"Забули, як командою голосували за Кучму і Януковича?" Зірка Металіста – про футбол поза політикою і переписку з Ляшком
Інтерв'ю Любомира Кузьмяка із Віктором Іваненком, оборонцем Металіста кінця 90-х – початку 2000-х, який регулярно підключався до атаки, а у ворота Динамо забив практично з центра поля.
Наприкінці червня 2000-го центральний захисник Металіста Віктор Іваненко забив свій десятий гол у сезоні. З того часу минуло практично 20 років, проте досягнення оборонця харків’ян нікому перевершити так і не вдалося. Серія Іваненка була тоді настільки вражаючою і переконливою, що він навіть відзначався у чотирьох матчах поспіль. Хороший удар, відмінна гра на кутових і шалене гольове чуття – це ті якості, які допомогли центральному оборонцю стати найкращим захисником-бомбардиром в історії чемпіонатів України.
"Гол Динамо з центра поля? Не треба вигадувати"
– Вікторе Валерійовичу, у минулому сезоні Сергій Вакуленко, який виступав за Арсенал-Київ, відзначився 9 голами, впритул наблизившись до вашого рекорду. Слідкували за бомбардирськими показниками колеги?
– Якщо чесно, то я не знаю, що це за футболіст. Я слідкую за українським футболом, але не особливо ретельно. Тому і не знав про його досягнення. Більше цікавлюся іноземним футболом, адже займаюся агентською діяльністю і допомагаю українським футболістам переїхати в закордонні чемпіонати. Чи переживаю, що хтось наздожене мене? Не сплю ночами (Сміється).
– Нещодавно ви грали у рідних Сумах за місцевих ветеранів. Ще виходите на поле?
– Коли здоров’я дозволяє. Мені скоро 49 років – то коліно, то спина, то ще щось поболює. Тут вже не до активних виступів, тому більше прислухаюся до власного організму.
– Вболівальники ваше прізвище передусім асоціюють з голом у ворота Динамо, забитим практично з центра поля.
– Ні, та який там центр поля… Я бив з-за центрального кола, на 3-4 метри ближче до воріт. Не потрібно вигадувати (Усміхається). Гол насправді вийшов курйозним. Боротьба у штрафному майданчику завершилася тим, що м’яч вилетів за його межі, а я кинувся на підбір.
На мене летів хтось із гравців київської команди, не пригадую, хто саме. Я побачив, що треба просто бити. Не розповідатиму, що цілив у кут воріт Шовковського. Розумів, що маю влучити у рамку – так і сталося.
– Ваші голеадорські здібності дозволяли вам протягом кількох сезонів бути в переліку найкращих бомбардирів Металіста. У чому секрет цього гольового чуття?
– У цій справі головне зустрітися з м’ячем. Требі відчувати, куди саме полетить м’яч. Далі ти вже дієш по ситуації, інстинктивно. Коли я був пацаном, то грав на позиції форварда. Можливо, це також далося взнаки.
– Значна частина ваших голів – це результат феноменального чуття під час кутових. Не помилимося, якщо припустимо, що найзручніші передачі були від Яна Школьникова?
– У нас в Металісті особливо класні навіси від кутового прапорця були в Андрія Кирлика і в Яна Школьникова. Більшість голів забив саме після їхніх передач.
– Як ви розцінюєте рішення Кирлика присвятити своє життя церковній діяльності?
– Нічого надзвичайного в цьому не бачу. Кожен обирає свій шлях. Мабуть, в Одесі він по-особливому почав розуміти релігію. Думаю, треба поставитися до цього з розумінням.
– Ще один ваш партнер по Металісту – Ігор Шопін – після футболу пішов у політику і зараз є селищним головою Новоайдара.
– Можу тільки підтримати його ініціативу. Ігор після початку війни залишив Луганськ і вирішив допомогти рідному краю таким от чином. Він недавно приїжджав у Суми – ми зустрілися з Михайлом Фоменком, випили кави, згадали минуле.
"У 90-х керувався принципом – де платять, там і граю"
– Свою кар’єру ви розпочали у рідних Сумах, проте в ранньому віці переїхали у російську Єлабугу. З чим пов'язаний такий незвичний старт кар’єри?
– Кільком сумським хлопцям без досвіду запропонували з’їздити у Крим на перегляд. Серед них був і я. Ми поїхали у Форос, провели тренувальний збір, підписали річні контракти з клубом, який називався Скат-5С. Проблема була в тому, що у Єлабузі нам не особливо платили зарплату. Але негативний досвід – це теж досвід.
– Коли ви повернулися додому, то в першій своїй грі за Автомобіліст реалізували пенальті. У багатьох командах ви були штатним пенальтистом.
– Я традиційно виконував одинадцятиметрові в Металісті і в Сумах. У мене не було особливих секретів – п’ятками я не забивав (Усміхається). Було таке, що й не реалізовував. Пригадую, на зборах в Артеку у спарингу в штангу влучив. Просто з пенальті у мене загалом стосунки були хорошими, тому у кількох командах довіряли підходити до позначки.
– Вже на початку вашого футбольного шляху на вас чекало серйозне випробування. Що за хвороба вас підкосила?
– У мене діагностували запалення легенів. Я довго не грав, тривалий час відновлювався, а потім виступав за сумський Будівельник у чемпіонаті КФК. Потрохи набирав форму і тільки мріяв про повноцінне повернення у футбол.
– Хвороба, виступи за аматорські команди, туманні перспективи – ці всі події не наштовхували вас на думки про завершення кар’єри?
– Ні, таких думок не було. Просто по-іншому дивився на життя і футбол. Я усвідомлював, якою була ситуація у 90-х. Потрібно було заробляти, тим більше, я любив футбол не лише через гроші. Хоча не буду приховувати – у ті часи керувався принципом – де платять, там і граю. Вибирати не доводилося.
– У середині 90-х вас запрошують у запорізьку команду з особливою назвою – Віктор, куди ви їдете після непевних періодів у Краснопіллі та Ромнах.
– Це була хороша команда і не лише тому, що називалася моїм іменем (Усміхається). Віктор виступав у Другій лізі і мав непоганий колектив – поруч зі мною діяли два досвідчені виконавці: Олександр Заєць і Віктор Трегубов. Можу сказати, що у Запоріжжі я пройшов хорошу школу.
– Старт кар’єри Зайця був таким же важким, як у вас – від чемпіонату Запорізької області до голу у ворота Динамо. Ще він працював на алюмінієвому заводі. У 2007-му Заєць загинув під час пожежі.
– Не знав, що Сашко так рано пішов від нас. У Вікторі, коли ми грали разом, можна сказати, що він був для більшості партнерів справжнім наставником. Його потенціал був набагато серйознішим.
– Пригадаймо той час: вам майже 26 років, ви граєте у команді Другої ліги, а до цього навіть не провели 20 поєдинків у Першій лізі, не кажучи про елітний дивізіон. Невже і тоді не було розчарування від справи, якою займаєтеся?
– До таких речей треба ставитися з розумінням. У фінансовому плані в Запоріжжі було доволі потужно. Я не задумувався над тим, чого досягнув у той момент. Була віра, що це не кінець і наступний етап у кар’єрі складеться краще.
"Інколи хотілося застосувати силу до арбітрів"
– У 1997-му вас запрошують в Металіст, який стає головною командою вашого життя.
– У Харків запропонував переїхати Михайло Фоменко. Ми були земляками, він знав мої можливості. Звичайно, спочатку жодних гарантій він не давав, потрібно було працювати. До того ж Михайло Іванович – це той тренер, у якого не розслабишся і маєш викладатися на повну. Металіст подарував мені багатьох хороший друзів і чудовий колектив. Наприклад, з Кучером, Шопіним, П’ятенком, Гольдіним, Таргонським та Рудняком підтримуємо відносини до сьогодні. Для тодішнього колективу збори на базі чи поїздки на шашлики вважалися традиційними явищами.
– Дмитро Рудняк протягом певного періоду був капітаном команди і якось сказав, що Іваненко – це той гравець, який ніколи не прибере з боротьби ні ноги, ні голови. Знаю, що ви полюбляєте хокей. Тому чи коректною буде ваша характеристика, як тафгая?
– Та ні, це банальне виконання вимог тренера. Від нас вимагали викладатися на полі за клуб, за емблему, за вболівальників. У Харкові, тим більше, на трибунах збиралося по 20, а інколи навіть по 30 тисяч глядачів. І не лише на Динамо. Мені здається, що ніде так не ходили. Як можна не поборотися чи прибрати ногу? Всі так грали, не лише я.
"Давав пацанам по 50 доларів, щоб вони виносили сміття". Куди подівся Джуліус Агахова
– Одну з перших травм в Україні нападник Шахтаря Джуліус Агахова зазнав у боротьбі з вами, коли ви влучили йому в коліно.
– Це боротьба, контакту не уникнеш. Це нормально, коли ногу ніхто не прибирає. Насправді жодного умислу в мене не було. Пригадую, як у зіткненні зі мною зламав руку Максим Щацьких. Він невдало приземлився і зазнав ушкодження. Свідомо і цілеспрямовано я нікого не ламав.
– Попри жорстку манеру, судді нечасто вас вилучали. Проте у 2001 році, у грі з Дніпром, ви ще до перерви отримали дві жовті картки. Справедливо?
– Це була цікава гра на Метеорі. Чесно кажучи, тут суддівська робота була особливою. У таких випадках кажуть, що арбітр шукає, кого б вилучити. Тоді Вадим Шевченко знайшов мене.
– Ми вже згадували про один із матчів проти Динамо, однак не менш особливим є протистояння з киянами 1999-го, яке завершилося внічию 1:1. Спочатку у боротьбі із Сергієм Серебренніковим ви забиваєте у власні ворота, а потім реалізовуєте пенальті. І все ж у протоколі про автогол не згадується. Як було насправді?
– Хтось сильно прострілив із флангу, а ми з Серебренніковим боролися за цей м’яч. Я не те, що спрямував м’яч у ворота – він просто влучив у мене і зрикошетив у сітку. Тобто, формально контакт м’яча був саме зі мною. Пенальті? Тут все просто – Діму Рудняка збили, а я реалізував.
– Ви справляєте відчуття дуже стриманої людини, проте, коли бачиш перед собою у воротах Олександра Шовковського, мабуть, хвилювання не уникнути?
– Хвилюється кожен, від цього не втечеш. Навіть Мессі пенальті не забиває. Ти ж не робот, переживаєш за результат.
– У тому ж році ви опинилися у схожій ситуації в поєдинку з Шахтарем. Спочатку привезли пенальті, а на 89-ій хвилині врятували гру.
– Щодо мого голу, то я кинувся на добивання після удару Вадима Гольдіна. Якщо згадувати про пропущений гол, то не пригадую, чи саме я збивав суперника. Як би там не було, всі знають, як судили тоді Шахтар. На жаль, про все в інтерв’ю не скажеш. У 90-х інколи хотілося застосувати силу до арбітрів. Чув, що у нижчих дивізіонах суддів реально били. Тоді люди в чорному відверто знущалися, особливо, якщо у них був певний інтерес.
"Кожен удар Шахтаря завершувався голом"
– Коли ви з Металістом вийшли з Першої ліги у Вищу, то кілька гравців отримали серйозні бонуси. Вам, наприклад, клуб подарував квартиру. Кажуть, не без допомоги одного з керівників Металіста – Сергія Стороженка.
– Так, це правда, Стороженко мені допоміг отримати квартиру, щиро вдячний йому і клубу загалом. У Вищій лізі було по-всякому, але команда намагалася боротися за найвищі місця. Зрештою, Металіст тих часів постійно розташовувався у топі найкращих команд чемпіонату.
– Вже в другому турі після повернення ваша команда поступається Динамо – 1:6, а ви забиваєте єдиний гол. Бойове хрещення елітою?
– Шевченко і Гусін забили ще до 20-ї хвилини, але мій гол подарував певну надію. Проте ви, напевно, пам’ятаєте, що це за Динамо було. Металіст ще вчора грав у Першій лізі, а тут така банда Лобановського! До речі, вже в наступному турі ми грали у Львові з Карпатами, де виблискували Мізін, Паляниця, Євтушок і Стронціцький у воротах. І Металіст привіз зі Львова три очки.
– Коли Металіст у 2000-му програв Шахтарю 0:8, тренер воротарів Віктор Удовенко вирішив скористатися принципом Євгена Лемешка і заспокоїв Горяїнова: "Краще один раз 8, ніж 8 разів по 0:1". Як ви поставилися до цього розгрому?
– Це був той матч, коли нам залетіло все, що можна. Кожен удар завершувався голом. Шахтар був сильнішим, це треба визнати. У свою чергу, ми виявилися неготовими, але це футбол, нічого не вдієш.
– Коли ви, центральний захисник, забивали з періодичністю топ-форварда, партнери в команді не жартували з цього приводу?
– Без підколів не обійшлося. Вася Тофан, наприклад, міг притравити. Але це все було по-дружньому. Зрештою, це не моя індивідуальна заслуга. На кожен гол працює команда. Треба заробити кутовий, майстерно виконати його. Коли м’яч опиняється у воротах – це команда робота.
– Ми згадували про ваш гол у ворота Динамо внаслідок потужного удару. Однак у Металісті в Тофана не було рівних за силою удару?
– Василь справді бив, ніби з гармати, це один з найпотужніших ударів, які я зустрічав у кар’єрі. Тофан мав добре поставлений удар, виконував штрафні і загалом забивав стабільно.
"Слова Павлова? Якщо голова лише для носіння шапки…"
– Попри свою стриманість у розмові, у вас дуже цікавий акаунт у Facebook. Інколи він "горить" від ваших коментарів і думок. Здається, що ви не належите до тієї категорії футболістів, для яких футбол – поза політикою?
– Хіба можна так вважати? Усі вже забули, як цілими футбольними командами голосували за Кучму і Януковича? Це хіба поза політикою? Або ось ці фрази про "мені треба годувати сім’ю"… Це для кого відмазки?
– Серед іншого ви бурхливо відреагували на висловлювання російського легіонера Чорноморця Василя Павлова, якому в Україні важко читати книжки і дивитися кіно. Що можна порадити Павлову?
– Мені здається, що розумна людина в такій ситуації уникала б цих розмов. Мізки ж, напевно, присутні, ти повинен розуміти, куди приїхав і яка зараз ситуація. Можна цього не казати, якщо голова нормальна, правда? А якщо голова лише для носіння шапки, то що тут радити…
– Ігор Шопін зізнавався: йому було образливо, що в певних людей з футбольного оточення не зовсім адекватна позиція стосовно ситуації на Сході України. Як ви сприймаєте поведінку таких людей?
– Я ні з ким не хочу сваритися на цю тему. Просто знаю деяких людей, у розмові з якими про це не варто говорити.
– Одного разу ви не були настільки стриманим і написали лідеру Радикальної партії Олегу Ляшку.
– Він заявив, що у минулому житті, напевно, був собакою. От я і вирішив притравити його – написав, що він був скотинякою. Ляшко відразу почав "ідіотом" обзиватися (Усміхається).
– Наприкінці кар’єри, після епохи в Металісті, ви їдете у В’єтнам. Які спогади про екзотичний вояж?
– Насправді там існували глибокі причини. У Харкові майже рік не платили зарплатню і запропонували компромісний варіант, який був результатом домовленості. Я не хотів нікуди їхати. "Ти граєш у В’єтнамі і там тобі компенсують борг Металіста", – повідомили в клубі. Це мене переконало.
– Місто Нячанг, де ви виступали, є відомим у країні курортом. Поєднали важливе з приємним?
– Дуже класне місто, де я провів фантастичний час. Мав нагоду поїздити країною, однак Нячанг сподобався найбільше. До того ж календар було складено таким чином, що майже протягом місяця наша команда приймала всіх вдома – було комфортно.
– Коли ви повернулися в Україну, то майже відразу закінчили кар’єру, а потім навіть попрацювали наставником сумського Спартака.
– Ситуація була складною, керівництво клубу попросило підстрахувати. Раніше я працював начальником команди, виконував адміністративні функції. Моя тренерська діяльність тривала всього кілька місяців. Хоча робота у футбольній сфері мене приваблює. Я був би не проти взяти участь у цікавому футбольному проекті.
показать скрыть