"Шева був ще зовсім молодим, а Фоменко нагадував Лобановського": він забив перший гол Динамо у чемпіонатах України

"Шева був ще зовсім молодим, а Фоменко нагадував Лобановського": він забив перший гол Динамо у чемпіонатах України
Юрій Грицина / Facebook

Інтерв’ю "Футбол 24" із Юрієм Грициною, півзахисником київського Динамо і збірної України початку 90-х.

Йому – 49. Живе спокійним, розміреним життям і зізнається: "Не дивлюся футбол, нецікаво". Навіть матчі київського Динамо, із яким став 2-разовим чемпіоном України, володарем національного Кубка і грав проти Барселони, не спроможні порушити цю внутрішню ізоляцію.

А свого часу Юрій Грицина був у всіх на слуху. Більше того, він назавжди вписав своє прізвище в історію легендарного клубу. По-перше, забив останній гол Динамо у чемпіонатах СРСР. По-друге, забив перший гол Динамо у чемпіонатах незалежної України. По-третє, став автором першого хет-трику Динамо у Вищій лізі. У сумі – п’ять, без перебільшення, історичних голів! І це при тому, що Грицина ніколи не був класичним форвардом. Фантастика? Відповідає сам Юрій Васильович.

грицина

"Міг грати і до сорока років"

– Ви призначили інтерв’ю на ранок. А для решти дня які у вас плани, якщо не секрет?

– Буду їхати на роботу скоро.

– Знаю, що ви тренували юнацькі збірні України, київський Арсенал, Славутич. Де працюєте зараз?

– Зараз із дітьми працюю. Васильківський район, є таке село Калинівка.

– Ігрову кар’єру ви закінчили доволі пізно – у 38 років. Якби на той момент ваша команда – черкаський Дніпро – не розпалася, могли бігати до сорока?

– Думаю, що так. Сил би вистачило. Я тому й закінчив, бо не хотів займатися черговими пошуками нової команди – обдзвонювати, розпитувати… Тим паче, розумів, що люди вже сприймають мене, як "старенького". Мені це піднабридло. Та й багато де починали виникати фінансові проблеми, деякі клуби зазнавали краху. Завершення кар’єри стало найпростішим рішенням.

– Джерела свідчать, що ви грали і у захисті, і в півзахисті. Де було комфортніше?

– Починав півзахисником і навіть нападником, але з віком, коли з’явилося більше досвіду, перейшов у захист.

– Класична універсалізація за Лобановським?

– Та ні, не мені це оцінювати.

грицина

"Українців називали "хохлами", а ми їх – "москалями"

– Більшість своєї кар’єри ви провели за кордоном. Росія, Литва, Латвія – загалом 12 років поспіль. Задоволені?

– У якому плані?

– У плані професійної та матеріальної реалізації.

– У принципі – так. Вважаю, що гріх скаржитись. Мені дуже пощастило з тренерами. У Києві – Колотов, Пузач, Лобановський, Фоменко. Після Києва натрапив на Малофєєва, Федотова, Яковенка. І з Юраном, молодим тренером, встиг попрацювати.

Щодо рівня, то Росія стояла вище від України. Тому туди намагалися виїхати. Ну а Литва і Латвія – це щоб "пересидіти", перевести подих. Рівень там, зрозуміло, був набагато нижчий. Прибалтика слугувала для мене перевалочним пунктом.

– Ви пограли за 7 російських клубів. Де було найкраще?

– Уралан Еліста (1996-97 роки, – Футбол 24). Команда виходила у Вищу лігу. Я провів там два роки – вони були чудовими у професіональному плані, в плані підготовки та всіх інших сенсах. Зранку приходили, увечері поверталися – цілий день працювали.

– У той час президентом Калмикії був Кірсан Ілюмжинов – фанат футболу та шахів, який, за його ж словами, контактував з НЛО…

– Я частенько бачив його вживу. Абсолютно проста людина – скромна, ніякого пафосу. Приходив, спілкувався з нашою командою, тиснув нам руки. Будь-які питання чи проблеми – вирішувалися. Можна було спокійно зосередитися на футболі і працювати на результат. У мене тільки позитивні спогади про Ілюмжинова.

– А в якому російському клубі було найгірше? Можливо, десь недоплатили?

– Був такий етап у Чорноморці з Новоросійська (2002 рік, – Футбол 24). Я прийшов у перерві чемпіонату разом із Колею Волосянком. Команда рвалася у Вищу лігу, багато досвідчених, вікових гравців – Терьохін, Призетко, Безсмертний…

Не знаю, навіщо мене запрошували, бо в підсумку я так і не грав. За все друге коло випустили тільки раз – та й те, мабуть, лише на 5 хвилин. Звісно, недоплатили також. Ось такий у мене був невдалий період.

– Наприкінці 90-х збірні України та Росії двічі зіграли у відборі до Євро-2000. Віталій Самойлов, що виступав тоді за Балтику, розповідав, якою трагедією став гол Шевченка для місцевих футболістів. Ви у той момент перебували у саратовському Соколі. Що можете пригадати?

– Маєте на увазі, чи не зіпсувалися наші стосунки? У мене завжди були хороші відносини, які збереглися до сьогодні. Не можу сказати, що нас десь недолюблювали. У Саратові я провів прекрасний час. Тим паче, які ж люди були в команді! П’ятницький, Лебедь, Коновалов, Стогов, Жабко, Окрошидзе та багато інших – усі з досвідом.

"Коли Шева забив Філімонову, на мене замахнулися": він грав за Динамо, у Росії називали "хохлом", його син – талант ПСЖ

Існувала доброзичлива атмосфера, все робилося з гумором. Звичайно, українців називали "хохлами", а ми їх – "москалями". У Соколі це все мало жартівливу форму. Не знаю, як там було у Віталіка. Можливо, він потрапив у якусь специфічну команду.

От де я відчував недоброзичливість – це у Латвії, місто Лієпая. Вони там гостро реагують на приїжджих росіян і українців. Пріоритет надається тільки своїм – латвійцям. Коли виходили у місто – повинні розмовляти лише латвійською мовою, і все. Російську забороняли.

– Але думаю, ви зуміли відчути, наскільки країни Прибалтики вже тоді зробили крок вперед за рівнем економіки і розвитку.

– Та ні. Ви знаєте, у нас набагато краще було. Там нічого не змінилося – яким було при Союзі, таким і залишилось. Даугавпілс, наприклад, та й Рига, хоч і столиця, – нічого особливого. Не можу сказати, що потрапив у напів-Європу. Бачив містечка спустошені, де все занедбане, розбите.

динамо

"Збірну України поселили в якомусь гуртожитку"

– Легіонерський шлях ви розпочали у 1994-му, коли несподівано змінили київське Динамо на Динамо з Тюмені. Наскільки я зрозумів із ваших нечисленних інтерв’ю, проблема полягала в Сабо?

– У принципі, так. Це він посприяв моєму відходу з Києва. Сабо очолив команду після Фоменка і заявив, що, мовляв, робитиме свою команду. Нас відправили в дубль – мене, Безсмертного, Кутєпова, Хруслова. Свої емоції можу описати так – піти з Києва, куди завгодно.

Хоча потім, коли аналізував ситуацію під завісу своєї кар’єри, схилявся до думки, що краще було б пересидіти, перетерпіти. Але я хотів грати. Зрештою, все сталося так, як повинно було статися. За нами приїжджав Секеч – хотів нас бачити у Находці. Я навіть не знав, де це. Потім приїхали з Тюмені. Довго не розмовляли – я одразу погодився.

– На той момент за вашими плечами були два матчі у футболці збірної України – проти Литви і Хорватії…

– Так. А ще раніше брав участь у першому матчі збірної України – в Польщі. Я так дивлюся – ніде про це не пишуть. А то була найперша збірна, яка тільки формувалася. Якщо не помиляюся, очолював її Леонід Ткаченко, грали Кандауров, Призетко… Ми приїхали у Польщу, поселились в якомусь гуртожитку. Вже не пригадую, як зіграли – 2:2 чи 0:0…

– Це була національна збірна Польщі?

– Або збірна, або клуб. Не згадаю, на жаль.

куман грицина

Грицина проти Кумана

бакеро

Хосе Марі Бакеро

– У Кубку чемпіонів ви грали проти Барселони, в інтернеті збереглося фото, де ви поруч із самим Куманом. Бачили це фото?

– Так. Вони всі для нас були зірками, а Куман – тим паче. Там що не прізвище – то легенда. Особливо мене вразив Бакеро – немаленький хлопець, ноги м’язисті, жилаві. Лаудруп, Стоїчков, Надаль – потужна команда.

– Динамо обіграло їх – 3:1, а на Камп Ноу забив Ребров. І все ж – 1:4. Чому?

– Вдома пощастило. А там Леоненко міг забивати, але влучив у штангу. Якби забив – хтозна, як би все склалося. Важко було з ними, звичайно. Барселона переважала у швидкості, в індивідуальній майстерності.

"Той самий Леон із 90-х"

– Як вам працювалося під керівництвом Михайла Фоменка? Знаємо його як суворого, вимогливого, небагатослівного тренера…

– Знаєте, я про це не думав. Не можу нічого поганого сказати про своїх тренерів. Подобається тобі тренер чи не подобається – це робота. Будеш сперечатися – нічого не отримаєш і грати не будеш. Фоменко чимось нагадував мені Валерія Васильовича Лобановського. Думаю, всі вони хотіли бути на нього схожими.

"Футболісти повинні підкорятися". Правила життя Михайла Фоменка

– Молоді Шевченко та Ребров. У яких ви були стосунках із ними?

– Шева був ще зовсім молодим хлопцем – його тільки перевели із Динамо-2. Щодо Сергія, то добре пам’ятаю, як він перейшов із Шахтаря. У нас були нормальні стосунки. Не скажу, що зараз ми спілкуємося, але коли перетинаємося "по ветеранах" – можемо перекинутися парою реплік. Ставимося один до одного з повагою.

– Леоненко три роки поспіль визнавався найкращим футболістом України. Заслужено?

– Думаю, що так. Можна стати найкращим один рік. Але три роки поспіль – це вже стабільність, правильно? Він насправді – хороший футболіст. Таких нападників, як Леон, мало було. А може й не було взагалі. Я його пам’ятаю ще з московського Динамо. У нього було все – швидкість, дриблінг, техніка, удар. І головою грав, і пас міг віддати. Грав на команду, але й самотужки міг витягнути матч.

– Зараз на зв’язку із знаменитим експертом?

– Звичайно. Зустрічаємося, грали за ветеранів, зараз він нам, як тренер (Усміхається). Чи змінився? Ні, це той самий Леон із 90-х, якого я давно знаю. Він не з тих людей, що задирають ніс.

грицина

"Хто я такий, щоб оцінювати Динамо?"

– Я розумію, що журналісти, мабуть, дістали вас цією темою, але… Ви забили останній гол Динамо у чемпіонатах Союзу, а також перший гол Динамо у чемпіонатах України. Містика? Фантастика? Що це?

– Я б і не знав про це, якби не журналісти. Буквально недавно телефонувала дівчина. "Сьогодні урочистий день хет-трика", – каже. Якби не вона – я б не здогадувався, що ще й хет-трики робив (Усміхається). "Чи є сенс записувати інтерв’ю?" – "Я того хет-трика не пам’ятаю, тож, мабуть, ні", – відповів. А цей хет-трик, виявляється, був першим для Динамо в історії чемпіонатів України.

– Круто!

– Постраждав від мене Нафтовик із Охтирки. Але як це відбувалося – не пам’ятаю, чесно. Зате пам’ятаю перший гол у чемпіонаті України – харківському Металісту. Лужний пройшов флангом, подав, а я пробив головою. Відео цього гола можна знайти в інтернеті. Тішить, що технології пішли вперед. Частенько переглядаю архівні відеокадри – ще з 80-х. Ностальгія.

– Чи правда, що вам за той перший гол обіцяли подарувати срібний перстень?

– Так. Якщо не помиляюся, хтось із представників клубу обіцяв. Але я нічого так і не отримав.

– Ви якось сказали, що цей гол – не найважливіший у вашій кар’єрі. А який тоді найважливіший?

– Важко сказати. Знаєте, мені здається, що більшість футболістів про це не замислювались. Головне – результат. Для мене важливі всі голи, які вирішують долю матчу.

– Якщо підбивати підсумки вашої кар’єри, чи є моменти, про які ви шкодуєте?

– Так. Є моменти. Шкода, що вони приходять лише з віком, з досвідом, з певною життєвою мудрістю. Я підпсував собі кар’єру у Саратові, коли покинув команду, хоча мене просили залишитися. Та й із Києва передчасно пішов. Був би трохи старшим, мудрішим, може б і дослухався до поради Онищенка, тодішнього наставника Динамо-2, – пересидів би, поки ситуація не вирішиться. Молодість…

– Як вам виступи теперішнього Динамо?

– Нічого не можу сказати, чесне слово. Я не дивлюся футбол. Нецікаво. Ось днями Динамо грало із Шахтарем, а раніше із Зорею – не бачив жодної хвилини. На дачі стільки роботи! Тому не володію інформацією, як розвиваються події. А по-друге, хто я такий, щоб оцінювати? Це не в моїй компетенції.

Сторінка автора у Facebook

"Після матчу з Барселоною мій батько заплакав". Голеадор Динамо 90-х, трансферу якого в АПЛ завадив Лобановський

Комментарии - 0
Если Вы обнаружили ошибку на этой странице, выделите ее и нажмите Ctrl + Enter
1
час
:
13
мин
Барселона
22:00
Бавария
Угадай исход матча

Ми використовуємо Куки ! Що це таке ?