"Посеред ночі нас розбудила стрілянина, ховалися під ліжками". Українець, який грав проти Зідана, був у списку на перший матч збірної і закохав у себе фанатів Вісли
Інтерв'ю із Віктором Сидоренком, екс-гравцем львівських Карпат та краківської Вісли, якого "Футбол 24" розшукав аж у Великій Британії.
В Україні про нього не знають майже нічого, зате у сусідній Польщі місцева преса ще й зараз називає його трансфер зі "Скали" одним із найбільш загадкових в історії. У юності він грав проти Зідана, згодом брав участь у перших кроках "Карпат" на зорі Незалежності і застав докарпатівські часи двох легенд зелено-білого клубу: Андрія Покладка і Богдана Стронціцького. Зірку "Карпат" 70-их Едварда Козинкевича він називає футбольним батьком.
Віктор Сидоренко з ностальгією згадує про фаршировану свиню у автобусі за гол у ворота "Динамо" і навіть у Британії продовжує бути кумиром фанатів "Вісли", за яку відіграв кілька сезонів. А ще розповідає про незабутні виїзди "Карпат" у Ноттінгем, Сполучені Штати та вірменський Кіровакан.
"О 4-ій ранку прокидаюся, а у 8-ій вечора повертаюся додому"
– Українських футболістів, які живуть в Англії не так багато. Як вас доля занесла на Туманний Альбіон?
– Закінчував кар’єру у Польщі, там і розпочав тренувати. Один товариш якось запропонував: "Не хочеш з’їздити в Англію? Польська діаспора шукає дитячого тренера". То був 2008-й рік. Я погодився і приїхав, однак на мене чекала несподіванка – ні товариша, ні діаспори, ні дітей (посміхається). А я вже у Кракові з роботи звільнився.
– Не було куди повертатися?
– Вирішив залишитися в Англії. Зараз з футболом нічого спільного не маю. Першим ділом почав відправляти CV – відповіді були позитивними. Єдина умова при прийомі на роботу – володіння англійською мовою.
– На той момент ви не спілкувалися англійською…
– Абсолютно, хоча зараз вже суттєво покращив свій рівень. Працюю на польсько-англійському підприємстві, яке займається виготовленням м’ясних виробів. Не знаю, як правильно називається моя посада українською, але слово "інспектор", мабуть, буде коректним. В основному це паперова робота.
– Ви живете у місті, що називається Саутенд-он-Сі (Southend-on-Sea). Що це за регіон Британії?
– По-перше, тут багато емігрантів, хоча українців майже немає. А ще це морське місто і воно вважається курортним. Від Лондона нас відділяє 45 кілометрів. Тут є особливий пірс, який є одним з найдовших у світі. Його довжина – більше 2-х кілометрів.
– На футбол час знаходите?
– У мене було дві операції на колінах. Тому лише дивлюся по телевізору. Я вболіваю за "Карпати", збірну України і "Челсі". Більшість кар’єри провів у Польщі, однак не можу сказати, що особливо підтримую місцеві команди. "Вісла?" Можливо, ще ця команда, адже я там відіграв 5 сезонів. Якось на чужині більше до українських команд тягне.
– У Саутенд-он-Сі, крім футболу, популярним є регбі. Діти продовжують спортивні традиції сім’ї Сидоренків?
– У мене троє дітей і всі, до речі, володіють українською. Найстаршій доньці 23 роки і зараз вона навчається у Лондоні, де вивчає іспанську мову, а також здобуває освіту перекладача-фахівця з англійської мови. Свого часу на серйозному рівні займалася настільним тенісом, як і дружина, однак в Англії цей вид спорту взагалі не популярний. Синові 12 років, я хотів, щоб він пішов моїми шляхами, але вже після першого тренування він розплакався і з футболом ми попрощалися. Він дуже любить науку і багато читає. Наймолодшому Сашкові – 3 роки (тут в об’єктиві з’являється світловолосий хлопчина з конструктором у руках). Ми з дружиною думаємо, що якраз він проявить себе у спорті. Дуже жвавий і непосидючий.
– Ваша дружина Ванда Літинська свого часу на дуже серйозному рівні займалася настільним тенісом.
– Вона є 6-разовою чемпіонкою Польщі у складі команди з Тарнобжега. Крім того, Ванда є медалісткою європейських турнірів. Минулого року відсвяткували "срібне весілля" – 25 років разом.
– Познайомилися ви у Львові?
– Моя дружина – львів’янка, а я приїхав у Львівський спортінтернат з Калинівки, Вінницької області. Конкурс у нас був серйозний – з 80 претендентів взяли 20 хлопців. Наставники були хорошими: Луцишин, Козинкевич і Дмитрасевич.
(тут до розмови долучається дружина Ванда Сидоренко: "Мама Віктора була проти того, щоб син ставав футболістом. Його вибір підтримував лише батько. Мама сподівалася, що Віктор стане співаком. Тому доводилося втікати з дому на тренування").
"Ти грав проти Зідана? Що ти тут робиш?"
– У зовсім юному віці вас почали викликати у різні збірні СРСР. Пригадуєте, коли вперше отримали виклик?
– Навіть не згадаю. Я вже років 10 футболом не цікавлюся. Весь час забирає робота – о 4-ій ранку прокидаюся, а у 8-ій вечора повертаюся додому. Єдиний вихідний – неділя, а після роботи так втомлююся, що навіть говорити не хочу ні з ким. Тут у Британії, щоб вижити треба наполегливо працювати. Якби не діти, то я б ще сьогодні взяв квитки і поїхав звідси. До речі, особливо футболом цікавиться мій тесть, який живе у Львові. На стадіон "Україна" ходить з паличкою і знає, хто, на якій хвилині забив гол. Багато років підтримує "Карпати". На жаль, я у Львові вже років 15 не був.
– У вас було чимало зіркових партнерів у юнацьких збірних СРСР: українці Кандауров, Уляницький, Зуєнко, Куриленко, росіянин Сімутенков, білоруси Гуренко і Качуро. Яким був колектив у ваших командах?
– Дружнім і хорошим, однак українці трималися віддалено. Точніше москвичі були відособленими. Наприклад, той же Ігор Симутенков. Бачили, які він себе на тренерській лаві поводив? Жодних емоцій. Тоді Сіма таким же був: "Привіт!" – "Привіт!" і все. Росіяни із задертими носами ходили.
– Ви неодноразово виводили збірну з капітанською пов’язкою на руці. Це ініціатива тренера Олександра Кузнєцова чи вибір партнерів?
– Якось нам видали по листку паперу і запропонували – пишіть свій варіант. Такими були наші вибори капітана. Напевно, брали до уваги поведінку у побуті, характер.
– Крім вас, "Карпати" у юнацькій збірній СРСР представляли ще двоє гравців: Володимир Кіцул і Дмитро Михайлов. Однак навіть у Львові вони серйозної кар’єри не зробили…
– Дмитро був моїм товаришем і я навіть з дружиною познайомився завдяки йому. Дуже шкода, що він полюбляв алкоголь і через свою пристрасть рано пішов із життя (Михайлову було лише 32). На жаль, у футболі не продемонстрував своїх здібностей. Щодо Кіцула, то наша сім’я ще й зараз підтримує з ним відносини. Він живе у США – одного разу Ярослав Дмитрасевич повіз із собою команду за Океан. Я повинен був їхати, однак запланував весілля і Кіцул поїхав замість мене. Додому він не повернувся і нині живе у Штатах. З футболом закінчив і зараз електриком працює.
На фото: Юнацька збірна СРСР. Сидоренко – перший ліворуч у нижньому ряду
– На юнацькому рівні ви грали проти багатьох видатних суперників. У складі збірної Німеччини Берті Фогтса виступали Бабель і Нерлінгер, за шотландців грав майбутній гравець "Арсенала" Пол Діков…
– Напевно, головний мій зірковий опонент – Зінедін Зідан, який виступав за юнацьку збірну Франції. Вдома маю кілька журналів, які це підтверджують. На роботі зі мною працюють хлопці, які грали у командах другого англійського дивізіону. Кажуть мені: "Ти грав проти Зідана? Що ти тут робиш?"
– Після навчання у спортінтернаті ви потрапили у "Карпати". Інші клуби теж хотіли запросити до себе гравця юнацької збірної СРСР?
– У ті часи не було агентів і менеджерів. Хоча мені дуже пощастило з наставником. Екс-гравець "Карпат", "Шахтаря" і збірної СРСР Едвард Козинкевич зробив для мене дуже багато. Якби не він, то не було б у моєму житті, напевно, ні "Карпат", ні "Вісли", ні футбольної кар’єри. Майже всім цим завдячую йому. Я мав до кого звернутися за порадою. Козинкевич був мені, як батько.
("Це ж через мене Вітя у Польщу поїхав, – додає дружина Ванда. – Я вирушила виступати у сусідню країну, а він за мною. Тоді ще Едвард Теодорович помер. Він би нам точно допоміг і все могло бути по-іншому").
"Посеред ночі нас розбудила стрілянина. Почали ховатися під ліжками"
– У "Карпатах" ви дебютували у 17-річному віці. Поруч були видатні партнери: Юрчишин, Рафальчук, Лайзанс, Леськів. Як вас прийняла команда?
– Дуже добре! Я кожному з них дуже вдячний. Пройшло багато років, але я всіх пам’ятаю. Думаю, при зустрічі з кожним можемо обійнятися. У команду я потрапив з Володею Кіцулом, а Сича, Шарана, Забранського і Чижевського я знав по спортінтернату. У нас була повага до старших, а вони чудово до нас ставилися. Львів також подарував мені гарну українську мову. Це улюблене моє місто. Щоправда, важливим для мене є і Краків.
("Коли тільки приїхав, то лише чула "картошка", "спасібо"… Переучували постійно його", – сміється дружина).
– Після свого дебюту у 1990-му ви у складі "Карпат" вирушили до Англії, де зіграли поєдинок з "Ноттс Каунті". Чи могли уявити, що через 28 років тут житимете із сім’єю?
– Ніколи в житті! Я зараз англійцям розповідаю, що грав проти "Ноттс Каунті". Не можуть повірити. Дружина на Чемпіонат світу в Манчестер наприкінці 90-их їздила і теж була вражена Англією. Ніхто б не міг тоді у таке повірити.
– Разом з "Карпатами" у вас було кілька екзотичних виїздів. Найбільш унікальний – у вірменський Кіровакан (тепер Ванадзор) на матч з місцевим "Лорі", де у ваші ворота призначили три пенальті.
– Я про цей випадок розповідаю усім знайомим за кордоном. Ніхто не вірить, що таке могло бути. У той час у Вірменії сталися потужні землетруси і нас замість готелю поселили у бараки по 5 осіб: я жив із Забранським, Шараном, Чижевським і Стронціцьким. Ми вигравали 1:0, а потім розпочалося…
– Два з трьох пенальті вірмени забили.
– Один з них тричі перебивали. Ми на знак протесту зійшли з поля. З трибун повибігали люди з ножами і автоматами в руках. Гра відновилася і ми програли 1:3. Вночі лягли спати, але на цьому все не закінчилося. Посеред ночі нас розбудила стрілянина. Почали ховатися під ліжками. Під ранок, на щастя, змогли виїхати додому.
– Більш приємними для вас, мабуть, є спогади про поїздку у США.
– На зламі 80-их і 90-их кілька гравців вирушили за Океан, де підписали контракт з місцевими командами. Я був у цьому переліку і виступав за "Тризуб" з Філадельфії. Кіцул залишився у Штатах, Лендел згодом також, але я вирішив, що в Україні на мене чекають важливіші справи – весілля.
"Після гри з "Динамо" отримав приз – фаршировану свиню"
– Ще одна команда, у якій ви робили перші кроки у футболі – "Карпати" з Кам’янки-Бузької. Разом з вами у цьому клубі з Львівщини розпочинав легендарний голкіпер львівських "Карпат" Богдан Стронціцький. Що про нього розкажете?
– Всі воротарі – специфічні люди. Богдан – хороший товариш і сильний воротар. Після тренувань він останнім заходив до роздягальні, адже багато працював. Якщо певні моменти не вдавалися – дуже розчаровувався. Свою кар’єру зробив завдяки праці. Коли разом грали у львівських "Карпатах", то Богдан мав якийсь незрозумілий ритуал… До речі, запитайте у нього, що то були за чари (сміється).
– Обов’язково запитаю. У Кам’янці-Бузькій також розпочинали майбутні збірники: Василь Кардаш і Андрій Гусін…
– Василь був типовим футболістом. На полі витворяв чудеса. Ми разом з ним практично виросли і зараз періодично на зв’язку. Гусін був трохи старшим за мене. Це віддана людина футболу і "Карпатам". Радий, що у нього класно склалася футбольна дорога. Але дуже шкода, що його немає з нами.
– Після певної паузи ви повернулися у "Карпати" і зіграли кілька матчів у першому чемпіонаті України. Пригадуєте той час?
– Ми зраділи, коли отримали запрошення зі Львова і для тих гравців, які переїхали з Кам’янки–Бузької, це було почесно. Сталося це наприкінці чемпіонату і у Львові достеменно не знали, чи існуватиме команда у наступному сезоні. Фінансування було слабким, але ніхто на це уваги не звертав. Виходили і грали за себе і честь клубу.
– Кажуть, що у 1992-му ви потрапили у розширений список збірної України на перший історичний матч з Угорщиною.
– На той момент я був гравцем стрийської "Скали". Насправді мені було дуже приємно, коли мені сповістили про це. Абсолютна несподіванка для мене.
На фото: "Скала" на відпочинку – Ковалюк, Гнатів, Покладок, Вірт, Сидоренко, Грінер
– У стрийській "Скалі" з вами розпочинав Андрій Покладок, майбутня легенда "Карпат". Підкати головою практикував вже тоді?
– Всі сміялися, але це правда! Потужний хлопчина… Завжди викладався на максимум. До речі, у нас була своєрідна дружба: гравці "Карпат", "Скали", а також інших команд, які представляли Львівщину у чемпіонатах України, завжди товаришували між собою.
– Разом зі "Скалою" у першому розіграші Кубка України ви наробили галасу. Спочатку здолали вінницьку "Ниву", потім "Зорю", а тоді лише у додатковий час за сумою двох матчів програли "Динамо". Один з голів киянам забили саме ви.
– І після гри отримав незабутній приз – фаршировану свиню (сміється). Згодом їхали на виїзд і їли у автобусі її. Власником свині мав стати автор першого голу у матчі "Скала" – "Динамо". Пощастило мені… Ми розуміли, що з киянами буде непросто, але це такі ж люди, як і ми. Кожен з гравців "Скали" показував свої кращі якості.
– У складі "Динамо" було багато гучних імен: Мартінкенас, Лужний, Цвейба, Шматоваленко, Саленко, Грицина. Хто запам’ятався найбільше?
– Олег Лужний, типовий львів’янин. Також головою у підкат йшов, як і Покладок. Один раз зіткнешся з ним і більше нічого не хочеться. Шматоваленко теж добре тоді зіграв. Саленко? Піжончик, який перед грою розповідав: "Вийдемо зараз і спокійно їх обіграємо". Ми розуміли, що грали з грандом, а не з командою зі Стрийського району. "Динамо" прилетіло літаком зі своїми кухарями. Людей було багато на трибунах. Вони на комбайнах приїжджали. Підганяли під паркан, а люди вилазили і мали нагоду зі зручної позиції спостерігати за грою. Шоу!
"В Англії якийсь поляк посеред вулиці підійшов і почав обіймати"
– Зовсім скоро ви залишаєте Україну і стаєте гравцем польського "Гутніка".
– Жінка якраз виступала у Кракові, а тренер мав відношення до "Гутніка", був одним зі співвласників. От і я отримав пропозицію поїхати за кордон.
– В "Гутніку" ваших часів грав майбутній футболіст "Шальке" і "Саутгемптона" Томаш Хайто. Це найбільш відомий ваш партнер?
– Відзначив би Казімєжа Венгжина, який виступав за збірну Польщі, а зараз є популярним коментатором і експертом на телебаченні. У воротах "Гутніка" грав Сергій Шиповський, який до того захищав кольори СКА "Карпати" і донецького "Шахтаря". Томаш Хайто? Я б охарактеризував його одним словом, але, якщо ти його напишеш, то це буде некрасиво. До того всього у нього була шалена пристрасть – казино. У поляків є влучне слово для таких людей – "cwaniaczek". Футболіст хороший, але тільки й того.
– Ваш трансфер до "Вісли" 1995-го року польські ЗМІ назвали одним із найбільш загадкових в історії місцевого футболу. "Gazeta Wyborcza" відносно нещодавно писала: "Одного гравця продали у дві команди". Як це сталося?
– Кожен хоче заробити. Це були часи беззаконня. Двоє представників "Скали" вирішили, що можна обманути всіх. Як наслідок, "Гутнік" і "Вісла" мали два ідентичні сертифікати на гравця Сидоренка. Це все забрало у нас чимало нервів, але у підсумку я став гравцем "Вісли".
На фото: Віктор Сидоренко у складі "Вісли" (другий праворуч у нижньому ряду)
– Не було побажання згодом подивитися у вічі представникам "Скали"?
– Чесно, більше жодного разу їх не бачив.
– Ви особисто у якій команді хотіли грати?
– "Вісла" виступала у другому дивізіоні, а "Гутнік" у еліті, однак у Кракові саме "Вісла" була більш відомою і поважаною. У мене виникли певні проблеми у відносинах з тренером "Гутніка", а потім ще Сергій Шиповський не дуже красиво вчинив і у мене продовжилися непорозуміння.
– Фанати "Вісли" – особливі?
– Найкращі у Польщі. Навіть два тижні тому мене в Англії знайшли. Якийсь поляк посеред вулиці підійшов і почав обіймати.
("Я ходжу у місцевий костел, – розповідає пані Ванда. – Поляки не такі дружні, як українська діаспора. Але одного разу до мене заговорив незнайомець: "Ваш чоловік грав у "Віслі"? Уявіть собі, до церкви прийшла і навіть там впізнали").
У мене є ще одна історія, – додає Віктор. – Я прилетів у лондонський аеропорт Станстед і весь день чекав на свого менеджера, який обіцяв роботу. Тут якраз приземлився літак з Кракова, один з пасажирів якого підійшов до мене: "Ви ж Віктор Сидоренко з "Вісли"? Все закінчилося тим, що я наступних три дні провів у нього вдома.
– Менеджера не дочекалися?
– На щастя мене запросив той поляк і я познайомився з його сім’єю. Зараз ми товаришуємо. Але зі мною трапилася ще унікальніша історія. Останнім часом маю серйозні проблеми зі здоров’ям – у січні лікарі вимушено зупиняли серце. Пульс звичайної людини складає 70-90 ударів на хвилину, а у мене зашкалював – зафіксували 170.
– Тягнути з лікуваннями не могли?
– Розпочалася аритмія, мене госпіталізували. Цього разу я зустрів не фаната "Вісли", а вболівальника з Островця-Свентокшиського, де я грав у 1999-му. Лікар, який брав аналіз крові розповів, що свого часу зберігав у себе вдома плакат із моїм зображенням. Він створив усі можливі умови, виділив VIP-палату.
– Ви були учасником "Священної війни". Саме так у Польщі називають краківське дербі між "Віслою" і "Краковією". Незабутні відчуття?
– Підготовка до матчу розпочинається за кілька тижнів. Поруч зі стадіоном розміщені спеціальні водомети, які повинні стримувати натовп у випадку конфлікту. На жаль, у Кракові дуже багато летальних випадків – фанати б’ються до смерті. Хоча багато з них – хороші хлопці. В Англії познайомився з поляком, фанатом "Краковії". Він є членом легендарної фанатської фірми "Jude Gang". Вона вважається ледве не найвпливовішою у Польщі.
– Якою була його реакція, коли він дізнався, що перед ним – екс-гравець "Вісли"?
– Це дуже мирний чоловік у ставленні до мене. Сказав, щоб я звертався до нього, якщо виникнуть якісь проблеми.
– Після майже десятка сезонів, проведених у Польщі, на зламі тисячоліть ви повернулися у друголігове львівське "Динамо". В чому справа?
– У "Віслі" почалися пертурбації, в клуб інвестувала кошти фірма "Tele-Fonika" і у Краків повернулися легіонери: Франковскі, Венгжин… Я став гравцем військового клубу "Вавель", а потім через брак фінансування його розформували. Далі я вирушив у Островець-Свентокшиський. Варіантів було небагато… Приїхав до мене Михайло Вільховий зі Львова і я повернувся додому.
– Однак грали за "Динамо" ви недовго і поїхали у Німеччину.
– Ой, не знаю, чи можна про таке розповідати. Важко повірити, що у Німеччині такий безлад може бути. Спочатку грав там під чужим прізвищем – у кількох матчах використовував прізвище якогось албанця.
– Далі знову Польща і поступовий перехід на тренерську діяльність. Відчували, що це ремесло ваше?
– Дружина виступала у Кракові, у мене почали виникати проблеми з колінами. Знайомий менеджер запросив у "Бронов’янку" у ролі граючого тренера. Кілька сезонів провів там.
– Зараз ви живете в Англії, вас оточує польське середовище, однак ви народилися в Україні. Ким себе відчуваєте?
– Я ніколи не відчував себе англійцем чи поляком. Ніколи не вагався і називаю себе українцем. У нашому дворі майорить український прапор. Всіх дітей навчив української мови. У моїх жилах тече українська кров. Сподіваюся, що у нашій країні запанує мир і щиро цього бажаю. Ми далеко, але наші серця з Україною. А ще я хочу приїхати до Львова, відвідати матч "Карпат" і з’їздити на риболовлю. Дуже добре знаю всі водойми Львівської області. Не можу дочекатися того дня, коли зможу порибалити (посміхається).
показать скрыть