"Наче вперше займатися сексом". Салах нагадував випускника інфізу, Клопп – викладача квантової фізики, а Зідан усміхався

"Наче вперше займатися сексом". Салах нагадував випускника інфізу, Клопп – викладача квантової фізики, а Зідан усміхався
Андрій Жолоб / Facebook

Нестандартне інтерв’ю "Футбол 24" із львівським радіоведучим Андрієм Жолобом. Він був голосом фіналу Ліги чемпіонів-2018 у Києві.

Отож, загинаємо пальці.

Учасник музичної панк-групи. Тамада на весіллях і корпоративах. Ведучий ефіру на радіо "Люкс". І навіть дипломований медик, який регулярно склеює пацієнтам зламані кінцівки!

Віднедавна Андрій Жолоб – впізнавана персона ще й на футбольних матчах найвищого рівня. Саме він провів на Олімпійському фінальний матч Ліги чемпіонів-2018 між Реалом та Ліверпулем – став презентером помпезної церемонії відкриття, а також тім-спікером Ліверпуля, оголошуючи на всю 70-тисячну арену стартовий склад мерсисайдців.

Виявилося, що це – далеко не перший футбольний досвід Жолоба. Він виконував аналогічні обов’язки ще під час Євро-2012 – на Арені Львів. Згодом неодноразово працював на домашніх матчах збірної України. Словом, справжня людина-оркестр!

жолоб

"Зідан до останнього моменту обирав стартовий склад"

– З часу фіналу Ліги чемпіонів у Києві минуло трохи більше місяця. Найголовніше, що залишиться у твоїх спогадах?

– Найбільше вразила неймовірна ввічливість між людьми, які бачили один одного вперше. Ти приїжджаєш і знайомишся із шоу-колером – режисером матчу. Цей спеціаліст відповідає за те, щоб понад 2 тисячі обслуговуючого персоналу працювали синхронно. Незважаючи на те, що за його плечима в якості шоу-колера – етапи Формули-1 та Олімпійські ігри, він, проходячи повз тебе, запитає: "А вам воду давно приносили? Ви ж тут сидите під сонцем". І ти розумієш, що в Україні такі моменти зустрінеш вкрай рідко.

– Як звати цього добродія?

– Стефано. Прізвищем я, на жаль, не поцікавився. Кажу йому: "Стефано, хочу з тобою сфотографуватись". – "Послухай, тут безліч зірок". – "Для мене реально зіркою є ти". Настільки спокійно цей чоловік роздавав рекомендації, коли і яку частину килима винести, коли запускати співаків на сцену, коли має виходити Андрій Шевченко. У моєму інтеркомі чулося: "Аndriy and we stand by for announce number 15. Andriy, and three…two…one… Please, go!" Коли ти завершуєш свою репліку, чуєш від Стефано: "Андрію, це було прекрасно, неперевершено. До наступного зв’язку”. У тебе постійна мотивація.

Другий пам’ятний момент – коли вперше виходиш на стадіон із підтрибунного приміщення. Перед тобою відкривається грандіозна порожня чаша, яку доповнює запах свіжоскошеного газону. Ну а третій момент – надзвичайна легкість і комфорт передматчевих тренувань, на які я, власне, прийшов. Той же Зідан, який активно роздавав паси, а не стояв збоку, як татко. У мене було враження, що він до останнього моменту обирав стартовий склад.

– Про режисера матчу ти вже розповів. Якою загалом була внутрішня організаційна кухня?

– Матч відбувався у суботу, але нас попросили приїхати зі Львова ще в понеділок. Ми приїхали, пройшли кількарівневу акредитацію, отримали на телефони спеціальну смс, яку нікому не можна було показувати, і спеціальний електронний лист. На місці реєстрації нас сфотографували – це були найжахливіші фото для документів у моєму житті (Сміється). Після цього запросили до знайомства з івент-компанією.

Той самий Стефано

"Хлопці, у нас репетиції, починаючи з 3-4 години дня і до 10-11 години вечора", – попередили одразу. За цей час ми встигали зробити по 4-5 репетицій. При цьому абсолютно нормальними були випадки, коли 2 тисячі людей зупинялися і кілька хвилин чекали на того чи іншого учасника колективу, який відлучався у туалет. "Потерпиш", "почекаєш" – це не той випадок. До речі, ніхто ні на кого не кричав. Взагалі. Ніяк. Підвищення голосу не існувало. Все працювало, як в іграшковому містечку Lego.

– Круто!

– Йдучи увечері зі стадіону після репетицій, мене зачаровувало, як світлотехніки тестували світло. Я стояв збоку і дивився, як запускають неймовріну кількість ілюмінацій із метою випробувати, чи витримає мережа Київенерго.

До речі, інтерком, який я носив на голові, був підключений до багатьох каналів – щоб у будь-який момент до тебе міг звернутися головний технік, або керівник волонтерів, які розгортали килим, або ще хтось… Цілісінький день у моїй голові одночасно лунали іспанська, англійська, французька, німецька, італійська та українська мови. Коли лягав спати, було відчуття, наче повернувся з нічного клубу, із якогось діскача, і не можеш заснути, бо у мізках гупає. Ти повністю відсторонюєшся від усього світу – живеш із своїми документами і голосами (Усміхається).

Біля мене сиділа дівчинка. Виявилося, що ця мадам має величезний досвід в організації зимових спортивних фестивалів і змагань у Швейцарії. Її завдання полягало у тому, щоб перебувати поруч зі мною і писати на аркуші, хто з футболістів покидає поле, а хто виходить на заміну – щоб усе робилося вчасно. Я розпочинав речення, мені підкладали листок і я озвучував прізвища. Зіграність – це те, що відбувалося на полі, і те, що відбувалося в організаційній кухні фінального матчу.

– Ніч перед фіналом. Чи зумів ти заснути?

– Знаєш, спалося мені прекрасно. Я жив разом із своїми друзями-львів’янами, які займаються налаштуванням інтеркому у цілому світі. Взяли собі увечері пива, я зробив грінки, обсмаживши в яйцях, переглянули фільм. Абсолютно класно спали!

Мені сказали прийти на Олімпійський о 17:00, але я був на стадіоні вже об 11-ій ранку! Мене прямо-таки ковбасило. Але ковбасило не від нервування, мандражу – це був кураж. Було відчуття, наче ти вперше йдеш займатися сексом (Сміється).

– Як вийти на переповнений 70-тисячник у матчі найвищого рівня і не накласти у штани? Твій лайфхак…

– Ще під час Євро-2012, коли працював на Арені Львів, я зрозумів: немає значення – працювати на івенті з 10 людей чи 70 тисяч людей. Хвилювання наявне рівно до твого першого слова. Далі нічого не існує, переживання падає до нуля. Хоча перший вихід на матч Євро-2012 був для мене дещо незрозумілим.

– Чому?

– Я тоді працював із центру поля. Тренувався перед порожніми трибунами і все було гаразд, але от коли сектори заповнилися глядачами, усе попливло перед очима, як океан. Було досить важко зосередитися. Тепер же я мав чітку роздачу: ліворуч від мене – червона трибуна Ліверпуля, праворуч – біла трибуна Реала. Виникало враження, наче сидиш у великій комп’ютерній грі.

За 40 хвилин до початку мені повідомили, що не з’явився тім-спікер Ліверпуля. "Андрію, ми не можемо нічого вдіяти – тобі доведеться бути тім-спікером для англійців". І коли ти оголошуєш: "Ladies and gentlemen, please well come – Mohameeed…" – а стадіон підхоплює: "Salaaaaaah!!!" – у тебе біжать мурахи по шкірі.

"Враження, наче я дивився серіал "Вікінги", а не фінал Ліги чемпіонів"

– Твої враження від знаменитих фанів Ліверпуля – вони справді такі несамовиті?

– Організатори шоу дуже хвилювалися, аби ліверпульські фани не почали чимось у нас жбурляти. Заходи безпеки були просто неймовірними. Англійці таки почали розкидатися сторонніми предметами, але не тоді, коли ставалося щось погане для їхньої команди, а коли Ліверпуль забив гол. Ван Гог, офіційний діджей фіналу, розташовувався безпосередньо під їхньою трибуною – на нього посипалася ціла колекція окулярів, годинників… Британців просто розірвали емоції.

Реал не міг не перемогти – 5 причин, через які тріумф мадридців в ЛЧ був невідворотним

Звичайно, що усі побоювалися їхньої агресії після матчу. Але – ні. Уболівальники Ліверпуля нагадували маленьких дітей, яких покарали, бо вони грали у футбол і розбили м’ячем шкільне вікно. Наступного ранку я повертався із фанами Ліверпуля до Львова – вони просто сиділи і мовчали у вагоні. Незвично було бачити їх такими.

Андрій Жолоб та Дуа Ліпа

– Хто із зірок Реала та Ліверпуля тебе найбільше вразив?

– Розпочну з нефутбольного. Я працював із Дуа Ліпою, яка була хедлайнером церемонії відкриття. Надзвичайно комфортна людина і справжній трудоголік. Вона не працювала окремо від балету, мовляв, я приїду наприкінці, а ви тут потренуйтеся.

Дівчина тижня. Дуа Ліпа – екзотична британка, яка сексуально підірвала фінал ЛЧ Реал – Ліверпуль у Києві

Упродовж 5 днів під отим пекучим сонцем Дуа Ліпа стрибала з пластиковою пляшкою замість мікрофона і виконувала всі необхідні танцювальні рухи. Це мене дуже вразило. Я з нею познайомився, ми спілкувалися вільно – у неї (можливо тільки наразі) нема жодної задертості носа. А от із футбольних зірок найбільше вразив Гарет Бейл.

– Чим?

– По-перше – це непритаманний гравцям Реала нордичний спокій цього гравця. Поводився дуже врівноважено. Таке враження, що Лускунчика запустили ключем, і він вийшов розминатися перед матчем. Бігає-бігає, його випускають на заміну, минає 5 хвилин – Гарет Бейл забиває гол. Я перебував буквально за 15 метрів від воріт, у які він поклав свій розкішний м'яч бісіклетою. Реакція Бейла після голу – безцінна. Він обійшовся без отих розкатувань животом по газону – усім виглядом демонстрував, що просто зробив свою роботу. Таке враження, наче я дивився серіал "Вікінги", а не фінал Ліги чемпіонів (Сміється).

Лоріс Каріус: Як поставити хрест на кар’єрі у 24 роки

Було нереально шкода Лоріса Каріуса. Це навіть важко описати словами. Мохамед Салах? Знаєш, відчувалася різниця між емоційним станом Роналду і Салаха. Коли Кріштіану виходив на поле, виникало враження, що він свідомо готувався до фото– та відеозйомки. Розмахував руками, підстрибував… А от Салах – наче випускник інфізу. Він лише вчиться працювати із публікою. Надзвичайно спокійний чувак. Я переглядав передматчеве тренування Ліверпуля – акредитація мені це дозволяла.

До речі, кілька слів про службу безпеки УЄФА – їхнє ФБР. Це дуже серйозні хлопці у ділових костюмах, з дротиками і раціями. Але ти розумієш, що тут щось не так, коли бачиш їхнє взуття. Вони всі – у тренувальних бігових кросівках.

Перед початком фіналу я прогулявся стадіоном. Подивився, як працює полив газону і так далі. Зрештою, опинився поруч із стійкою Real Madrid TV. Їхній прямий ефір розпочався за 5 годин до старту поєдинку. Відповідно, туди запрошувалися до розмови віп-гості. Дивлюся, стоїть біля мікрофона темношкірий чоловік, трохи старшого віку… У якийсь момент розумію, що я його звідкілясь знаю. Точно – це ж Руд Гулліт, мій герой із жуйок УЄФА-1990! (Усміхається). Вже без дредів, але такий же веселий.

Ти б бачив цю картину: коли Гулліт зустрівся з іншими олдскульними футболістами – вони всі поводилися, наче діти. Фоткалися, боролись один із одним, дуркували. Серед них, зокрема, Роберто Карлос – маленький кубик із бородою, який змушений був вдягнути костюм, хоча ніколи в ньому не ходить. А от Шевченко, що мене здивувало, тримався трохи осторонь тієї компанії. Напевно, він дещо інтровертніший.

– Ну і за кого ти вболівав у тому фіналі?

– Дуже хвилювався, щоб голос не виявив мою симпатію. Цього вдалося уникнути, хоча топив за Ліверпуль. Я захворів Ліверпулем більше 10 років тому – з дня неймовірного фіналу Ліги чемпіонів-2005. Тоді ж вперше почув неймовірну пісню You'll Never Walk Alone – емоційний момент поглинув мене з головою.

Ліверпуль для мене – це більше, ніж футбольний клуб. Справжня сім'я, unity. Цього вболівальникам українських клубів якраз дуже бракує – що б не трапилося, ми разом із командою.

– До речі, як тобі Юрген Клопп?

– Перед матчем він був абсолютно беземоційним. Нагадував викладача квантової фізики. Пригадуєш вираз його обличчя, коли він обхопив свої щоки, зрозумівши, що no chance? От таким же Клопп був і перед стартом поєдинку – повна сконцентрованість.

Навідміну від Клоппа, по Зідану взагалі не скажеш нічого. Мені здається, що Зізу увесь час – іронічно усміхнений. Його було багато – жартував, розмовляв… Не було такого, мовляв, я є особою вищепосадовою, тож ведіть мене попід руки і дайте мені 8 охоронців. Абсолютно розслаблений чоловік.

– Гонорар. Скільки своїх місячних зарплат ти підняв, відпрацювавши на фіналі Ліги чемпіонів?

– Місячних зарплат у лікарні чи на радіо? (Усміхається).

– Сумарно.

– Не буду брехати – це сума, яку я б заробив за півтора роки.

"Роналду – це футболіст, обвішаний лаврами"

– Це не перший твій футбольний досвід, чи не так?

– Справді, я дебютував на Євро-2012. Далі практично безперервно працював на матчах національної збірної України. Зокрема у Києві ми разом із Піккардійською Терцією відкривали матч проти збірної Франції. Звісно, організаційні можливості ФФУ дещо скромніші, ніж в УЄФА. З тієї ж технічної точки зору: інтеркомів, через які ми спілкувалися на фіналі ЛЧ, тут немає. Комунікація відбувається за допомогою мобільних телефонів. Будь-який зрив мобільного зв'язку – і все. Цього ніхто проконтролювати не може. Попри все, завдяки таким кльовим чувакам, як Олег Єгоров із ФФУ, процес відбувається легко, якісно і невимушено.

– Львівський Роналду зразка 2012-го і Роналду київський – із 2018-го. Які зміни ти помітив у ньому?

– У 2012-му – це був більше футболіст. Роналду-2018 – це футболіст, обвішаний лаврами. Але у Києві ці лаври легко відібрав Гарет Бейл (Усміхається). Зараз я не помітив цілеспрямованої гри команди винятково на Кріштіану, як це було у збірній Португалії на Євро-2012.

"Він поставив себе вище за клуб". Чому Роналду конкретно облажався в Києві

Ти, мабуть, чув про той епізод, коли Роналду випадково влучив м’ячем у відеокамеру, а вона розбила обличчя оператору. Зрозуміло, що це не в компетенції Рона бігти, витирати кров і викликати швидку. Але все ж він відзначився красивим жестом – подарував бідоласі свій тренувальний дощовик. Як пацан для пацана: я тебе додому доведу, м'ячик занесу, тільки мамі нічого не розповідай (Сміється).

– Зараз, наскільки мені відомо, ти маєш пропозицію працювати на відповідальних міжнародних матчах сезону 2018/19…

– До мене зателефонували із ФФУ: "Готуйся". Наразі я не маю конкретної інформації, щоб нею хвалитися, але отримав попередження – ми тебе потребуємо.

– Це будуть поєдинки Динамо в Лізі чемпіонів?

– Сподіваюся, що так. Хоча у Києві вистачає дуже крутих ведучих – той же Сергій Величанський, який вів церемонію фіналу жіночої Ліги чемпіонів. Він, до речі, працював паралельно зі мною на Євро-2012 – я у Львові, а він у столиці. Часто спілкуємося з ним – ніякої нездорової конкуренції між нами немає.

"Вивихи, переламані кістки – це моя парафія"

– Коли і за яких умов ти потрапив на радіо?

– У мене закінчена інтернатура з ортопедії та травматології, яку я успішно практикую. На радіо потрапив у 2003-му. Повертався на День Незалежності із якоїсь рокотеки і пив собі пиво, думку гадаючи, що, попри диплом лікаря, хотілося б працювати десь ближче до музики, мистецтва, зрештою – до радіо. Зустрічаю колєгу на проспекті Шевченка. "Як справи?" – "Ми відкриваємо нову радіостанцію – "РадіоМан". Приходь до нас у понеділок".

Мене таки прийняли на посаду, хе-хе, копірайтера. Упродовж року я писав рекламні тексти. Потім завдяки форсмажору замінив журналіста, зробивши включення з якоїсь акції, і отримав запрошення до роботи в ефірі. А потім – Помаранчева революція. Я робив прямі включення із Києва одразу для двох ресурсів – "РадіоМан" та "Радіо Люкс". Зрештою, після певних пертурбацій, я повністю перейшов на "люкси". Йолки-палки, я вже 15 років в ефірі! (Сміється)

– Пригадай хоча б один жорсткий факап, який трапився із тобою в ефірі.

– Один із перших моїх ефірів. Я повернувся із весілля свого товариша. Понеділок, ранок. Дивлюся, яка пісня йде наступною у плей-лісті. Там Spin Doctors – Two Princes. Класна така, ніжна пісенька. Думаю, треба гарно представити її, а в голові крутиться похмілля. "Цією піснею Two Princes група Spin Doctors розбудить усіх сплячих красунь", – міркую собі. Вмикається мікрофон і я заряджаю: "Цією піснею Two Princes, бл**ь…" Замовкаю. Таке враження, що замовкає увесь Всесвіт. Потім продовжую говорити.

Виявилося, що не так багато людей тоді це почули, але я певний час боявся виходити в ефір. Боявся доти, поки мій директор не увімкнув мені bypass, посадивши у студії і давши навушники: “Матюкайся". Я матюкався безперервно 10 хвилин. Той запис, думаю, зберігся. Цікаво тепер послухати (Усміхається). Страх як рукою зняло.

– Паралельно із радіо ти виступаєш у панк-групі "Бетон".

– Це – любов. Відколи у 12-річному віці спіймав рок-н-рол, він став основною стороною мого життя. Це такий мій стовбур, від якого відгалужуються медицина, радіо і все решта. Щотижня маю 2-3 репетиції, які тривають по 3 години. І так – вже 14 років. Але поперло тільки зараз – нас почали запрошувати на фести, а в YouTube маємо по 3-4 тисячі переглядів.

Наші пісні ніколи не потраплять на радіо. Чому? Бо занадто жорсткі соціальні тексти – про недолугих майстрів, про морди із білбордів тощо. Раніше було так, що хтось із учасників групи приносив пісню на репетицію. Зараз приносимо думку на репетицію, і там розвиваємо її у повноцінний текст. Може виникнути до 50 варіантів формування пісні, але обираємо той, який усіх запер.

– Тебе не бентежить, що ти, рокер, працюєш на радіо, де звучить, в основному, попса?

– Я розумію реалії своєї країни. Займаюся музикою, яка в Україні, напевно, ніколи не буде фінансово вигідною. Попри це, мене не крутить від того, що я мушу ставити, знаєш, "якусь галіму попсу". Це, на щастя, не про нашу радіостанцію. Оці топчики з різних світових хіт-парадів гарно заходять. Скажу навіть більше: я розкладаю практично кожен попсовий хіт на інструменти і хапаю звідти багато цікавих ідей для свого панк-року (Усміхається). Як би там не було, я відчуваю класні ходи.

– Медицина. Народне формулювання "хірург-костоправ" – це якраз про тебе?

– Костоправ – це спеціаліст-реабілітолог, який вправляє диски і так далі. Тобто – нетрадиційна медицина, я ж – традиційний лікар. Мене зараз можуть закидати шапками, мовляв, не всі ті, хто з дипломом, є хорошими медиками, але, все-таки, коли отримуєш освіту, відковбасивши 7 років у навчальному закладі, то трішки по-іншому до того ставишся.

Я є скоріше, як там кажуть у бандитських фільмах, "лєпіла". Вивихи, переламані кістки, забої, запальні процеси сухожиль і м’язів – це моя парафія.

– Напевно, у тебе вистачає реальних історій, які лягають в основу чорного гумору…

– Сьогодні була така. Приходить мій пацієнт, у якого перелом кількох кісток стопи. Приходить без гіпсу, який я наклав минулого тижня. Щоб ти собі розумів – у його випадку цей гіпс належало носити місяць або й півтора. "Де гіпс?" – запитую. "Позавчора у куми був День народження, – відповідає. – І я зняв гіпс, бо шо то за хлоп із гіпсом?" (Сміється) Це просто інша планета!

Одну жіночку був змушений загіпсувати, бо вона, маючи запалення сухожиль, виправдовувалася: "А шо я зроблю – живу в селі". Носила важкі відра, прибирала в хліві, тож упродовж півтора місяця лікування цей запальний процес не згасав, а навпаки – розгорявся. Вона мені не залишила вибору – я закатав її руку від пальців і до плеча у гіпс. Жіночка перестала працювати і одужала.

– Як реагують такі жіночки на твою яскраву рокерську зовнішність?

– Я помітив, що вже не реагують. У перші роки своєї діяльності чув від них: "А якийсь трошки старший доктор є-є-є?" або "Інший травматолог буде сьогодні приймати?" Тепер же виховав своє покоління "бабушок", які розповіли іншим "бабушкам", що я нормальний лікар – і вони ходять до мене. Медицина не є джерелом мого заробітку. Займаюся нею для власного задоволення.

– Отож, підіб’ємо підсумок: медицина, радіо, робота на футбольних матчах, музика, весілля, корпоративи і сім’я. Коли ти спиш і чи не офігіваєш від самого себе?

– А я інакше не можу (Усміхається). Якщо один день нічого не роблю, мені починає зносити дах. Але маю дві донечки, тож навіть коли перебуваю вдома, скучно не буває. Ми розмальовуємося акварельними фарбами з ніг до голови, створюємо закордонні паспорти для ляльок, співаємо, записуємо рок-н-рольні відюхи.

Сплю я зазвичай із 10 вечора до 8 ранку – цього цілком достатньо для відпочинку. Впродовж дня мене немає вдома, і якщо накладається репетиція – повертаюся перед 10-ю годиною вечора. Якби мав іншу дружину, такого б зробити не зміг. Отже, я знайшов правильну жінку, з якою народив правильних дітей.

Сторінка автора у Facebook

"Мессі та Роналду наср*ти на Україну – вони їдуть заробляти гроші". Художник – проти ЧС у Росії

Лига чемпионовФиналНСК Олимпийский (Киев)

Реал Мадрид - Ливерпуль: Суббота 26 мая 2018

Матч окончен
3 : 1
Если Вы обнаружили ошибку на этой странице, выделите ее и нажмите Ctrl + Enter
1
дн
:
5
час
:
25
мин
Шахтер
19:00
Львов
Угадай исход матча
Залиште відгук