"За збірну України я не забивав, але був фартовим": як живе "Кримський Руні" і чому відмовився переходити в Шахтар

"За збірну України я не забивав, але був фартовим": як живе "Кримський Руні" і чому відмовився переходити в Шахтар
Євген Коноплянка і Володимир Гоменюк (праворуч) / Facebook

Інтерв’ю "Футбол 24" із Володимиром Гоменюком, екс-форвардом Таврії, Дніпра, Металіста і збірної України, який закінчив кар’єру у 30 років. Дев’ятнадцятого липня "Кримський Руні" відсвяткує 35-й День народження.

"Після кожного тренування мучився – лід, уколи"

– Ваші футбольні сучасники – Фещук і Ковпак – нещодавно стали гравцями аматорських клубів. У вас такого бажання не виникає?

– Бажання виникає, але можливості нема.

– Якщо правильно розумію, мова йде про здоров’я?

– Так. Останні роки своєї кар’єри провів "на жилах". Усе – через біль.

– Що вам найбільше дошкуляло?

– Праве коліно. Пережив чотири операції на ньому.

– Ви швидко пішли з футболу – у 30 років, як Ерік Кантона…

– Чесно кажучи, фізично і психологічно був готовим закінчити навіть на 2 роки раніше.

– Депресивних станів вдалося уникнути?

– Так. Кажу ж – психологічно був готовим. Після кожного тренування мучився – лід, уколи, щоб заснути. Емоційно воно мене виснажило повністю.

– Чому відбувалися рецидиви? Невдалий збіг обставин чи низька кваліфікація медиків, до яких ви потрапили?

– Лікарі навряд чи нефаховими були. Всі операції я робив у Мюнхені, у доктора Айхгорна. Всі спортсмени топового рівня звертаються до нього з колінами. Можливо, справа в тому, що перша травма була дуже тяжкою. Я ризикував не повернутися у футбол вже після першої операції, не те що після четвертої. Доктор казав, що три операції – межа. А я після четвертої зіграв ще два роки.

гоменюк

– Як отримали першу травму?

– Матч Дніпро – Арсенал. Йшла 46-та хвилина першого тайму. Момент, начебто, простий. Симоненко зіграв у корпус і моє коліно відійшло вбік. Там усе порвалося – зв’язки, меніски, задня хрестоподібна і передня…

– Жах… Кам’янська Сталь – останній клуб у вашій кар’єрі. Там ви попрацювали із тренером Володимиром Мазяром, на непростий характер якого я чув чимало нарікань. А у вас які спогади?

– Перехід у Сталь був помилкою з самого початку. Я відчував, що не потрібно туди йти, але почали мене вмовляти з усіх боків. Чому це було помилкою? Вони тренувалися на жахливих твердих полях, які ніхто не поливав. Я зі своїм коліном не встигав відновлюватися. До матчів підходив у поганому стані.

"Я зробив помилку – мною заволоділи емоції, жага результату": куди подівся і чим займається Володимир Мазяр

А за Мазяра – що там розповідати? Якби було про що розповісти, я б це зробив. Назвати його тренером – важко.

– Писали, що після Сталі вами цікавилися деякі клуби з Казахстану та Азербайджану…

– Так, цікавилися. Але я вже прийняв рішення.

"Російської мови взагалі не знав"

– Ви – простий хлопець із села на Рівненщині. Як потрапили до Таврії – аж у далекий Крим?

– Я був на перегляді у дублі Ворскли. Ми грали у Києві, на зимовому турнірі Макарова. Там перебував і Олег Федорчук, головний тренер Таврії, – переглядав талантів. Молодих було багато – Михалик, Чижов… Полтава хотіла мене залишити, але Федорчук переконав: "Дам тобі шанс – скористайся ним". Не знаю, що мною керувало. Самі розумієте, що в ті часи великих зарплат там не було, не кажучи вже про дубль, у який я переходив.

– Можливо, море вас спокусило?

– Та яке море? (Усміхається) До 19 років, поки туди не поїхав, я його ніколи не бачив. Тож море спокусити мене не могло. Сама доля повела туди. Так мало бути, значить.

– Вам – 19, ви опиняєтеся у повністю російськомовному середовищі, дуже далеко від дому. Наскільки важко було?

– Дійсно, важко. Російської мови я взагалі не знав – розумів, але сказати нічого не міг. Пацани травили, мовляв, у перші півроку я не розмовляв, а тільки слухав. Може, якась доля правди у цьому і є. Тяжкувато було. Але через працю, через тренування і через матчі освоювався. Відіграєш, емоції отримаєш, рухаєшся далі.

гоменюк

– Свій перший гол у Вищій лізі пригадуєте?

– Ну звичайно! (Усміхається) Це сталося на Олімпійському. Таврія грала проти Арсенала, поступалися 1:2. Мене випустили на 15 хвилин, і я на 93-ій зрівняв рахунок.

– Фантастика!

– Фантастика, бо за півроку до того я побував на матчі Динамо – Реал, який приймав Олімпійський, а сам виступав на область. Проте минуло лише півроку – і я також відзначився на Олімпійському.

– Про Фоменка, який прийшов до керма Таврії після Федорчука, також доводилося чути різні відгуки – небагатослівний, жорсткий, вимогливий, акцент на фізиці. Яким для вас був Михайло Іванович?

– У принципі, все, що ви назвали – таким він і є. Я б додав ще слово "правильний". Якщо ти працюєш, ставишся до своєї роботи належним чином, – він помітить.

При Федорчуку я почав виходити в першій команді. Фоменко привів із собою багатьох футболістів вищого рівня – Ідахор, Вишневський, який пограв у російській Вищій лізі, Ковпак… Перші півроку я грав за дубль. Тренувався з основою, але шансів не було. А потім, на зборах, я отримав шанс у першому спарингу – і забив, по-моєму, два голи. Після зборів вже грав в основному складі – всі матчі, поки Фоменко очолював команду.

– Тобто, цей тренер – справедливий?

– Так, 100 відсотків. Я вважав, що заслуговував на це раніше, бо на тренуваннях добре себе показував. Але тоді Фоменко шансів не давав. Тепер я розумію, чому. Команда стояла на виліт, боротьба за виживання була серйозною. Може й добре, що тренер не квапився зі мною. Я був молодим, може й підвів би, хтозна. Усе відбулося послідовно, а з часом я доріс навіть до капітанської пов’язки.

гоменюк

"Крим відвоювати не вдасться. Вони так окопалися!"

– За вами у той час закріпилося прізвисько "Кримський Руні". Хто його придумав?

– Федорчук, буквально з перших тренувань. Він придумав, а пацани підхопили. Досі, коли зідзвонююся із Поклонським чи кимось іншим, вони мені нагадують про це прізвисько (Усміхається).

– Лакі Ідахор, який до Таврії провів три роки у київському Динамо, – гольова машина?

– Він не така вже й гольова машина, як, наприклад, той же Селезньов. Хорошого рівня гравець, але не настільки, щоб усе вирішувати. Зрештою, коли Лакі приїхав до нас, його боліло коліно. Він вже не міг віддаватися на всі 100 відсотків. Хоча гру розумів добре – вмів і забити, і пас віддати.

– А ще був Гаррісон Омоко. Чи правда, що він курив марихуану?

– Я ні разу не бачив, щоб він вживав алкоголь, чи приходив на тренування у якомусь незрозумілому стані. Від вас вперше чую про таке. Може й покурював, не знаю.

"У Криму розповідали казки, що я курив марихуану". Чому Гаррісон Омоко не закріпився в "Динамо" і за що сидів у тюрмі в Еміратах

– Таврія – головний клуб вашої кар’єри?

– Сто відсотків. Без Таврії я не міг би грати у наступних командах. Цей клуб дав мені поштовх і навчив багатьох важливих речей. Той же Фоменко прищепив чимало. Без цього я б не грав так довго і при всіх тренерах.

– Після сумнозвісних весняних подій 2014-го колишньої Таврії вже немає, як і українського Криму. Як ви переживаєте цей момент?

– Усе змінюється. Далі будуть ще якісь зміни. Як переживаю? Ну, ми не можемо нічого відвоювати… Я їздив у Крим буквально два роки тому – там відвоювати нічого не вдасться. Вони так окопалися! Скрізь – війська дуже серйозні.

– Не боялися туди їхати? Є ж ризик бути вивезеним у Росію, або навіть зникнути без сліду…

– Чесно кажучи, я заздалегідь продзвонював. У мене залишилося немало друзів та знайомих. Те, що у нас афішують, не завжди там є. Звичайно, у перший рік після анексії відбувалися чистки – і місцевих авторитетів, і бандитів, і українців. Тоді це могло бути.

ЧС-2018, Кака та ФСБ зруйнували життя одного німця: абсолютно дика історія про Росію і "тероризм"

Жорсткий режим залишився – всі усіх бояться. Але немає викрадень автомобілів чи іншого криміналу. Мені розповідали, що за рік у Криму поцупили тільки дві машини. Або інший момент: йду узбережжям Ялти, а мені назустріч – чоловік у синій футболці із великим жовтим тризубом. Ніяких проблем не було.

Мені казали, що біля моря людям – байдуже. Усі відпочивають – росіяни, українці, білоруси. Не знаю, як там зараз. Але українців, звичайно, стає менше.

таврія

"Луческу мене хотів, але я вирішив, що перейду в Дніпро"

– У Таврії ви отримали дебютний виклик у збірну України. Хто телефонував із запрошенням?

– Якщо не помиляюся, про запрошення мені повідомив адміністратор клубу. Зрозуміло, емоції переповнювали. У збірну приїжджав із усвідомленням того, що є інші футболісти – такі як Шевченко, Воронін, Селезньов, Мілевський. Список був настільки солідний, що коли потрапляєш у заявку, або навіть виходиш на заміну, то це просто чудово. Це не той підбір у збірній, який є зараз.

– Ви зіграли вісім матчів, проте забитими голами не відзначились. Прикро?

– Так, прикро. У кожному матчі, навіть коли виходив на 3-4 хвилини, мав моменти. Не склалося… То у штангу влучав, то голкіпер виручав. Отже, так мало бути.

– Який із цих матчів запам’ятався вам найбільше?

– Мабуть, дебютний. Грали зі Швецією на виїзді. До речі, всі матчі, у яких я брав участь, ми виграли. Хоч не забивав, але був фартовим (Усміхається).

– Ви вже зачепили тему кадрового підбору національної збірної. Коли склад був потужнішим – у ваші часи, чи зараз?

– Зараз ми маємо найсильніше молоде покоління і підбір футболістів – найсильніший. Але якщо брати конкретно лінію нападу, то навіть немає сенсу порівнювати. Шевченко отримував "Золотий м’яч", а Воронін грав у Ліверпулі. Мілевський феєрив у Динамо, Селезньов у Шахті виходив. Більше того, щоб пробитися у склад наших грандів, їм довелося добряче працювати. Конкуренція тоді була значно серйознішою.

гоменюк

– А вами на піку кар’єри цікавилося Динамо або Шахтар?

– Коли переходив у Дніпро (2009 рік, – Футбол 24), мене хотів Шахтар. Вони пропонували Таврії більшу суму, але я для себе вирішив, що перейду в Дніпро.

– Через те, що в атаці Шахтаря сформувався латиноамериканський вектор?

– Мабуть так. Незадовго до трансферу двічі забив Шахтарю – ми тоді обіграли їх у чемпіонаті і в Кубку 2:2 зіграли. Луческу мене хотів, вони телефонували. Але я розумів, що там в атаці грають лише бразильці. Зрештою, можна було підписати контракт, як Василь Кобін: просидіти в запасі і розповідати, що він – 5-разовий чемпіон (Усміхається).

– Варіант – не для вас?

– Я хотів грати. Мав упевненість, що буду прогресувати. Зараз, після завершення кар’єри, можна сидіти і аналізувати, скільки всього втратив через те, що не мав школи. У Таврії знадобилося 2-3 роки, щоб осягнути те, що зараз вміють діти. Я ж вожу свого малого на тренування і все бачу. У 19-річному віці засвоювати ази – набагато важче.

"Металіст розбігався, футболістів дурили"

– Як ви оцінюєте свій період у Дніпрі?

– Команда була хорошою як при Безсонові, так і при Рамосі. У перших трьох матчах під керівництвом іспанця я забивав, але потім травмувався. Хуанде був відвертим: "Мені потрібен результат зараз, а не через півроку". І я його розумію. Дніпро зразу ж запросив Зозулю, Олійника, Калініча.

Дніпро, який міг стати чемпіоном: нищівний удар від Динамо, шалені трансфери і російський слід

Але тоді були інші моменти. Дніпро не працював із суддями. Це було принциповою позицією президента. Інші – Металіст, Шахтар, Динамо та ще кілька команд – цього не цуралися, м'яко кажучи.

– Рамос – крутий спеціаліст?

– Одразу було зрозуміло, що це тренер топ-рівня. У Реал чи Севілью не запрошують просто так. У Дніпрі в Рамоса існував мовний бар'єр, який не дозволяв доносити інформацію так добре, як Кучукові, наприклад. Але Хуанде мав дуже сильного помічника – Маркоса. Без такого асистента йому було б значно важче. Маркос виконував 60-70 відсотків усієї роботи.

– Що для вас стало абсолютним відкриттям у тренувальному процесі Рамоса?

– Не можу сказати, що мене щось здивувало. Рамос, звичайно, відрізнявся тим, що робив більший акцент на тактику. Розбивав команду по 4-5 футболістів і награвав певні заготовки.

– Далі ваш маршрут проліг через Арсенал. Читав, що у Києві вам не заплатили за 5 місяців…

– При переході з Дніпра в Арсенал усе було добре. Шикарний підбір футболістів, ми тих же дніпрян обігрували. Заборгованості почалися у 2012-13 роках. Після того, як команда зі скандалом вилетіла із єврокубків. Словенську Муру пригадуєте? Кажуть, що Рабинович із Коломойським щось не поділили. Почалися борги – по 5-6 місяців.

Потім прийшов Онищенко і став повертати гроші, але я вже перейшов у Металіст. При переході написав відмову – щоб відпустили і я міг грати.

– Ви потрапили до Маркевича. Чим імпонував Мирон Богданович?

– По-перше, він особисто телефонував і запрошував у команду. Звісно, телефонував ще й Женя Красніков. На той час у Металісті підібрався, мабуть, найсильніший склад. Маркевич – спокійний, врівноважений. Тренування у нього найбільше наближені до європейських. Взагалі не перевантажує підопічних. Акцент – на професіоналізмі. Якщо ти хочеш грати – працюватимеш до або після тренування.

– Ви залишалися у Металісті практично до кінця, хоча корабель приречено йшов на дно. Якими були ці дні повного хаосу?

– 2014 рік ми ще якось протрималися і навіть посіли третє місце у чемпіонаті. Курченка вже не було, Маркевич пішов. Але футболісти залишалися – Гомес, Соса, Шав'єр. Тільки Девіч перейшов у Рубін. Розбігатися почали після чемпіонату, бо зрозуміли, що нічого не буде, нічого не зміниться. Власника немає, нікому нічого не пред'явиш. Менеджмент теж змінився. Футболістів дурили.

гоменюк

– У Дніпрі та Харкові ви перетиналися із багатьма крутими легіонерами. Хто з них – найталановитіший?

– Талановитих можу назвати дуже багато. Марлос, Соса, Гомес, Джуліано, Осмар Феррейра. Усім їм, крім Соси, який тренувався день і ніч, талант був подарований Богом. Щоб досягнути результату, виснажливих тренувань вони не потребували. А якби ще й тренувалися, як належить… Це зараз довів Гомес, який в Аталанті серйозно працював над собою і вийшов на топ-рівень.

– Хто з них – найбільший дивак?

– Алсідеш із Дніпра. Свого часу він був одним із найсильніших легіонерів в Україні. Справжній топ. Коли він хотів – обіграти його нереально. Але, як правило, Алсідеш не хотів грати у футбол.

– "Гол, який я не забив". Вам який епізод пригадується найчастіше?

– Мабуть, це матчі за збірну. Як вже казав, у кожній грі мав моменти. Згадую їх досить часто. Але то таке. Це вже історія.

– Кому з голкіперів найчастіше забивали?

– Владіміру Дішленковічу із донецького Металурга. І в Таврії, і у Дніпрі часто йому забивав. Коли зустрілися у Металісті, він зітхнув із полегшенням: "Слава Богу, більше ти мені забивати не будеш" (Сміється).

– Вели облік своїх голів?

– Ні. Але знаю, що 70-80 голів забив. Десь так.

"Не хочеш футболу – на трубі будеш грати"

– Після закінчення кар’єри одразу вирішили записатися на тренерські курси?

– Спочатку пішов на категорію С, хоча можна було обійтися без цього. Пішов лише заради того, щоб зрозуміти, чи це моє. Відповіді не отримав, тому вирішив здобувати А+В. Там уже стало цікаво – значно більше інформації. Закінчив, а далі буде видно.

– Тренерський дебют відбувся у Вересі. Але я так і не зрозумів, що трапилося. Вас зняли незадовго після призначення…

– Навіть дві спроби були. Перша – у Прем'єр-лізі. Подзвонив Боровіков і запитав, чи не хочу їм допомогти. Вони шукали молодого спеціаліста для тренера Свіркова. Я погодився, поїхав до Львова. Невдовзі Свіркова прибрали. Я ще залишився на кілька матчів із Демченком.

Палкін: Футболісти Вереса стали заручниками махінацій менеджменту

Тоді була історія, коли їхали в Харків. Після неї я до Львова не доїхав. Просто вийшов, сказавши, що не можу так. Коли футболістів і персонал вважають ні за що, знущаючись над ними. Тоді не було ніяких хворих, а вони усім розповідали, що хворі. Пацани повернулися на автобусі, але потім все одно полетіли на матч із Шахтарем. У мене зовсім інші життєві принципи. Обманювати я просто не можу.

– Якою була наступна спроба?

– Верес, Друга ліга. Усе робилося з нуля. Набирали футболістів, переглядали. За 2-3 тижні перебрали близько 100 гравців. На невеликі зарплати належало набрати хороших виконавців. Усі команди вже давно тренувалися, а ми тільки зібрали колектив. Почали грати – нічиї, поразки. Після гри з Вінницею, якщо не помиляюсь, у клубі вирішили щось міняти. Поміняли мене.

– Невдачі на старті тренерської кар'єри, мабуть, добряче розхолоджують. І все ж – бажання продовжувати у вас не зникло?

– (Зітхає) Ви правильно сказали. Розхолоджує – це ще м'яко кажучи. Незрозумілі ситуації всюди. Але сам тренерський процес мені дуже подобається. З першого дня у Львові чи Вересі не було такого, щоб я чогось не розумів. Перебував у своїй тарілці. Тренування, медконтроль і таке інше – усе повинно бути ідеально. Деякі наші керівники цього не розуміють і не хочуть розуміти.

Чи буду тренувати? Чесно кажучи, поки не знаю. Минуло більше року з моменту, коли я відійшов від справи. Зрозуміло, що продовжую стежити за футболом, тренерами, тенденціями. Вчуся, їздив у Європу на курси, дещо проходжу в онлайн-режимі. Буде пропозиція – подумаю.

гоменюк

– А якщо не футбол? Маєте резервний аеродром?

– Резервний аеродром я створив давним давно, ще коли сам грав у футбол. Бізнесуємо, певні бізнес-активи працюють, на життя вистачає. Окрім того, моє заняття – це мої діти. Вони ростуть на очах, і я отримую від цього задоволення. Старшого вожу на тренування.

– Розкажіть про свою сім'ю.

– Дружина Юлія – косметолог. Салон, косметична клініка. У нас двоє хлопців: Даня – 7 років, Вовчик – 2 роки виповниться. Старшого сина спершу змушував займатися акробатикою – важлива для життя річ. За рік-півтора він дуже зміцнів. Ходить і на футбол – це вже його ініціатива. "Хочеш – ходи, не хочеш – на трубі будеш грати" (Сміється). Син вибрав футбол.

– Дев’ятнадцятого липня ви святкуватимете День народження. Що б хотіли собі побажати?

– Дата заокруглюється (Усміхається). Я, мабуть, щаслива людина, бо коли запитують, що мені подарувати, я чітко розумію – не потрібно нічого. Хочу лише, аби родичі та друзі були здоровими. Коронавірус поламав усі плани – нема можливості поїхати в Європу, відкрити для себе нові місця. Мрію, щоб ця ситуація якомога скоріше закінчилася, а хто на ній заробляє – щоб менше бізнесував. І, звичайно, щоб завершилась війна. Молоді хлопці гинуть…

Сторінка автора у Facebook

"Вийшов на поле зі струсом мозку і забив два голи". Як реалізувати 19 пенальті поспіль, або Куди подівся Васіл Гігіадзе

Комментарии - 0
Если Вы обнаружили ошибку на этой странице, выделите ее и нажмите Ctrl + Enter
1
час
:
29
мин
Барселона
22:00
Бавария
Угадай исход матча

Ми використовуємо Куки ! Що це таке ?