"Після Іраку відбулася взбучка у роздягальні": лідер Руху про відсутність Мудрика і Ко, слова Ротаня, дербі з Карпатами
Інтерв’ю "Футбол 24" з Олексієм Сичем, захисником львівського Руху та олімпійської збірної України.
13:00
"Буде якийсь "підігрів" цього матчу. Шахтар і Динамо просто відпочиватимуть"
– Оболонь вдалося розгромити на її ж полі, а у вас – результативна передача. Чи можна було уявити собі кращий старт сезону?
– Мабуть ні, чесно кажучи. Оболонь – дуже хороша команда. Минулого сезону ми у них ні разу не виграли – дві нічиї. Тож певний настрій на них вже був. Кажуть, як почнеш – так воно піде далі. Дуже важлива для нас перемога.
Оболонь – Рух – 0:4 – відео голів та огляд матчу
– Чи погодитесь, що гол Краснопіра після вашого асисту виявився переломним у цій грі?
– На мою думку – так. Нам було дійсно важко, особливо на початку другого тайму. Оболонь трохи притиснула нас до нашого ж штрафного. Це така команда, яка не дозволяє спокійно розпоряджатися м’ячем. Забити другий гол було дуже важливо. Після того, як нам це вдалося, всім усе стало зрозуміло. Господарі "посипалися", а ми забили ще двічі.
– Зв’язочка з Ігорем напрацювалася у збірній?
– Ще навіть до збірної ми встигли потренуватися. Краснопір – дуже хороший нападник, гарно відкривається. Приємно мати такого форварда у своїй команді.
– Крапку у перемозі поставив Клайвер. Чим він цікавий на полі і поза його межами?
– Насамперед хотів би привітати Клайвера з цим голом. Для нього було дуже важливо забити, він говорив про це неодноразово – і мені, і команді. Голи потрібні нападникам для самореалізації, стабільності, мотивації. Ще на зборах Клайвер продемонстрував хороші якості. Пригадую, коли він тільки приїхав у Рух, то був замкнутим, не все у нього вдавалося. Але кожен потребує свого часу на адаптацію. Як ми зараз переконалися, бразилець її пройшов, влився у колектив, відчув підтримку команди. Повірив, що може. У нього хороша швидкість, дриблінг – саме те, що й потрібно крайньому нападнику.
– У житті – веселий чоловік? Традиційний бразилець?
– Так. Перед матчем я увімкнув музику йому бразильську. Він завжди у навушниках, а тут зняв їх – і одразу такий веселий! (Усміхається). Зовсім інший менталітет, ніж у нас. До речі, нашу музику Клайвер не дуже любить.
– Віталій Пономарьов вважає, що цей сезон для Руху буде важчим, ніж попередній. Згідні? Якщо так, то чому?
– Погоджуюся з нашим тренером. У минулому сезоні ми високу планку поставили – шосте місце. Тепер не хочеться падати нижче від неї. Потрібно доводити, на що ми спроможні. Плюс – інші клуби серйозно підсилилися. Полісся, Кривбас, та ж сама Олександрія. Переглядав їхній матч із ЛНЗ – хороша, бойова команда. На мою думку, буде дуже цікавий чемпіонат.
– І це ви ще не згадали про Карпати. Не чужий для вас клуб розгромив Кривбас. Здивовані результатом?
– Так, не чужий… Забий Кривбас пенальті на початку матчу – і гра могла піти зовсім по-іншому. Тим футбол і цікавий, що є такі інтриги. До того ж, Кривбас після єврокубків, готується до матчу-відповіді. Можливо, вони свідомо зробили ставку на відновлення сил перед візитом у Чехію. Попри те, Карпати – теж хороша команда, яку не варто списувати з рахунків.
– Усі зараз чекають на Львівське дербі в рамках УПЛ. Ви також чекаєте?
– Звичайно! Думаю, буде якийсь "підігрів" цього матчу. За останніх років три це така подія, що Шахтар і Динамо просто відпочиватимуть.
"У нас такий менталітет – поки нам не дадуть під дупу, то ми не включимося"
– Від справ клубних – до теми збірної. Ви повернулися з Олімпіади. Які сувеніри привезли додому?
– Хотілося б медалі, звісно, але… Щодо сувенірів, то вже сама участь в Олімпіаді є своєрідним сувеніром. Нам видали медальки від ФІФА та УАФ – на згадку про виступ на Іграх. А ще вручили красиві брошки, які чіпляються на одяг. Їх багато, тож можна комусь подарувати.
– Вперше в історії українська збірна зіграла на Олімпіаді. Що це означало для вас? Чи відчували особливий настрій?
– Звичайно. На мою думку, нам треба брати приклад з країн, проти яких ми грали. Особливо з Марокко. Як люди люблять футбол і що для них означає Олімпіада. Вони просто кайфують від того, що їхня команда потрапила на Ігри. У них дуже хороші футболісти і божевільна підтримка. Сама атмосфера чого вартує – коли люди кричать за тебе, вболівають. Ставлення, організація – це на такому рівні, що словами не описати. От ми виступали на Євро-2023, там було топ, супер. Але тут – на рівень вище.
– Збірній України цього всього бракувало? Бо Ірак мав відчутну підтримку, а марокканці, складалося враження, заповнили абсолютно весь стадіон…
– Ми розуміємо, що не могли приїхати всі. Адже традиційно більш відчутна підтримка – від чоловіків, від ультрас. Вони виїхати не мали змоги, хоча хотіли вболівати за країну. Що маємо – те маємо. Від цього потрібно відштовхуватись. Я однаково дякую тим вболівальникам, які все ж приїхали. Навіть попри Марокко, їх було чутно.
– Поразку від Іраку хочеться стерти з пам’яті?
– Чесно кажучи – так. Дуже прикро… Ви правильно сказали – хочеться стерти з пам’яті. Старт вийшов невдалим.
– Було багато критики на адресу олімпійської збірної. Особисто вам перепало десь у месенджерах?
– Я на це не звертаю увагу. Може й писали.
– Один із факторів поразки – це, звичайно, арбітр із Судану…
– Про це можна багато говорити, але, як сказав Фесюн, арбітраж – рівня району. Цими словами він влучив у самісіньку точку. На такому турнірі хочеться рефері вищої кваліфікації. Був VAR, і те, і се – що вам ще треба?
– Які слова підібрав Ротань? Адже вирвати вольову перемогу над Марокко, значно сильнішою командою від Іраку, та ще й зробити це у меншості – справжня фантастика!
– Після Іраку, звісно, відбулася маленька "взбучка" у роздягальні (Усміхається). Як бачите, вона принесла свої плоди. Деколи корисно програти. У нас такий менталітет – поки нам не дадуть під дупу, то ми не включимося. Це правда. Треба нас спочатку "вгріти", щоб ми потім вилазили. Не можемо по-нормальному.
– Реальні шанси перемогти Аргентину були?
– Були. Марокко – команда, сильна індивідуально. Натомість Аргентина брала колективною грою. Як і на чемпіонаті світу-2022. Один за одного гризуться, б’ються, плюс – футбол показують класний. Було з ними важко грати, але ми мали моменти в першому таймі. Проте пропустили контратаку, ще й Альмада так влучив. Після того голу стало ще важче, адже потрібно було відповідати двома. Це тиснуло морально. А ще підтримка в Аргентини досить відчутна була.
– У Марокко головна зірка – Ашраф Хакімі. З Аргентиною приїхав Отаменді. Якби у нас були Забарний, Мудрик, ще хтось – чи змінило б це ситуацію?
– Звичайно, що змінило би. Були би хлопці, які грали на Євро, то думаю, що ми б дивилися на медалі. Ніяких питань щодо виходу з групи навіть не виникло б. Наші футболісти зараз показують у Європі такий рівень!
– У мене було відчуття, що ця Олімпіада потрібна тільки Ротаню і його команді…
– Так і сталося. Потрібна була нам, пацанам, і тренеру. Більше нікому. А насправді Олімпіада потрібна вболівальникам, країні. Сподіваюсь, що всі у майбутньому з цього зроблять висновки.
– Після повернення додому тренер пішов у відставку. Ви провели під керівництвом Руслана Петровича не один рік. Чого навчилися у нього?
– Багато чого він навчив. Дуже хороший тренер. Насамперед, Ротань згуртував команду. Зробив такий колектив, де всі були один за одного – як аргентинці. Коли щось не вдавалося, він завжди нагадував, що на полі має бути Команда. Дякую тренеру за всі роки, проведені разом. Дуже великий досвід він дав особисто мені. Прикро, звісно, завершувати на такій ноті… Але це – футбольне життя.
"У Вікіпедії є стаття про іншого Миколу Сича, а мій батько грав серед аматорів"
– Станом на зараз вас називають головним трансферним активом Руху. Пишуть про інтерес від Лутона. Такі новини відволікають від футболу?
– Стараюся на це не зважати і не заглиблюватися. То вже як карта ляже (Усміхається). Викладаюся на повну під час тренувань та матчів. Дай Боже, звісно, щоб побачили, щоб купили. Це і для Руху, і для мене – плюс.
– Ви вже спробували себе у закордонному футболі, провівши непоганий період у Кортрейку. Які спогади залишились про Бельгію?
– Найприємніше, що згадую, – це фани. Бо в Україні грали при порожніх трибунах. Приїжджаєш у Бельгію, а там космос! Далі – це рівень їхнього футболу, інтенсивність, клас гравців. Пограти серед них – великий досвід. Долав різноманітні перешкоди – мовний бар’єр, зміни на тренерській посаді, інший підхід і стиль футболу. Довелося звикати.
"Штрафували за авто – 500-700 доларів": кумир футболіста збірної – Сагайдачний, який палив Москву
– Вийшли із зони комфорту і вам це сподобалося?
– Так. Я не злякався, мені було добре. Звісно, знадобився якийсь час на адаптацію. Ти навіть в межах України приїжджаєш у нову команду – потрібно звикнути. У Кортрейку я призвичаювався десь місяць-півтора. Допомогло те, що нормально знав англійську мову. Це дуже важливо. І не потрібно боятися розмовляти – байдуже, як і що. Вони будуть з тебе сміятися, але виправлять, підкажуть. Головне – комунікабельність.
– Маєте пріоритетний напрямок, у якому хотіли б рухатися? Який ваш улюблений чемпіонат?
– Звісно, це Англія. Адже в нас, у Русі, ми сповідуємо інтенсивний футбол. Також подобається Німеччина, а ще – Італія.
– Ваш батько у минулому теж був футболістом. Його матчів ви не застали?
– У мене вже це запитували, бо у Вікіпедії є стаття про іншого Миколу Сича, який колись виступав за Карпати. Мій же батько грав серед аматорів – то максимум (Усміхається). Його матчі я ще застав. У нього не вийшло, хоча був момент, коли запрошували у харківський Металіст. Проте батька не відпустила його матір. Який футбол, якщо ти з села? Усі свої мрії та надії тато втілив у мене та мого брата.
– Після чергового матчу Пономарьов – перший ваш критик, а батько – другий? Чи навпаки?
– Я думаю, що батько навіть перший (Сміється). Зразу після фінального свистка – на телефоні. Що так, що не так – аналізує. Думаю, так і має бути. Якщо тато розбирається у футболі – то чому ні?
– Не секрет, що навесні ви одружилися. Анастасія не пропускає жодного матчу?
– Вдома – ні. Зараз навіть у Києві була на Оболоні. Старається їздити, вболівати. Їй це подобається. У них підібралася компанія дівчат та жінок, що вони постійно – аби кудись (Усміхається). Це класно. Нам також подобається, коли за нас вболівають.
– Де і на якому рівні ви себе бачите через п’ять років?
– Не люблю говорити наперед. Хтозна, як буде насправді. Хочеться кращого для себе і своєї сім’ї. Головна мета – це, звісно, національна збірна.
