"Сафіуллін тримав годинник Брагіна. Ми зрозуміли – сталося щось страшне". Геннадій Орбу – про вбивство президента Шахтаря, конкуренцію з Динамо і перемогу над Спартаком

12 жовтня 20:45 7536 Читать на русском
"Сафіуллін тримав годинник Брагіна. Ми зрозуміли – сталося щось страшне". Геннадій Орбу – про вбивство президента Шахтаря, конкуренцію з Динамо і перемогу над Спартаком
Геннадій Орбу

Перша частина інтерв’ю "Футбол 24" із знаменитим хавбеком Шахтаря та збірної України 90-х.

Кар’єра цього в’юнкого лівого хавбека компактно втиснулася у проміжок 10 років. За цей час Орбу встиг виграти два Кубки України, здобути три українські "срібла" і одну російську "бронзу", плюс – зіграти 17 матчів за національну збірну. Уболівальникам він запам'ятався швидкими рейдами рідним флангом і потужними ударами здалеку. Цікаво, що сам Геннадій Григорович ці ігрові скілли скромно заперечує: "Я б не назвав себе швидким футболістом. Та й удар у мене такий собі".

"У Донецьку після поразок краще не виходити з дому"

– Легендарний капітан Шахтаря Сергій Попов юнаком працював у ремонтно-будівельній бригаді аеропорту. Якими були ваші дитинство і юність? Ви також пізнали важкий фізичний труд?

– Сергій Попов – мій кум. Знаю, що він справді нелегко працював перед тим, як стати футболістом. Щодо мене, то після закінчення десяти класів вищої школи у Макіївці я вступив в училище на шахтаря. До армії працював на шахті імені Бажанова.

– Професія шахтаря – дуже небезпечна. Пригадуються складні випадки?

– Я не працював у лаві. Мав не настільки складні обов’язки, як в інших шахтарів. Але там я навчився цінувати труд гірників.

– Професіональну футбольну кар'єру ви розпочали у 21-річному віці. Не пізнувато?

– Так склалося, що я служив в армії у Дніпропетровську. Дембельнувся в 20 років. І от в 21-річному віці розпочав кар'єру в команді Бажановець. Грали в чемпіонаті України, перехідна ліга.

– Розкажіть якусь армійську байку. З дідівщиною стикалися?

– У нашій частині нічого такого не було.

– За підсумками першого сезону ваш Бажановець пробився у Другу лігу. Команда перебувала на ходу?

– Якщо чесно, то у нас був справді хороший колектив. Люди, які до нас прийшли, проробили великий шлях у футболі – не на найвищому рівні, звичайно, але мали безцінний досвід. Ну й ми, молоді – я та Едік Цихмейструк. Він же також із Макіївки. Ми рівнялися на стариків і з першої спроби вийшли у Другу лігу. Не минуло й 4 турів, як на стадіон "Авангард" приїхав Валерій Яремченко. Мене одразу запросили у Шахтар.

Орбу

– Цього тренера ви вважаєте своїм хрещеним батьком у футболі?

– Ми провели з Яремченком велике футбольне і післяфутбольне, тренерське життя. Вважаю, що Валерій Іванович для мене зробив у футболі не те що дуже багато, а фактично все. По суті, він був моїм наставником.

– Про вболівальників із Донбасу Яремченко висловився так: "Ці люди знають, що таке "важко" у житті, але з іншого боку хочуть лише перемоги. Вони можуть на руках носити, а можуть і послати кудись подалі". Ви також це відчули?

– Так, для них звична річ – казати всю правду в очі і гравцям, і тренерам. Якщо їм щось не подобається – вони мовчати не будуть, але при цьому не робитимуть собі піар-кампанії. Справжні донецькі вболівальники казатимуть лише правду.

"Одне слово Путіна – і весь український народ скаже "спасибі". Валерій Яремченко – про Шахтар, Лобановського і "русский мир" на Донбасі

Мені також висловлювали все, що думають. Важко було виходити на вулицю після поразок, коли тебе всі впізнають. Краще у такому випадку сидіти вдома і нікуди не потикатися. Донецьк – невелике місто, це не Київ, тому всі один одного знають.

– Зараз Яремченко живе на окупованій території. Телефонуєте йому час від часу?

– Моя донька також живе на окупованій території – у Донецьку. З Яремченком зідзвонюємося рідко. Але нещодавно, 15 серпня, ми з Леоновим та Матвєєвим набрали Валерія Івановича і привітали його із 70-річним ювілеєм. Думаю, він зрадів нашому дзвінку.

"Перевезіть столицю у Донецьк – Шахтар стане чемпіоном"

– Перший трофей із Шахтарем ви здобули у 1995-му, коли обіграли Дніпро у фіналі Кубка України. Розповідали, що "гірники" святкували тріумф упродовж двох днів. Справді?

– У той час, якщо ви пам'ятаєте, фаворитом фіналу вважався Дніпро. До певного моменту так і було – ми поступалися супернику і за грою, і за рахунком. Але наприкінці другого тайму Ігор Петров зрівняв рахунок і психологічна перевага була вже на нашому боці.

А святкували як… Великого ажіотажу тоді не виникло. Ми зібралися всією командою на базі. До наступного матчу залишався цілий тиждень. Головний тренер Володимир Максимович Сальков дав нам 2 дні вихідних. Тож ми, запросивши своїх дружин, гарно посиділи, поспілкувалися, відпочили. Це був справді дуже важкий матч – 120 хвилин + серія пенальті. У нашому житті таке трапилося вперше. Перший Кубок України в історії Шахтаря.

– Багато шампанського було випито?

– Я не пам'ятаю. Це ж стільки років вже минуло! Але думаю, що достатньо (Усміхається).

– Тодішній максимум Шахтаря в чемпіонаті України – це "срібло". Тягатися з Динамо було нереально?

– Справді, конкурувати з Динамо у той час – дуже важко. Давайте не забувати, що за підбором футболістів вони нас переважали. Про що ми говоримо, якщо Динамо обігрувало Барселону із загальним рахунком 7:0! Проходило Реал та Ейндховен. Звичайно, нам було складно конкурувати. Плюс – Шахтар у той час не мав легіонерів, за великим рахунком. Натомість Динамо підписувало футболістів із ближнього закордоння – Леоненка, Калітвінцева, Хацкевича, Белькевича…

Шахтар Динамо

– До того ж, за словами Яремченка, Динамо тягнули судді і ФФУ…

– Якщо ви пригадаєте інтерв'ю, яке Яремченко дав років 15 тому, там була така фраза: "Перевезіть столицю у Донецьк – Шахтар стане чемпіоном". Думаю, що я вам відповів на це запитання.

– Якщо враховувати усі перелічені вище фактори, матчі між Динамо і Шахтарем вже тоді були дуже принциповими?

– Зараз зовсім інший час. А в 90-х, окрім Шахтаря і Динамо, було ще кілька хороших команд із кваліфікованими футболістами, які запрошувалися в збірну України. Маю на увазі Дніпро, Чорноморець. Тож особливого ажіотажу матчі Шахтаря і Динамо не викликали. Це вже потім, коли у 2002-му Шахтар вперше став чемпіоном і виграв Кубок України, а Дніпро, Чорноморець та Металіст переживали відчутний спад, зародилося принципове суперництво, яке триває досі.

"Зіграли 2-3 хвилини – і вибух"

– 15 жовтня 1995 року. Пам’ятаєте, що відбулося в той день?

– Ну звичайно, що пам'ятаю. Увесь Донецьк пам'ятає. Ми приймали Таврію, але я в той день не грав. Сидів на трибуні, відбуваючи дискваліфікацію за перебір жовтих карток. Тільки сіли, арбітр дав свисток, зіграли 2-3 хвилини – і вибух. Ми одразу не відчули – тільки побачили дим. Вболівальників, на щастя, було малувато, адже кількома днями раніше Шахтар грав із Брюгге в Кубку кубків. Ось тоді прийшов повний стадіон.

– Що ще пригадується?

– Матч не зупинявся до того моменту, поки люди не вибігли на поле. Коли ж арбітр зупинив гру, ми зібралися у роздягальні і ще не знали, що трапилось. Не знали, поки до нас не зайшов Равіль Сафіуллін, перший віце-президент Шахтаря. У руках Сафіуллін тримав годинник Брагіна. Ми зрозуміли: сталося щось страшне. "Президент загинув", – сказав він. Команда роз'їхалася по домах. До слова, інспектором того матчу був легендарний Євген Лемешко.

Брагін

На фото: Ахат Брагін

– Рінат Ахметов полюбляв заїжджати на тренування Шахтаря, відвідувати матчі. А Брагін?

– Коли Брагін тільки-но став президентом клубу, то викликав кожного футболіста команди поокремо – щоб познайомитись. Вдруге я його побачив, коли Шахтар грав із Лінфілдом у Кубку кубків. Словом, із ним ми не так спілкувалися, як із Рінатом Леонідовичем.

– Багато бандитських розбірок, вибухів, стрілянини. Вам не було страшно жити у Донецьку 90-х?

– Ми на це не звертали увагу. База, дім, виїзди, заїзди – жили своїм життям. Звичайно, що читали у кримінальній хроніці – там щось сталося, там, там… Але були зосереджені на футболі, на тренувальному процесі, на матчах. Страшні речі проходили повз нас.

"Спартак забиває нам два м'ячі – Прокопенко встає і йде"

– У 1996 році Віктор Прокопенко запрошує вас до волгоградського Ротора. Різницю у рівнях чемпіонатів України та Росії відчули одразу?

– Одразу, так. Спершу поїхав Сергій Попов – взимку, у Зеніт до Садиріна. А я перейшов у Ротор в травні. Чемпіонат Росії перебував на серйозному рівні – Спартак, ЦСКА, Локомотив (Москва), Зеніт, чинний чемпіон – Аланія. Російська першість була набагато сильнішою, ніж українська. У нас щось подібне відбувалося перед Євро-2012, коли Металіст, Динамо, Шахтар, Металург Д, Дніпро конкурували між собою.

– У новому клубі ви зустріли Олега Веретеннікова і Володимира Нідергауса, які дуже багато забивали за Ротор…

– Я б ще згадав Єсіпова, українців Корнійця і Геращенка. Проте найбільше спілкувався саме з Веретенніковим. Скажу вам чесно: коли я дивився його гру по телевізору, то думав, що він скромний, сором'язливий чоловік. Але коли познайомився з ним, то відтоді і товаришуємо. Досі зідзвонюємося – Веретенніков працює в Казахстані. Це дуже чесна і порядна людина. Він – із Свердловська, сибіряк. Віддав футболу усього себе. А яка у нього була ліва нога! Якщо б Веретенніков грав у наш час – забивав би, напевно, ще більше. Зважаючи на те, наскільки часто арбітри призначають штрафні удари – там відсотків 90 закінчилися б голами.

Веретенніков

На фото: Олег Веретенніков

Щодо Нідергауса, то він був домашнім футболістом. У рідних стінах завжди грав значно краще. Потім доля занесла його в Казахстан, опісля – в Німеччину. Що там казати – колектив у нас був дуже хороший. Варто віддати належне президенту клубу Володимиру Горюнову і головному тренеру Віктору Прокопенку, які створили цю команду. Ротор не один рік боровся за чемпіонство, але, на жаль, так і не став чемпіоном.

– У 1996-му ви обіграли Спартак з рахунком 4:3. Справжній футбольний бойовик з елементами драми!

– Коли три роки тому у мене запитували про Прокопенка, я вже розповідав один випадок із цього матчу. При рахунку 2:0 на нашу користь він мене замінив. Я сів на лавочку. Спартак забиває нам два м'ячі у відповідь. Прокопенко встає і йде. До роздягальні відстань – метрів 70. Переповнений стадіон нічого не розуміє.

"Ширер не вписується в нашу гру, а Саласа і Саморано не встигнемо заявити". Безсмертні цитати Віктора Прокопенка

Тим часом Ротор пропускає третій м'яч. Тренер доходить до кутового прапорця – Веретенніков зрівнює рахунок, 3:3. Прокопенко підіймається східцями в роздягальню – ми забиваємо четвертий гол. У роздягальні – шалена радість. А Віктор Євгенович каже: "Ну все. Тепер зі Спартаком буду йти в кожному матчі" (Сміється).

– На фініші Спартак та Аланія випередили Ротор на 2 очки. Ваша команда претендувала на чемпіонство до останнього туру?

– Ні. Спартак та Аланія зіграли між собою "золотий матч". Ми ж програли Локомотиву у Москві – земляк Олег Гарас забив нам 2 м’ячі, тому Волгоград втратив шанси на чемпіонство. Ще був шанс посісти другу сходинку, якщо б Зеніт відібрав очки у Спартака. Але цього не сталося, в останньому турі Спартак та Аланія розіграли титул.

– "Бронза" розцінювалась, як невдача?

– Зважаючи на те, що все було в наших руках, "бронза" радості не принесла. Відверто кажучи, команду накрило розчарування.

Далі буде.

Сторінка автора у Facebook

"За перемогу над Шахтарем нам пообіцяли великі преміальні". Чому Юрій Вірт ніколи не грав за Карпати, як виживав у Донецьку і отримав два сувеніри від легендарного Сімена

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Загрузка...
19
год
:
47
хв
Бешикташ
20:00
Істанбул Башакшехір
Вгадай результат матчу
Загрузка...
close
Залиште відгук