Шевченко, Тайсон, Шовковський, Кополовець і ще 18 найкращих інтерв'ю "Футбол 24" у 2016 році
Упродовж 2016-го "Футбол 24" записав і опублікував близько сотні інтерв'ю. Зараз ми відібрали для вас best of the best.
"Коли Україна здобула Незалежність, то ми в редакції постійно всі прізвища переінакшували на український манер. У нас Хуан Антоніо Самаранч, світла йому пам'ять, був Іван Антонович Самаранченко. І от коментую я з Сергієм Лифарем церемонію відкриття Олімпіади в Ліллехаммері. Коли у кадрі з'явився Самаранч, я так його і представив: "Президент Міжнародного олімпійського комітету Іван Антонович…оооо…". Щось там пробелькотів і потім поправив себе".
"Я прийшла на кастинг із застудою. Заходжу у студію, там стоїть Ігор Циганик. Зачіска у нього така волохатенька була, у зимовому светрі – в’язаному і білому. Сіла, він запитує: "Чи потрібен Алієв "Динамо"? Я відповіла: "Ні, не потрібен". У підсумку Алієв перейшов у "Динамо", а я – на "Профутбол".
Якось напередодні угорських зборів Кварцяний відразу переглядав по 40 гравців, при цьому говорячи: "Кто выживет – тот будет играть". Тренування проходили в Дачному, що неподалік Луцька. І ми рубалися на снігу до втрати пульсу. Якось на перегляд прибула група футболістів з Дніпропетровська, практично всі вони були якісь щуплі, невисокі… Володимирович глянув на їхні худі ноги та сказав: "Мальчики, вам не надо играть в футбол – вас здесь поубивают!"
"Львів порушив звичний уклад іспанського професіонала. Гамірний брукований центр міста, каравани туристів, бій курантів на Ратуші. Ми зустрілися із сеньйором Антоніо за гальбою львівського пива у розкішному ресторані "Королівська Пивоварня", а після закінчення розмови спортдир "Жовтої субмарини" запросив журналіста "Футбол 24" у Вільяреал – на порцію елегантної іспанської паельї".
"Знаєте, в житті хочеться спробувати багато різних речей. Але потрібно бути щасливим, маючи те, що є. Жалкувати з приводу того, чого у вас не сталося - це значить витрачати свою енергію даремно".
"На Донбасі ховають стільки людей, як не ховають у жодній іншій області. Люди мруть, тому що низький рівень життя, а ліків немає. Телефонують, ми деякі препарати привозимо… Не сказати, що тут вже зовсім голодомор – ні. Голодомор у людських серцях, розумієте?"
"Ми хотіли створити у Львові осередок англійського футболу. Ми всі погоджуємось, що це найсильніша ліга світу, до того ж батьківщина гри. А хто краще втілює саме поняття британського футболу, як не Ерік Кантона? Це людина, яка справді грала щиро, грала серцем. Він віддавав себе футболу, так як і ми віддаємося цій справі".
8. "Толік оголосив мені війну". Дружина Тимощука – про розлучення із капітаном збірної України
"За вікнами залу судових засідань був старовинний цвинтар, що час від часу наводило на певні роздуми щодо поточного статусу наших взаємовідносин…"
"Я не хочу нікого ображати, але як таке може бути? Ви подивіться, як люди гімн співають. У Буффона вена виривається, як, в принципі, у всіх італійців. У нас що: один співає, другий ховається, третій не знає слів. Стоять із невпевненими обличчями. Та очі мають горіти, а скули ходити туди-сюди!"
"Такої пустопорожньої і мертвої команди у нас ще не було. Можна вибачити технічні огріхи. Але порожніх сердець ти ніколи не вибачиш".
"Коли гинуть ті, з ким ти був пліч-о-пліч, спочатку важко дихати, не хочеться жити, бо найчастіше не стає найкращих. Тих, які багато чого досягли у своєму житті, людей, які, на мою думку, одні з найкращих в цій країні".
"Лобановський ходить-ходить, руки за спиною – улюблена його манера. Підходить до групки, де сидів Коновалов, нахилився і дивиться на них. "Васильовичу, я можу пробити!" - не знітився Коновалов. "Сєрьожа, і я пробити можу. Забити потрібно", - почув у відповідь. Пішов бити. "Йду такий впевнений у собі, все окей, - розповідав потім Коновалов. – Беру розгін і "качаю" кіпера. Вже трибуни за воротами розбіглися хто куди, а він не "качається". Словом, невдало пробив".
"Хосе Енріке підписався на мене в Twitter, і я це помітив, зафоловив його у відповідь і в нас зав’язалося приватне листування. Він сказав, що йому цікаво зіграти з одним із найкращих гравців світу, який відвідав чимало потужних турнірів тощо, тобто він хотів подивитися, як грає професіонал і порівняти свої можливості. Хоча, напевно, розумів, що там нема чого рівняти. На той час Хосе Енріке був гравцем "Ліверпуля".
"Їду Нікополем годині о 10-11 ранку. Дивлюся, стоїть батькова "Волга", 37-01. Мобільних телефонів тоді, звісно, не було. Я зупинився, зайшов. На столі – пляшка горілки, майже не розпочата, і кілька пиріжків. "Тату, чому ти приїхав?" – "А ти ще не знаєш? Мене вчора з роботи зняли". "Ти жартуєш, напевно", – кажу. "Та які там жарти…"
"Після 6-ти місяців в Німеччині зараз є розуміння, як потрібно будувати своє життя, свою кар'єру за кордоном, на що звертати увагу, якими деталями цікавитися, турбуватися. Це не пояснити в двох словах, тому що життя в Україні і Європі кардинально відрізняється в багатьох аспектах. Це досвід, в першу чергу – життєвий і футбольний. Думаю, в майбутньому він стане мені в пригоді".
"Дуже сильне враження справили на мене футболісти туринського "Ювентуса". Березень 1998-го, у Києві – холоднеча. "Динамівці" вийшли на поле у рейтузах, рукавичках. А ось італійці, хлопці південні, засмаглі, вибігли, наче влітку – у самих лише шортах, без рукавичок. Проте грали значно краще і наваляли нашим стільки, скільки захотіли. Я був шокований".
"Ми з друзями йшли вуличкою і наткнулись на кафе, яке було повністю забите українськими фанами. Побачивши нас, ті почали кричати "Хайль Гітлер" і показувати відповідний жест рукою. Що це за дурня? Я не нацист. Так ніби якщо ми німці, то автоматично стаємо націоналістами. Ну але що… Звісно ми побились".
"Особисто я дуже сумую за Донецьком, за людьми. Звичайно ж, я молюся, щоб швидше ця війна закінчилася, щоб люди могли нормально посміхатися, бути щасливі. Тому що це найголовніше, щоб всі люди жили щасливо і спокійно. Ця війна, її просто не повинно бути".
"Якщо Рауль підказує гравцям, говорить з ними, або бере участь в тренувальному процесі, то тільки після того, як обговорить це зі мною. Якщо по ходу гри він вважає, що комусь щось треба підказати, то ми до цього обговорюємо ці всі моменти. Я тільки за, щоб він це робив. Тому що у нас є спільне бачення, загальна мета. Ми працюємо як єдина команда".
"Три роки спільної роботи – чималий термін для головного тренера. Я не думаю, що можна втомитися за цей час. Швидше за все, втомлюються люди, які перебувають біля тебе і не справляються з новими вимогами та поставленими завданнями".
"Якщо брати глобально, то стиль українських футболістів не дуже відрізняється від стилю голландських футболістів. На жаль, він не змінюється. Домінують дорогі марки. Наші футболісти чомусь дуже люблять Louis Vuitton, не знаючи історії бренду, подробиць того, як він створювався, розвивався. Це доволі заїжджена марка. Люди її таскають, не знаючи про неї нічого. Це моветон, дурість, несмак".
"Батя, привіт", "Батя, зроби те, зроби се". Запитую у Годвіна: "Що таке "батя"? А він мені каже: "Це – папа, батько". "Та я не папа", – відповідаю. Ох, з ностальгією згадую той період у "Карпатах".
Святкове чтиво. Одинадцять крутих матеріалів "Футбол 24", які ви могли прогавити
показати приховати