"У 90-х зарплату гравцям виплачували кабанчиками, бензином": економічна криза, кримінальні авторитети і трансфер у Зеніт
Інтерв’ю "Футбол 24" із відомим українським агентом Ігорем Кривенком. Серед клієнтів його компанії – Дитятьєв, Коломоєць, Когут, Довбик і брати Пасічі.
"В Угорщині хочуть на 20-30 відсотків скоротити зарплату. У Польщі – до 50"
– Ігоре, бачу, що футбольний карантин проводите на свіжому повітрі, з лопатою у руках. Мабуть, ви єдиний такий агент…
– Чому це єдиний? Думаю, я не один такий. Багато успішних агентів перебувають на свіжому повітрі зараз. Не тільки в Україні, але й у світі.
– Як щодо ваших партнерів по компанії ALIK football management group?
– Їздять у ліс. Займаються бігом, спортом. Всі вони – люди спортивні, раніше відвідували тренажерний зал. Тим паче, зараз – не зима. Такий період потрібно проводити з користю для здоров’я. Щодо мене, то я перебуваю у місті-герої – Бучі.
– Ваш колега по ремеслу – Олег Смалійчук – розповідав, що його робота у період пандемії не припиняється. Вона лише перейшла у формат відеоконференцій. У Бучі з цим проблем немає?
– У Бучі з цим проблем ніяких немає. Відстань від Хрещатика до мого дому – 33 кілометри. Інтернет 4G працює відмінно. Навіть краще, ніж у деяких районах міста Києва. Я також спілкуюся із футболістами, з’ясовую ситуацію на різних ринках. Повинен бути у всеозброєнні, коли вся ця ситуація закінчиться.
– За скількох клієнтів ви відповідаєте?
– Як вам сказати… Кількість клієнтів постійно змінюється. Їхній рахунок йде на десятки, якщо в загальному. Думаю, зараз ситуація буде по-різному динамічно розвиватися. Одні приходять, інші йдуть. Молодих багато.
– Які новини від них надходять із їхніх чемпіонатів? У яких клубах збираються скоротити зарплату? Можливо, десь вже урізали бюджет?
– Наразі це тільки пропонують. В Угорщині, наприклад, хочуть на 20-30 відсотків скоротити. У Польщі – до 50. Відбувається спілкування. Думаю, на початку травня вже буде щось зрозуміло. Поки ж лише ділові розмови. Хтось йде назустріч, хтось – ні.
– Ваша позиція: гравцям варто погоджуватися на нові умови, чи все ж треба відстоювати свої права?
– Знаєте, ця ситуація така форс-мажорна. Вона вимагає враховувати інтереси усіх гравців ринку. Потрібно йти на компроміс у період цієї пандемії.
Але бачу, що ситуація потроху змінюється у деяких країнах. Австрія збирається частково згорнути карантин. Чехія, Данія – також. Швеція і Білорусь не вводили його. Клуби Бундесліги вийшли тренуватися. Думаю, невдовзі все нормалізується.
"Українські клуби платили шинами, чайними сервізами"
– Є думка, що 100-мільйонні трансфери – це вже історія. Погоджуєтеся, що ми стаємо свідками культурної революції у світі професіонального футболу?
– Важко відповісти. Щось таки зміниться. Впаде певний рівень зарплат, але наскільки він упаде – не можу сказати. Топам завжди платитимуть більше.
Знаєте, ситуація настільки динамічно розвивається! От ринок нафти. Місяць тому було 50 доларів за барель. Днями – 10 доларів, а сьогодні – вже 35. Невідомо, що буде через тиждень або два. Падіння цін на нафту стало драйвером цієї економічної кризи.
За своє життя я бачив багато криз – починаючи з часів падіння Совєтського Союзу. Тоді теж говорили: "Куди котиться світ?". Потім, через певний період, усе відновлюється і починає крутитися, зрозуміло, на якомусь іншому рівні розвитку.
– Оптимізму вам не позичати.
– Коли Союз розпався – ось це дійсно була серйозна криза. Коли інфляція становила 1000 відсотків, сьогодні одні ціни, завтра – інші, а післязавтра – ще інші. Купоно-карбованці як загадаю, так і здригнуся. Я застав цей період у свідомому, зрілому віці. Українські клуби Першої та Другої ліги платили шинами, чайними сервізами. Потім футболісти вимінювали їх на щось інше. Людина за своєю природою до всього звикає. Звикнемо і до цієї ситуації.
– Шини були у Білій Церкві, а сервіз – у Кераміку з Баранівки. Які ще бартерні операції вам пригадуються?
– (Сміється) Названі вами приклади мені одразу на думку спали, тому що я добре про них знаю. Тоді, як і зараз, було багато сільських команд. Ось зараз є Агробізнес. А тоді існував Агросервіс (Бахмач). Я знав їхніх директора і тренера. Зарплату в команді отримували продуктами харчування. Або кабанчиками виплачували. Комусь бензину наливали на заправках. Люди викручувались, як могли.
А згадайте, як у 90-х вимикали світло. Люди панікували, бо по телевізору йшов бразильський серіал "Рабиня Ізаура". Повертаються додому з роботи, а їм світло вимикають. І от вони з 19:30 до 21:00 сидять напотемки. Опалення у квартирах скручували до мінімального – лише щоб не замерзнути. Але ж виживали і вижили!
"Йшов після тренування і порвав зв’язки"
– Читав, що ваш дебют на агентському ринку відбувся ще у 90-х, коли ви організували, зокрема, перехід українського футболіста у Ліван. Це – не єдиний екзотичний трансфер у вашій кар’єрі?
– Ліван так і залишився найекзотичнішим трансфером. Чи було там краще у порівнянні з Україною? Футболіст Олег Перепелиця представляв, по-моєму, Першу лігу, тож для нього було краще. Південно-Східна Азія? Ні, туди не вдавалось. Хоча останнім часом цей напрямок бізнесу почав користуватися певною популярністю серед футболістів. Близький Схід? Та ні, тоді це були дуже рідкісні трансфери.
Глобалізація тільки розпочиналася. Не було ні інтернету, нічого. Усе будувалося тільки на особистих зв’язках і домовленостях. Тільки так ти міг стати агентом. Зараз – що завгодно. Через телефон, соціальні мережі спілкуйся, з ким хочеш.
– Знаю про інший випадок із тих часів. Коли ви організували трансфер Володимира Ларіна, форварда Прикарпаття, у Зеніт, але він зірвався через безглузду травму українського гравця…
– Ларін поїхав у Зеніт, але контракт не підписав. Він був у них на перегляді в Туреччині, наскільки пам’ятаю. Вони вже збиралися його брати – дали це мені зрозуміти. Йшов після тренування, підіймався із футбольного поля, невдало наступив і порвав зв’язки. Про Зеніт довелося забути. Ларін ще трохи пограв після цього, але не відновився до кінця. Наскільки мені відомо, згодом він виграв green card і виїхав у США.
– Із клубами яких чемпіонатів найкомфортніше вести бізнес, а куди заходити – ризиковано?
– Скажу так: що сильніший футбол, то важчі умови. Зрозуміло, що найважче влаштувати клієнта в Англію, а також Іспанію, Німеччину. Там команди дуже високого класу. Якщо ти привозиш туди футболіста, там зовсім інше ставлення і рівень конкуренції.
– А де можуть "кинути"? З ким угода не варта паперу, на якому вона підписана?
– Всюди можуть бути певні проблеми. Але якщо ти себе папером забезпечиш, це гарантує тобі права. При потребі ти можеш поскаржитися у футбольні інстанції. Зараз ринок вже всюди став достатньо цивілізованим. В основному, якщо футболісти подають, вони виграють, з мого досвіду, 95 відсотків справ. Зрозуміло, що за гравцем стоїть агент – клуб змусять виплатити прописану суму. В ідеалі – можна домовитися.
"Колись і я натрапляв на "авторитетів"
– Як викручувалися у 90-х, коли не існувало чітких правил гри, а всім заправляв кримінал?
– О-о, у порівнянні з тими часами зараз працювати достатньо комфортно. У плані своєї захищеності і відстоюванні своїх інтересів.
– Екстриму вистачало?
– Тоді, у 90-х, виникали трохи різні ситуації. І у 2000-х. Але якихось екстремальних – ні. Були певні "тертя", скажімо так. Але – в рамках цивілізованого процесу.
– Тим не менше, агент Піроженко пригадував, що коли вони із Селезньовим приїхали у Туреччину, їх зустрічали кримінальні авторитети…
– Колись і я натрапляв на "авторитетів". Років 15 тому. Не хочу розповідати, де це було, але ситуації виникали різні. Завжди потрібно знаходити спільну мову.
– Три головні правила успішного бізнесу від Ігоря Кривенка. Які вони?
– Порядність – це головний фактор. Плюс – знання ринку, на якому ти працюєш. А ще потрібно розбиратися у людській психології і вміти спілкуватися.
– Хто із всесвітньо відомих агентів є зразком для вас? Райола? Мендеш?
– Мені важко сказати, бо з ними не знайомий. У кожного агента – свої способи роботи, але загалом вони плюс-мінус однакові.
– Розкажіть про свого найкапризнішого клієнта. Хто це був?
– Можу вам розповісти, але тільки не для преси. Що я роблю з такими клієнтами? Розумієте, це своєрідний шлюб двох людей – футболіста і агента. Це, як казав один мій колега, "ігри доброї волі". Завжди можна встати і піти.
– Бачив у вас фото із легендарним чеським голкіпером Петром Коубою. Із якими футбольними знаменитостями знаєтеся?
– Усі футбольні знаменитості по-своєму легендарні. Проте я помітив, що всі вони – достатньо прості в особистому спілкуванні. Це стосується не тільки закордонних зірок, але й наших. З ними набагато приємніше комунікувати, ніж з людьми меншого таланту, які при цьому високої думки про себе.
Коуба тоді займався вихованням молодих. Зараз, чесно кажучи, ми не підтримуємо контакти. Але всі футбольні люди знаються поміж собою. Я бачив, з якою пошаною у Чехії ставляться до мого товариша Віктора Двірника. А він спілкується із Павелом Недведом. Футбольна тусовка – достатньо вузька. Усі поважають один до одного.
