Що таке тактика, як навчати футболістів і чим особливий Гвардіола – секрети найвідомішого вундеркінда тренерського цеху

19 березня 09:40 3183 Читать на русском
Що таке тактика, як навчати футболістів і чим особливий Гвардіола – секрети найвідомішого вундеркінда тренерського цеху
Рене Маріч (справа) та Марко Розе / imago

27-річний Рене Маріч – асистент головного тренера гладбахської Борусії. Він у дуже молодому віці заявив про себе на весь футбольний світ і готовий цікаво говорити про тактику. Пропонуємо вам переклад прекрасного інтерв'ю з австрійським коучем від Рафаеля Хонігштайна.

Грав у футбол лише на аматорському рівні, вже у 17 років почав тренувати місцеву австрійську команду Ханденберг, отримав диплом з психології, створив топовий сайт про тактику Spielverlagerung і писав туди аналітичні статті.

Довгими текстами про найдрібніші нюанси сучасного футболу Маріч завоював чимало прихильників. Томас Тухель, тренуючи Майнц, замовляв йому звіти про суперників. Потім клуби АПЛ просили його в деталях пояснити принципи пресингу Пепа Гвардіоли та Юргена Клоппа.

Рене зав'язав дружбу з Марко Розе, який очолював Зальцбург U-18. А у 2017-му став його асистентом. Разом вони виграли Юнацьку лігу УЄФА-2018 і перейшли в головну команду Зальцбурга. З минулого літа Маріч асистує Розе в гладбахській Борусії, яка дуже пристойно виглядає в Бундеслізі.

Борусія М – несподіваний лідер Бундесліги. Мікс Клоппа та Гвардіоли завойовує Німеччину з перших місяців

– Як ти потрапив у Зальцбург?

– Я нахабно підійшов до Марко і запитав, чи можемо ми поговорити про тактику та тренування. Зустрілися декілька разів на пару годин у дуже вільній атмосфері. Я не розглядав це все як співбесіду – можливість поспілкуватися з кимось настільки досвідченим і обізнаним у цій галузі вже виглядала дуже круто.

Його асистент перейшов на іншу роботу в клубі, після чого Марко сказав, що я повинен презентувати себе очільнику академії Зальцбурга Ернсту Таннеру. Ми говорили про методології тренувань і ігрову філософію Зальцбурга. Я це все дуже добре знав, адже вивчав команду ще з часів Рогера Шмідта (2012-2014).

Я був простим хлопцем зі сторони, але мав аналітичний бекґраунд і чимало ідей щодо ігрових вправ на тренуваннях, про які написав у своїй книзі Fussball durch Fussball. Серед них були й такі, що Таннер запровадив в академії Зальцбурга. Через тиждень він повідомив: "Ми тебе беремо. Ось контракт, ось зарплата, завтра виходиш на роботу". Я сказав: "Чудово".

– Що ти маєш на увазі під "аналітичним бекграундом"?

– Мій співавтор Марко Хенселінг – експерт в теорії навчання. Багато що дізнався від нього. Коли я вивчав психологію, то намагався спроектувати всі свої семінари та доповіді на футбол. Наприклад, писав про футбол як про засіб запобігання насильству. 10 років тому я почав тренувати любительську команду, а незабаром – писати на сайт Spielverlagerung. Це були два різні світи.

На такому низькому рівні можна екпериментувати з найшаленішими ідеями. Клуб мені допомагав: намалювали додаткові лінії, розділили поле на зони. Та й футболісти були дуже відкритими до експериментів. З іншого боку, Spielverlagerung допоміг мені пробитися в професіональний футбол. Скаутинг, тренерські курси, тактичні презентації для футбольних асоціацій в Саудівській Аравії, аналіз гравців – я дізнався дуже багато нового, багато чого навчився. Було класно.

Як Паулу Фонсека побудував у Шахтарі найкрутіші в Європі 4-2-3-1 – матеріал Spielverlagerung

– Поговорімо, як ЗМІ аналізують тактику. Ми багато читаємо про те, які плани будував тренер, що спрацювало та не спрацювало... Наскільки реалістичний цей підхід, зважаючи на динаміку футболу? Тепер ти знаєш, як все виглядає з лави запасних.

– Я завжди казав: коли ви пишете про тактику, то не повинні роздумувати над тим, що і як планував робити тренер. Потрібно писати виключно про те, що відбулося на полі. Згадайте фразу Майка Тайсона: "Кожен має план, поки не отримає удар в обличчя".

Те саме стосується футболу. Ти можеш вийти на матч з конкретними ідеями, а потім суперник реагує – змінює тип атак чи розміщення на полі, і тобі доводиться також відповідати. Втім, зміни не завжди спричинені тренером. Деколи гравець сам усвідомлює, що йому потрібно зміститися на 4 метри вліво, щоб закрити розрив. Такою простою дією він розв'язує проблему своєї команди та створює нову проблему опоненту.

У футболі постійно потрібно приймати рішення. Тренер не може робити це за своїх футболістів. Можна дати їм установку та "простір для можливого рішення", виходячи з принципів гри, а вони повинні відчувати, вирішувати та реалізовувати все на полі.

Бути топ-футболістом значно складніше, ніж хорошим тренером. Ти щодня важко працюєш, щоб досягти високого рівня, далі намагаєшся увібрати настанови тренера, а потім під час гри все відбувається зовсім по-іншому.

От що робить Пепа Гвардіолу особливим? Величезна кількість технічних та тактичних установок, якими він може накачати свою команду, що допомає футболістам вийти зі складних ігрових ситуацій. Коли він тренував Баварію, дії суперників взагалі не мали значення – його команда за долі секунди могла перебудуватися, адаптуватися та знайти нове рішення. Наприклад, один з гравців може опуститися на пару метрів глибше, щоб краще відкритися під пас. Ми говоримо про ігрові принципи, а не шаблони і прямі вказівки.

– Тобто не існує жодних навчальних книг, де описані конкретні патерни для футболістів, як от в американському футболі?

– Можна показати гравцям конкретні варіанти, які виникають в залежності від того, як грає суперник. Деколи рішення для них прості: "якщо ..., то ..." Але такого не буває, щоб тренер казав: "Окей, а тепер граємо за шаблоном номер 7". Мова більше про те, що певне розміщення футболістів на полі може призвести до певних ігрових ситуацій.

Щоразу, коли гравець приймає рішення, яке не відпрацьовував на тренуванні, ми радіємо навіть більше за нього. Коли футболіст креативить і вигадує щось непередбачуване в рамках системи, для тренера це прекрасно. Тоді ми навчаємося від наших підопічних. І це круто. У деяких матчах опонент грає точно так, як ми очікували, тому наші ідеї працюють, а в інших – необхідно, щоб футболісти приймали правильні рішення.

– Це все звучить дуже абстрактно.

– Аж ніяк. Візьмемо базову ситуацію – твоя команда володіє м'ячем. Яка мета? Забити гол, зберігаючи володіння та знаходячи варіанти для передач, в ідеалі – передач вперед. Кожна команда робить це по-різному, але принцип той самий. Твої партнери намагаються відкритися під пас. Якщо це неможливо, ти допомагаєш їм, створюючи вільний простір. На основі таких 2-3 базових дій, футболісти стараються знаходити рішення в ігрових епізодах.

Одні команди обирають ризикованіший підхід – якнайшвидше доправляють м'яч до воріт, інші хочуть довше зберегти сферу під своїм контролем. Проте дії в обох випадках практично однакові, їх відпрацьовують на тренуваннях.

– Наприклад, один з форвардів відходить у глибину, щоб отримати м'яч, а інший в цей час забігає йому за спину. Це буде "принцип"?

– Так. Інший приклад: хтось зміщується з флангу в центр, а партнер бачить, що атаці досі потрібна ширина, тому відходить на бровку. Запам'ятати це досить легко, але значно складніше відчувати ідеальний момент у грі. На тренуваннях ми працюємо над прийняттям рішень, командною взаємодією, індивідуальними навичками.

– Ти згоден, що гра Гвардіоли – найскладніша?

– Все залежить від тренера. Пепу буде складно грати в стилі Дієго Сімеоне, а Дієго Сімеоне буде складно грати в стилі Пепа. Але для команд найважче завдання – домінувати в усіх фазах гри. Саме такою Пеп хоче бачити свою команду. Це коштує неймовірних зусиль, адже ти повинен бути ідеальним в усьому. Фантастично переходити в оборону, вміти використовувати розриви та грати вертикально, але водночас відчувати момент і повертатися до плавного контролю м'яча з поступовим пошуком вільних зон. Дуже багато вимог до футболістів.

– Більш пасивний підхід Моурінью досі можна вважати сучасним?

– Його Реал точно не був пасивною командою, коли встановив рекорд за голами та очками (у 2012-му). Ставши віце-чемпіоном з Манчестер Юнайтед (у 2016-му), він також досяг значного успіху. Моурінью намагається пристосовуватися під своїх футболістів. З перших матчів Тоттенхема можу сказати, що ця команда неабияк відрізняється від будь-якої попередньої команди Жозе. Деякі козирі, які він мав на початку кар'єри, в плані методики тренувань чи тактичних основ, багато хто відтоді скопіював. Однак я не здивуюся, якщо Моурінью знову знайде себе.

– Поставлю те саме питання по-іншому: зараз реально бути успішним без хорошої структури пресингу?

– Важко. Команди постійно вдосконалюються, стають кращими в усіх аспектах. Різниця між сучасним футболом і футболом 20-30 років тому просто колосальна. Зараз гравці на височенному рівні фізичної готовності та тактичної підкованості, частіше приймають правильні рішення. Вони всебічно розвиненіші, стають професіоналами з дитинства.

Тому грати без пресингу важко. Як і без грамотної захисної структури. Це щонайменше. Необов'язково високо зустрічати суперника – кожен по-різному визначає для себе пресинг. А от вибудувати ефективну оборону обов'язково. Інакше нинішні команди просто розірвуть вас на полі.

У Зальцбургу та Гладбаху ми зустрічалися з суперниками, які захищаються максимально глибоко, однак дуже активні та організовані в умовах обмеженого простору. Вони прекрасно переміщуються, по черзі висуваються на м'яч і так далі. Це активна оборона, навіть якщо не виглядає такою в порівнянні з командами, які намагаються пресингувати вище.

– Але хіба можна бути топ-командою, захищаючись так низько? Коли ти відбираєш м'яч, то мусиш подолати ще добрий шмат поля.

– Проблема в іншому. Топ-команда не може просто віддати м'яч андердогу, якому за щастя зіграти 0:0. Якщо хочеш перемагати команди, яким достатньо не програти, тобі потрібен м'яч. Бажано якнайшвидше.

– Бундесліга в останні роки спеціалізувалася на грі в перехідних фазах. Можна сказати, що існує тенденція досягнення досконалості? Юліан Нагельсманн привносить елементи позиційного футболу в пресинг-машину РБ Лейпциг. А ви з Марко Розе додаєте пресингу в позиційну гру Гладбаха.

– Гравці стають досконалішими. Відповідно, досконалішими стають і команди, адже ми намагаємося максимізувати їхній потенціал в усіх фазах гри. Якщо ви тренуєте команду-андердога, яка проводить за матч лише декілька позиційних чи контратак, хіба що ідіот не старатиметься розіграти їх якомога краще. Водночас топ-команди значно більше часу проводять у позиційних атаках, але все одно повинні практикувати стандарти та контрвипади, бо такі ситуації все одно виникають.

Не практикуєшся, не вдосконалюєшся – втрачаєш очки. А в нинішніх реаліях кожна втрата очок стає катастрофічною. В Англії дві поразки за рік – і ти вже не в чемпіонських перегонах. Звичайно, кожен прагне досягти універсальності, не втрачаючи свої сильні сторони.

– Одного разу я використав термін "мікротактика" щодо потужної Борусії Клоппа у 2012-му. Здавалося, що тій команді вже не потрібна була глобальна тактична ідея, бо футболісти могли творити правильні речі самотужки, на "мікрорівні". Таке можливо? Ральф Рангнік сказав, що це нереально. На його думку, команда завжди повинна мати чітку ідею того, що робити на полі, адже без цього неможливо швидко колективно реагувати на епізоди.

– Для мене тактика – це в основному пошук рішення, або ж точніше – сукупність рішень, знайдених окремими футболістами. Якщо гравця атакують спереду, а він може на дриблінгу обійти суперника справа – це тактика. На тренуваннях ми допомагаємо футболістам оцінити ситуацію та прийняти найкраще рішення. Коли він багато разів бачив таку ситуацію перед матчем, то зможе легко її прочитати. Як шахіст, який все розуміє після одного погляду на дошку.

– Але в шахах походити можна лише однією фігурою.

– Так, футбол більш динамічний, але я не думаю, що "мікротактика" та "глобальна тактика" суперечать одна одній. Для прийняття рішень потрібна структура. Якщо я кажу футболісту, що ми хочемо грати вертикально, то він перед отриманням передачі подивиться вперед і оцінить, хто з партнерів вільний. Тобто ви відсікаєте для нього низку інших зайвих рішень, що дає змогу сконцентруватися на необхідному напрямку атаки та діяти швидше.

Якщо команда ставить собі за мету провести різку атаку, то пас потрібно віддати так, щоб допомогти адресату вийти на ударну позицію, або ж створити йому зручний кут під наступну передачу. Якщо ж ідея в іншому – пасувати також треба по-іншому. Це все "мікротактика", але вона існує в більш глобальній системі.

Ідея завжди в тому, щоб знайти стиль, який найкраще підходить твоїм футболістам. Коли вони засвоять основу, можна додати нові установки. Важливо, щоб футболісти прийняли твою ідею, перш ніж спробують додати гнучкості та різноманіття.

– Науковий ступінь з психології допомагає тобі в спілкуванні з футболістами?

– Кожен член тренерського штабу має бути свого роду психологом. Необхідно знати, як зробити гравців кращими, як підтримувати їхній бойовий дух. Однак я не був професіональним футболістом. В дечому мені бракує досвіду. Тоді я краще відійду та подивлюся, що робить Марко. Також запитати в старших гравців, як вони бачать певну ситуацію. "Розкажіть мені". І вони розповідають, вони дуже відкриті.

Потім стає зрозуміло, що різні футболісти по-різному сприймають те саме. У кожного інший характер, люди з інших поколінь. Деякі молоді гравці взагалі не нервуються перед матчами. Вони звикли до такого тиску, позаяк з ранного віку їздили в збірні, роздавали автографи, виступали перед медіа. 30 років тому все було інакше.

– Як молодому тренеру вдається переконувати своїх підопічних? Знання? Соціальна компетентність? В чому секрет?

– Потрібно вміти все. Але основа – це людські якості. Припустімо, що у вас небагато знань, але ви можете реалізувати свою харизму на всі 100. Тоді деякі базові принципи ви донесете. Хлопці навчатимуться самостійно, коли ви будете підтримувати їхній прогрес як лідер. Якщо ж ви все знаєте, але ніхто вас не слухає, ніхто в вас не вірить – ви не донесете нічого. Особистість людини переважає над усім.

Звичайно, краще, щоб у ваших словах був сенс, була мудрість – тоді ви допоможете їм вийти на новий рівень. Футболісти прагнуть ставати сильнішими та успішнішими, перейти в клуб своєї мрії чи досягти історичних вершин у поточній команді. Як тільки гравці відчують, що ви можете допомогти їм реалізуватися, вони вас слухатимуть і поважатимуть. Це взаємовигідна співпраця. Мені дуже пощастило мати в Зальцбургу та Гладбаху футболістів, які піддаються тренуванням.

– Ти ніколи не грав на професіональному рівні. Як ти можеш, наприклад, навчити форварда покращити його роботу з м'ячем?

– Ми працюємо з футболістами, які вже мають такі навички. Я більше концентруюся на інших аспектах: сприйняття гравцями ситуацій, прийняття рішень. Куди потрібно рухатися в епізоді, які позиції закривати – навіть я можу це продемонструвати на своєму прикладі.

Коли гра прискорюється, футболіст також повинен швидше застосовувати свої знання. Наприклад, це може бути погляд у правильному напрямку в необхідний момент. Гравець повинен прочитати пас задовго до того, як м'яч до нього дійде.

Можна також використовувати відеоаналіз чи просто на тренуваннях помічати та вказувати на важливі нюанси. Існує чимало варіантів, як навчати футболістів, навіть не демонструючи найновіших фінтів Неймара.

Оригінал інтерв'ю Рафаеля Хонігштайна на сайті The Athletic

Переклад і адаптація – Роман Саврій, "Футбол 24"

Скейт, листування з Гвардіолою, відмова Реалу. Чим живе Юліан Нагельсманн – найперспективніший тренер Європи

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
2
дн
:
12
год
:
4
хв
Рух
00:00
МФК Металург

Ми використовуємо Куки ! Що це таке ?

Залиште відгук