"Виявилося, Коноплянка – не топ-трансфер, а топ-провал": фіаско Хацкевича, найгірший футболіст Легії, українці в Польщі
Інтерв'ю Сергія Тищенка з польським журналістом Пьотром Слонкою, який закоханий в український футбол.
Польський журналіст Пьотр Слонка велику увагу приділяє українському футболу. Не дивно, бо для нього Україна не чужа. У Києві Пьотр навчався у медичному університеті. Так і закохався в український футбол та продовжує за ним слідкувати. Тільки тепер приїжджає на матчі вже з Польщі.
– Пане Пьотр, звідки у вас захоплення футболом?
– Футболом я цікавлюся з початку 90-х. Дивився кожну гру в Лізі чемпіонів. Це був інший час. Кількість футболу на телебаченні була обмеженою. У кращому випадку можна було переглянути одну гру ЛЧ, або матчі збірної Польщі. Потім з'явилися спортивні телеканали, там вже було багато футболу. Стали доступними провідні чемпіонати Європи. Я закохався у футбол і дивився майже все.
Пригадую час, коли Динамо перемогло Барселону, Реал, грало у півфіналі ЛЧ з Баварією. У Польщі багато людей мого покоління пам'ятають останню велику команду Лобановського. Кияни грали на рівних із найкращими європейськими клубами. У нас багато хто пам'ятає Валерія Васильовича, бо це був топ-тренер.
Потім з'явився Шахтар. У "гірників" зароджувалася гегемонія, вони почали вигравати УПЛ. У кваліфікації ЛЧ виступали проти Легії. Шахтар тоді грав – просто космос! У нас вважали, що Легія легко переможе. Але бразильці і хороші гравці з України не залишили шансів чемпіону Польщі. Дуже цікавий мікс українців та бразильців. Це було майже як Барселона чи Реал для Легії.
– Як ви вперше опинилися в Україні?
– Я приїхав до Києва напередодні Євро-2012 на навчання у медичному університеті. Вчився на стоматолога. Коли ж я побачив рівень УПЛ – не тільки Динамо, не тільки Шахтар. Це був просто космос!
Мій перший матч, який переглянув на Олімпійському, відбувся між Динамо і Карпатами. Рахунок – 3:1. Я думав, що кияни виграють без проблеми. У Карпат був цікавий склад, перед цим вони грали в Лізі Європи з ПСЖ та Борусією. Я побачив, як львів'яни виглядають на фоні Динамо, і подумав "вау". Карпати – це рівень, кращий за Легію, Лех, Віслу Краків. Страшно подумати, як польські клуби будуть грати із 4-5 командами УПЛ.
Через місяць Динамо грало із Шахтарем. "Гірники" перемогли. У жовтні Металіст завітав до Києва. Я подумав, що Металіст – це не Шахтар. Але харків'яни перемогли 3:1. Вони грали так, що я не міг повірити. Коли бачив команду Маркевича, то це виглядало космічно. Всю гру я дивився, стоячи із роззявленим ротом. Я не міг повірити, що клуби так якісно грають. Це був пік.
Потім, на жаль, прийшла Росія. Анексувала частину Донбасу, забрала український Крим. Рівень УПЛ почав падати. Мені це все також було дуже цікаво – як функціонує футбол під час змін, коли менше грошей стало. В Україні завжди є інтрига, рівень. Почав вникати у політичне походження клубів та їхніх власників. Було пізнавально.
Загалом, під час війни УПЛ також цікава. Вже з іншої точки зору. Спочатку була війна за один пул показу матчів. Я заїхав на гру в Ужгород і там виникла ситуація між представниками каналів Setanta і 1+1. Зоря не впустила на гру одного з мовників. Було цікаво, що відбувається навколо футболу.
– Які враження справило життя в Києві?
– Спочатку дуже важко було жити в столиці України. Як студент, я мав мало грошей. Думав, що в Києві знайду дешеве помешкання у бабусі, якийсь куточок. Але нічого подібного не знайшов, тож мешкав у гуртожитку. Це було дуже важко. Я розумів, що це столиця, що це Київ. Тут дорого. Через рік до того звик. Опісля почався Майдан та багато чого змінилося.
Якщо у людини є багато грошей, то Київ – чудове місто для життя. У Варшаві тоді функціонувала одна лінія метро та вісім станцій, а у Києві – три лінії і 48 станцій. Якість життя було не порівняти. Це як рівень УПЛ та рівень Екстракляси.
Я побачив у вас дуже багато цікаво. Знову ж таки, у Варшаві був один стіл для снукеру. А у Києві – 5-6 клубів, де по 10 столів. У Києві 3-4 команди в УПЛ. Боулінг, снукер. У нас в Польщі такого не було! Дуже тішився, що мешкаю у такому місті.
Потім час змінився. Гривня впала... Долар пішов угору. Мої друзі мали заощадження у гривнях. Вони нічого не могли купити. Я ж навпаки, маючи злоті, міг дозволити собі більше. Наприклад, орендувати квартиру. Почав жити в Шевченківському районі. Я міг піти в ресторан. Міг нормально харчуватися. Для мене життя змінилося на краще. Але для українців рівень добробуту погіршився.
Жити в Києві було цікаво. Я розумію, що якби не війна, це міг би бути мегаполіс на 10 млн людей. Це місто було б іншим.
– За які українські команди вболіваєте?
– У перший день в Києві я пішов на Олімпійський та купив абонемент на Динамо. Коли тут мешкав, то почувався киянином. Я вболівав за київські команди, адже в УПЛ ще були Оболонь та Арсенал. Коли до столиці переїхав Шахтар, я почав спостерігати і за "гірниками". Олімпік був цікавою командою. Вболівальників майже не мали, але грали на стадіоні Динамо. Це були дуже хороші вечори УПЛ.
Коли українські команди грали у єврокубках, я завжди вболівав за них. Тепер хочу, щоб ваші клуби набирали якомога більше очок для таблиці коефіцієнтів УЄФА та мали велике представництво у євротурнірах.
– Хто з футболістів вам найбільше імпонував?
– Для мене топовим гравцем був Андрій Ярмоленко. Дуже технічний виконавець. Таких футболістів дуже мало. Він специфічний – не такий дриблер, як Марлос і Тайсон, але у нього гарна техніка, вміє її використовувати. Навіть коли була дощова погода чи сніг, а матч на стадіоні Лобановського без даху. Сьогодні грає Ярмоленко – тому я піду на стадіон. Якщо навіть буде мінус 15, сніг або дощ, це нічого не змінить.
Я завжди спостерігаю за молодими талантами. Часто бував на матчах молодіжних і юнацьких команд. Зранку грає Динамо U-19 в Кончі-Заспі. Наступного дня зранку грає U-21, а доросла команда – увечері. Коли бачиш цих молодих гравців, це дуже цікаво. Зараз я стежу за Бражком, Вівчаренком, Шапаренком. Це все – вихованці Динамо, бачив усю їхню кар'єру.
– Чому повернулися до Польщі?
– До Польщі повернувся після завершення навчання. Вчився в університеті Богомольця, але проблема полягала в тому, що не міг працювати лікарем в Україні, бо є іноземцем. Спочатку все ж хотів залишитися. Навіть якщо я житиму в Києві, все одно потрібно мати медичні документи у Польщі. Навчання на батьківщині зайняло два роки. Почався ковід. Я пішов працювати, мав постійний заробіток. Два роки жив між Україною та Польщею. Думав, що залишуся у Києві, що ситуація з Росією зміниться.
– Розкажіть про сьогоднішній рівень чемпіонату Польщі.
– На мою думку, це слабкий рівень. В Україні багато говорять, що через війну рівень УПЛ впав. Але в Екстраклясі рівень також зовсім невисокий. У нас два клуби – майже банкрути. П'ять-шість клубів із Першої ліги – майже банкрути. Практично щодня – нова фінансова драма.
В Україні футбол олігархічний. У нас кожен клуб, за винятком Ракува, Леха, Лехії та ще може декількох команд – це на 60-80 відсотків бюджет від міста. Усі мешканці міста скидаються по 15-20 мільйонів злотих на гравців. У нас дороги не ідеальні, лікарні в поганому стані, вся медицина кепська, а ми платимо десятки мільйонів на футболістів, рівень яких дуже низький. Така наша патологія. Коли політики заходять в уряд, то хочуть дати гроші на футбол, щоб люди бачили. Потім 2-3 роки немає доріг, немає шпиталів, але також немає гарних футбольних клубів.
Шістдесят-сімдесят відсотків бюджету футбольних команд – це витрати на зарплати футболістам. Для Європи це нонсенс. Платять великі гроші за телепул. Усі ці гроші йдуть на заплати, не на розвиток академій, стадіонів... Просто жах. Один плюс того, що відбувається в Екстраклясі – ми підіймаємося у рейтингу УЄФА.
– Які бюджети і зарплати в Екстраклясі?
– Середні бюджети – 20-25 мільйонів злотих. У Легії десь 100 мільйонів злотих, це 25-30 мільйонів євро. У Леха – 80 мільйонів. У Ракува – десь під 60. У них це приватні гроші, вони дуже раціонально їх використовують. Там є приватний інвестор Міхал Сьвєрчевскі. Він розуміє, як інвестувати гроші та дуже цікаво це робить.
У Легії зарплати – 25-30 тисяч євро. В інших клубах двоє-троє гравців отримують 20-25 тисяч євро на місяць, а інші – по 7-8. Зірки Екстракляси мають один мільйон євро. Але це дуже рідко.
– Владислав Кочергін став чемпіоном Польщі, був одним із найкращих гравців чемпіонату. Чому він не поїхав у сильніші європейські ліги?
– Коли він прийшов у Ракув, то мав період, де потрібно було адаптуватися до тренера Марека Папшуна. Це дуже специфічний наставник. У Польщі таких ніколи не було. Це майже перший тренер-самородок, який ніколи не грав у професійний футбол. Він Ракув із аматорських ліг завів у Екстраклясу та виграв чемпіонат. Новачкам не дає грати багато. Тож у Кочергіна був період, щоб адаптуватися, виграти конкуренцію. Це зайняло пів року.
Потім він став зіркою, коли Ракув здобув чемпіонство Польщі. У наступному сезоні ще пів року був на зірковому рівні, коли Ракув виступав у ЛЄ. Останнім часом гра Владислава погіршилася. Ракув скотився у плані результату, якості гри, рівня гравців. Сам Кочергін потрапив у яму. Тепер потрібно, щоб гравець та клуб повернули собі рівень. Я думаю, це важкий шлях. Це буде непросто повернутися на колишній рівень. Якщо ж Влад заграє у другій частині сезону, то може отримати трансфер влітку. Наскільки я чув, це може бути Сергія А або Бундесліга.
– Лехія Гданськ має у своєму складі найбільше українців серед клубів Екстракляси. У чому секрет?
– Паоло Урфер – це власник та президент Лехії, який має хороші відносини з Ігорем Суркісом. Ральф Ізенеггер – адвокат братів Суркісів. У нього бізнес на футбольний клубах. Вони також вхожі в Альмерію.
У Лехії можуть запросити гарних футболістів, дати хороші зарплати, але потім 2-3 місяці нічого не платити взагалі. У нас в Екстраклясі є така політика. У Лехії кожного місяця з цим проблеми. Навіть коли минулого сезону вони грали у Першій лізі.
Екстракляса наклала бан на трансфери та виступи у чемпіонаті Польщі, тож Лехія почала платити, щоб продовжити грати. Ніхто не знає, що буде через 2-3 місяці. Це як труп, якого тягнуть, щоб ще трохи пожив.
Я маю багато інформації від політичних журналістів, які писали про Лехію. Вони вважають, що це фінанси з Росії – щоб відмивати брудні гроші у Європі. Вони не хочуть платити податок, намагаються уникнути податкових служб. Для них футбол потрібен, щоб гроші відбілювати. Я не знаю, наскільки це правда. Але коли бачиш, що відбувається в клубі, то це схоже на правду.
Антон Царенко, Максим Хлань дуже гарно виглядають на футбольному полі. Усі вболівальники вважають Максима головною зіркою команди. Приємно, що Хлань прийшов у Лехію та принесе клубу багато грошей. А гроші клубу зараз дуже потрібні.
Інші гравці також цікаво виглядають. У Лехії семеро українців. Я навіть думав, що хтось напише, мовляв, це Лехія Київ, а не Лехія Гданськ. Але бачив тільки один коментар такий, коли вийшли шестеро українців у складі. "Краще б молоді поляки грали, ніж українці". Всі інші кажуть, що українці В'юнник, Желізко і так далі – це гарні гравці для чемпіонату Польщі.
Якщо футболісти грають погано, то про це кажуть. Можна сказати, футбольне сміття. Але ніколи не чув такого про гравців Лехії з України. Лише приємні слова. Лехія в зоні вильоту з Екстракляси, проте українці – зірки і мають гарну якість для нашого чемпіонату.
– Чому не вийшло у Коноплянки в Краковії?
– Коли Коноплянка прибув до Кракова, всі думали, що це зірка не тільки українського, але і європейського футболу. Та коли почав грати, заговорили, що він поганий гравець, який не потрібен Краковії.
Я був близьким до цього трансферу. Думаю, що можна про це вже сміливо говорити. Трансферу допоміг Ігор Бурбас та трішки я. Бо я спілкувався із Бурбасом. У нього щотижня з'являлися новини про Коно. Я теж писав у Twitter про Євгена. До мене звернувся спортивний директор Краковії з проханням не писати про це публічно, а писати напряму йому. Допоміг Бурбас, який сконтактував з агентом Коноплянки. Дивне прізвище, не українець, не європеєць – Фалі Рамадані.
Серед уболівальників Краковії та й взагалі у всіх була ейфорія. Дуже рідко приїжджають гравці такого рівня та статусу. Гадали, що це буде топ-трансфер. Виявилося, це не топ-трансфер, а топ-провал.
Наскільки я чув, це був інший профіль гравця. Краковія хотіла футболіста, успішного не тільки на полі, але й у роздягальні. Коноплянка ж завжди був пасивним. З тренерами та гравцями не мав контакту. Було ясно, що він сам по собі.
Євген гадав, якщо гратиме, як у Шахтарі, Дніпрі, Шальке, Севільї, то у нього все вийде добре. Але гравці Краковії його не розуміли, не було спільної мови. Через рік Краковія розірвала контракт. Угода була на рівні найкращих виконавців чемпіонату Польщі, а користі – ніякої.
– Зараз війна. Український ринок не є дорогим. Чому так мало українських футболістів у Екстраклясі?
– У Польщі багато українських гравців. Особливо на аматорському рівні. Є клуби, де одинадцять гравців – це українці. Але то футболісти невисокого рівня. Зірок майже немає. Два-три роки тому Русин, Шабанов, Харатін, Бутко, Василь Кравець після переходу у польські клуби не дуже себе показали. У Русина в перші 2-3 тижні стався конфлікт із Міхнєвічем. Харатін мав тотальний провал. Коли я розмовляю із вболівальниками, вони кажуть, що це був найгірший трансфер в історії Легії.
Гравці приходили із Динамо, Шахтаря, Ференцвароша – і завжди був негатив, провал, або ж нічого конкретного не показували. Наскільки я знаю, скаути та директори отримували пропозиції від агентів з України. Але остерігалися, що може трапитись провал, як із Русиним, Коноплянкою та іншими.
Після початку великої війни з'явилася нова генерація гравців. Вболівальники починають знову дивитися в оптимістичному ключі. Я вважаю, що відбудеться реінкарнація українських футболістів у Польщі. Ось Мотор хотів воротаря ЛНЗ. Вболівальники вже не пишуть "це провал", "ми не хочемо нікого з України".
– Чому не склалося у Хацкевича на рівні Першої ліги Польщі?
– Про це пишуть, наче то був провал самого Хацкевича. Журналісти переконані, що це був найгірший тренер у польському футболі. Що у нього підхід і розуміння футболу з 90-х років. "Він прийшов не тренувати, а отримувати зарплату", – так писали журналісти, вболівальники. Я не згоден із такою точкою зору. Хацкевич – цікавий тренер. Просто ситуація навколо Заглембе була поганою.
