"Платіні називав мене "Мсьє Амбасадор". Маркіян Лубківський – про дружбу з Ібрагімовічем, патріотизм Лужного і закулісся Євро-2012
ВІдверте інтерв'ю "Футбол 24" із директором Євро-2012 в Україні. Рівно 11 років тому у валлійському Кардіффі наша держава спільно із Польщею отримала право приймати матчі чемпіонату Європи, а провідний дипломат Маркіян Лубківський відіграв одну з ключових ролей у підготовці форуму.
"Златан подивився з недовірою. Потім – усмішка від вуха до вуха"
– Минулого тижня ми з вами дивилися драматичний чвертьфінальний матч Ліги чемпіонів Реал – Ювентус. Згодом Джанлуїджі Буффон сказав про Майкла Олівера: "У цього арбітра замість серця – сміттєвий бак". Британський суддя поховав туринців?
– Мені здається, що він поховав Буффона. А цього робити не можна було, тому що Буффон перебуває перед завершенням своєї кар’єри. Очевидно, що арбітр вчинив за правилами, але він не врахував одного – ймовірно, це останній сезон великого голкіпера. Майкл Олівер захистив право, але вбив футбол, вбив емоцію.
– Три чвертьфінальні дуелі із чотирьох – просто космос?
– Я не пригадую, щоб впродовж останніх 7-8 розіграшів Ліги чемпіонів були такі цікаві протистояння. Величезні емоції, непередбачуваність – ми стали свідками двох камбеків. Вважаю, що реванш Ювентуса нічим не гірший від подвигу Роми, нехай це і не дозволило туринцям пройти у півфінал. Не пам'ятаю, щоб впродовж останніх років щось таке траплялося.
– Дублем на Сантьяго Бернабеу відзначився, як виявилося, ваш приятель – Маріо Манджукіч. За яких обставин ви познайомилися?
– Якщо не помиляюся, у Загребі нас познайомив Давор Шукер, з яким я також приятелюю. Зараз він очолює Федерацію футболу Хорватії. Південно-Східна Європа, Балкани – це унікальний край для футбольних геніїв, самородків. Манджукіч – не дуже говіркий, він завжди серйозний. Я маю можливість порівнювати, адже товаришую із Даріо Срною, Огнєном Вукоєвічем, часом бачимося із Домагоєм Відою.
А, наприклад, знайомство із Златаном Ібрагімовічем стало для мене особливим. Це відбулося, коли збірна Швеції прибула на Євро-2012 до Києва. Як зараз пригадую – аеропорт Жуляни. Страшна злива. Здавалося, що вся вода світу падає на Київ. З-за хмар виринає пузатий літачок шведської збірної. Одним із перших до терміналу увійшов Златан. Він сам – боснійського походження, тож я до нього звернувся боснійською мовою, адже є перекладачем із хорватської, сербської, боснійської. Він здивувався і спершу подивився на мене з недовірою. Потім – усмішка від вуха до вуха. Так почалося наше знайомство і дружба.
"Я відірвався від копів, розігнавшись до 325 кілометрів". Правила життя Златана Ібрагімовіча
Кожного разу, коли виходять такі футболісти, як Манджукіч, Модріч, П’яніч, Джеко – для мене це асоціації із регіоном моєї дипломатичної роботи, професійного захоплення. Ми часто зустрічаємося. Я дуже ціную наші знайомства і дружбу.
– З ким спілкуєтеся найтісніше?
– Із Даріо Срною. Це людина, віддана футболу і Шахтарю. Він зробив для донецького клубу, можливо, найбільше з усіх футболістів. А ще можу виділити Предрага Міятовіча, якщо пам’ятаєте такого, і Давора Шукера. Ми дуже близькі і використовуємо кожну нагоду, щоб поспілкуватися. Ігор Штімац – ще одна легенда, яка мене познайомила із Робертом Просінечкі, Альошею Асановічем, Звоніміром Бобаном. Це все – геніальна генерація, яка зробила надзвичайно багато для югославського, сербського та хорватського футболу.
Із ще однією легендою – бразильцем Кафу
– Хочу вас запитати про Даріо… Вже тривалий час лідер "гірників" не грає через скандальну історію із допінгом. Як ви для себе пояснюєте ситуацію, що склалася? Як її пояснював сам Срна?
– Найцікавіше, що ми на цю тему ніколи не розмовляли, хоча кілька разів зустрічалися у приватній обстановці, а також на матчі відбору ЧС-2018 Україна – Хорватія. Я ніколи не запитував про це, а Даріо своєю чергою цих питань не порушував.
Чесно кажучи, я не вірю у цю історію. Вона для мене є сумною. Бачите, чим цікавий футбол? Бувають випадки, як у Буффона. А бувають, як у Даріо Срни. Тим паче, хорват у такому віці, що напевно також роздумує над завершенням кар'єри.
– Ви згадували про Міятовіча. Як склалося його життя після завершення кар'єри? Кілька років тому доводилося читати, що він втратив сина…
– Предраг виконує функції футбольного посла, як це було, зокрема, на фіналі Ліги чемпіонів у Мілані позаминулого року. Там ми з ним бачилися і разом пили каву. Посли беруть участь у промоції футболу, фіналів Ліги чемпіонів. Думаю, що зможемо побачити Педжю і у Києві, на Олімпійському.
"Із Лужним граю у теніс, а Маркевич – український футбольний всесвіт"
– Кого з легенд українського футболу ви шануєте?
– Шаную всіх легенд. Але якщо говорити про тих, кого найбільше, то, насамперед, Олега Лужного. У ньому поєднуються патріотизм, фахове і відповідальне ставлення до своєї роботи. Ця людина віддано ставиться до справи, переживає за футбол, ніколи не легковажить деталями. Впевнений, принциповий, впертий.
Без всякого сумніву варто згадати Андрія Шевченка і Сашка Шовковського. Зі старшого покоління для мене дуже близьким з точки зору спілкування є Павло Яковенко. Ми часто бачимося, адже разом ходимо в один спортивний зал, і обговорюємо все те, що відбувається в українському футболі.
– Лужний – це лідер команди, який тримає залізну дисципліну. За чутками, він міг після невдалого першого тайму влаштувати такий розбір польотів, що команда поверталася на поле зовсім іншою і досягала перемоги. Цікаво, що могло поєднати такого жорсткого футболіста і дипломата-професіонала?
– Мабуть, Львів і галицьке походження (Усміхається). Більшого борця за українську мову, за українське серце і за українську душу я в житті не зустрічав. Він для мене в цьому плані також є дуже принциповим і послідовним. У нас свого часу була спільна компанія, ще коли Андрій Шкіль жив у Києві (зараз він у Франції, в Парижі). Шкіль, Лужний і Лубківський – у такому форматі ми зустрічалися.
– Чи аналізуєте разом із Олегом Романовичем теперішні матчі київського Динамо?
– Я не буду переказувати, як він іноді реагує на той чи інший матч Динамо (Усміхається). У нього трапляються дуже прямі оцінки. Лужний регулярно запрошує мене після матчів десь посидіти і порозмовляти. На жаль, я не так часто користуюся цією нагодою – графіки не співпадають. Але часом граємо в теніс. Одним словом, ми на постійному зв'язку, як щирі старі друзі.
– Хто з усіх ваших футбольних товаришів міг би стати хорошим дипломатом?
– Цікаве питання. Мабуть, Олександр Шовковський. Він мені видається людиною, яка має серйозні задатки для того, аби знаходити порозуміння. Можу виділити ще кількох дуже глибоких особистостей. Приміром – Леонід Буряк, дуже стриманий, поміркований. До речі, його син – дипломат. Сюди ж можна зарахувати Павла Яковенка.
Окреме місце займає в моєму серці Мирон Богданович Маркевич – він є безмежним українським футбольним всесвітом. До речі, коли ми готували чемпіонат континенту, багатьох футболістів – киян, донеччан, львів’ян – запросили зі своєрідною "дипломатичною" місією до промоції цього найуспішнішого в історії України проекту. Серед них були такі легенди, як Степан Юрчишин, Віктор Грачов, Олексій Михайличенко. Усі впоралися бездоганно.
– У вас друзі як у Шахтарі, так і в Динамо. За кого вболіваєте, коли настає час Класико?
– Мені часто таке запитували. Особливо тоді, коли УЄФА мене вповноважила займатися Євро-2012. Пригадуєте, причетними до підготовки були дві команди – урядова і футбольна, а я перебував наче між ними. "То за кого ти вболіваєш – за Динамо чи Шахтар?" Я завжди відповідав: "За львівські Карпати!" (Усміхається).
– Що ви думаєте про теперішні Карпати? Зараз вони нарешті почали перемагати. Чи є це підставою для того, аби в наступному сезоні сподіватися на вихід у єврокубки?
– Я дуже цього хочу. І вірю, як усі львів’яни. Львів дуже скучив за великим футболом. Місто справді потребує нового футбольного подиху. Хочу, щоб команда Карпат міцніла, щоб вона, по-перше, почала грати на новій арені, по-друге, збирала повний стадіон, а по-третє, щоб ми бачили у Львові грандів європейського футболу. Сподіваюся, вірю і знаю, що великий футбол повернеться у місто Лева.
"Дивлюся, а Платіні – ледь живий..."
– Думаю, погодитеся з тим, що відомою дійовою особою українського футболу ви стали влітку 2009-го, коли вас призначили на посаду директора Євро-2012 в Україні. Чи довго ви зважували "за" і "проти", перш ніж відповісти згодою?
– Для мене це стало величезною несподіванкою. У той час я працював на посаді посла України в Республіці Хорватія. Якщо не помиляюся, у січні 2009-го пролунав дзвінок – телефонував Григорій Суркіс, президент ФФУ. Саме він запропонував мені цю роботу, абсолютно нову для мене. "Ми шукаємо людину на таку посаду", – сказав Григорій Михайлович. "Мені складно сказати, хто б це міг бути", – відповів я. "Думаю, що це ти, – Суркіс був як завжди безапеляційним. – У тебе є півгодини".
Рівно через півгодини дзвонить знову. "Григорій Михайлович, – кажу. – Це надто відповідально. Мені треба ще трохи часу, щоб подумати". – "Часу немає, треба визначатися". Наступним кроком стала моя поїздка до Ньйону для співбесіди. В аеропорту мене зустрів чоловік, який згодом став моїм найбільшим європейським другом. Це Мартін Каллен, операційний директор УЄФА. Він привів мене у штаб-квартиру і запитав: "Ти віриш у проект Євро-2012?" "Ні", – чесно відповів я. "Ти нам підходиш" (Сміється).
Потім були розмови, співбесіди з президентом УЄФА Мішелем Платіні, а також Джанні Інфантіно, генеральним секретарем організації. Я змушений був опанувати такі знання, про які й гадки не мав. Що таке футбольне господарство? Що таке організація такого величезного проекту, як чемпіонат Європи? Скільки людей мають бути залучені під ці масштаби? Якої висоти повинна бути трава на газоні? І так далі…
Ці речі я засвоював разом із колегами по організаційному комітету. На момент проведення Євро їх було 300 осіб. Приблизно стільки ж працювало і в польському комітеті. Ще 200-250 колег, які нам допомагали, представляли Швейцарію. Ось така величезна команда. При цьому я не враховую волонтерів, стюардів, представників безпеки тощо. Вважаю, що ми всі дуже гідно впоралися із завданням. По-справжньому починаєш оцінювати, коли минає час і ти розумієш, що це було і яке значення мало для України.
– Найбільша проблема, з якою ви зіткнулися при організації Євро-2012?
– Найбільша проблема була на самому початку. Україна отримала у Кардіффі право на проведення турніру у квітні 2007 року. У нас є якась така дивна традиція – починати готуватися в останній момент. Фактично до 2010 року тривало повільне розгойдування…
У Львові – Роналду, а в Донецьку – грозовий Блохін. 12 моментів, якими нам запам’яталося Євро-2012
Найскладнішим було побудувати швидко і якісно стадіони та аеропорти. А для нашої команди – оперативно перебрати в УЄФА усі знання, ноу-хау, і все чітко організувати. Ми бачили цей проект, розкладений на столі, а потім, на початку червня 2012 року усі пазли склалися в успішну, але дуже швидкоплинну історію.
– Мішель Платіні. Геніальний футболіст, але яка він людина?
– Він дуже емоційний, як і переважна більшість французів. Він – людина успіху. Він не знає, що таке поразка. Я, можливо, перелічив риси, які ми всі бачили, коли Платіні виступав за національну збірну. Але таким він був і в житті.
Коли я звітував перед ним перші рази, то звичайно, що хвилювався. Пригадую, коли ми тільки знайомилися, Мішель для себе зафіксував, що я переходжу на роботу в УЄФА з посади посла України в Хорватії, і став мене називати "мсьє Амбасадор". Можливо, він у такий спосіб трохи кепкував. Мовляв, який із "мсьє Амбасадора" футбольний менеджер? Але в процесі співпраці все наче стало на свої місця.
Бували кумедні моменти. Добре пригадую, як ми приїхали у Донецьк і стояли з Платіні на краю котлована, викопаного під будівництво нового терміналу аеропорту. Мішель чомусь вирішив, що має зіштовхнути мене вниз. І таки штовхнув руками у спину – я ледь не полетів туди у провалля (Усміхається). Це він так проявляв свої емоції.
Другий епізод. Приїхали у Харків. Йдуть ці нудні засідання. Доповідають місто, область… Дивлюся, а Платіні – ледь живий. І коли ми поїхали на стадіон Металіст, вийшли на газон, я попросив у президента клубу Олександра Ярославського кілька футбольних м’ячів. "Та не питання!" – в Олександра завжди було все просто. Вмить з’явилися ці м’ячі, я вибив їх у центр поля. Платіні одразу оживився! Я стаю на ворота, він перекидає м’яч через мене. Моє місце займає Суркіс – усім весело. Спонтанна віддушина від рутинної чиновницької роботи.
Після однієї з наглядових рад Мішель відкликав мене та Каллена вбік і сказав: "Якщо ви не зробите все для того, щоб турнір відбувся, я вашими головами буду грати у футбол". Ми розуміли, що це – жарт, але разом з тим це було його переживання. Адже проект "Україна-Польща" – це проект саме Платіні, його задум. Цікаво, що він змушував працівників УЄФА всю документацію перекладати на французьку мову. Ось позиція людини, яка любить свою мову і свою державу.
– Упродовж підготовки до Євро ви мабуть неодноразово бачилися з Януковичем, тодішнім президентом України. На вашу думку, чи тямив він щось у футболі?
– Чи тямив у футболі? (Усміхається) Мабуть, він був уболівальником. Вболівав за свій клуб Шахтар і любив футбол. На тому етапі, що дуже важливо, він забезпечував роботу всього державного механізму. А для УЄФА, як для організаторів чемпіонату, це було надзвичайно важливо – щоб влада все встигла побудувати і вкластися в терміни. Ми ж не будували, але були тими, хто відстежував і всіляко спонукав уряд та владу загалом, щоб вони вкладалися в графіки і виконували гарантії. І треба сказати, тодішня урядова команда справилася блискуче з підготовкою турнірної інфраструктури.
Тому не знаю, наскільки Янукович розбирався у футболі, але та жорстка вертикаль, яку він запровадив, для проекту була корисною. Усе було як в армії – вправо-вліво… Це той випадок, коли міцна але, як ми згодом всі переконалися, безжальна рука, координувала, контролювала все те, що було пов’язане із Євро-2012.
– Чи грюкала ця рука по столу, коли звіти були невтішними?
– І грюкала, і матЮкала (Сміється). Справа в тому, що я не був частиною державного механізму підготовки. Але відбувалися оргкомітети, на яких головував Президент. Їх за увесь період підготовки було 3 або 4. Я запрошувався в якості представника УЄФА і давав об’єктивну картину, за що мене ненавиділи 99 відсотків учасників наради (Усміхається). Але вони нічого не могли вдіяти.
– Чемпіонат пройшов без ексцесів. Щоправда, лише в Україні, адже Польща не зуміла запобігти фанатським вуличним війнам…
– Найбільша проблема там виникла між польськими та російськими фанатами. Це трапилося тому, що не були досконало прораховані ризики. Кожен матч, якщо фахово говорити про підготовку, розпочинається із оцінки ризиків. Якщо організатори бачать, що можливі сутички, вони звертають на це особливу увагу. Польські колеги не прорахували всіх можливих ризиків, тому команда, яка була на стадіоні, не дуже добре спрацювала з командою, що діяла за межами арени. У підсумку це призвело до сутичок, які, щоправда, не були аж надмірно кривавими.
Україні ж вдалося цього уникнути. Це одна з наших величезних переваг. Всі гості, які приїхали в Україну, повернулися додому живими і здоровими. Вони привезли гарні враження про Київ, Львів, Донецьк і Харків.
"З дитсадка маю огиду до перлової і пшоняної каші". Андрій Шевченко, якого ви не знали
показать скрыть