"Продавши коня, я прокинувся мільярдером": божевільний власник Перуджі воював із Кальчо і запросив сина Каддафі
А ще – прогнав зі свого клубу корейця Ан Джон Хвана після його голу у ворота збірної Італії. Знайомтеся: синьйор Лучано Гауччі.
Я приїхав у Перуджу лише для того, щоб гарно провести час. Я хотів відпочити на землях своїх предків.
Лучано Гауччі
У червні 1993 року Перуджа боролася за путівку в Серію В. Президентом клубу тоді був ексцентричний Лучано Гауччі, який до приходу у футбол прославився своїми жеребцями. Арбітр Емануеле Сенцаква також обожнював коней. У 1992 році він придбав першого жеребця в Гауччі. Він також обслуговував матчі Серії С1, де тоді виступала Перуджа. У 1993-му арбітр запросив президента до себе на обід. Згодом вони стверджували, що тоді розмовляли виключно про коней. За трапезою Лучано погодився продати Емануеле кількох своїх жеребців за смішну ціну. Цей обід відбувся за три дні до битви Перуджі з Сіракузами. До речі, арбітром цього надважливого для "грифонів" матчу "випадково" виявився... Сенцаква.
Матч закінчився жаданою для Перуджі нічиєю, а тіфозі гостей критикували арбітра за те, що той протягом 90 хвилин тягнув господарів за вуха. Журналісти також не залишилися осторонь: "Найбільшим компліментом, на який заслужив Емануеле за матч Перуджа – Сіракузи: "У нього був просто поганий день".
"Грифони" зрештою вилізли з болота Серії С і Гауччі сподівався, що вже в наступному сезоні його дітище гратиме в еліті італійського футболу. Corriere della Sera так відгукнулася на тріумф клубу Лучано: "Перуджа в раю". Хоча тіфозі "грифонів" святкували, однак над клубом вже почали збиратися грозові хмари. Гауччі звинуватили у підкупі арбітра. Невдовзі Cенцакву взяли під білі рученьки карабінери. Лучано стверджував, що він абсолютно легально продав судді коней і не мав наміру давати тому хабаря. Коли ж президента намагалися звинуватити в усіх смертних гріхах, той відповідав у традиційному італійському дусі: "Ну добре, мене важко назвати святим. Але покажіть мені, хто в нашій країні чистий?"
12 тисяч фанатів Перуджі, які їздили у далеку Фоджу, щоб підтримати "грифонів" у матчі за вихід у Серію В, святкували тріумф улюбленців усю ніч. Однак невдовзі їхній настрій суттєво змінився. З Риму стали надходити песимістичні для команди звістки: футбольні чиновники хотіли анулювати вихід Перуджі в Серію В. У місті почалися заворушення. Близько 1000 фанатів "грифонів", коли інформація про дискваліфікацію підтвердилася, заблокували автостраду, запалили багаття та викорчували дорожні знаки. Тіфозі почали закидувати пляшками та камінням поліцейських, які намагалися вгамувати хуліганів сльозогінним газом.
Демонстрації були такими масштабними, що владі довелося кликати на допомогу карабінерів із Болоньї, Флоренції та Риму. Тіфозі настільки розійшлися, що навіть спалили спортзал в одній зі шкіл. Директор цього навчального закладу згодом хотів вибити з Гауччі кошти на відновлення приміщення, адже саме полум’яні промови президента запалили тіфозі. Деякі фанати "грифонів" спробували перервати жіночий баскетбольний матч, намагаючись привернути увагу суспільства до їхніх проблем.
Шанувальники Перуджі неодноразово страждали від афер. У сезоні 1973/74 "грифонів" звинувачували у підкупі матчів, але, зрештою, визнали невинними. У 1980-му Перуджа стала однією з жертв сумнозвісного Тотонеро, з неї зняли 5 очок. Це вилізло команді боком у наступному сезоні, коли вона вилетіла у Серію В. У 1986 році Перуджу вкотре спіймали на гарячому. "Грифонів" запроторили аж до Серії С2. Довідавшись про анулювання результатів Перуджі в 1993 році, фанати Акіреале почали святкувати свій вихід до Серії В. Щоправда, досить скромно, оскільки їхній клуб теж звинувачували в нечесній грі. Одним словом, Італія.
Протести в Перуджі тривали до кінця червня – до засідання суду. Мешканці міста навіть влаштували символічний однохвилинний страйк, що привернув увагу політиків у столиці. Згодом 20 тисяч людей підписали петицію проти анулювання результатів "грифонів", а Гауччі назвав санкції проти його клубу політичною помстою. До речі, Лучано згадав і коней.
"Насправді я не догодив Сенцакві, а пошив його в дурні. Коні, які я йому продав, геть ніякі. Я гадав, що вже не знайду дурня, який погодиться їх взяти. На щастя, мені трапився Емануеле".
Як показав час, президент цього разу не брехав. Один із коней невдовзі здох унаслідок алергії, а інший, той, за якого рефері не пошкодував 12 мільйонів лір, завершив кар’єру, оскільки почав кульгати.
Однак Лучано та жителів Перуджі ніхто не слухав. "Грифонів" звинуватили в шахрайстві і анулювали вихід у Серію B, Гауччі дискваліфікували на три роки, а рефері – пожиттєво. Ця справа мала кепські наслідки для усіх італійських арбітрів. Розпочалося слідство проти людей у чорному, яке увійшло в історію, як "чисті свистки". На усіх арбітрів дивилися крізь мікроскоп. Сальваторе Ломбардо, тодішній голова суддівського комітету, зауважив: "Ми хочемо бути максимально прозорими та довести, що нам нічого приховувати. На жаль, Сенцаква сильно заплямував нашу репутацію та звів нанівець багаторічну працю з відновлення престижу професії арбітра в Італії".
Папараці гадали, що кінний скандал поставить крапку на кар’єрі Гауччі, однак він вийшов сухим із води. А ось Сенцаква вже не думав ні про свисток, ні про коней, він повернувся до того, з чого колись починав – Емануеле трудився простим автомеханіком. Гауччі ж хотів довести, що "грифони" достойні не лише місця в Серії В, а й в еліті. Він звик досягати, чого хотів.
Лучано народився у 1938 році в Римі. Він швидко зрозумів, що не хоче бути простим землевласником, як його батьки, а тому одразу почав боротися за своє місце під сонцем. У Вічному місті він розпочинав зі самих низів. Так, Лучано працював водієм трамвая в ATAC, компанії громадського транспорту Риму. Гауччі ніколи не ловив ґав і ось він вже перемістився з водійського крісла в комфортабельний офіс. Це була чудова робота, якщо зважити на те, з чого починав наш герой. Однак вона зовсім не відповідала масштабу Гауччі.
Тож невдовзі він відкрив власну справу. Гауччі заснував клінінгову компанію La Milanese, яка базувалася в Римі. Коли в Лучано запитали, чому він зупинився на цій назві, той відповів: "Ми б ніколи не отримали великих замовлень з Півночі, якби клієнти довідалися, що ми зі столиці". Лучано не помилився. La Milanese отримала багато замовлень з економічного серця Італії. Ліри потекли річкою в кишені Гауччі. У Лучано тепер з’явилося чимало грошенят для розваг.
Його головною пристрастю були скачки. Тепер він міг дозволити собі не лише ставити на коней, а й придбати власного жеребця. Дебютною купівлею Лучано став Тоні Бін, чистокровний ірландець, непоганий кінь, але не більше. Ніхто не прогнозував йому чемпіонських вершин, але Гауччі вірив у нього.
До речі, цікава історія пов’язана з прізвиськом жеребця. Лучано назвав коня на честь бідного італійського художника, що мешкав у Парижі. Гауччі познайомився з ним у Луврі, де той працював над копією Мони Лізи. Тоні запросив Лучано на горище, де він жив. Підприємець, побачивши, в яких умовах мешкає митець, придбав одну з картин Біна за мільйон лір. Художник приніс Гауччі щастя. У 1988 році жеребець Тоні Бін сенсаційно виграв дві престижні гонки. Ціна Тоні миттєво злетіла до небес. Лучано кував золото, поки воно було гарячим. Гауччі, який заплатив за жеребця лише 7 мільйонів лір, продав його японській стайні за 5 мільярдів (близько чотирьох мільйонів доларів). Також не варто забувати, що кінь приніс італійцю ще й 3,4 мільярди лір призових. Лучано ніколи не забував про жеребця, який його озолотив. "Після продажу Біна я прокинувся мільярдером", – розповідав Гауччі.
У 1991-му Лучано сяйнула чергова ідея. Він захотів стати власником футбольного клубу. Лучано вже був віце-президентом Роми. Але цього разу він не бажав ділити крісло боса. Гауччі не звик довго чекати. І вже 7 листопада (символічна дата) 1991 року Лучано купив Перуджу. Революціонер Гауччі одразу почав працювати над впізнаваністю бренду. Що було вкрай непростим завданням, адже тоді Перуджа животіла у Серії С1. Гауччі протягом кількох тижнів намагався переконати чемпіона світу 1982 року Джузеппе Доссену перейти до лав "грифонів". Коли півзахисник погодився, Італія згадала про існування Перуджі.
Вже у 1995 році фанати "грифонів" святкували вихід команди у найвищий дивізіон. А Лучано став одним із головних облич італійського футболу. Гауччі прославився завдяки своїм вибуховим виступам на телебаченні, під час яких метав громи та блискавки у суперників та чиновників. Також він полюбляв купувати і продавати футбольні клуби. Лучано чудово користувався тим, що апеннінське законодавство дозволяло бути власником більше, ніж однієї команди, якщо вони не виступали в одному дивізіоні. Президент міняв тренерів, наче шкарпетки. Так, Гауччі увійшов в історію, призначивши тренером Вітербезе (одна з його команд) Кароліну Moраче, першу жінку-наставника в Італії. Однак вона недовго насолоджувалася своїм статусом. Вже після трьох матчів Лучано вказав Кароліні на двері.
Попри те, що Гауччі не мав зеленого поняття у футболі, він часто пхав свого довжелезного носа у тренерські справи. Закінчивши з конями, президент не завершив із торгівлею. Тепер його жеребцями стали футболісти. Він мав у своїй колекції близько 1000 відеокасет з грою всіляких ноунеймів, які сяяли або просто відбували номер на зелених газонах від Америки до Австралії. І тут йому варто віддати належне. Він заробляв на гравцях не менше, ніж на конях. Нікому не відомі футболісти часто розкривалися в Перуджі, й Гауччі згодом продавав їх за кругленькі суми.
Очевидно, що Перуджа не могла конкурувати з європейськими важковаговиками на трансферному ринку, тому Гауччі вибрав свій шлях, на якому не зустрічав багатих купців, які б залишили його з носом. Так, у 1996 році Лучано придбав хорватського форварда Мілана Рапаїча. І це було влучання в десятку. Гауччі сподівався знайти нових Рапаїчів. На жаль, нюх часто підводив Лучано. У 1999-му президент придбав Міку Лехкосуо з ГІКа, еквадорця Івана Кав’єдеса з Емелека, Деяна Стефановіча з Шеффілд Венсдей. Але не менш часто Гауччі вгадував. У 1998 році він придбав гравця Бельмаре Хірацука Хідетосі Накату (на фото) за 3,5 мільйони доларів, а через два роки продав японця в Рому за 22 мільйони євро. Самурай став для президента футбольним аналогом Тоні Біна.
Під час зимового трансферного вікна 2000 року Лучано знайшов ще одну перлину в Азії. У Кореї він купив форварда Ан Джон Хвана. У Перуджі нападник не загубився. Однак у 2002 році, після того, як він забив золотий гол, поховавши Італію в 1/8 фіналу чемпіонату світу, Гауччі вигнав легіонера з команди: "Я націоналіст і своєю поведінкою Ан зачепив мою гордість та й усю країну, яка дала йому притулок два роки тому. Я не маю жодного бажання платити зарплатню людині, яка зруйнувала італійський футбол". Ану довелося перейти в Сімідзу С-Палс.
Через 10 років в інтерв’ю одному південнокорейському телеканалу Ан так розповідав про свою непросту кар’єру в Італії: "Вони вкрай нечасто пасували мені, навіть коли я стояв сам навпроти воріт". Також Ан сказав кілька "теплих" слів на адресу Матерацці: "Коли ми були в роздягальні, він накинувся на мене при всіх. "Від тебе смердить часником!", – кричав Марко. Я не розумів, що він казав, адже перекладач соромився перекласти мені ці слова. Лише через кілька днів він розповів, що означали слова Матерацці". Ан став єдиним гравцем в історії, кар’єру якого зруйнував забитий, а не пропущений гол. Йому просто не пощастило потрапити під гарячу руку Гауччі. Історія ж Ма Міньюйя кардинально протилежна.
"Дель П’єро називають Пінтуріккіо (італійський художник), я ж хочу, щоб ви до мене зверталися "Мікеланджело", – це були перші слова, які почули місцеві журналісти від китайського півзахисника. Вони довели, що в легіонера немає проблем з особистими амбіціями та знаннями Титанів Відродження. Однак цим досягнення Ма на Апеннінах обмежилися. Він не мав жодного бажання вивчати італійську мову. Китаєць жив відлюдником і не спілкувався ні з ким із партнерів. Натомість Міньюй постійно висів на телефоні, розмовляючи з донькою, яка залишилася вдома. Він цілими днями дивився DVD з китайськими субтитрами та слухав стару китайську музику, за що й отримав прізвисько "Дідусь".
Тренер Перуджі Серсе Космі відпустив кілька компліментів на адресу легіонера: "У Ма є скілли, які стовідсотково не дадуть мені відправити його на трибуни". Але тренер кривив душею. За цілий сезон Міньюй зіграв "аж" один товариський матч влітку та провів кілька хвилин у кубковому протистоянні з Салернітаною. Не дивно, що влітку 2001 року "Мікеланджело" відправили додому.
А ось влітку 2003 року Лучано знову опинився на перших шпальтах газет. Тоді одна з багатьох кишенькових команд президента – Катанія – вилетіла в Серію С. Проте Гауччі рознюхав, що суперник "слонів" припустився невеликого порушення, до якого з допомогою хороших адвокатів можна було придертися. Лучано одразу ж взявся до роботи. Він звернувся до Федерації, зазначивши, що Катанія заслужила технічну перемогу. Влітку розпочалися слухання. Одного дня Катанія була в раю, а наступного – в пеклі. Зате преса не мала проблем із заголовками: "Катанія в Серії В! Катанія в Серії С!"
Спортивні чиновники намагалися знайти вихід із цієї патової ситуації. Оскільки існувала ще одна маленька проблема. Якщо задовольнити позов Катанії, то до Серії С мав вилітати Наполі. Після тривалого перетягування линви сліпа Феміда зрештою підтримала Лучано. Перемога Гауччі призвела до своєрідного ефекту доміно. Інші клуби, які вилетіли з різних дивізіонів, також почали засипати суди позовами. Федерації навіть довелося збільшити число команд у Серії В до 24.
Наступний сезон розпочався кепсько для команд Лучано, тож він одразу почав шукати крайніх. Президент стверджував, що Федерація дала вказівку суддям викинути Перуджу з Серії А. Гауччі начебто покарали за те, що він влітку попив багато крові футбольним чиновникам. До середини грудня "грифони" жодного разу не перемогли. Після протистояння з Лаціо, яке завершилося масовою бійкою, Гауччі знову звернувся до суду. Лучано говорив, що чиновники вкотре ставлять палиці в його колеса. Щоб не бути голослівним, президент надав кілька відеокасет, де були зафіксовані суддівські помилки на користь суперників "грифонів".
Журналісти попередили Гауччі: "Згідно з новим регламентом, за подібні дії ваш клуб можуть позбавити кількох очок". Проте це не лякало Лучано: "Ми зараз і так у задниці. Не думаю, що щось може зробити наше становище гіршим". Тож Гауччі знову кинув рукавичку футбольній владі. Фанати "грифонів" також не залишились осторонь. За 4 матчі до кінця сезону президент заявив, що знімає клуб із чемпіонату. Щоправда, згодом він передумав. Видавалося, що ніщо не врятує Перуджу від вильоту.
Щоб перезберегтися в Серії А, "грифони" мали виграти усі матчі, що залишилися. Особливо важкими видавалися протистояння з Ромою та Ювентусом. Тож не дивно, що усі поховали "грифонів". Однак пацієнт виявився швидше живим, аніж мертвим. Перуджа якимось дивом виграла усі матчі і здобула право зіграти плей-офф за місце у вишці. Природно, що чотири поспіль вікторії аутсайдера, якого очолював одіозний Гауччі, породили чимало запитань. Так, Лучано багато що зв’язувало з "вовками", не кажучи вже про Ювентус, адже диктатор Муаммар Каддафі, син якого виступав у Перуджі, володів 7% акцій "Старої синьйори". Власником Анкони, яку також нокаутували "грифони" під час своєї дивовижної серії, був колишній співробітник Гауччі.
Щоправда, чутки залишилися лише чутками. Вину Лучано так і не вдалося довести. Зрештою президент вирішив продати Катанію, яка принесла йому чимало проблем влітку 2003-го. Напередодні битви за місце в Серії А, Лучано не зміг підібрати ключиків до Фіорентини і Перуджа вирушила у незаплановану мандрівку до Серії В. Однак ця поразка не вгамувала президента. Він погрожував, що вижене з клубу усіх гравців за винятком Раванеллі та… Каддафі. Тоді ж "грифонів" покинув харизматичний тренер Космі. До речі, коли Серсе в 2005 році очолить Удінезе, його першим трансфером стане Каддафі (у футболці "зебр" син диктатора зіграє лише 11 хвилин).
У листопаді 2005 року Перуджа збанкрутувала і її відправили до Серії С. Цього разу Гауччі махнув рукою на клуб і швидко накивав п’ятами у свою віллу в Cанта-Домінго (столиця Домініканської республіки). Вже звідти він у своєму традиційному стилі почав звинувачувати усіх у змові проти нього та "грифонів". Гауччі стверджував, що став жертвою компанії Gea та хитромудрого Лучано Моджі. Тоді його ніхто не послухав. А дарма. У Римі поліція не гаяла часу та конфіскувала все майно опального президента на суму в 23 мільйони євро. Далі – більше. У лютому 2006-го двох синів Лучано кинули за ґрати. Тато плакав гіркими сльозами та кляв карабінерів, чиновників і Моджі. Однак не поспішав вилазити зі свого сховку.
У травні 2009 року Лучано зізнався у тому, що сфабрикував банкрутство та ухилявся від сплати податків, після чого повернувся на батьківщину. Екс-президент отримав три роки за ґратами. Однак, на відміну від синів, не відсидів жодного дня. Уряд Романо Проді, намагаючись уникнути перенаселення в’язниць, оголосив амністію. Завдяки цьому Гауччі вкотре вийшов сухим із води.
