Рух униз: творець сенсації в стилі Лобановського чи колишні зірки Динамо та Шахтаря – хто рятуватиме після Кучука?
Леонід Кучук більше не головний тренер Руха. Це логічне та правильне рішення, яке трохи запізнилося. Над командою нависла реальна загроза вильоту. Леонід Станіславович явно не був схожий на кризового менеджера, який здатен врятувати ситуацію.
Зараз прямі конкуренти почали активно набирати очки. У Руха лише непроста перемога над Металістом та два матчі без забитих голів. Якщо ситуацію затягнути, потім вже буде пізно. Команда не тільки набрала мало очок, але й немає ніякої гри.
Кучук і Рух були апріорі далекими один від одного. Львівський клуб робить ставку на власну академію. Тут потрібен наставник, який буде розуміти, як працювати із молоддю, як знаходити до неї підхід. Не варто боятися довіряти, треба вміти проявляти терпіння. Леонід Станіславович – людина амбітна. Він – хороший тактик. Для цього білоруському тренеру потрібна якість гравців – щоб будувати шахові партії. Якості та класу Рух дати поки не може. Звідси поява у команді якихось незрозумілих легіонерів типу Альваренги, Енобахара і тому подібне. Вони не давали ніякої якості, але закривали дорогу молодим гравцям. У такій ситуації було дуже важко сподіватися на щось хороше. Не може команда в атаці залежати лише від індивідуальної майстерності Таллеса та Климчука.
Після стількох років виховання молодих гравців немає сенсу все це руйнувати, запрошуючи сформованих виконавців чи іноземців. Власна молодь хороша. Це підтверджує кількість викликів у молодіжну, юнацькі збірні та продаж у Європу.
Проте Кучук не дуже розумів, що з ними робити та як використовувати. Та й самі футболісти не тямили, чого від них хочуть, яку команду будує наставник. Це не йшло на користь результатам, розвитку. Для мене дуже дивно, що сам Леонід Станіславович не подав у відставку в такій ситуації. Він не міг працювати так, як хоче.
Власне для Руху поки нічого не втрачено. Команда провела тільки три матчі і матиме трохи часу, щоб прийти до тями, поки буде пауза на матчі збірних. Частина гравців роз'їдеться по юнацькій та молодіжній збірних. Буде можливість почати працювати без емоцій. З втрат – тільки поразка від Колоса. Програвати лідеру, Шахтарю, не критично.
У плані наступника нічого вигадувати не потрібно. Є в клубі людина, яка готова до цієї ролі – Віталій Пономарьов. Спеціаліст тривалий час працює із гравцями 2003-04 років народження ще з часів Карпат. У Юнацькій лізі УЄФА команда Руха в першому ж сезоні дійшла до 1/8 фіналу, де грала на рівних із Міланом. Якби не було кадрових втрат в атаці львів'ян, то не факт, що "россонері" дійшли б до "фіналу чотирьох". У першості юнацьких команд Рух впевнено лідирує, випереджаючи Динамо та Шахтар.
Пономарьов зсередини знає цю команду. Йому не потрібен час на адаптацію, на вивчення гравців. Він готовий працювати відразу. Віталій Юрійович був у штабі Кучука та підміняв білоруського тренера під час дискваліфікації. Не варто по цих матчах оцінювати Пономарьова, як тренера. Це не були його рішення. Віталій Юрійович не обирав склад, не проводив підготовку. Він тільки підміняв головного тренера на лаві. Всі рішення належали Кучуку.
Висновки щодо Пономарьова потрібно робити за матчами Юнацької ліги УЄФА та чемпіонату України, де він приймає рішення і відповідає за результат. Віталій Юрійович – самодостатній тренер зі своїм баченням футболу. Мені його принципи видаються близькими до ідей Валерія Лобановського. Гравці завжди добре готові фізично та здатні пресингувати суперника. Ігрова та командна дисципліна. Його команда була б ще успішнішою та різностороннішою, якби не давня проблема українського футболу – форвард. У юнацькій команді Руха немає особливо талановитих та перспективних гравців цього амплуа.
Призначення Пономарьова – це ставка на колектив. Молоді футболісти із цим тренером працюють дуже тривалий період – з дитячого віку. Звичайно, вони битимуться за нього, бо це для них шанс на професіональний футбол. Ніякий інший тренер так не довірятиме власним молодим гравцям. Подальший прогрес Слюбика, Сапуги, Романа, Кітели, Холода. Більше шансів у першій команді для Квасниці, Непейпієва, Ледвія та Федора (коли він одужає). У Руха прекрасна молодь. Найсильніша у країні з-поміж 2003-04 років народження. Вона готова брати відповідальність за результат у першій команді. Тільки потрібен тренер, який дасть їм можливість себе проявити. Гравці знають можливості Пономарьова, а тренер – можливості гравців.
Призначення Пономарьова – це ще й мотивація для клубних тренерів. Немає нічого неможливого. Потрібно тільки працювати – і можна досягнути першої команди. Якщо клуб робить ставку на молодь, то і тренери також мають шанс на прогрес та розвиток кар'єри. Єдиний мінус – це юнацька команда. Незрозуміло, як вона поведеться у плані результату, коли наставник піде на підвищення. Власне, у Руху великих проблем не повинно бути. Бо Пономарьов і до цього суміщав роботу з юнаками та роллю асистента Кучука. Посаду головного у U-19 можуть отримати Володимир Безуб'як або Іван Федик. Перший працює із командою U-17, а другий не так давно повернувся в систему клубу. Якщо в нього є амбіції тренувати, то це шанс.
Якщо ж не наважаться призначити Пономарьова, то серед можливих кандидатів – Юрій Максимов та Валерій Кривенцов. Перший – дуже хороший кризовий менеджер, мотиватор та вміє працювати із молодими гравцями. Свого часу він підняв Ворсклу, коли справи команди йшли не дуже добре. Дав дорогу у професіональний футбол ряду молодих гравців. При Юрію Вільйовичу заграв Різник. Не забуваймо, що свого часу Максимов дав дорогу у великий футбол Морозюку та Бойку, коли працював з Оболонню та Кривбасом. Після відходу із Ворскли Юрій Вільйович без роботи. Він здатен струсонути команду. Але це не далекоглядна перспектива. У Максимова є певна межа.
Кривенцов вивів юнацьку команду Шахтаря у фінал Юнацької ліги УЄФА. Тобто, також уміє працювати із молодими гравцями. Через нього пройшли Зубков, Коваленко, Матвієнко, Зінченко. На дорослому рівні його кар'єра тривалий час "не йшла". Потім вистрелив у Металісті 1925. Але Валерій Сергійович – не кризовий тренер, а системний спеціаліст, якому потрібен час. У Руха цього часу немає.
Шахтар обіграв Рух і очолив УПЛ – ювілей Йовічевіча, дивне "воскресіння" травмованого збірника
