"Соловйов прифотошопив мені Ейхмана і понеслось": за ним полювала русня – Афган, футбол і Ахметов, що нагадує Наполеона
Інтерв'ю "Футбол 24" із Фарідом Шарафмалом – висхідною зіркою українського телебачення, ведучим 24 каналу і автором YouTube-проекту "Фарід говорить". У березні від його слів добряче "підгоріло" російським окупантам. На Фаріда оголосили полювання.
"Якщо таліби бачать тебе без бороди – тобі п*зда"
– Фаріде, звідки ти такий взявся і як увірвався на українське телебачення?
– Взявся з Рівненської області, є таке селище Клевань, знамените своїм Тунелем кохання. Я майже його сусід. Вступив на журфак ЛНУ ім. І. Франка випадково. Подавав документи у кілька навчальних закладів: пройшов у Київ на платну форму навчання, пов’язаного з рекламою. Станом на 2015 рік воно коштувало 30 тисяч, а на журфаці, куди також пройшов, – лише 17 тисяч. Плюс – Львів не так далеко, як Київ.
До цього моменту не цікавився журналістикою від слова "взагалі". Прийшов на факультет "нулячий". На другому курсі потрапив на 24 канал, звідки мене звільняли два рази, після чого нарешті взяли на міжнародку, яка мені подобалась. Вже з міжнародки потрапив у програмно-аналітичний відділ, де працював до початку повномасштабного вторгнення.
– Твій батько родом з Афганістану. За яких обставин він потрапив в Україну?
– Обставини – війна, яка там не припиняється десятки років, на жаль. Він поступив на навчання до Кіровограду на фармацевтику. Там зустрів мою маму. Згодом вони переїхали до неї на Рівненщину. Час від часу він навідувався на свою батьківщину, поки до влади не прийшов Талібан. А ось коли там були американці, навіть я туди їздив.
Зараз, коли у нас повітряна тривога, у Франківську, наприклад, підіймаються у повітря винищувачі. В Афганістані ж територію патрулювали раз у 15 хвилин. То винищувач пролетить, то вертоліт. Ось К-52 рускій, чи Мі-28 – це вертоліт, а є ще гвинтокрили. Журналісти завжди неправильно називають, бо гвинтокрил – з двома "вертушками".
Колишній президент країни називався Хамід Карзай і ходив у шапочці з барана. Коли я був малим, то хотів собі таку ж. Частина батькової родини живе в Кабулі. Якось, приїхавши в гості, я побачив, як везуть президента. Це кортеж із "вертушок". Летять "апачі", гвинтокрили, різні інші бойові вертольоти, а Карзай – по центру. Це так ох*єнно! Підібратися до президента не вдалося – все було перекрито за кілька кварталів.
При американцях на кожному повороті стояв блокпост – через кожні 25-50 метрів. Покидаючи Афганістан, вони стверджували, що країна не бореться проти талібів. І тепер русня використовує це проти нас: мовляв, Америка допомагатиме до певного моменту, а потім кине, як афганців. Це не так, бо нам видають техніку і дозволяють нею користуватися, а от афганцям не дозволяли – тільки американці мали право їздити на американській техніці. Відповідно, таліби зайшли і позабирали усе собі.
Талібан знову при владі
Двічі я опинявся поблизу терактів – це видовище п*здець. Був тоді у 8-му класі, ми тільки приїхали в гості, мама хотіла купити собі традиційний одяг. Зайшли в один торговий центр, вийшли по гроші, а його тим часом підірвав смертник. Ми повернулися вже на руїни. Але загалом мені в Афганістані сподобалося. Єдине – бракує урбаністики. Каналізація, наприклад, у них може виходити назовні. Їдеш по вулиці – гівно пливе.
– Колоритно!
– Все залежить від району. У мого батька різноманітна родина – від найнижчого класу до найвищого. Його брат, наприклад, при американцях працював в адміністрації президента і живе в класному величезному районі. У них торгові центри, надійна охорона, скляні будинки… А є прості люди – продавці на базарах, наприклад, які працюють за долар на день. Але їм нормально. Хочуть зробити вдома душ – пахають для цього два місяці. За освіту нижчі верстви населення не дуже паряться. Є приказка: "Чому дурний? Бо бідний. Чому бідний? Бо дурний". Вона не зовсім правдива. Коли людям немає що їсти, вони не думають, як відкласти на навчання своєї дитини. Вони думають, як та дитина має не вмерти з голоду, бл*ть.
Дівчатка по 8-9 років, хлопці – всі шурують на базар і щось роблять, протирають машини. Протер скло, отримав один афгані – і за*бісь, тобі вистачить, щоб купити собі жуйку. Цікаво, на вулицях я бачив машини лише однієї марки – Toyota Corolla – білого, червоного і чорного кольору. У кого новіша модель – все, це вже luxury life.
Якось ми їхали в село. Це був найдовший затор у моєму житті. Чотирнадцять годин! Ми за цей час сходили на пікнік, покупались в озері і наловили риби. У чому причина затору? Дорога пролягала горами, крізь видовбаний тунель. І ти не можеш проїхати машиною, габарити якої вищі 4 метрів. Вони ж накидають на вантажівку по максимуму, щоб двічі не їздити, а потім застрягають і п*здець. Всі виходять, розвантажують ті мішки з рисом, метушаться як мурахи. Батько мені розповідав, що коли в цих тунелях застрягають взимку і сходить лавина – всім п*зда. Рятувальники туди не доїдуть.
– Родичі, які співпрацювали з проамериканським правлінням, встигли втекти від Талібану?
– Ні. Вони всі переховувались, ніхто не виходив на роботу, поки таліби не оголосили амністію. Новий режим зрозумів, що без тих спеціалістів не зможе вести дипломатичні відносини. Афганістан при американцях став зовсім не такою країною, як таліби собі уявляли. Це ж макаки, що спустилися з гір. Як управляти країною – х*р знає. Тож довелося йти на поступки. Заплати хрінові, але зате всі живі-здорові.
– Тобто, репресій чи переслідувань немає? Люди не зникають?
– У столиці – ні. У провінції – так. Порівняти з нашою війною важко, у нас всюди біль і страждання. Там же у великих містах плюс-мінус все окей. А от у селищах можуть відп*здити за те, що ти їм їсти не дав.
– Наскільки добре ти знаєш свій афганський родовід? Можливо, там були якісь видатні персони?
– Про визначних не знаю. Але брат мого батька, який живе у Європі, за часів совєтів працював на афганську спецслужбу. Він був інформатором, потім перейшов на світлий бік, але довелося виїхати. Бо коли прийшли таліби, то шукали всіх, хто працював на комуністів. Коли я готував черговий випуск своєї програми, хотів, щоб родичі розповіли мені про цю спецслужбу. Ніхто ні слова – вони досі бояться. Таліби знову при владі. Чоловіки навіть бояться бороду зголювати: якщо таліби бачать тебе без бороди – тобі п*зда. Навіть при американцях не поспішали голитися, наче знали, що старий режим ще повернеться.
Афганські гопники, змія на "очку", отруйні скорпіони
– Три найдивовижніші факти, які ти можеш розповісти про Афганістан?
– Одразу згадаю два. Перший – це всяка живність, яка там водиться. Її просто дох*ра! Скорпіони, отруйні змії. У них городи в кліточці, біля кожного викопаний рівчак із водою, бо дуже посушливий клімат. Коли воно все зелене, то не бачиш, що зриваєш. Моя сестра засунула руку – її вкусила отруйна змія. Родичі викликали імама, який просто помолився – і набряк зійшов. Не пам’ятаю, що це була за змія, але я гуглив – воно лікується не молитвою, а антидотом. Дивина!
Пригадую, як поїхав туди у восьмому класі. Село, п*здєц як спекотно, вони сплять надворі, на тахті, накритій антимоскітною сіткою. Тато перед сном попередив: "Захочеш у туалет, розбуди мене". Думаю, я що, маленький? Йду вночі сам із ліхтариком, відчиняю двері, а на "очку" змія сидить. Повернувся назад і терпів до ранку. О пів на 6 розбудив усіх, бо вже було несила. Чувак заходить в туалет, бере змію і кидає її в "очко" – готово! (Сміється).
Або лежимо на матраці. Обідній сон. Навколо пилососять: "Ану підведись на секунду". Підіймають матрац, а там скорпіон! А які величезні в Афганістані мурахи, розміром до 5 сантиметрів! Павуків – дох*я! Світиш вночі, а там такий монстр сидить з габаритами тарантула. Можна обісратися, ще не дійшовши до самого туалету. По мені повзав отруйний скорпіон – це так стрьомно! Але якщо його не чіпати за клешні і хвіст – усе буде нормально.
Другий дивовижний факт – бої повітряних зміїв. Є одна гора, де кожної неділі збираються підлітки. У команді – двоє. Один запускає змія, інший тримає волосінь. Все небо всіяне тими зміями, їх сотні. Твоє завдання – обійти суперника і перерізати його змія волосінню. Але виграв ти тільки тоді, якщо побіг і забрав трофей, який впав на землю. Я в парі зі своїм сусідом програв лише тому, що не знав цього останнього правила. До речі, зміїв ніхто не купує – їх виготовляють самотужки. А ще ми були на півнячих і собачих боях. Це дуже жорстоко: до смерті ніхто не доводить, але вони покалічені просто п*здєц.
Ще один факт – весілля. У нас хата була – три кімнати і подвір’я, площею десь 65 квадратів. Вгадай, скільки набилося гостей? 280! Діти спали штабелями, а тут музика, гості танцюють. До речі, афганці обожнюють танцювати – як в Індії. Чай п’ють постійно. Дуже красиві гори, я таких більше ніде не бачив. І всі вони – заміновані ще з тих часів. Найбільше мені сумно від того, що Україну чекає те саме. Там усе в табличках "заміновано". Не дай боже, відійдеш від дороги вліво чи вправо – п*здєц.
Забув сказати за їхню кухню – неймовірно смачна. Я би тільки афганські страви і їв. Є така штука, називається шір’ях: "шір" – молоко, "ях" – холодне. Це типу морозиво. Приносять на тарілці цілу вежу – смачно і добре заморожує мозок. Вони все їдять руками, спершу мені було незвично. Тушать картоплю, оранжева підлива з жирком, спеціями, зеленню, і здоровенні м’ясні тефтелі. Їдять з лавашем, але руками. Ложку можуть тобі дати, але подумають, що ти недолугий. За столом, хто наймолодший, той найбільше "вигрібає". Адже ходить з мисочкою і чайником – усім миє руки перед трапезою. Культ поваги до старшого. Якщо ти, молодший, "биканув" – моментально отримуєш тягла.
– Чи є в Афганістані гопники?
– Є! Я їх ніколи не зустрічав, але читав про них у книзі "Ловець повітряних зміїв". Дуже сумна історія про те, наскільки ці гопники жорстокі – побили, згвалтували… У нас візуально можна ідентифікувати, що ось цей чувачок має намір до*батися і запитати, чи є в тебе сигаретка. В Афганістані такого немає – вони всі одягнені однаково, у халатах до п’ят. Та й вибір кольорів обмежений: бурий, чорний, білий, сірий і кремовий. Коли заходиш на базар – це велетенська однорідна маса. Якщо загубишся – п*зда тобі. Когось знайти, якщо ти без телефона, просто неможливо. Загалом мені дуже подобається афганська культура. Не подобається лише те, що вони х*й кладуть на правила дорожнього руху. Правил нема, нуль! При цьому є повага між водіями. Стоїш на перехресті – чуваки тобі моргають фарами або сигналять "проїжджай".
– Розмовляєш на фарсі чи пушту?
– Я вивчив фарсі. Пушту – це зовсім інша мова. На фарсі тебе запитають "чіторасті?" (як твої справи?). А на пушту – "цингаї?". Це як українська і польська – щось наче схоже, але людина, яка ніколи не чула пушту, інтуїтивно її не зрозуміє. Просто мій батько розмовляє фарсі, та й у столиці більше нею послуговуються. А заїжджаєш у село – там здебільшого пушту.
"Я саме той чувак, який приходить на пиво і розповідає нах*й нікому не потрібні історії"
– На твоєму YouTube-каналі – відповіді на безліч запитань, як у Вікіпедії. Від теми ізраїльських спецслужб до того, яким буде світ через 1000 років. Коли ти відкрив у собі багатогранність і тягу до дослідження незнаних сфер?
– Над власним каналом я думав давно, але через роботу на 24-му не встигав ним зайнятись. На телебаченні я вів "Мафії світу", "Спецслужби", там вивчив історію, зацікавився темою війни, почав писати "Рекрута". А потім все, що я люблю, стали потрохи закривати через коронавірус. Мене переповнювала інфа, якою хотів поділитися, а було ніде. Я саме той чувак, який приходить на пиво і розповідає нах*й нікому не потрібні історії. Так з’явився YouTube-канал.
Дуже люблю слухати людей. "Не знаю, куди вкласти бабки", – каже хтось. Це ж елементарно! Є депозит, акції, крипта. Канал розпочинав, як теорії змови, якісь цікаві корисні фішки. Потім додав біржест – огляд новин, поки не закінчиться пиво. Спершу брав безалкогольне, а потім пару разів пробував справжнє – ледь випуск досиджував (Усміхається). Було 800 підписників. Я за органічну аудиторію – щоб додавалися лише ті, кому справді цікаво. Люблю вникнути в деталі, що просто п*здєц, але при цьому пояснюю складні речі простими словами. Щоб людина, яка шарить, дізналась щось нове, а яка не шарить – зрозуміла.
І тут почалася повномасштабна війна. Ночував на роботі, перекваліфікувався на ведучого телемарафону. Мене це не перло. З’являється таролог, розкидає карти: "Все, у серпні – контрнаступ!" Щоб спростувати цю фразу, я перелопатив дофіга статей, ночами не спав і таки не зміг з упевненістю сказати, що буде контрнаступ. У таролога – 500 тисяч переглядів. Я запрошую Ігаля Левіна, експерта з тактики, а мені в коментах пишуть, що Ігаль – д*вбойоб і я – д*вбойоб. Назагал – 13 тисяч переглядів. За*бісь.
Переніс військову тематику на власний YouTube-канал. Не називаю себе військовим експертом чи аналітиком. Просто – військовий оглядач. Завжди наголошую, що розповідаю, спираючись на факти і цифри, а ось зараз кажу від себе. Глядачам не подобається (але вони все одно дивляться), що я не завжди розповідаю хороші новини. Часто пишуть: "Ти за*бав із демотивуючими випусками". Але не розповідати про це я не можу.
– Твій улюблений історичний період та персонаж?
– Улюблений період – Друга світова війна. Вже минуло понад 70 років, а вона досі не вивчена до кінця. Щоразу дізнаєшся щось нове. Взагалі, Другу світову називають "грою спецслужб". Вони розігрували цілі шахові партії. Наприклад, висадка союзників на Сицилію відбулася зокрема тому, що Ян Флемінг, літературний батько Джеймса Бонда, який працював у військово-морській розвідці, писав книжку "30 способів, як на*бати ворога". Один із пунктів – треба підкинути ворогам труп із "липовою" кореспонденцією, яка введе їх в оману. Командир Флемінга побачив цю ідею і вирішив її провернути. Німці "повелися" і перекинули всі сили в Грецію та Сардинію, а тим часом союзники висадились на Сицилії. У Другій світовій таких історій – мільйон.
Щодо історичного персонажа, то це Хмельницький. Я не вважаю його п*дарасом через домовленість із Московією. У нього реально не було вибору. Карти так випали, що єдиний, хто міг допомогти не програти, це була русня. Звісно, з того часу нам доводиться розгрібати лайно, яке нам підсовує Росія. Але як мужик, як гетьман і полководець – він був крутим. Прорахувався в одному – передав владу своєму синові.
"Мені скидали відео з БТРів, як по мене їдуть"
– Чому кацапи – такі довб*йоби?
– У мене є геніальна відповідь на це запитання. Неосвіченість! Я про це говорю в усіх своїх відосах: русня – неосвічена. Але є і загадка, яку я не можу розгадати. Ти живеш у XXI столітті. Є країни, яким вдалося реінтегруватись – Україна, Литва, Латвія, Естонія… І є русня. Союз розпався у 1991-му. В кожної людини з’явився доступ до певних свобод, можливість читати закордонну пресу, об’єктивні джерела інформації. Але ти цього не робиш. У тебе є можливість подорожувати і пізнавати світ. Але ти цього не робиш. Є статистика: лише близько 13 відсотків росіян хоча б раз були за кордоном.
– А як бути із ватою в Естонії, Латвії, Німеччині? Вони роками живуть в Європі, але так нічого й не зрозуміли.
– Єдине пояснення, до якого я дійшов – це неосвіченість. Союз позиціонував себе державою, на яку завжди всі нападають і всі їм щось винні. Тому рухалися в напрямку, що байдуже, як жити, головне – аби їх всі боялися. На жаль, цього ефекту досягнули – їх сцить весь світ. Нашим західним партнерам страшнувато щось зробити – бояться спровокувати. І тільки ми власним прикладом доводимо: не потрібно цієї х*йні лякатися.
На неосвіченість росіян може вплинути тільки два фактори – голод і бідність. Звісно, наразі їм абсолютно насрати – і це видно з соціологічних опитувань. Коли ж не буде що жерти їхнім дітям – от тоді вони подумають, що, напевно, цей *бучий Путін щось робить не так.
Що я вкладаю у слово неосвіченість? У тебе мак, айфон, брендові шмотки, іномарка, ти відкладаєш бакси і євро, твій IT-бізнес співпрацює з міжнародними компаніями, але при цьому ти говориш "Європа та Америка – х*єсоси". Користуючись благами їхньої цивілізації! Неспроможність зрозуміти, що наганяєш на блага, які дозволяють тобі заробити на життя – ось це і є неосвіченість. Вони не шарять: якщо цих благ не буде, перетворяться на КНДР. Пропаганда робить своє.
– З усіх пропагандистів – хто найбільший х*й?
– Соловйов. У мене на нього особиста образа. Але почну з того, наскільки він п*дарас. Соловйов має віллу закордоном, як і більшість пропагандистів. Але у нього найбільше підписників у соцмережах, він активно їх веде. "60 мінут" – це на тєлік, для старшого покоління, як і п*зда Скабєєва та д*вбойоб Попов. Проте Соловйов орієнтується на молодше покоління, яке сидить у соцмережах. Цей г*ндон свідомо бере на себе відповідальність – виховує нову армію зомбі, які йтимуть на нас війною.
Тепер про історію з моїм ефіром і словами, що я дотримуюсь доктрини Адольфа Ейхмана. Чому я це сказав і чому я ненавиджу Соловйова. Суто для протоколу: я вважаю, що Ейхман – п*дарас, усі нацисти – п*дараси. Прямо під час ефіру я дізнався, що мого хорошого товариша Павла Сбитова рускі вбили на фронті. Він не помер від інсульту чи інфаркту – мого друга забрала війна.
До того ж, я щодня оголошував в ефірі статистику, скількох українських дітей вбила Росія. І от прилітає мені повідомлення: "Паші Сбитова вже нема". Мене дуже сильно "понесло". Звідки я взагалі знаю про доктрину Ейхмана? Я писав про нього програму на "Спецслужби", де розповідав про те, який він п*дарас. Мабуть, єдиний нацист, який не дотримався своєї доктрини: говорив, що потрібно вбивати єврейських дітей, аби вони не виросли і не дали тобі п*зди. Але діти євреїв виросли: один став директором "Моссаду", інший очолив опергрупу – вони Ейхмана виловили і таки дали йому п*зди. Це для них було справою принципу.
Я це сказав. То була дуже довга промова. Бл*дський Соловйов вирізав це, прифотошопив мені Ейхмана – і відтоді понеслось. Мені писала русня, Human Rights засудили моє рішення, Антоніу Гутерріш (генсек ООН) давав прес-конференцію з цього приводу, російський ОМОН записував мені відеозвернення, а потім їх роз*бали під Черніговом, мені скидали відео з БТРів, як по мене їдуть і так далі. Не буду приховувати – я дуже сильно переср*в. Кібербулінг – це страшна, дуже неприємна штука. Нікому не рекомендую, треба думати головою.
Чи визнаю це, як свою помилку? Так. По-перше, п*зданув х*йню. Усвідомив це практично одразу – ще до того, як весь цей булінг почався. Наступного дня прийшов в ефір і просто вибачився. В СБУ я також сам пішов і розповів, як усе було. Там мені сказали, що кібербулінг зазвичай закінчується кібербулінгом. Але я прекрасно розумів, що так не буде. Будь-який рускій мене впізнає, де б я не був.
– Ми ще про це поговоримо, але спершу закінчимо із Соловйовим. Пригадую, Валерій Маркус, зустрівши за кордоном іншого пропагандона Шейніна, просто плюнув у нього. Уявімо, ти бачиш на вулиці Соловйова, якщо він раптом доживе до того часу. Твої дії?
– Не думаю, що я в нього плював би чи дав по *балу. Повір, він знає, що його чекає. Пропагандони розуміють усі наслідки, саме тому їм платять так багато. Єдине, що я зробив би – подзвонив у поліцію. Кожного свого ефіру він закликає вбивати цивільних українців. У європейському суді були б шанси виграти справу і додати йому геморою. Складно уявити ситуацію, бо то людина, яку я просто ненавиджу.
"Я мав честь знати…"
– За ці пів року ти втратив кількох близьких друзів. Зокрема, загинув твій колега Олексій Чубашев, який казав: "Не плач. Терпи. Це буде перша і не остання втрата на цій війні". Чи вдається тобі терпіти?
– Не вдається. Спочатку був Павло Сбитов, потім – Юра Олійник (я, напевно, в той момент плакав найбільше). Юру я бачив кожного дня, з ним я обговорював усе, що мене турбувало. Я подарував йому на день народження пляшку віскаря і він чекав цілих пів року, щоб випити її зі мною вже у мій день народження. Колись я йому жартома сказав: "Хочу на день народження вареників з вишнями". І він приніс цілих три кілограми вареників з вишнями. Вони досі лежать у морозилці. Тримаю їх просто як пам’ять.
Юрій Олійник
Юра був учасником знімальної групи "Рекрута". Після його загибелі мені було дуже кепсько. У нас із дружиною з’явилася традиція. Кожної неділі, після роботи, заїжджаємо спочатку до Юри з квітами, і лише після цього їдемо додому. Коли в нас гостював Льоша Чубашев, він сказав ось цю фразу про "Не плач…" І, бл*ть, коли загинув вже Льоша, я навіть не знаю, як це описати. У той день я прийшов до Cantona Pub. "Чому такий сумний?", – запитує Микола Дробина. "Друга втратив", – відповідаю. "Запам’ятай собі: не треба через це розчаровуватися. Тепер маєш право говорити "Я мав честь знати…". Мене як прорвало на плач! Увечері плакав, вночі не спав, наступного дня прийшов на ефір, розповідав про Льошу і теж заплакав. Ще й після ефіру плакав. А Фейсбук постійно підкидає спогади…
Серія "Рекрута" про морпіхів. Там вже половини тих, хто потрапив у кадр, немає серед живих. Дядя Саша, який бігав із Льошею і змусив його ригати, загинув. Я ох*їв, коли це дізнався. Або чувак, з яким ми грали в карти, Дмитро, – його також уже нема. Троє моїх друзів – це лише маленька частинка втрат, яких кожен із нас зазнає у цій війні.
– Олексій і Павло. Якими були ці хлопці?
– Із Павлом я познайомився під час зйомок все того ж "Рекрута" у Грузії в 2019 році. Він нас називав "репортерами". Паша був тим чуваком, який завжди топив за правду. Ми якось розвели грузинів, щоб дали нам "квадрики" в горах покататись. Мовляв, хочемо там познімати. Приходить Паша: "Що за х*йня? Які зйомки на "квадриках"? Він змушував завжди говорити чесно. Для нього не існувало особистого життя: "Моя родина – це морпіхи". Добрий, прикольний і п*здець який веселий чувак. Розповідав, як вони викручувалися через уй*біщні мінські домовленості. Брали РПГ, до неї прикручували міну і п*здували. Стартанула війна – вони вже були там. Він, до речі, завжди знав, що цей день настане. 503-ій окремий батальйон морської піхоти був закріплений за Маріуполем: "Не відступимо ні на крок". Не відступив…
Павло Сбитов
Льоша. Ми зняли сезон "Снайперів", і десь через рік у Карпатах відбувалися змагання. Виграли чуваки, які займаються спортивною стрільбою, але Чубашев хотів випробувати свої сили, взяв собі інструктора з позивним "Канада". А я, як сценарист, Льошу постійно зай*бував: скажи так, скажи сяк, зроби те, се. "Окей, у нас є 2 дні зйомок. У цей день я роблю все, що ти захочеш, але наступного – ви робите те, що я скажу. А я хочу, щоб ви мене не зай*бували". І в день зйомок я його дістав максимально. Готується до пострілу, правильно дихає, підлажу з петличкою: "Льоша, що відчуваєш?" Він так харився на мене! І, звісно, програв.
Олексій Чубашев
Почалася війна. Дзвонить мені Льоша. Я запитав його, як впоратися з емоційними гойдалками. І він, перебуваючи у своїй військовій частині в Очакові, сказав геніальну фразу: "Треба їсти, спати і трахатися". Це найгеніальніша порада, яку я чув у цьому житті. Він був мудрим чуваком. Релігійним, до речі, дотримувався усіх заповідей. Людина, до якої немає за що до*батись. А ще, пригадую, він приїхав на похорон свого товариша і заночував у мене. Це вже було після мого скандального ефіру. "Прикинь, мене Арестович знає через цю х*йню", – кажу йому. А Льоша робить нам селфі і скидає Арестовичу (Усміхається). Вони, виявляється, були знайомі. Зранку ми роз’їхалися – я на роботу, він на похорон. Хотів залишити штуку гривень за ночівлю. "Купи мені краще дві пачки чипсів". Повертаюся з роботи – стоять квіти для моєї дружини, косарь гривень, дві пачки чипсів і х*єва туча армійських снеків.
– Сняться?
– Тільки Льоша один раз наснився. Юра, напевно, не сниться через те, що я його дуже часто бачу, якщо можна так сказати. Приїжджаю на його могилу, ми розмовляємо, розповідаю йому, як минув мій день. Плюс – у нього там дуже гарне фото.
У мене є улюблені цукерки – "Ромашки". І Юра щоразу, коли ми перетиналися, давав мені одну "Ромашку". В останній день, коли я його бачив, 24 лютого, Юра був з армійським баулом. Я запитав: "Ти куди?" Він відповів: "Туди". Ми обійнялись, попрощались, побажали один одному удачі і він поїхав. Потім телефонував із Попасної, зв’язок був поганим. Зазвичай запитував мене про новини у світі. Я коротко переказував йому весь дайджест за тиждень. "Юра, все, погоджують нам поставку артилерії. Має бути все за*бісь, тільки дотягни. Якщо щось потрібно – просто напиши". Коли передавали йому дизельний генератор, навалили ще 300 кілограмів гуманітарки. Сподіваюсь, він нею встиг скористатися, бо через кілька днів загинув.
"Злили в інтернет номери телефонів, паролі, контакти моєї родини, адресу"
– Повертаємося до історії твого найвідомішого ефіру. Як почувається людина, яку оголосили мішенню?
– Було нереально важко. Я й так розумів, що сказав неправильно. Досі вважаю, що потрібно повирізати всю русню, але ту, яка прийшла на нашу землю. Всю іншу русню обмежити в рамках її країни, а їхніх дітей – перевиховати. Ми не маємо перетворюватися на таких свиней, як русня. Але у той момент я сказав те, що мав на увазі – ось це погано. Це вирвалось. Потім усвідомив, вибачився.
Прикинь, у чому був головний до*об від русні. Не в тому, що я хочу вирізати рускіх дітей. В Ейхмані! У тому, що я – "нацист". Ви й*бнуті? Фотка Ейхмана там з’явилася завдяки вашому довб*йобу Соловйову.
Найстрашніше, що ти нічого не можеш із цим зробити. Залишається лише чекати. Я чистив повідомлення, закривав соцмережі. Зараз я їх відкрив, бо вже пох*ю. У перші дні ходив, як ППО. Мав із собою ніж, але його ніколи в житті не використаю – не готовий, я ж не на війні. Краще отримаю по писку.
– А якщо це тіп, який прийшов тебе замочити?
– Тоді – так. Залежить, скільки їх буде. Якщо з ножем – тоді я вийму свого ножа, якщо голіруч – я теж буду з голими руками. Отож, я чистив усі ті повідомлення. Мій телефон "сідав" за дві години – від дзвінків, повідомлень, смс, пошти. Усі, що були від русні, за душу не чіпляли, просто було неприємно. Найобразливіше і найогидніше до самого себе – це повідомлення від українців. "Ми дивилися завжди твої ефіри, ти був ох*єнним тіпом, поки не зробив оцю х*йню. Ти довбой*б, ти зіграв на руку русні". Я й так знав, що зіграв на руку ворогу. Це повна х*йня, тому й ходив до СБУ: "Чуваки, я таку фігню зробив, п*здєц". Русня мені досі пише. Заходять на мій YouTube-канал, на пошту щось скидають. Мені пох*ю.
– Розкажи про відео, яке тобі записали з БТРа.
– На YouTube воно, по-моєму, називається "Обращєніє ОМОНа к Фахрутдіну Шарафмалу". Взагалі, якщо ввести моє ім’я російською мовою, там дох*я відео. А тих омонівців потім роз*бали під Черніговом, на тому їхня історія закінчилась. Але все це звучить доволі переконливо. З "бетерів" мені записували відео: "Ми готовімся". Злили в інтернет номери телефонів, паролі, контакти моєї родини, адресу. Ось це було найстрьомніше. Хіба мало в Україні живе росіян?
– Ризики реально були високими?
– Реально. Мене про це попередили. "Ви розумієте, що не всі люди, які приїжджають в Україну, налаштовані проукраїнськи?" Через це мені довелося переїхати із дружиною на два тижні. Ми мешкали в іншому місці, поки все не устаканилось. Адже потім почалася Буча і мене в цьому плані стали сильно підтримувати. Я дуже імпульсивний, але тепер тричі думаю, перш ніж щось сказати. Не завжди твої слова можуть нашкодити тільки тобі.
– Сам Аксьонов тебе вшанував увагою, типу, "ми тєбя найдьом".
– 10 мільйонів рублів обіцяли за мене, чи якось так. Коли оголосили винагороду за колаборантів і зокрема Аксьонова, мені дуже свербів язик сказати: "Ну що, сучара, доп*здівся нах*й? Тепер твоя черга". Але стримався – урок засвоєно. Я готовий до того, що одного дня мені дадуть по *балу. Дадуть по писку і скажуть: "Ти знаєш, за що".
Що спільного між Суркісом і Черчіллем?
– Фарід і футбол. Чи є точки дотику?
– Я більше по бойових мистецтвах. Хортинг – українське єдиноборство, дуже схоже на мікс-файт. Займався до першого курсу універу. А паралельно бігав з пациками у футбол. Зазвичай діяв у нападі.
– Чому в Афганістані все настільки погано з футболом?
– У них розвинені зовсім інші види спорту. Наприклад, поло і крикет. Є собачі та півнячі бої. А от футбол, за великим рахунком, навіть немає де пограти. В Африці, де трава також не росте, бігають по глині. А тут – скелі. Я там єдиний раз копав м’яч, і робили ми це прямо на дорозі. Щоразу, коли їде якась машина, а особливо американці, ти можеш попрощатися з м’ячем. Якщо колона зупинилася через ваш футбол – вам п*зда. Тебе вичитують і ведуть додому. Як там вуха ламають – це жесть.
Пригадую, якось ми набрали воду в кульки і кидали в перехожих з-за 4-метрового паркана. Я влучив чувакові в голову, він вибив двері і мене знайшов. Схопив за вухо так, що лише дивом хрящів не зламав. Дітей ніхто не шкодує – б’ють тапками, палками, шлангами.
– У Кабулі є футбольний стадіон, на якому таліби влаштовували публічні страти.
– Просто це місце, де можна зібрати найбільшу кількість глядачів. Але це не означає, що абсолютно всі страти там проводили. Зазвичай покарання відбуваються в найрізноманітніших місцях. Якщо патруль фіксував злочин, то карали прямо на місці. Сам стадіон – класний. Там грають у крикет, проводять пікніки, навколо – безліч наметів із вуличною їжею. Але уяви собі: це єдиний стадіон на всю столицю! Є ще велетенський парк Багх Бабур, мій дядько – його директор. Там ростуть різноманітні фрукти – фініки, мандарини, апельсини, інжир…
– Якби у тебе була можливість записати інтерв’ю з легендою світового футболу, кого б ти обрав?
– Нголо Канте. Мені дуже цікаво: як людині з такою популярністю і статусом вдається залишатись простим чуваком. Для мене він є втіленням людяності у футболі. Мікрочєлік собі бігає, ні з ким ніяких конфліктів.
– Серед африканців є й інші достойні персони – Садьйо Мане і Мохамед Салах.
– Так, але все ж Салах для мене не такий душка, як Канте. У Нголо дивним чином поєднуються його вираз обличчя, зріст, статура і поведінка. Салах виглядає офігенно, круто. А дивишся на Канте – він як пиріжечок з вишнями (Усміхається). Мабуть, назву ще Каріма Бензема. Я ж уболіваю за мадридський Реал.
– Серед футболістів доволі нечасто трапляються ерудовані, глибокі, ідейні чуваки. Зачасту вони "внє політікі" і взагалі стоять осторонь важливих для держави процесів. А ось ультрас – активні, принципові, безліч із них пройшли фронт. Чому так?
– Футболісти – це обличчя, форма, але не зміст. А ультрас – це люди, яким нічого втрачати. Коли йдеш на сектор – отже ти вже за якусь ідею. Вважаю, що п*здатіших за ультрас у цьому житті не було і вже не буде. Я їх обожнюю. Вони рішали всюди, на всіх акціях протесту. Двіж в Одесі почався з ультрас. На Майдані теж зарішали ультрас. А скільки їх зараз воює на фронті! Неймовірні люди, яким величезна подяка за їхню відданість та ідейність. Такими бувають тільки ЗСУ і ультрас. Титани!
– Ти за те, щоб футболістів відпускали за кордон, чи нехай краще лізуть в окоп?
– Звісно, за те, щоб відпускали. Це люди, які представляють не себе, а всю нашу країну. Немає такої х*йні, як "спорт внє палітікі". Спорт у політиці, і якщо вони здобувають перемогу, то це перемога всієї України. Зате я проти, щоб виїжджали люди, які обмежено придатні до військової служби. Я, до речі, обмежено придатний, мене хотіли списати. Але попросився, щоб цього не робили – раптом десь стану в пригоді. З калаша на 100 метрів не постріляю, проте можу готувати їжу, щось лагодити, підносити снаряди. А на ближніх дистанціях, як то кажуть, у приціл дивитись не доводиться. Береш кулемет і п*здуєш.
– Закінчити розмову пропоную грою в асоціації. Я називаю відому людину нашого футболу, а ти підбираєш їй історичного персонажа за якимись спільними рисами. Перший у списку – Рінат Ахметов.
– Наполеон! Єб*йший чувак із необмеженими ресурсами і впливом, але одного дня він це все прой*бує.
– Ігор Суркіс.
– Перша асоціація – Вінстон Черчілль, який шлюх трахав, курив багато. Але це буде занадто поважно для Суркіса. Вони співпадають лише в плані любові до luxury life.
– Ігор Коломойський.
– Індіра Ганді. Чому? Коломойський завжди був блатним п*здатим чуваком, як і Індіра Ганді. Але одного дня вона дуже сильно про*балася під час спецоперації "Блакитна зірка", бо увійшла в контри з індійськими сикхами. Так само Коломойський пішов в контри з нашою владою. І одного дня доп*здівся, що йому прилетіло стільки п*здеця. Ганді у підсумку вбили, до речі.
– Олександр "Вова, *баш їх, бл*ть" Поворознюк.
– Я його віддавна знаю, як чувака із золотим телефоном (Усміхається). Він такий жук, що п*здець. Напевно, асоціюється з Ердоганом. Чому? Поворознюк – бандюга, але при цьому дуже патріотично налаштована бандюга. Я п*жджу в держави бабки, я п*жджу в багатих, але допомагаю простим українцям. Ердоган: я – ох*єнний посередник, я вирішу питання російсько-української війни, налагодимо постачання зерна, але я буду і торгувати з Росією, і допомагати Україні. Та займи якусь чітку позицію! Але Ердоган продовжує балансувати. Поворознюк – такий же.
показать скрыть