Стримував Марадону, був білою вороною у Кварцяного і став священником
Змінити кардинально своє життя – ніколи не пізно. Доведено Анатолієм Раденком. Після класної кар'єри, насиченої яскравими подіями, чоловік вирішив стати священнослужителем. Срібний призер чемпіонату СРСР, володар Кубку СРСР та Кубку сезону, переможець молодіжного чемпіонату Європи та легенда Шахтаря і Волині – перелік регалій та досягнень, що тільки лежать на поверхні.
Безцінний трофей в особливому Луцьку
"Він чудово бачив поле, був мізками команди, – згадував Раденка його партнер по Волині Арманд Зейберліньш. – Людина грала за Шахтар і московське Торпедо, ніколи не палила і не пила. Ми ж разом жили на виїздах – надзвичайно багато перейняв у нього. Який інтелект! Таких людей не зустрічав".
Луцьк став знаковим містом для Раденка. 30-річний футболіст практично завершував там кар'єру (після Волині на Анатолія чекало нетривале повернення у Шахтар та виступи у Фінляндії). Згодом у Волині розпочалася його самостійна тренерська діяльність. У середині 90-х Анатолій Григорович очолював головну команду міста.
Parimatch – драйвер розвитку українського спорту. В портфелі партнерських проектів бренду – вісім клубів представників УПЛ (Шахтар, Десна, Маріуполь, Львів, Верес, Чорноморець, Металіст 1925, Дніпро-1), Федерація баскетболу України, Українська хокейна ліга та інші. Parimatch є лауреатом великої кількості світових і всеукраїнських премій: "SBC awards", "Effie Awards", "Людина Року" та інших. Бренд активно розвиває соціальні проекти в рамках діяльності фонду Parimatch Foundation.
Раденко – третій ліворуч у верхньому ряді / фото з архіву
Якраз в Луцьку я охрестився. Знаєте, відчував певний голод. Душа вимагала цього, напевно, – розповідав згодом Раденко.
Для "хрестоносців" Анатолій виграв один з головних трофеїв в історії клубу. У 1989-му хлопці Віталія Кварцяного стали переможцями шостої зони Другої ліги і здобули статус чемпіонів УРСР, а Раденко вважався ключовим виконавцем тієї "Волині".
Анатолій, варто сказати, трішки був білою вороною у команді, – писав Кварцяний про підопічного у книзі "Футбол – це не тільки перемоги". – Толя ніколи не брав участі у застіллях. Завжди виглядав дуже порядно: костюм, краватка, біла сорочка. Він навчався у Московському інституті фізкультури і спорту, їздив, але ніколи не запізнювався.
Раденко четвертий ліворуч у збірній СРСР / фото www.rusteam.permian.ru
Стати тінню Марадони
У 9-річному віці хлопець записався на футбол – у групу підготовки при Шахтарі. Незабаром юнак потрапив у дубль "гірників", а згодом, у 1979-му, дебютував за першу команду у Вищій лізі. Щоправда, той рік виявився особливим для Раденка з іншої причини. Наставник збірної СРСР Сергій Коршунов взяв із собою 20-річного Анатолія на молодіжний чемпіонат світу з футболу у Японію. Потужна команда, де виступали Чанов, Заваров, Таран, Думанський, Олефіренко та інші майбутні зірки пробилася до фіналу, утім програла Аргентині з фантастичним Дієго Марадоною.
Слідкувати за Марадоною мав чіпкий захисник, та я до таких не належав, – розповідав Раденко. – Однак Сергій Коршунов сказав, що я маю зіграти персонально проти нього. Загалом все пройшло добре. Марадона забив, щоправда, зі штрафного.
Ярослав Думанський, партнер Раденка, згадував, як той переслідував по всьому полю головну зірку аргентинців. Хоча Анатолій відмовлявся виходити на другий тайм. Мовляв, Марадона відтоптав йому ноги.
Раденко, Полукаров, Марадона, Олефіренко (зліва – направо) / фото www.rusteam.permian.ru
Вже наступного року радянській команді з Раденком у складі вдалося виграти молодіжний чемпіонат Європи – в колективі Валентина Ніколаєва виблискували Каплун, Дем'яненко, Балтача, Баль та компанія.
Три спроби у Шахтарі і прийняття священничого сану
Після вищолігового дебюту в Шахтарі під керівництвом Віктора Носова молодому Раденкові важко було виграти конкуренцію у команді зі Старухіним, Соколовським, Федоренком, Роговським та Сафоновим. У 1979-му "гірники" фінішували на другій позиції, а у наступному сезоні виграли Кубок СРСР (Раденко відіграв сім з дев'яти матчів – не брав участі лише у півфіналі та фіналі).
Півзахисник потребував ігрової практики і перебрався у московське Торпедо, де провів два сезони. Валентин Козьмич Іванов довіряв новачку, а у 1982-му торпедівці пробилися до фіналу Кубку СРСР. Цього разу Раденко взяв участь у вирішальному матчі турніру, однак сильнішим того дня було київське Динамо – 0:1.
У складі Торпедо / фото з соцмереж
У 1983-му футболіст повернувся у Донецьк і майже на 5 сезонів став незмінним гравцем основи Шахтаря. Наступного року Раденко виграв з "гірниками" Кубок сезону (трофей на кшталт нинішнього Суперкубку). Також у помаранчево-чорній футболці Раденко грав у єврокубках. У 1984-му Шахтар пробився до чвертьфіналу Кубку володарів кубків, проте поступився Порту.
Вдруге Анатолій Григорович попрощався з Шахтарем у 1987-му, коли переїхав у кишинівський Ністру. Команду очолював дніпрянин Володимир Ємець. Наприкінці сезону легендарного тренера не стало, а Раденко переїхав у Зорю, де пробув недовго. Далі у його житті була Волинь.
Анатолій Раденко / фото footclub.com.ua
На початку 90-х розпочалася тренерська кар'єра Раденка. Крім згадуваної Волині та періодичної роботи у Шахтарі (селекціонером та тренером в Академії), Анатолій Григорович працював у Олександрії, Хмельницькому, Вінниці та кількох інших командах. Наприкінці 2009-го чоловік остаточно попрощався зі спортом і обрав шлях священнослужителя. Протягом останніх років у пресі про Анатолія Раденка згадують нечасто – за наявною інформацією він продовжує службу в одному з храмів Донецької області.
показати приховати