"Селя "підмалював" і мене погнали з поля": персона non grata, легендарний гол Паньківу, Лалатовіч і "Жди меня"
Інтерв’ю "Футбол 24" з Максимом Імерековим, досвідченим капітаном Металіста 1925.
Український футбол іноді підкидає настільки карколомні сюжети, які, при всьому бажанні, спеціально не придумаєш. Ось, наприклад, Металіст 1925. Харківський клуб, який вимушено перебуває в екзилі, не зумів втриматися в УПЛ за підсумками попереднього сезону і напряму вилетів у нижчий дивізіон. Проте буремне літо принесло чимало сюрпризів. СК Дніпро-1 знявся зі змагань, коли до старту нового чемпіонату залишалися лічені дні. Паніка, авральний пошук шістнадцятого учасника Прем’єр-ліги, рішення провести міні-турнір серед чотирьох клубів.
Таким чином Металіст 1925 отримав безцінний шанс, але тут же драматично втратив його, поступившись Лівому Берегу в півфінальній серії пенальті. Відставка Скрипника і неминучість заслання у чистилище Першої ліги, як мінімум, на один рік. Від такого удару команда, очолювана вже Патріком ван Леувеном, оговталася не одразу, а результати пішли на лад ближче до завершення першої частини сезону.
Надійний фінансовий фундамент, зірковий склад та присутність авторитетного іноземного тренера роблять Металіст 1925 головним фаворитом весняних перегонів за путівками в еліту.
Але в розмові Футбол 24 з капітаном "жовто-синіх" про це, поки що, обережно. Максим Імереков нам цікавий сам по собі. У досьє 33-річного центрбека – незабутня Десна Олександра Рябоконя, виступи за Зорю у єврокубках, досвід (не завжди приємний) у чемпіонатах Білорусі, Кіпру та Греції. Набираю Максима у недільний вечір. Євровікенд сягає апогею, якраз Довбик стартував у Болоньї. Але попереду – ще вишуканіше видовище, тож якимось матчем потрібно пожертвувати.
"Запитав Крупського: "Тебе можна привітати?"
– Максиме, ми розмовляємо за дві години до Ель Класіко. Плануєте дивитися?
– Ну звичайно. Думаю, Барса зараз сильніша. Хоча по житті мені більше імпонує Реал. Правда, у цьому сезоні Мадрид грає не так яскраво, як раніше.
– В одвічній суперечці Мессі – Роналду ваші симпатії на чиєму боці?
– Симпатизую Роналду, як особистості, бо у своїй кар’єрі він всього добився сам. Працював над собою, прогресував. Мессі, звісно, теж працював, але йому дано Богом, це талант. Тому Ліонелю віддаю перевагу в плані гри.
– Зимова відпустка вже позаду. Де і як вдалося відпочити?
– Ніде особливо не побували. У доньки – школа, тому я трохи затримався у Києві. Потім з’їздили сім’єю у Східницю буквально на п’ять днів, щоб діти побували в горах, чистим повітрям подихали. А на свята ми повернулися у наше рідне місто – Вінницю.
– На лижі ризикнули стати, чи, можливо, в клубі рекомендують утриматися від екстриму?
– Я на лижах не катаюся, тому й не ризикую починати (Усміхається). А ось старша донька з лижами на "ти". Гарно катається. Їй – 9 років, молодшій – 3.
– Зараз Металіст 1925 у всіх на слуху через трансфер Крупського. Команда зачекалася на новачка?
– Раніше новини на цю тему я черпав з інтернету. Ми з Крупським знаємось, тож буквально вчора я порозмовляв із ним – це була єдина наша бесіда. Запитав: "Тебе можна привітати?". Він відповів, що так. Тож я привітав і зазначив, що ми чекаємо його в команді. А в нюанси і подробиці, як усе відбувалося на трансферному ринку, я не вникав.
– "От повернеться Металіст 1925 в УПЛ і буде там усіх розносити", – неодноразово бачу такі коментарі вболівальників. А які насправді амбіції у вашої команди?
– Ми йдемо крок за кроком. Найперше завдання – повернутися в УПЛ. Ми всі цього хочемо і я вірю, що все вдасться. А вже потім поговоримо про Прем’єр-лігу, хто нас буде боятися, а хто ні. Спочатку треба виграти фінальний етап Першої ліги.
– До відновлення сезону у Першій лізі ще майже три місяці. Чи не завелика пауза?
– Я вважаю, що пауза справді велика. Не такі в нас вже й суворі зими. Навіть зараз – хороша футбольна погода, нема великих снігопадів. Змістився клімат – лютий-березень дещо холодніший, ніж грудень-січень. Футболістам такі великі перерви не дуже подобаються, але не ми ухвалювали це рішення і вплинути на нього не можемо.
"Видно, накипіло Скрипнику"
– Металіст 1925 зимує не на першій сходинці, але до лідера – лише кілька очок. Хто з конкурентів справив восени найкраще враження?
– Усі команди, які потрапили в групу лідерів, гідні там грати. Всі показували хороший футбол, ні з ким нам не було легко. Прохідних матчів не було. Кожна з команд прагнутиме досягнути максимальних цілей.
– Не все вдавалося вашій команді у першій частині сезону – три поразки, кілька нічиїх. Це рівень Першої ліги дався взнаки, чи в грі Металіста 1925 не все було ОК і команда ще притиралася?
– Багато було нюансів. Прийшов новий тренер Патрік ван Леувен, почав ставити свою гру. Не всі футболісти одразу зрозуміли, що від них вимагають. На цьому фоні ми недобрали свої очки.
– Липнева поразка Лівому Берегу – досі болюча тема?
– Так, неприємно. Ця гра перекреслила нам усе. Тепер змушені цілий рік працювати над тим, щоб повернутися назад. Самі у цьому винні.
– Після поразки у відставку пішов Віктор Скрипник. Знаю, що ви телефонували йому, аби відмовити від цього рішення. Анатолійовича переконати важко?
– Не можу сказати – легко чи важко. Я так розумію, це рішення він для себе вже прийняв. Видно, накипіло. Все накопичилося. Він – дорослий чоловік і знає, що робить. Тому я не міг йому казати, яке рішення правильне, а яке ні. Однозначно, якщо він так вирішив, отже воно для нього – правильне.
– Ви донесли до нього думку, що команда хотіла би продовжити співпрацю?
– Цю тему залишимо в минулому. Що було по телефону – те було.
– Вам особисто пощастило попрацювати зі Скрипником і ван Леувеном одразу в двох клубах, адже раніше була Зоря. У кожній з команд вони застосовували різні підходи, чи всюди гнули свою лінію?
– Не можу сказати, що щось змінилося у їхній роботі тут після Зорі. Обидва – дуже кваліфіковані тренери, у них великі історії та клуби за спиною. Вони знають, як працювати з тією чи іншою командою, мають власне бачення футболу. Скрипник хотів від нас одного футболу, ставив свою гру. Прийшов Патрік – гра змінилася, поміняв деяких футболістів, дав більше "фізики". Команда стала виглядати краще.
"Здоровими залишилися буквально 13 гравців, з них – три голкіпери"
– У вашій кар’єрі був ще один серйозний непересічний тренер – Олександр Рябоконь. Чи підтримуєте з ним контакт?
– Дуже хороша людина. По телефону не так часто спілкуємося, але при зустрічі завжди раді бачитись. Ми не в образі один на одного, провели разом чудові роки, добивалися поставлених завдань.
– Після початку вторгнення Рябоконь призупинив тренерську діяльність і досі перебуває поза увагою широкої публіки…
– Недавно бачив його, коли ми грали з Діназом і він там був головним тренером. Дуже тепло привіталися один з одним, після матчу поговорили. На жаль, я не знаю, як далі розвиватимуться події з Діназом. Але буде печально, якщо команда розвалиться і такий тренер не залишиться у футболі.
– Десна 2018-21 років – найсильніша з команд, за які ви виступали?
– Не можу так сказати, що це була найсильніша команда чи найслабша. Просто тоді був хороший підбір футболістів і чудовий колектив. Пацани розуміли один одного з пів слова. Знали, що маємо шанс і потрібно ним скористатися. Завдяки прекрасному колективу команда досягала результату.
– У кваліфікації Ліги Європи жереб був до Десни безжальним, одразу підсунувши Вольфсбург. Ви у тому матчі не зіграли. Чому?
– Травма. Я тоді приїхав у Вольфсбург, готувався до гри, але на передматчевому тренуванні поглибив ушкодження, яке вже було.
– Зате невдовзі таки отримали багато єврокубкової практики. Назвіть найкращий і найгірший матч на міжнародній арені за Зорю…
– Найкращий, мабуть, із ЦСКА Софія, коли ми виграли на виїзді. До Болгарії їхали без великої кількості травмованих, дуже щільний графік. Здоровими залишилися буквально 13 гравців, з них – три голкіпери. В опорній зоні довелося діяти людям, які звикли атакувати. Хомченовський – ще гаразд, але Громов – який з нього опорник? Тим не менше, ми перемогли 1:0.
А з прикрих поразок пригадується кваліфікація проти віденського Рапіда. Вдома грали, вже залежачи від результату першого матчу, в якому поступилися 0:3. Ще одна болюча поразка була з Ромою на виїзді – 0:4.
– Рік тому читав, що Зоря залишилася вам винною зарплату за чотири місяці. Зараз це питання вже закрите?
– Так, усе вже виплатили. Ми розійшлися мирним шляхом.
"Я панікую: спіймає поліція – будуть проблеми"
– Багатий у вас і легіонерський досвід, який почався ще 2013-го, коли ви поїхали в Бєлшину. Але… не зіграли там жодного матчу і, начебто, через сімейні обставини повернулися в Україну. Як було насправді?
– Це неправда. Я у Бєлшині був – приїхав туди, потренувався, вони хотіли підписати контракт. На той момент ще діяв мій контракт із Металургом Запоріжжя, а клуб відмовився віддати трансферний лист. Вони між собою не змогли домовитися про умови оренди. Тож через тиждень мені довелося повертатись. По суті, ніякого стосунку до цієї Бєлшини я не маю.
– А от за Торпедо-БєлАЗ ви відбігали цілий сезон. Що вам дав білоруський чемпіонат?
– Так склалися обставини, до того ж Торпедо отримало право виступити в єврокубках, що теж мене підкупило. Тож я погодився підписати контракт. Умови – хороші, головний тренер (Ігор Кріушенко, – Футбол 24) проявляв зацікавленість моїми послугами.
– Проти кого грали в єврокубках?
– Проти Рапіда, звісно ж (Усміхається). Перший матч, вдома, зіграли 0:0, а от в Австрії програли 0:3.
– Враховуючи війну, контакти з екс-партнерами по Торпедо збереглися?
– На початку війни мені деякі пацани телефонували, запитували, як справи. Буквально в перші два місяці. А потім вже ніхто не телефонував. Іноді отримую привітання з Днем народження або Новим роком від тодішнього головного тренера.
– Читав, що у сезоні 2017/18 з вами дуже некрасиво вчинили на Кіпрі. У чому суть історії, яка трапилася в клубі Ерміс?
– У мене з візою були проблеми. Приїхав на Кіпр після Білорусі, головний тренер Ерміса горів бажанням мене підписати. На той момент ще залишалося три тижні чинного контракту з Торпедо. Кіпріоти готові були зачекати, а я довго тягнув і думав – варто чи ні. Чемпіонат все ж неблизький, тут хоча б із Білорусі – раз-два і приїхав додому. До того ж у мене донька вже народилась. Зрештою, президент Ерміса не витримав: "Ну все, ми перемикаємося на іншого гравця".
Минає днів п’ять, знову телефонують: "Збільшимо тобі зарплату, тільки приїжджай". От я і приїхав. Обіцяли, що зроблять візи для мене і моєї сім’ї. Місяць, два, три – у мене вже все прострочене. "Ну коли нарешті?" – "Так-так, зараз-зараз". У них там усе "сіга-сіга", тобто "завтра". А вже грудень. Я панікую: спіймає поліція – будуть проблеми. Мене ще клуб, можливо, прикриє. А як бути зі сім’єю?
Відкрилось трансферне вікно. Кажу, розриваю контракт і більше тут грати не буду. Приїхав особисто президент клубу: "Даю тобі слово, що ми зробимо всі документи на всю сім’ю". У підсумку через місяць чи через два віддають мені паспорти, я дивлюся – віза тільки у мене.
Чемпіонат вже наближався до фінішу. Ми спакували речі і приїхали в аеропорт. Проходимо паспортний контроль. Прикордонник: "У цієї сім’ї нема візи, вони заїхали в серпні, а виїжджають у травні. Так не можна". Вже хотів викликати патруль. "Я футболіст", – кажу йому, показуючи свою візу. Він: "Зараз поставлю печатки в паспорти, що ви – персони non grata в Європі". Я у ще більшому шоці, прошу цього не робити. "Гаразд, забирайте паспорти і вилітайте, щоб я вас більше тут не бачив". Пощастило. Хороша людина попалася. Ввійшов у ситуацію, зрозумів.
– Після такої пригоди вам не було лячно їхати до Греції у 2023-му?
– Перед Грецією мені зателефонував головний тренер Атромітоса. Я йому чесно повідомив про своє небажання, розповів історію з Кіпру. "Тут з тобою такого не станеться, – запевнив мене. – У нас хороша команда, в клубі все на належному рівні. Не хвилюйся". Для мене найголовніше – коли тренер зацікавлений у мені.
Паралельно я проконсультувався у Євгена Шахова, який довго виступав у Греції, і Олега Данченка. Розпитав за команду, де жити, які умови і так далі. Вони мені в цьому плані дуже допомогли. Тож їхав і вже не хвилювався.
– Ви поїхали в Грецію, а в Україні вас шукав Лалатовіч: "Не можу знайти Імерекова".
– Він уже в "Жди меня" дзвонив (Усміхається).
– Що за тренер? Встигли познайомитися?
– Ні, не встигли. Не бачились жодного разу.
– Ви зіграли проти всіх грандів Еллади – Олімпіакос, Панатінаїкос, АЕК, ПАОК, Аріс. У кого найбожевільніша підтримка?
– Найпотужніша, мабуть, у ПАОКа. Коли команда грає на Тумбі – це просто божевілля! Неможливо спілкуватися на полі, бо гул стоїть страшний, нікого не чуєш. Піротехніки стільки, що стадіон горить. Ти не звертаєш увагу на саму арену, бо її просто не видно. Справжній мурашник.
А ось найкращий стадіон, мабуть, в АЕКа. Вони нещодавно його відкрили. Арена – топ, за всіма європейськими стандартами.
"Юра "попав" під мій легендарний гол"
– Transfermarkt стверджує, що у вас 52 жовті картки і 4 вилучення за кар’єру. Багатенько?
– Одне вилучення в мене було на Кіпрі, два – у Десні… У Чернігові взагалі стався такий цікавий місяць – якраз після Вольфсбурга, здається. Я відновився від травми, зіграв один матч. Потім поїхали до Олександрії, де я отримав дві жовтих. Першу не пам’ятаю за що, а другу – підзачепив Сітала. Не стільки зачепив, як він симулював. Мене вилучили. Наступну гру довелося пропустити. Вийшов проти Колоса на виїзді – і знову вилучення. Другу жовту отримав за контакт зі Селезньовим. Селя "підмалював" і мене погнали з поля. Зате прямих червоних не отримував ні разу (Усміхається).
– Майже два десятки голів ви забили.
– Серйозно? Ого.
– У 2021-му вам вдався результативний удар п’ятою по воротах Олександрії. Цей шедевр важко забути!
– Я досі, коли Юру Паньківа зустрічаю, нагадую йому про цей гол. Він віджартовується. "Будеш жартувати – я тобі ще один такий заб’ю" (Сміється). Юра "попав" під мій легендарний гол.
– Найкращий у вашій кар’єрі?
– Я – захисник, тож важко сказати. Для мене всі мої голи важливі, бо я не так часто забиваю. Кожен гол – красивий, кожен гол – важливий.
– Мене зворушило, що ви свої голи присвячували доньці, демонструючи їй сердечка. Тепер доньок уже дві. Як будете ділити ті сердечка?
– Доведеться, мабуть, більше забивати (Сміється).
– У свою дружину ви були закохані з 16 років. Розкажіть, як усе починалося?
– Я тоді грав за юнацьку команду Шахтаря. А вона мешкала в Нікополі. Ми приїхали в це місто на фінальну частину чемпіонату. Увечері виходжу з товаришем на прогулянку. А назустріч – вона зі своїми подругами. Одна з дівчат підійшла до нас познайомитись. Обмінялись номерами телефону. "Ходіть, познайомлю вас із подругами". Я побачив свою майбутню обраницю і все – кохання з першого погляду (Усміхається). Почали спілкуватись і так усе закрутилося.
"Підписав контракт зі Шахтарем і отримав 200 доларів": шанує Усика, бере дружину, сірники і сокиру
– У той час Шахтар володів, мабуть, найзірковішим складом.
– Для мене топом завжди був Фернандінью. Я навіть не розумів, як можна настільки прекрасно бачити поле. Вілліан вражав сам по собі – швидкість, дриблінг. Дуглас Коста тоді тільки приїхав, ще не набрав оптимальних кондицій, але помітно було одразу, що в нього талант. Мхітарян грав, Ракицький, Чигринський якраз повернувся з Барселони. Та що там казати – зіркова команда. Не так багато часу минуло після фіналу Кубка УЄФА-2009.
– Вірили, що зможете пробитися в основу?
– Звичайно. Навіщо взагалі це все, якщо ти не віриш у власні сили? Але доля розставляє усе на свої місця. Мене продали в Запоріжжя. Це у всякому випадку було краще, ніж просто сидіти і чекати шансу. Можливо, його б і не було? Скільки таких людей пропало, які ходили по орендах.
– Вам – 33, вік Христа. А на скільки років почуваєтесь фізично та морально?
– Ну, якщо витримую тренування у Патріка, отже, вважаю, все добре (Сміється).
– Чого б вам ще хотілося від своєї кар’єри?
– Не можу так сказати, що виграти Кубок чи чемпіонат. Вдасться – дай Боже. Але насамперед я просто хочу виходити на поле і допомагати клубу добиватись позитивних результатів. Досягнути з ним того максимуму, до якого він може дорости.
