"Після Суперкубка я розумів, що грати більше не буду": Артур Рудько – про Хацкевича, Шовковського і життя без Динамо

"Після Суперкубка я розумів, що грати більше не буду": Артур Рудько – про Хацкевича, Шовковського і життя без Динамо
Артур Рудько / Фото В. Перегняк

Інтерв'ю "Футбол 24" із 28-річним екс-голкіпером київського Динамо, який захищає ворота кіпрського клубу Пафос.

Усім воротарям, яким належало замінити Олександра Шовковського, доводилося дуже важко. Планка голкіперської майстерності та харизми була піднятою надзвичайно високо.

Весь удар взяв на себе Артур Рудько. Було б простіше, якби це сталося з початку сезону, коли ти працюєш на зборах і входиш у сезон із думками, що є основним кіпером команди. Для Рудька все відбулося майже у пожежному порядку. Шовковський після першого матчу Ліги чемпіонів травмувався, а згодом заявив, що не хоче продовжувати контракт із Динамо.

Динамо перебувало на етапі зміни поколінь. Легіонери та найкращі гравці покидали команду. У такий період відповідальність для голкіпера подвоюється...

Зараз багато хто вже встиг призабути Артура Рудька. Але воротар продовжує боротися за своє місце під сонцем. Приємно, що сейви українця на Кіпрі отримали визнання. Отже, є життя і без Динамо. Та й у спілкуванні Артур виявився приємною, ввічливою людиною. Дуже хочеться, щоб у його футбольному житті все склалося.

"Працювати із Шовковським – комфортно, конкурувати – ні"

– Артуре, ви стали основним голкіпером Динамо наприкінці вересня 2016 року після травми Шовковського у грі з Наполі. Наскільки важко опинитися під №1 посеред сезону?

– Не можу сказати, що для мене це стало якоюсь проблемою. Я постійно готувався, чекав свого шансу. Був психологічно готовий. Розумів, що в будь-який момент доведеться виходити на поле.

Першу гру провів проти Олімпіка в Сумах. Другий матч був у Туреччині проти Бешикташа. Я вже розумів, що гратиму, був налаштований. Для мене не стало сюрпризом, коли називали склад на гру проти Бешикташа.

Але, звичайно, краще, коли готуєшся до сезону із відчуттям, що ти – основний воротар. Це додає більшої впевненості. Проте у клубі була така легенда, як Олександр Шовковський. Я з розумінням ставився до власного становища і чекав на свій шанс, при цьому працюючи щодня та намагаючись вдосконалитися.

рудько

– Ваші враження, коли у Стамбулі виходили на переповнений стадіон, який потужно підтримував свою команду?

– Це дуже мотивує. Це те, заради чого ти почав займатися футболом, чого прагнув протягом кар’єри. Враження просто фантастичні, коли виходиш на переповнений стадіон, який підтримує свою команду від початку до кінця. Ажіотаж у місті, в готелі. Це все відчувається та мотивує.

Зізнаюся чесно, що мене гостьові матчі завжди мотивували більше. Вдома ж більше тиску від власних уболівальників. Це – твоє місто, ти тут народився, тому й відповідальність при домашніх трибунах зовсім інша.

– Чи складно було працювати із такою легендарною особистістю, як Шовковський?

– Я б сказав, що складно конкурувати, а от працювати – комфортно. Шовковський завжди підказує, ділиться власним досвідом.

"Такі штрафи призводять до розколу в команді": Михайличенко і ще 2 злих генії у кар’єрі Шовковського

Якщо говорити за себе, то мій процес роботи із Шовковським був поетапним. Спочатку він був моїм кумиром і висів удома на плакатах. Потім ти з ним починаєш працювати разом. Зрозуміло, що тут потрібен час. Зрештою, ти дорослішаєш і відчуваєш у собі щоразу більше сил. Все це переростає в конкуренцію.

Коли тільки-но прийшов, мені за щастя було тренуватися із такими людьми. З роками розумієш, що спроможний конкурувати. Але це все важко, бо Шовковський щодня приходив і демонстрував свій рівень. Він своєю грою доводив, що є першим номером.

– Як можете охарактеризувати його?

– Хочу відзначити психологічну стійкість, яка була у Шовковського. Він навчився тримати удар, не звертати увагу на зайві речі, які відволікають від футболу. Як особистість Шовковський – відкритий, комунікабельний у команді. Кожен гравець міг звернутися за порадою, поспілкуватися.

– Дуже часто можна почути критику на адресу тренера воротарів Динамо Михайла Михайлова. Яке у вас враження після роботи із цим спеціалістом?

– Михайло Леонідович – дуже якісний спеціаліст, який постійно хоче вдосконалюватися у роботі. Він розвивається, шукає щось нове. Воротар не повинен працювати тільки на лінії воріт чи у штрафному майданчику. Сучасні тенденції вимагають від кіпера хорошої гри ногами. Тому Михайлов концентрується на загальній підготовці воротаря, виходячи із сучасних тенденцій розвитку футболу.

Можна багато говорити. Але краще від будь-яких слів скаже те, що через його руки пройшли Шовковський, Бущан, Бойко, Рибка, Кичак, Луценко, які знайшли себе у футболі. Вважаю, що у Динамо дуже хороша воротарська школа. Я йому вдячний за всі роки, що ми працювали разом. Ми і далі продовжуємо спілкуватися. Він дає мені поради, переглядає мої матчі. І не тільки мої.

рудько

"Образ на Хацкевича немає"

– Скільки потрібно часу для молодого воротаря, щоб він нормально зумів адаптуватися у такій великій команді, як Динамо?

– Це все індивідуально. Хтось може з першої гри демонструвати впевненість у власних силах, а комусь потрібен час. Найголовніше – це довіра тренерського штабу. Тоді гравець не думає про помилки, знає, що в нього є право на помилку. Виходячи з цього, його гра стає кращою. Більшість помилок саме від невпевненості, боязні помилитися. Коли відчуваєш довіру тренера, зростають шанси закріпитися в такій команді, як Динамо.

– Наскільки є актуальною для українських голкіперів проблема гри ногами?

– Зараз над цим компонентом працюють із дитинства. Багато чого змінилося порівняно із тим, що було 20 років тому, коли цьому не приділяли значної уваги. Зараз рівень воротарської гри ногами набагато вищий. Не вважаю, що це проблемний момент.

– Свого часу у вас був досвід виступів у Говерлі на правах оренди. Наскільки це корисно для молодого воротаря?

– Це дуже допомагає. Я вдячний тренерському штабу, який тоді працював у Говерлі, за довіру. Для мене це дуже щасливий період. Мені майже не довелося адаптуватися, бо було багато орендованих гравців. Залишилися хороші спогади про той час. Так би мовити, перехід із молодіжного футболу у дорослий. Починаєш розуміти, що навіть на рівні УПЛ ти можеш грати. Якщо не відчуєш на смак цей рівень, то ніколи до нього не зможеш бути готовим, граючи за молодіжні команди.

– Вам не вдалось закріпитися в Динамо, бо команда перебувала на перебудові, не всі матчі вдавалися, чи тут щось інше?

– Я відіграв половину сезону. Були помилки. Отримав свій шанс Максим Коваль, який дограв сезон. Почали довіряти Георгію Бущану. Це – футбол. Якщо ти десь помилився, то інший воротар отримає шанс. Особливо у такій великій команді, як Динамо, де результат завжди важливий. Ніхто не буде змінювати, якщо твоя гра є успішною.

"Намагаюсь зрозуміти філософію Лобановського": чим у Динамо займається Гільєрмо Самсо і хто він такий?

Потім починав сезон із Хацкевичем. На зборах працював. Вийшов у старті на Суперкубок, після цього більше не грав. Я розумів, що надалі грати більше не буду. У мене немає якихось образ на Хацкевича. Особисто дуже добре ставлюся до Олександра Миколайовича. Це його рішення та його вибір.

– Ви – один із небагатьох киян, які грали в першій команді Динамо. Чому місцевих гравців так мало?

– Тут причина у конкуренції. Динамо завжди ставить перед собою найвищі завдання, тому у клубі збираються сильні гравці. З моїх однолітків тільки Артем Шабанов зараз у Динамо. Та й те він прийшов до команди через інші клуби.

рудько

"Майже 2 роки без футболу"

– Як розпочиналася ваша кар'єра?

– Почув по телевізору, що в школі Динамо відбувається відбір, попросив батьків мене туди відвести. Відібрали нас трьох. Один хлопчик не прийшов, бо його брата не взяли. Після перших занять тренер запропонував спробувати сили у воротах – зростом я був високий. Буквально через 1-2 дні став голкіпером.

Першим тренером був Сергій Коновалов. Згодом тренери змінювалися. Кожен із них залишив у моїй кар’єрі певний слід. Вдячний Сергієві Процюку, Сергієві Коновалову, Юрію Леню, Валерію Кінешенку, Олегу Крисану, Олексієві Дроценку, Олександру Морозу. Кожен із них зробив мене сильнішим. Осообливо вдячнй В’ячеславу Павловичу Богодєлову, який зробив для мене дуже багато.

– Чи важко вам дався переїзд на Кіпр? Все-таки інша країна, побут, культура...

– Не можу сказати, що було важко. Єдине – я все життя провів у Києві, тому звик до доволі інтенсивного життя. На Кіпрі життя більш спокійне. Після тренування або матчів маєш вільний час, без поспіху. До цього важливо було пристосуватися. У футбольному плані не виникло проблем. Я доволі швидко адаптувався до нових вимог і нової команди.

– Як ідуть ваші справи у Пафосі?

– Справи йдуть добре. У більшості матчів виходжу на поле. Могли ми виступити й краще. Забракло одного пункту, щоб грати у першій шістці.

– Задоволені, що поїхали на Кіпр?

– У жодному випадку не шкодую. Пощастило з тренером воротарів. Він мені довіряє на всі сто відсотків. Також є довіра від головного тренера, комунікація із партнерами. Це зовсім інші відчуття, коли ти граєш постійно в складі. Відчуваєш свою необхідність для команди. Осообливо після того, як довго не грав.

"Після 18:00 вихід на вулицю заборонено". Українець на Кіпрі про особливу мотивацію, ПАОК і барбекю з Худоб'яком

Важливо було знайти клуб. Майже 2 роки провів без футболу. Доводилося дуже важко. Хочу подякувати тренерам дублюючого складу Динамо, які давали можливість здобувати ігрову практику. Цей період був для мене важким.

– Наскільки сильний чемпіонат Кіпру?

– Завдяки таким грандам, як Динамо та Шахтар, рівень чемпіонату України – вищий. Але на Кіпрі в кожному матчі грати важко. Не можна спрогнозувати, хто виявиться переможцем. Більше інтриги, немає прохідних команд.

– Чи ходять кіпріоти на футбол?

– Не можу сказати, що їх багато. Є стадіони місткістю 4-6 тисяч глядачів. Коли люди заповнюють усі місця, тоді приємно грати. Омонія має велику фанатську армію. Виїзні матчі проти цієї команди – особливі.

рудько

– Наскільки реально перебратися із Кіпру сильніші чемпіонати?

– Я на це сподіваюся. Наскільки це реально – покаже тільки час. Мені потрібно мати стабільну ігрову практику, показувати себе. Допоможу команді, а вона допоможе мені.

– Чи знайомі ви з іншими українцями, які грають на Кіпрі?

– З Ігорем Худоб'яком знайомі заочно. Коли були матчі, перекинулися декількома словами, не більше. А от із Євгеном Селіним перебуваємо у більш дружніх стосунках. Проте здебільшого тільки зідзвонюємося. Відстань між нашими містами – дві години їзди. Часу поки що бракувало.

– Слідкуєте за виступами Динамо?

– Так. Якщо у цей час маю свій матч, намагаюся переглянути гру киян у повторі або хоча б Профутбол. Я в курсі того, що відбувається в рідному клубі.

– Хто є найкращим голкіпером сучасності?

– Не можу виділити когось одного. Імпонує гра відразу кількох воротарів – тер Штегена, Облака та Льоріса. У кожного з них можна щось почерпнути.

Сергій Тищенко, спеціально для Футбол 24

"Коли чую "київське Динамо" – виростають крила": Євген Селін – про Блохіна, конфлікт із Росією і холодний гуртожиток

Комментарии - 0
Если Вы обнаружили ошибку на этой странице, выделите ее и нажмите Ctrl + Enter
12
час
:
30
мин
Бавария
22:00
Челси
Угадай исход матча

Ми використовуємо Куки ! Що це таке ?