Магія Кройфа, катастрофа Мадрида та севільське диво в Барселоні: коли фініш Прімери перетворювався на пекло для усіх
Напередодні вирішальних матчів Ла Ліги "Футбол 24" пригадує фантастичні розв'язки в Іспанії з минулого століття.
Атлетіко, Реал та Барселона "знімають" значно захопливіший фінал, ніж сумнозвісне завершення "Гри престолів". Ні АПЛ, ні Серія А, ні Бундесліга не можуть похвалитись настільки запеклою боротьбою за титул. Перша та четверта команди Ла Ліги перебувають на відстані 4-х очок. Для прикладу, за підсумками сезону 2011/12 чемпіон – Реал Мадрид – випередив четверту Малагу на 42 (!) пункти. Відтоді як в Іспанії почали нараховувати 3 бали за перемогу (1995-й), схожа рівність спостерігалася лише у далекому 2007-му.
Інфографіка: фінальна дистанція між 1-м та 4-м місцем починаючи з сезону 2010/11
Так звані "ліги-100" давно відійшли у минуле. Реал та Барса, два крайні тріумфатори Прімери, не дотягували навіть до 90 очок. Ситуація внизу – аналогічна. Тут досі не визначився бодай один невдаха, що гарантовано вилітає – це унікальний випадок у провідних першостях Європи. Саме 35-й тур, з шикарними вивісками (Барселона – Атлетіко та Мадрид – Севілья), обіцяє хоча б трохи пролити світло на фаворита перегонів. Утім, переможці цих локальних боїв навряд чи зможуть перевести подих аж до фінальної хорнади. Чи було щось схоже у минулому? Так, і неодноразово. Барса – Атлетіко з 2014-го – далеко не єдиний такий випадок.
Магія Кройфа з катастрофою Реала
"Якщо ви продовжуєте дихати після настільки потужної дози адреналіну, засинайте спокійно: ваше серце витерпить геть усе, крім незворотного біологічного процесу", – описував колумніст El Pais події 14 травня 1994 року. Тієї ночі Барса оформила третє поспіль чемпіонство. Каталонці, як і у попередні два сезони, молились на осічку конкурентів, а ті щедро підносили дари. Депортіво, тодішній лідер і об’єктивно найсильніша команда ліги, у вирішальний момент спіткнувся на Местальї (0:0). Набравши рівну кількість очок з галісійцями (58), "кулес" фінішували першими завдяки перевазі в очних зустрічах.
Трохи раніше, у 92-му та 93-му, перед магією Кройфа не встояв Реал. У обох випадках Мадрид перебував на вершині перед завершальним туром, проте неодмінно поступався Тенеріфе (2:3, 0:2). Неймовірний фарт "блаугранас" прихильники окультизму пов'язують з "велопрощею" Гвардіоли та Ко (1992 рік). Уся команда, разом з президентом Гаспаром, подолала 60 км до монастиря Монсеррат...
На фото нижче: Пеп Гвардіола та Жоан Гаспар (1992)
Севільське диво в Барселоні
У 1946-му іспанці захопилися знаменитою футбольною лотереєю La Quiniela. Але хто ж тоді міг передбачити перемогу Севільї... Ба більше, андалусійці здобули єдиний титул у власній історії на полі Барселони – чинного чемпіона. Команда з Нервіону виборола золото на очах 60 тисяч фанів, які вщент заповнили стареньку арену Ле Кортс. До вирішального поєдинку Севілья підходила у статусі лідера, випереджаючи каталонців на одне очко, тому гостей повністю влаштовувала нічия. Саме їм вдалося відкрити рахунок вже на 7-й хвилині, а Барса занурилася у хаос, випустивши 5 форвардів (1:1).
Наступного дня рупор каталонської преси – Mundo Deportivo – звинуватить "рохібланкос" у антифутболі, але це вже мало кого хвилюватиме. У столиці Андалусії сенсаційного чемпіона зустрічали з почестями: "Кожен футболіст отримав золотий годинник, запонки та шкіряний гаманець із 5000 песет (приблизно 30 євро) всередині.
Мертва тиша в Мадриді
Атлетіко та Севілья закрутили колосальну інтригу у прем'єрному сезоні після громадянської війни. Мадридський клуб, який щойно повернувся до іспанської еліти з Сегунди, виграв титул в останньому турі. "Матрацники" впевнено розібралися з Валенсією (2:0), але то було лише півсправи. Чемпіонство Атлетіко Авісьйона (стара назва – прим.) залежало від Еркулеса, який паралельно зустрічався в гостях з Севільєю. І валенсійці не підвели, розписавши з лідером надрезультативну нічию – 3:3.
Цікаво, що уболівальники та футболісти Атлетіко очікували новин з Андалусії у цілковитій тиші. Радіотрансляції матчів, як і автономний телефонний зв'язок на стадіонах, були рідкістю. Задля отримання будь-якої інформації доводилося покидати арену. Зрештою, з незначним запізненням на Вальєкасі розпочалися масові святкування. Фанати не розходились до пізньої ночі. Через рік "індіанці" повторять власний успіх.
Тренерське диво імені Ді Стефано
18 квітня 1971 року Валенсія зазнала найсолодшої поразки у власній історії – в гостях у Еспаньйола. "Кажани" під керівництвом легендарного Альфредо Ді Стефано коронувалися на Саррії, перервавши десятирічну гегемонію столиці (Реал виграв 8 титулів, Атлетіко – 2). "Помаранчевим" було достатньо нічиєї, проте без інфарктної кінцівки не обійшлося.
Мінімально поступившись "папугам", молода валенсійська команда залежала від результату очного протистояння між Атлетіко та Барсою. Фактично у Мадриді розігрувалося чемпіонство, а "кажани" на кілька хвилин стали заручниками обставин. Та все ж Ді Стефано, який проводив дебютний іспанський сезон у ролі наставника, видихнув з полегшенням після повідомлення диктора – 1:1. Валенсія обійшла Барсу за додатковими показниками (у обох – по 43 очки), "матрацники" фінішували третіми (42). Те досягнення досі сприймається на Местальї як маленьке диво.
Валідольна серія Більбао
Атлетік рвався до четвертого поспіль чемпіонства у 84-му через 9 кіл пекла у баскському дербі. Реал Сосьєдад був останньою перепоною на тріумфальному шляху команди Хав'єра Клементе, який запам'ятався самовпевненою заявою напередодні гри: "Ви справді вважаєте, що ми втратимо можливість оформити титул за підтримки 45 тисяч уболівальників на Сан-Мамесі?".
Протягом 90 хвилин Прімера нагадувала американські гірки, а чемпіон змінювався щонайменше тричі – Реал, Барса та Атлетіко то підіймались на вершину, то падали з неї. Зрештою долю титулу вирішив потужний удар головою Іньіїго Лісерансу на 76-й (2:1). Атлетік залишився нагорі попри однакову кількість очок з Мадридом. Усе знову вирішила перевага в очних зустрічах. Ейфорія повністю наповнила собою "Ла Катедраль". Втретє за останні 4 сезони Більбао вирвав трофей на останньому віражі.
показать скрыть