Українці в аферах великого футболу: дивні трансфери, підроблені паспорти та хабарі від агентів
Там, де крутяться великі гроші, обов'язково знаходяться ті, хто хоче відламати свій шматок пирога. Дивні трансфери, чорні каси, підроблені паспорти, фіктивні шлюби, хабарі від агентів – все це є частиною футбольного бізнесу. Максим Розенко пригадує афери, до яких мали стосунок українські клуби чи гравці. Іноді – у якості жертви.
Як "динамили" Динамо
У послужному списку найкращого бомбардира чемпіонату світу-1994 Олег Саленка не знайдеш команди Маккабі (Тель-Авів). Однак саме Маккабі у 1993 році викупив трансфер нападника у київського Динамо.
"Логроньєс у 1992 році орендував мене у Динамо на півроку, – згадував Саленко у розмові з автором цих рядків. – Також підписали протокол про наміри, в якому була вказана сума мого трансферу – один мільйон доларів – на випадок, якщо іспанський клуб захоче мене викупити. Для цього я повинен був добре зарекомендувати себе в чемпіонаті Іспанії.
Герої 90-х. Олег Саленко: "З Гаскойном чаркувався неодноразово. Він не був алкоголіком"
Але коли за шість місяців практично самотужки залишив команду в елітному дивизіоні, моя трансферна ціна зросла і, на думку Динамо, склала вже три мільйони. Логроньєс відмовився сплачувати такі гроші, посилаючись на цифри у попередньому договорі. До спільного знаменника сторони дійти так і не змогли.
І тут мій тодішній агент Піні Захаві, який доклав руку до більшості трансферів радянських футболістів першої та другої хвилі у Західну Європу, провернув невелику аферу. Зіграло свою роль і те, що в київському Динамо тоді змінювався власник клубу – Віктора Безверхого змінив Григорій Суркіс. Я не вникав у всі деталі, але тепер розумію, що Піні зі своїми спільниками вирішив трохи нажитися на моєму трансфері.
У підсумку замість повернення в Іспанію я спочатку поїхав підписувати контракт на Землю Обітовану. У Тель-Авів прилетів на три дні – пройшов медобстеження, поговорив з президентом, який був у курсі афери. У підсумку Маккабі купив мене за мільйон, а у Логроньєс через три дні продав за два. Люди, які брали участь в цій багатоходовій операції, заробили непогані гроші".
Справжній резонанс в іспанській пресі викликало повідомлення, що Олег Саленко вже в статусі найкращого бомбардира Логроньєса отримував просто смішну зарплату – 400 доларів на місяць. Судячи з усього, Піні Захаві дуже "професійно" опікав нападника.
"Це був елементарний відхід від податків, – зізнається нам Саленко. – Таке в Іспанії того часу зустрічалося часто-густо. Із зарплатою в Логроньєсі у мене було все в порядку – пам'ятаю, за останній сезон заробив близько 250 тисяч доларів чистими. Для 1994 року це були хороші гроші. Але податки в Іспанії досягали майже 50 відсотків, тому основну частину зарплати я отримував з чорної каси".
"Лобановський стукає у двері, а ми пиво розливаємо". Шість байок про Саленка та алкоголь
На зорі 90-х на пострадянському просторі були не такі вже й рідкісні випадки, коли футболіст по-англійськи залишав розташування свого клубу, починав тренуватися і грати в новій команді. І тільки якщо над новобранцем нависала реальна загроза дискваліфікації, новий роботодавець виходив на контакт із колишнім роботодавцем гравця.
Весною 1992 року багато галасу наробила втеча нападника московського Динамо Віктора Леоненка у столицю України. Ймовірно, київське Динамо вирішило домовлятися з московськими одноклубниками про трансфер Леона вже по факту – після того, як Віктор розпочав тренування у Києві. Відзначимо, що на момент втечі Віктор з п'ятьма голами лідирував у списку бомбардирів чемпіонату Росії, який тільки-но стартував.
"У Москві моя квартира була поруч зі стадіоном – через дорогу, – згадував Леоненко свою втечу у розмові з автором цих рядків. – Якраз робив у ній ремонт. Цим і скористався – під приводом ремонту спакував газову плиту та інше майно. З Києва за мною приїхала вантажівка, куди всі мої речі і склали. Я також в авто сховався. На той час у моїй власності були дві машини, але водійськими правами не обзавівся.
На російсько-українському кордоні боявся, що мене знайдуть і розсекретять – ніби я комусь був потрібен. У Москві майже всі знали, що я хочу у Київ. У клубі намагалися мене утримати – тягали по якихось депутатах, які мені щось розповідали. Газзаєв умовляв найбільше. Казав, куди ти їдеш, у тебе ж маленька дитина, а там радіація, Чорнобиль.
Герої 90-х. Віктор Леоненко: "Мріяв купити "Феррарі" і грати в "Монако"
Георгійовича розумію – кому хочеться втрачати на рівному місці хорошого гравця?! Вже після переїзду мені до Києва почали телефонувати особи кавказької національності і з металевими нотками в голосі радили віддати отриманий в Москві ВАЗ 21-07".
За втечу до Києва Леоненку світила дворічна дискваліфікація. Але нападника це не зупинило.
"Тодішній президент Динамо Віктор Безверхий відразу заспокоїв – під час своєї дискваліфікації буду отримувати зарплату і преміальні, такі ж, як за виступи, – продовжує Віктор. – Я зіграв п'ять матчів, встиг забити 3 голи. Це був перший чемпіонат України, Вища ліга якого тоді проводилася в усіченому форматі з двох груп. Потім мене на кілька місяців дискваліфікували. Незабаром кияни домовилися з москвичами. Ми навіть зіграли з Динамо (Москва) товариський матч".
Грек Левицький
Ще одним видом футбольних афер є підробка документів. Найчастіше це робиться для того, щоб не потрапити під ліміт на легіонерів. У 2001 році спалахнув скандал з аргентинцем Хуаном Себастьяном Вероном. Південноамериканець начебто за 15 тисяч євро отримав італійський паспорт. Верон надав імміграційній службі документи, які нібито підтверджують, що його далекий предок був італійцем і мешкав у цій країні. Невдовзі з'ясувалося, що людина, яку Хуан оголосив своїм прадідом, насправді не має до футболіста жодного відношення. В Італії розпочалося справжнє полювання на відьом. Під підозру потрапили відразу 300 футболістів.
Втім, покарання отримали одиниці. Серед "щасливчиків" опинилися чотири бразильських легіонери Удінезе, два південноамериканці з Роми і двоє футболістів Віченци. Найбільш відомими постраждалими стали бразильський голкіпер Мілана Нельсон Діда і нападник Інтера Альваро Рекоба, яких італійська футбольна ліга дискваліфікувала на 12 місяців. А ось Верона... виправдали!
Серед постраждалих були і гравці, які колись виступали в чемпіонаті України. Екс-захисник московського Спартака і збірної Росії Раміз Мамедов, який на той час грав за австрійський Штурм (нагадаємо, до Штурма Раміз трохи побігав у київському Динамо), був затриманий у віденському аеропорту з португальським (!) паспортом.
Рейсом із Москви до столиці Австрії прилетіли два "португальських" легіонери Штурма. Сергій Юран, який отримав паспорт громадянина Португалії ще в часи виступів за Бенфіку, і Мамедов. Але якщо до Сергія з його португальською "ксивою" не було питань, то португальський паспорт Раміза перебував у розшуку по лінії Інтерполу. Цікаво, що Мамедов у тодішніх інтерв'ю не соромився стверджувати, що отримав паспорт на законних підставах, оскільки один із його предків був португальцем (!!!). У Штурмі одразу відхрестилися від Раміза, розірвавши з ним контракт.
Ще гучніший скандал трапився з воротарем збірної України Максимом Левицьким. Голкіпер французького Сент-Етьєна чотири місяці вважався у команді українцем, а потім зненацька став нащадком еллінів. З грецьким паспортом Максим відіграв за Сент-Етьєн лише два матчі. Левицькому елементарно не пощастило – коли команда обіграла Тулузу, її наставник Робер Нуазере, який до цього працював у Сент-Етьєні і був знайомий з підводними течіями цього клубу, у відчаї від поразки виголосив свою обвинувачувальну промову. "Точно знаю, що в Алекса – "лівий" португальський паспорт. Також не завадило б перевірити і Левицького".
Вже через кілька днів новоспеченого грека перевіряла французька поліція, причому після п'ятигодинного допиту воротар був затриманий і доставлений у камеру попереднього ув'язнення.
"У Сент-Етьєні тоді були шестеро легіонерів не з країн Євросоюзу, а на полі одночасно могли грати тільки троє, – розповів нам Максим. – Мені у клубі запропонували оформити паспорт, зробивши наголос на тому, що все це буде легально. Я кілька місяців не погоджувався, але коли у Сент-Етьєні повідомили, що зробили португальський паспорт Алексу, мене це заспокоїло.
Паспорт взявся оформляти представник грецького консульства у Новоросійську. Забирав "ксиву" на нейтральній території – в Ліоні. Мені залишалося тільки поставити відповідні підписи, але я однаково сумнівався. Сказав, що без свого агента Костянтина Сарсанії нічого підписувати не буду. Костя прилетів, ми зустрілися з віце-президентом клубу, який продемонстрував нам підписаний начальником місцевої поліції документ, начебто паспорт виданий на законних підставах. У Кості ще виникли сумніви, як це Сент-Етьєн за три місяці оформив мені паспорт, мовляв, дуже швидко щось, але останній аргумент переконав і його. У підсумку я розписався і забрав документ".
Після допиту у поліції Левицькому сказали: "Ваша провина в тому, що ви поставили свій підпис".
"Комісар поліції, вислухавши мої відповіді на допиті, махнув рукою: "Чортові французи – не обдурять – не проживуть", – продовжує Максим. – Я здивувався такому пасажу офіційної особи на адресу співвітчизників. Втім, більше думав про інше – як вибратися з цієї кепської історії. У КПЗ мене протримали до ранку.
Вранці один із жандармів приніс цілу пачку газет популярного "Екіп" – там головною темою номера стало моє затримання. Моє велике фото з поліцейськими попід ручки красувалося на обкладинці газети. Жандарм трохи зніяковіло попросив поставити автографи під кожним номером – напевно, на пам'ять для всіх його колег із відділу. А в 11-ій ранку мене визволили з-під варти, вручили розпорядження з'явитися в ліонський суд".
Втім, Максим відбувся легким переляком – отримав двомісячну дискваліфікацію, яка трохи ускладнилася тим, що французи затримали відправлення його трансферного листа у московський Спартак, з яким Левицький вже підписав контракт. До суду українець літав вже з Москви.
"Мені дали чотири місяці умовно, – не приховує Левицький. – Але з нагоди виборів президента Франції оголосили загальну амністію. Плюс – виписали штраф у 20 тисяч євро. Втім, я його так і не заплатив – з тієї причини, що мені не надіслали відповідних паперів. Елементарно не знав, куди перерахувати гроші. Спершу літав Європою із побоюванням. Коли вперше після суду проходив митний контроль у Франції, хвилювався. У голові крутилися думки, що, чого доброго, зараз заарештують через несплату штрафу. Але ніяких питань до мене більше не виникло".
Короткою видалася французька епопея двоюрідного брата Валерія Газзаєва, Юрія, у скромному клубі другого дивізіону Ньор. Це була афера чистої води – незрозуміло, як Юрій Фарзунович міг зважитися на таке.
У 1994 році Ньор заплатив за Газзаєва КАМАЗу (зазначу, що Юрій ніколи не виступав за команду з Набережних Човнів) 200 тисяч франків. У документах Газзаєв проходив не 34-річним півзахисником, а 25-річним нападником. 1960 рік народження перетворився у 1969! Також футболістові приписали матчі за олімпійську збірну СРСР. Юрій встиг зіграти за Ньор у семи поєдинках, після чого керівництво клубу та тренерський штаб запідозрили щось лихе і провели власне розслідування. Докопалися до істини, вибухнув скандал. У підсумку Газзаєва дискваліфікували та депортували із Франції.
Завершуючи тему паспортів, відзначимо, що у найкращого бомбардира юніорського чемпіонату світу-1991, екс-нападника донецького Шахтаря і лісабонського Спортінга Сергія Щербакова досі є португальський паспорт.
"На початку 90-х одночасно виходити на поле могли тільки троє легіонерів, – згадує Сергій. – Керівництво Спортінга відразу запропонувало мені оформити португальський паспорт, організувавши фіктивний шлюб. Свою португальську "дружину" бачив тільки один раз – в РАГСі. Один із працівників Спортінга привів на одруження свою онучку. За це клуб виписав йому премію. Мені ж було добре в тому плані, що зникла необхідність регулярно продовжувати візу. Це була звична практика тих років. У португальському паспорті позначка про розлучення у мене не стоїть. Але, думаю, що нас давно розвели і без цієї позначки".
Хабар для Фергюсона
Зустрічалися й інші приклади афер. Ситуацію із трансфером Андрія Канчельскіса довго смакувала британська преса. У 1991 році Манчестер Юнайтед купив його у Шахтаря за 650 тисяч фунтів. Причому, за версією британців, у контракті був пункт, що при перепродажі футболіста "гірники" отримували третину від суми трансферу.
Природно, від майбутньої угоди вигравали і агенти. У цьому не було б нічого такого, якби не ствердження, що Алекс Фергюсон нічого не знав про цей пункт або ж не помітив його. У будь-якому випадку, розповідають, що через певний час за своє "незнання" Фергюсон отримав у подарунок від тодішнього агента Канчельскіса, Григорія Єсауленка, коробку із 40 тисячами фунтів готівкою.
Як справжній джентльмен, тренер поклав усі гроші до клубного сейфу, попередньо повідомивши про це керівництво клубу. У своїх мемуарах сер Алекс досить детально описав всю цю курйозну ситуацію. Чи отримав Шахтар свою частину після переходу Канчельскіса в Евертон (1995 рік), історія замовчує. На той момент його трансфер у Ліверпуль став рекордним в історії Евертона. "Іриски" виклали за 26-річного Андрія 5 мільйонів фунтів стерлінгів. Тож, якщо вірити британським ЗМІ, "гірники" за цей перехід повинні були отримати 1,66 мільйона фунтів.
Максим Розенко, спеціально для Футбол 24
Він їхав в Арсенал підписувати контракт... Життя та смерть Іллі Цимбаларя
