Жорстокий футбол у затишному Житомирі: Ребров заобіймав Шовковського, ультрас запалили, жовтих карток недодали
Ольга Любушкіна повернулася із Житомира, де відгудів фінал Кубка України 2024/25.
18:30
При вʼїзді в місто одразу відчувалося, що тут відбудеться футбольна подія. Перше, що я побачила – великий білборд із анонсом фіналу. Далі промайнув ще один, тільки цього разу адресований місцевому Поліссю, із відомим лозунгом "Сила в зграї". Дорогою зустріла мікроавтобус житомирської команди, який роз'їжджав затишними вуличками. Весняні зелені барви, маленькі зелені парканчики, чи навіть зелений тролейбус. Усе немов промовляє: "Тут живе Полісся". Що ж, фінал Кубка України відбудеться у футбольному місті.
Для Динамо цей матч був можливістю здобути золотий дубль. Кияни за крок до омріяного титулу чемпіона України. А ось Шахтарю виграш Кубка дозволив би отримати путівку в Лігу Європи, не озираючись на турнірне становище. У цьому сезоні команди двічі зустрічалися в УПЛ – і обидва поєдинки завершились нічиєю. Остання ще досі свіжа у памʼяті. Тоді Динамо вдалося здійснити камбек, програючи у два мʼячі.
В очікуванні гри я навіть не приділила достатньо уваги прогулянкам містом, хоча завше маю маленький списочок локацій.
Шлях до фіналу для Шахтаря був складнішим, ніж у Динамо. Але хіба це має значення, коли за трофей борешся із головним своїм суперником? Кожна зустріч між клубами – це вже маленький фінал, навіть якщо це спаринг.
Ще за понад дві години до матчу поблизу стадіону вже почали збиратися вболівальники. Зайве свідчення, наскільки очікуваною була зустріч команд. Біля арени панувала дружба. Фанати Динамо та Шахтаря обмінювалися думками і прогулювалися алеями. Чаша стадіону, щоправда, заповнювалась повільно, оскільки відвідувачів було достатньо.
Вболівальники Шахтаря спалили прапори Росії та "ДНР" під час фіналу Кубка України
Серед гостей помічені чимало відомих особистостей – наставник збірної України Сергій Ребров, екс-голкіпер Динамо Денис Бойко, легенди українського футболу Леонід Буряк та Олег Лужний, і, звісно, ключові персони обох клубів.
Проходячи до трибун, можна було сфотографуватися з великим трофеєм, який кияни здобули 50 років тому – Кубком володарів кубків. Дай Боже, славетні часи, коли українські клуби наводили жах у Європі, повернуться, а видатні нагороди прославлятимуть нашу героїчну країну.
Перед стартовим свистком відбулося нагородження юних майбутніх чемпіонів. У Житомирі провели дитячий Турнір чотирьох, в якому брали участь Динамо, Шахтар, Полісся та Буковина. Переможцем стали "гірники", а УАФ зробила дійсно круту річ – чотири юні капітани винесли Кубок України на поле. Дітлахи свої медалі отримали з рук Реброва. Повертаючись на трибуни, Сергій Станіславович міцно обійняв Олександра Шовковського. Наставнику національної команди буквально не давали проходу. Усі хотіли фотографуватися.
Символічний удар по мʼячу виконав Валентин Осовський, який втратив ногу, захищаючи нашу країну. Слава Герою та його величезній силі духу!
Виконання гімну України Михайлютою із ТНМК. Потім хвилина мовчання. Кілька разів спиною пробігали мурахи – до таких церемоній не звикну, мабуть, ніколи. Кожного разу – як вперше.
Фанатів на фіналі дійсно було багато. Вони створили ту атмосферу, якої давно не бачили наші стадіони. Невгамовні, запальні хлопці перекрикували навіть диктора. За відчуттями – уболівальників Динамо було трохи більше.
Приклад із фанатів взяли й головні тренери. Зі стартовим свистком обидва наставники занурилися в гру, активно направляли своїх підопічних, давали вказівки. СаШо кілька разів щось намагався донести до Ваната і корегував дії Шапаренка. Щодо Владислава, то було помітно, що він аж занадто заряджений на боротьбу.
Леоненко розніс лідера Динамо за поведінку у фіналі Кубка: "Шовковський має розібратися"
Не тільки нападник Динамо перебував на емоціях. Легіонери Шахтаря чіплялися за кожен клаптик, боролися і не боялися йти до кінця. Вони продемонстрували свій характер, усвідомлення того, що таке гра проти киян і наскільки це важливо.
Нервово кружляв біля лави запасних Андрій Пятов. Можливо, йому потрібно було закрити кружечки активності…
Градус поєдинку зашкалював. Стики, фоли – це все було присутнім з перших хвилин. А як по-іншому? Класичне ж… Утім, здалося, що головний рефері трохи діяв невпопад. Можливо, не хотів ламати гру. Хоча можу зрозуміти тих, хто освистував його рішення. Як мінімум, жовтих карток мало би бути більше. Ти виписуєш попередження там, де можна було обійтися розмовою, і не даєш там, де дійсно вартувало. Дивно, проте залишимо це експертам. Шовковський, до слова, вирішив не коментувати дії суддів, а Маріно Пушіч був обережним у своїх висловлюваннях. Це їхнє право.
Перший тайм видався доволі слабким. Але гол Андрія Миколайовича розбудив, а фан-сектор Динамо в прямому сенсі слова запалив. Піро! Не памʼятаю, коли востаннє я бачила таке на наших трибунах. Це було настільки круто, що на мить повернуло в минуле. Взагалі люблю піро, якщо це дозовано і без шкоди для здоровʼя.
Фанати, фанати, фанати... Вони заслуговують медалей за ту атмосферу свята, яку створили піснями, кричалками, фаєрами, а ще не забули нагадати про наших воїнів, що досі перебувають у полоні. До речі, біля стадіону височіє багатоквартирна будівля, на даху якої можна було розгледіти декілька фігур – щось від Оболоні існувало в цьому матчі. Ще й ультраси Шахтаря навели на поле туману, коли святкували гол Еліаса.
Дев'яносто хвилин не вирішили долю Кубка, і все перейшло до овертаймів, а далі серія пенальті. Різник бере удар від Караваєва, здобувши трофей для Шахтаря. "Гірники" святкують, а кияни зі смутком в очах завмерли…
Якщо загалом, то фінал вийшов класним. Були і суперечки, і голи, і драматична розвʼязка, але чогось не вистачило, а саме – якості. Від двох головних команд хочеться бачити красиву, комбінаційну гру, якісь дивинки та заготовки від тренерів. Що ж, почекаємо наступного розіграшу Кубка України і, можливо, він нас здивує.
Усі фото Ольги Любушкіної
