Шахтар припускається прорахунків: кампанія імені Судакова, грузинський вектор, переїзд зі Львова та інше 
Менеджмент Шахтаря тривалий час вважали найкращим не тільки в Україні. Сергій Палкін вибудував дуже хорошу стратегію розвитку клубу, яка була доволі ефективною до 2014 року. Потім її трохи адаптували до життя поза Донецьком. Система знову працювала. Був дуже сміливий крок із запрошенням Роберто Де Дзербі та вже сформованих гравців на місце молодих бразильців. Ніхто не знає, яким був би результат, якби не війна. Та навіть повномасштабне вторгнення залишило менеджмент донецького клубу на вельми високому рівні. У кризовій ситуації вони почали розвивати молодих українських гравців та вгадали з Ігорем Йовічевічем. А Мудрика продали просто за шалені гроші.
З літа 2023-го менеджмент Шахтаря трохи підсів. Рішення перестали бути такими ефективними та глибокими.
Великою помилкою стало запрошення Патріка ван Леувена. Йовічевіч виграв із Шахтарем чемпіонат. Вдало зіграв у єврокубках. Українським складом зміг взяти 6 очок в групі ЛЧ та пройти одного суперника в ЛЄ. Змінювати такого тренера було якось не дуже правильно. Тим паче, Патрік ван Леувен апріорі не виглядав сильнішим за Йові.
Нідерландський спеціаліст більше вміє відкривати молодих футболістів. Його фішка – молодь. Патрік на цьому з'їв собаку. У Шахтарі були зовсім інші вимоги – довелося структурувати наявних гравців. Тобто, використовувати їхні найкращі якості. Тут залізна дисципліна від нідерландського спеціаліста – не найкращий варіант. Все це завершилося провалом старту минулого сезону. Шахтар просто втратив час із Патріком. Добре, що конкуренти виявились неготовими піти у відрив. "Гірники" ще з часів Бернда Шустера не звільняли тренерів посеред сезону. У випадку із Патріком просто змушені були йти на таке рішення.
Окремо стоїть питання трансферної кампанії Шахтаря під Патріка. Клуб запросив чималу кількість новачків. Серед них – бразильці, із якими нідерландець особливо не вмів працювати, чи не мав такого досвіду. Ван Леувен – чудовий варіант для розвитку власної молоді, а не для солянки легіонерів.
Апогей цієї історії – грузинський вектор трансферної політики Шахтаря. У системі клубу скаутом працював Анатолій Волков, який добре знає цей напрямок. Як наслідок, до команди прийшли Георгій Гочолейшвілі та Іраклі Азаров. Бразильців на мінімалках із них не вийшло. Я розумію, що Хвіча Кварацхелія пробудив великий інтерес до грузинських талантів, але у Грузії не такий великий вибір, не настільки розвинутий футбол, щоб там можна було шукати якість. Так, ймовірно, вгадаєш з одним гравцем, але системно там працювати дуже важко. Особливо клубам рівня Шахтаря. Це не посилення команди під ЛЧ.
Зрештою, зачарування виявилося нетривалим, а розчарування прийшло дуже швидко. Гочолейшвілі не зміг виграти конкуренцію у Юхима Коноплі. Після повернення Вінісіуса Тобіаса грузина відправили у Данію. Азаров теж нічого особливого не показав. Педрінью у нього виграв конкуренцію. Відхід Іраклія виглядає дуже реальним вже цього літа. Був старий досвід з Арабідзе та Окріашвілі, який ні до чого не привів.
Виходить, що завдяки грузинам Шахтар не отримав посилення, не має перспективи та не зробить великого бізнесу. "Гірники" начебто не схожі на клуб, який латає дірки у складі дуже посередніми гравцями.
Абсолютно незрозуміла історія із Судаковим. Його піднесли майже до небес, зробили одним із найбільших талантів світового футболу, почали вішати цінники у 70 млн євро. Все це дуже нагадує балканський почерк, коли місцеві клуби через ЗМІ роздувають інтерес до якогось таланту. Коли у пресі постійно звучить чиєсь ім'я, то клуби, звісно, хочуть подивитися, що це за фрукт.
Ніяких сумнівів, що у Судакова є талант і перспектива. Але чогось такого особливого, щоб за це можна було платити 50 млн євро, я не бачу. Немає якихось виражених якостей. У Мудрика хоч швидкість є. Не скажеш, що минулого сезону Жора провалився, але очікування точно були вищими. Дуже посередня статистика для гравця, за якого хочуть багато грошей. У матчах проти Марселя не показував ніякої різниці, не доводив, чому він стільки коштує. Чемпіонат Європи взагалі став провальним. Після цього закінчилися всі ці незрозумілі вкиди, що Судакова хочуть всі на світі. Матч проти Полісся у новому сезоні теж залишає питання...
Шахтар хоче вивести ціну Судакова на пік, а тоді продати. Але якщо у них не вийде?
Просто на рівному місці Шахтар створив величезний тиск на гравця, якому трохи більше 20 років. Величезні очікування якісної та успішної гри в кожному матчі. А він від цього наразі дуже далекий. Після Євро розпочалася хвиля хейту, яка може накрити ще більше, якщо справи на клубному рівні не ставатимуть кращими.
Я думаю, що, можливо, пік ціни на Судакова був взимку. Його можна було продати за 30-35 млн. Зараз вже важко отримати такі гроші. До того ж не відомо, чи зможе ще Жора прогресувати в УПЛ.
Схожа історія вийшла із Віктором Цукановим – його записали у найбільші таланти України. Цуканов – технічний гравець, розумний, але навіть на рівні U-19 він не робив різниці. Головна проблема – антропометрія. Зріст – 170 см, бракує фізичної сили. На рівні збірної України U-19 він був гравцем ротації. Його вистачало на 20 хвилин. Коли у першій грі проти Північної Ірландії не грав Кревсун, на фоні найслабшої команди групи Цуканов не показав нічого виняткового. Так, креативні якості розвинені. Але футбол – це також фізична боротьба, чорнова робота. Нехай собі Цуканов розвивається, фізично мужніє. Йому потрібен час. Навіщо на нього навішувати стільки ярликів та створювати тиск?
Взагалі, медійна складова та піар – це сфера, де Шахтар явно перебільшує. Справа тут не у бажанні дорого продати. Усе набагато глибше. Даріо Срна розповідає про найкращий Шахтар в історії. На кого це все розраховане? Усі розуміють, що під час війни можливості обмежені. Молоді бразильці, українські гравці – це явно не та команда, яка сильніша за Шахтар зразка Вілліана, Дугласа Кости, Алекса Тейшейри. Для чого це словоблудство та гра у терміни?
Камбек колишніх гравців – теж історія з незрозумілими наслідками. До Шахтаря повернулися бразильці Педрінью та Вінісіус Тобіас. Після початку великої війни перший повернувся на батьківщину, а другий перебував на правах оренди в Реалі. Зрозуміло, що Шахтар заплатив за них великі гроші, важливо не втратити безкоштовно актив клубу. Ніяких сумнівів, що головна мотивація повернення – гроші. Бразильцям насипали стільки, що вони приїхали. Хоча обоє мали можливість безкоштовно грати за інші команди до кінця війни, а там би вже контракти завершувалися. Чи захочуть ці хлопці гризти землю та збивати коліна, маючи величезні гарантовані виплати щомісяця? Я тут песиміст.
Незрозумілим для мене залишається воротарське питання. У Шахтарі завжди був поділ на основного та другого голкіпера. Власне, така історія у всіх провідних клубах світу. Немає конкуренції, є явний перший номер та його дублер. Після відходу Анатолія Трубіна таким став Дмитро Різник. За його плечима має бути досвідчений воротар, який у разі потреби підстрахує. Влітку клуб підписав молодого Кирила Фесюна із Колоса. Він ніякий не другий номер. У нього досвіду – мінімум. Він повинен грати, щоб розвиватися. Якщо Фесюн буде виходити на окремі матчі, його ціна та майстерність не зростатимуть. Плюс – можуть бути реальні помилки. Конкуренція – не те, що потрібно Різнику чи Фесюну.
Вміння продавати – це також талант менеджменту клубу. Зараз склад команди трохи роздутий. Попрощалися із Ярославом Ракицьким. Відправили в оренду Гочолейшвілі. Скинули непотрібних, хоча явний перебір на флангах атаки та в центрі поля залишається.
Минулої осені Данило Сікан забив 4 голи в ЛЧ. Це дуже хороший показник. Для трансферу Сікана це був найкращий час. Я не бачу, в яких компонентах він ще може додати. Причому рівень його – не дуже високий. На Євро-2024 він не поїхав. Взимку можна було отримати 10-15 млн євро. Це хороша сума за гравця такого рівня. При наявності Лассіни Траоре та тоді ще Кевіна Келсі. У підсумку продали Келсі – за менші гроші, не за максимум ціни, яку міг потенційно принести венесуелець. Вважаю, що за потенціалом Келсі вищий від Сікана. Просто належало його розвивати, робити на нього ставку.
Схоже, що нікуди не перейде Микола Матвієнко. Прогрес у цього гравця вже давно завершився через відсутність нових викликів. Не розумію, де може брати можливості для росту Артем Бондаренко. В обох є певний рівень, який може зростати за умови зміни клубу та виходу із зони комфорту. Матвієнко давно пройшов свій пік ціни. Дуже схоже, що у Бондаренка цей пік був влітку 2023-го після півфіналу молодіжного Євро.
Я зовсім не зрозумів історію із переїздом на арену Лівий Берег, що в районі столичних Осокорків. Де це розташовується та як туди доїхати – не розуміють навіть корінні кияни. Якщо ви хочете грати для глядачів, мати свою аудиторію, то місце розташування стадіону має бути відповідним.
Втрата Львова може датися взнаки восени, коли доведеться грати в ЛЧ. Шахтар виступав на Львів Арені, користувався інфраструктурою Руху. До Києва – майже на 600 км довше. Їх потрібно буде долати потягом або автобусом, що має еквівалент 6-8 годин. А це – відновлення, тренувальний процес... Уся ця історія, коли Шахтар програв в останньому турі Поліссю, що вплинуло на боротьбу за єврокубки, може мати для клубу дуже серйозні наслідки.
