось у реалії сьогоднішнього дня. Так, хтось прогресує, хтось виростає. Динамо зробило ставку на українців – це дуже довгий шлях. Шепелєв, Бурда, Буяльський, Циганков, Бєсєдін, Шапаренко, Миколенко – їм довірили всю відповідальність тож, звичайно, може постраждати результат. Стратегічно вони вчинили правильно, тож такі хлопці, як Зінченко, не будуть їхати з України, бо мають можливість боротися в чемпіонаті і грати у європейських кубках. Наразі рівень нашої першості не може дотягнутися до епохи, коли у 16 командах були топові гравці, які грали за збірні Румунії, Сербії тощо. Шикарний чемпіонат, я з ностальгією про нього згадую.

"Так зробив Моурінью, коли вперше очолив Челсі"

– З ким ви радились перед тим, як очолити Арсенал-Київ?

– Ніхто не радився. Про це попросив мій колишній гравець Івіца Піріч, який 15 років тому грав у мене в Арсеналі. Сказав: "Ви мене тренували, я знаю, якого рівня ви тренер, допоможіть мені в цю важку хвилину. Ми з Москаленком хочемо психологічно витягнути гравців із цієї ситуації. Усвідомлюємо фінансові проблеми, є багато різних питань. Просто допоможіть, скільки зможете, я вас по-людськи прошу".

Тому радитись не було потреби. Належало просто по-людськи піти і допомогти. Я не знаю, скільки ще тренуватиму, але в крайньому випадку цей короткий період відпрацюю чесно, як завжди. Я хочу, щоб зараз гравці виросли у психологічному плані, в техніко-тактичному плані, у багатьох аспектах – щоб ми могли згадувати цей період із приємністю. У мене немає претензій до ставлення своїх підопічних. І я розумію, як складно клубу, тому ці питання навіть не зачіпаю. Я усвідомлював, куди я йшов.

– Ви сказали, що вас намагалися відрадити…

– 95 відсотків знайомих радили туди не йти. Казали, там немає грошей, там проблеми з футболістами, там стільки боргів і ще багато чого. Але я завжди приймаю рішення сам. Це не одна людина, а десятки людей. Мало хто сказав, що там важко, але йди. Більшість була категоричною: "Не треба йти, ти своє ім’я тільки втратиш". Як я його можу втратити, якщо я – топ-тренер?

Мене двічі визнавали найкращим тренером України. Всіх тих гравців підготував, підготував такі команди, як я його втратити можу? Я можу тільки готувати гравців, і вони будуть прогресувати, рости. Тренер повинен працювати. Мені ще цікаво це робити, я не хочу бути пенсіонером.

– Які емоції ви відчули після першої перемоги над Ворсклою?

– Мені було важливо витягнути команду з тієї психологічної ями. Я взяв весь удар на себе, сказавши при першій зустрічі, що впевнений – ми обіграємо Ворсклу. Розумію, що ваші колеги це трактували по-різному, подавали по-різному, дивувалися, чому я так сказав. Так зробив Моурінью, коли вперше очолив Челсі і сказав: "Ми станемо чемпіонами". Всі подумали, що його треба лікувати.

Він зробив це, щоб гравців витягнути із тієї ситуації, коли вони ніколи ні за що не боролися. Мені належало переконати підопічних у тому, що справа в них самих. Хотів, аби вони повірили, що можна перемогти. Так, ми могли й не перемогти, я їх попередив: увесь негатив і відповідальність за результат завжди беру на себе. Хлопцям не було чим ризикувати. Я їх захистив, і це нормально, так буде надалі.

грозний

– У якому стані ви прийняли команду?

– Я не маю права щось говорити про Равенеллі. Він – чудовий футболіст у минулому і непогана людина. Гравці про нього доброї думки. Навіть якби я знав, якого рівня він тренер, і це було б негативним враженням, я б однаково нічого не сказав публічно. Не маю права критикувати свого колегу в будь-якому випадку.

"Шевченко може допомогти мені". Фабріціо Раванеллі – ексклюзивне інтерв'ю про Ювентус, Лобановського і Україну

Я переглянув декілька матчів і зрозумів, що команда перебуває у психологічній кризі, що більшість передач йдуть або вперед, або назад, команда не знає, як доставити м’яч в ударну зону. І я бачив у той момент, як їм потрібно змінити бачення гри. Зараз я намагаюсь її перебудувати на зовсім інший футбол – агресивний, активний, а для цього потрібен час, для цього потрібні виконавці, для цього потрібна конкуренція на всіх позиціях, для цього потрібні фінанси, яких об’єктивно немає, давайте будемо казати чесно. Якби були фінанси, то і комплектування, і всі інші моменти були б зовсім іншими.

– Теперішній склад команди – наскільки він вас влаштовує?

– По-перше, я не підбирав гравців. Я прийшов туди, коли команда вже була заявлена. Якщо скажу "влаштовує" – ви запитаєте, чому команда перебуває на останній позиції. Якщо ж скажу, що я незадоволений позицією – це одразу на мікроклімат команди впливатиме…

Я працюю з тими гравцями, які є. Я на них розраховую, я розраховую на те, що вони свої внутрішні резерви будуть реалізовувати, що їхній потенціал значно вищий, ніж про них говорять і пишуть. Я бачу на тренуваннях, що гравці трохи змінюються, намагаються розвертатись обличчям до суперника, а не приймають м’яч спиною. Психологічно вони вже зовсім інші – це я можу гарантувати.

Важливо, яка якість гри, як вони розуміють гру, як вони хочуть реалізувати те, про що ми з ними домовляємося. Даю тільки те, що вони можуть виконати. Я ж не можу від них вимагати, щоб вони контролювали м’яч, як московський Спартак чи Барселона – це нереально. Але я можу використати сильні якості, які є в кожного гравця. Треба об’єднати їх, треба прийти до спільного знаменника.

По-перше, мені важливо, щоб був мікроклімат команди, зараз він мені подобається, дай Боже, щоб він таким і залишився – налаштованість на тренування, взаємна підтримка, розуміння труднощів, які склалися. Тут маю контакт із командою, який мене влаштовує.

Мене не влаштовують інші моменти. Наприклад, хочеться, щоб було хороше фінансування. Я багато чого хотів би, але розумів, куди йшов. Я не фокусник-ілюзіоніст, я не можу змахнути чарівною паличкою і змінити ситуацію в секунду, щоб у команди був великий бюджет. Я можу попросити, і з деякими людьми ми спілкуємося, щоб вони прийшли і спонсорували. Проте поки що бажання такого немає.

– Тобто зараз у команди немає спонсора, як такого?

– Інакше команда не перебувала б на 12-му місці. Ніхто не хоче у футбол вкладати гроші, просто немає бажаючих, навіть під вибори ніхто не горить бажанням. Я от думаю, що політики могли б, навіть, скажімо так, використати передвиборчу компанію, вклавши гроші у футбольну команду. Це і реклама, і телебачення, популяризація на домашніх матчах і багато-багато чого. Вклавши маленькі гроші, отримуєш набагато більше, ніж будеш купувати депутатські мандати у Верховну Раду, де платиш від 3 до 5 мільйонів доларів.

"Динамо і Спартак були конкурентами, але не ворогами"

– У 2017-му ви покинули тбіліське Динамо, попрацювавши буквально кілька місяців, хоча підписали контракт за схемою 2+1. Що трапилось?

– Чому кожен повинен знати про всі нюанси між мною і президентом клубу? Справа в тому, що виникли деякі обставини, на які я попросив час. Ми дуже добре працювали, знаходили спільну мову, спілкуємося досі. Але виникли певні обставини в житті, які потребували, щоб я цим займався. Є ще сім’я, є діти, є рідні, є мами, багато є питань, які без тебе ніхто не може вирішити. Ми з президентом поспілкувалися і дійшли до взаємного порозуміння.

Можу сказати так: вдячний, що випала нагода працювати у великому клубі, який єврокубки вигравав. Ми зібрали дуже хорошу команду, вона реально була готовою для достатньо серйозної гри. Футболісти дуже швидко схопили мої філософські напрямки гри, і мені було цікаво, але – таке життя… Футбол не повинен бути на першому місці, на першому місці – життя.

– Згодом ви очолили казахський Іртиш…

– Допомагав їм потрапити в єврокубки, але мало хто в Україні про це говорить. Хтось із українських тренерів перемагає за кордоном – говорять місяць. Але на Грозному табу ставлять, тому що "спартаківець". Слухайте, треба пишатись тим, що український тренер працював у московському Спартаку. Багато українців виросли завдяки тому, що я взяв тоді московський Спартак. Це команда високого класу, як і київське Динамо. Ми були конкурентами, суперниками, але не ворогами, у нас чудові стосунки були…

"Російський гімн зустріли шаленим свистом". Україна обіграла Росію, Бишовець боявся прослушки, а фанати наваляли зайдам

Я у Спартаку цьому залишусь на все життя. Що в цьому поганого? Якщо я 6 років був у московському Спартаку, повинен казати, що мене там не було? Це буде нечесно. Я був у тбіліському Динамо, я був у Софії в Болгарії. Я люблю Болгарію і мене чудово там зустрічають, я вільно володію болгарською мовою. Після опанування болгарської мови мені легко спілкуватися із сербами, македонцями, всіма іншими. Але про це ніхто не пише. Пишуть, що Грозний танцював під лезгінку. То радійте! А у нас посередній тренер виграє десь випадково у "лівому" чемпіонаті закордонному – будуть місяць розповідати, який він великий.

Тому давайте об’єктивно говорити про те, що є. Мені не треба прикрашати нічого, я і сам знаю собі ціну. Там, де я приходив працювати – завжди був результат. Я – перший українець, який приходив у команди Спартак, Тбілісі, Іртиш. Чому ж ви, журналісти, не можете це казати? Вам, певно, забороняють? Тому що я дуже незручний, говорю те, що думаю?

грозний

На знамені Спартака, на прапорі було написано: "Можна все втратили, окрім гідності". Це для мене важливо, я так живу. І давайте політичні аспекти відкинемо від спорту, від футболу. Давайте відкинемо, хто на якій мові розмовляє. Я працював три роки на Закарпатті. А чому ми хочемо заборонити людям розмовляти угорською мовою, якщо багато з них – угорці? Державна мова – українська, і державні чиновники повинні розмовляти українською мовою. Але не обов’язково всі люди. Людина має право регіонально розмовляти тією мовою, якою вона хоче.

Ми раніше нормально жили, і ніхто не говорив за мову, церкву, ні за що ніхто не говорив. І був долар по 5 там. Економіка була: наші люди нікуди не їхали, до нас приїжджали відпочивати. А зараз десятки мільйонів українців жебракують по всьому світу. Найкращі українські футболісти від’їжджають, і не тільки найкращі.

Звичайно, що чемпіонат не може бути таким, як раніше. 100 або 1000 осіб приходять на матч. І нікому там не цікаво сьогодні. Але треба працювати. Вам же треба писати статті? Я впевнений: 16 команд на наступний чемпіонат – це дуже правильний крок. Ми просто запізнилися. Ми, скажімо так, повинні були не зменшувати їхню кількість до 12, то є велика помилка.

Я дивуюся: УЄФА прийняв рішення про те, що ми, тренери, маємо право використовувати технічні засоби на лаві і на трибунах, тобто будь-які гаджети. До мене підходить четвертий арбітр і каже: "Вячеслав Викторович, вы не имеете права пользоваться гаджетами". Я відповідаю: "На якій підставі, якщо УЄФА дозволив?" – "Ну, в Україні нам дали команду стежити, щоб тренери не користувалися".

Боїтеся, що я дивитимусь, як судді припускаються помилок? Мене цікавить, як гравці грають на стандартах, мені оперативно треба втрутитись у гру, для чого мені судді? На якій підставі нам, тренерам, це заборонили? Не перешкоджайте нам, тренерам, виконувати свою професійну роботу.

Я не дуже зручна людина, я говорю те, що думаю, і те, що треба для розвитку футболу, а не те, що комусь подобається. Чому у мене ростуть гравці? Тренера характеризують три компоненти: постановка гри, ріст гравців і результат. Все. Я просто чесно живу, чесно роблю свою роботу. І своїх дітей так навчаю.

Костянтин Кваша, спеціально для "Футбол 24"

"Чим зараз займаюся? Абсолютно нічим". Куди подівся Олександр Севідов

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
9
год
:
3
хв
Польща
21:45
Україна

Ми використовуємо Куки ! Що це таке ?

Залиште відгук